Рішення

від 14.11.2024 по справі 910/7356/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2024Справа № 910/7356/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі

1) Полтавської обласної ради,

2) Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром",

2) Комунального підприємства "Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 48 492, 34 грн

Представники:

від прокуратури: Синюк І.А.;

від позивача-1: не з`явився;

від позивача-2: не з`явився;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Кременчуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської обласної ради (далі-позивач-1) та Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації (далі-позивач-2) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) ТОВ "Трансгазпром" (далі-відповідач-1) та Комунального підприємства "Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради" (далі-відповідач-2), в якому просить суд:

- визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 30.10.2020 до договору № 32-GAS-2020 від 06.10.2020, укладену між Комунальним підприємством "Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради" та ТОВ "Трансгазпром";

- визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 30.11.2020 до договору № 32-GAS-2020 від 06.10.2020, укладену між Комунальним підприємством "Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради" та ТОВ "Трансгазпром";

- визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 18.12.2020 до договору № 32-GAS-2020 від 06.10.2020, укладену між Комунальним підприємством "Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради" та ТОВ "Трансгазпром";

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром" до обласного бюджету кошти у сумі 56 152, 24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що порушення законодавства в сфері публічних закупівель при укладенні та виконанні зобов`язань за оспорюваними додатковими угодами до договору № 32-GAS-2020 від 06.10.2020 призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів (безпідставної зміни істотних умов договорів: зростання ціни товару, як наслідок, зменшення обсягу закупівлі), що не відповідає положенням Закону України "Про публічні закупівлі" та законодавчо визначеним принципам, за якими мають здійснюватися такі закупівлі. Правовою підставою позову визначено статті 203, 215, 712 Цивільного кодексу України, пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 позовну заяву Заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської обласної ради та Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації - залишено без руху. Встановлено Заступнику керівника Кременчуцької окружної прокуратури строк для усунення недоліків позовної заяви.

01.07.2024 до суду надійшла заява Кременчуцької окружної прокуратури про усунення недоліків позовної заяви (додаткові пояснення).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 29.08.2024.

19.07.2024 через відділ автоматизованого документообігу суду Кременчуцька окружна прокуратура на виконання вимог ухвали суду від 04.07.2024 подала частину оригіналів документів для огляду у судовому засіданні та повідомлила, що інша частина оригіналів документів знаходиться у відповідачів.

13.08.2024 до суду надійшла заява Кременчуцької окружної прокуратури про зменшення розміру позовних вимог в частині заявленої майнової позовної вимоги (сформована в системі "Електронний суд").

14.08.2024 через відділ автоматизованого документообігу суду від Комунального підприємства "Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2, зокрема зазначає, що відповідачем-1 в обґрунтування необхідності збільшити ціну на одиницю товару було додано довідки, які документально підтверджують факт коливання ціни товару на ринку природного газу, а тому сторони погодились внести зміни у частині ціни за одиницю товару, але не більше ніж на 10 % кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, при цьому, такі зміни не призвели до збільшення суми, визначеної в договорі, у зв`язку з чим відповідач-2 вважає безпідставними доводи прокурора щодо збільшення вартості газу на 38, 96 %. Також, відповідач-2 вказує на те, що зміни у частині ціни не призвели до збільшення суми визначеної договором, а тому, на думку відповідача-2, сторони належним чином виконали свої зобов`язання за договором. Крім того, відповідач-2 просить суд провести судове засідання призначене на 29.08.2024 без участі представника Комунального підприємства "Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради".

14.08.2024 до суду від Кременчуцької окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якій прокурор, зокрема зазначає, що внаслідок укладання додаткових угод було збільшено ціну договору на 10% з кожної угоди, а отже ціна природного газу стала значно вищою за пропозицію, яка була запропонована під час проведення торгів, що вказує на недобросовісну ділову поведінку з боку відповідачів.

16.08.2024 через відділ автоматизованого документообігу суду від Кременчуцької окружної прокуратури повторно надійшла заява про зменшення позовних вимог (надіслана до суду засобами поштового зв`язку), в якій прокурор зазначає, що при підготовці позовної заяви була допущена арифметична помилка в частині зазначення ціни за договором № 32-GAS-2020, а саме замість 3883,50 грн з ПДВ помилково зазначено 3719,61 грн з ПДВ, що призвело до помилкового прорахунку безпідставно сплачених коштів відповідачем-2, які підлягають стягненню до бюджету Полтавської обласної ради з відповідача-1 у сумі 56 152, 24 грн замість 48 492, 34 грн, у зв`язку з чим прокурор зменшує розмір позовних вимог в частини заявленої четвертої майнової позовної вимоги та просить суд вважати правильним формулювання позовних вимог наступним чином:

- визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 30.10.2020 до договору № 32-GAS-2020 від 06.10.2020, укладену між Комунальним підприємством «Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНСГАЗПРОМ».

- визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 30.11.2020 до договору № 32-GAS-2020 від 06.10.2020, укладену між Комунальним підприємством «Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНСГАЗПРОМ».

- визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 18.12.2020 до договору № 32-GAS-2020 від 06.10.2020, укладену між Комунальним підприємством «Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНСГАЗПРОМ».

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром" до обласного бюджету кошти у сумі 48 492,34 грн.

У судовому засіданні 29.08.2024 розглянувши подані прокурором заяви про зменшення розміру позовних вимог в частині заявленої майнової позовної вимоги, суд відзначає наступне.

Частиною 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи наведене, оскільки у даному випадку прокуратурою зменшується лише кількісний показник за тією ж самою заявленою четвертою вимогою майнового характеру про стягнення коштів, внаслідок допущеної арифметичної помилки у розрахунку, суд визнає подану заяву такою, що відповідає вимогам ст. 46 ГПК України у зв`язку з чим приймає її до розгляду.

За таких обставин, суд розглядає справу, виходячи з наступних позовних вимог, а саме:

- визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 30.10.2020 до договору № 32-GAS-2020 від 06.10.2020, укладену між Комунальним підприємством «Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНСГАЗПРОМ».

- визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 30.11.2020 до договору № 32-GAS-2020 від 06.10.2020, укладену між Комунальним підприємством «Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНСГАЗПРОМ».

- визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 18.12.2020 до договору № 32-GAS-2020 від 06.10.2020, укладену між Комунальним підприємством «Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНСГАЗПРОМ».

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром" до обласного бюджету кошти у сумі 48 492,34 грн.

Також, у судовому засіданні 26.09.2024 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 26.09.2024.

13.09.2024 до суду надійшли пояснення Полтавської обласної ради на позовну заяву, в яких позивач зазначає, що Полтавська обласна рада не є суб`єктом правовідносин процедури закупівлі зазначеної прокурором у позовній заяві, не є головним розпорядником коштів та не здійснює контроль у сфері публічних закупівель, а отже, на думку позивача-1, права держави в особі Полтавської обласної ради у даних правовідносинах не були порушені. Також, позивач-1 просить суд розглянути справу без участі Полтавської обласної ради.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/7356/24 призначено на 24.10.2024.

17.10.2024 через відділ автоматизованого документообігу суду від Комунального підприємства "Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради" надійшло клопотання, в якому відповідач-2 просить суд провести судове засідання призначене на 24.10.2024 без участі представника Комунального підприємства "Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради".

У судовому засіданні 24.10.2024 оголошено перерву до 14.11.2024.

У цьому судовому засіданні представник прокуратури підтримав заявлені позовні вимоги.

Представники позивачів та відповідачів у судове засідання не з`явилися, однак були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується довідками Господарського суду міста Києва про доставку процесуального документа (ухвала суду від 24.10.2024) в електронні кабінети позивачів та відповідачів.

В той же час, суд зазначає, що 11.11.2024 до суду надійшло клопотання Комунального підприємства "Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради" в якому відповідач-2 просить суд провести судове засідання призначене на 14.11.2024 без участі представника Комунального підприємства "Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради".

Приймаючи до уваги, що представники позивачів та відповідачів були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників позивачів та відповідачів не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 14.11.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокуратури, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною третьою статті 41 Господарського процесуального кодексу України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 підтвердила свої висновки, викладені у пункті 9 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, про те, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватися з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. При цьому, Велика Палата наголосила, що у контексті засадничого положення частини другої статті 19 Конституції України відсутність у Законі України "Про прокуратуру" інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

У пункті 76 постанови від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (пункт 27 зазначеної постанови).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокурором у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, 18.08.2020 у справі № 914/1844/18.

Виконання зобов`язань за договором, укладеним за результатами процедури закупівлі, проведеної з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, може призвести до нераціонального та неефективного використання державних коштів, що не відповідатиме меті Закону України "Про публічні закупівлі" та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріплені в статті 5 даного Закону.

Як вказує прокурор у позові, він пред`являє цей позов в інтересах держави в особі Полтавської обласної ради та Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації, з огляду на наступне.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною другою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частини перша, четверта та восьма статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Частинами другою та четвертою статті 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

За висновками КГС ВС, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території.

Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно ст. 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На території Полтавської області таким органом місцевого самоврядування є Полтавська обласна рада.

Крім того, відповідно до п.п. 1, 2 Положення про Департамент охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації від 02.08.2018 № 665 (далі - Положення) Департамент є структурним підрозділом Полтавської обласної державної адміністрації, що утворюється головою Полтавської обласної державної адміністрації (далі - облдержадміністрація), є підзвітним і підконтрольним голові облдержадміністрації та Міністерству охорони здоров`я України.

Департамент є неприбутковим бюджетним органом державної влади, підпорядкований голові облдержадміністрації.

Основними завданнями Департаменту є, зокрема забезпечення реалізації державної політики в галузі охорони здоров?я на території області; управління закладами охорони здоров?я, які утримуються за рахунок коштів обласного бюджету, організація їх кадрового, матеріально- технічного і методичного забезпечення (підпункти 1, 6, п. 4 Положення).

Згідно до підпункту 42 пункту 5 Положення, Департамент відповідно до визначених галузевих повноважень виконує такі завдання, зокрема здійснює фінансування закладів охорони здоров?я, які утримуються за рахунок коштів обласного бюджету та здійснює координацію роботи у бюджетному процесі в межах встановлених Департаменту бюджетних повноважень.

Департамент утримується за рахунок коштів державного бюджету. Департамент. є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства, печатку із зображення Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки. Форм власності Департаменту - державна (п.п. 15,16 Положення).

В свою чергу, відповідно до п. 1.1. Статуту Комунального підприємства «Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради», затвердженого наказом Управління майном Полтавської обласної ради № 120 від 28.12.2019 (далі - Статут), Комунальне підприємство «Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради» (далі КП «КОСБД ПОР») є закладом охорони здоров?я - комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає послуги вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги з медичної реабілітації, паліативної допомоги, медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, дітей із сімей які перебувають в складних життєвих обставинах та педагогічної корекції з застосуванням завдань дошкільної освіти, з вадами фізичного та розумового розвитку віком від народження до 6 років Полтавської області.

Згідно до п.п. 1.2., 1.5., 1.6., 1.7., 1.8. Статуту, підприємство засновано на майні спільної (комунальної) власності територіальних громад, сіл, селищ і міст Полтавської області, передано в управління Департаменту охорони здоров?я Полтавської обласної державної адміністрації.

Засновник Підприємства - Полтавська обласна рада. Власник підприємства - територіальні громади сіл, селищ і міст Полтавської області в особі Полтавської обласної ради. Підприємство підзвітне та підконтрольне Полтавській обласній раді.

Підприємство підпорядковане та підзвітне Департаменту охорони здоров?я Полтавської облдержадміністрації.

Згідно п.п. 4.1., 4.3, 4.5, 4.6 Статуту, підприємство є юридичною особою публічного права. Підприємство здійснює некомерційну господарську діяльність, організовує свою діяльність відповідно до фінансового плану, погодженого Департаментом охорони здоров?я облдержадміністрації та затвердженого заступником голови облдержадміністрації відповідно до розподілу функціональних повноважень, надає послуги і реалізує їх за цінами (тарифами), що визначаються в порядку, встановленому законодавством.

Підприємство має самостійний баланс, рахунки в Головному управлінні Державної казначейської служби у Полтавській області, установах банків, гербову печатку, круглу печатку зі своїм найменуванням, штампи, бланки з власними реквізитами та іншими реквізитами. Підприємство має право укладати будь-які правочини, набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов`язки, бути позивачем, відповідачем та третьою особою в судах України.

Відповідно до пп. 5.2.2. п. 5., п. 5.9. Статуту, джерелами формування майна та коштів підприємства є кошти Державного бюджету України та фінансування з обласного бюджету, державні субвенції. Підприємство є одержувачем бюджетних коштів.

За висновками КГС ВС, викладеними у підпункті 6.45 постанови від 16.05.2021 у справі № 910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).

Відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Пунктом 18 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац третій пункту 7 Порядку).

Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 статті 2 Бюджетного кодексу України згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення витрат бюджету (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (підпункт 6.20) та від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18 (підпункт 6.22)).

Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).

Абзацами першим та другим пункту 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абзацу другого пункту 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

З урахуванням висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 суд зазначає, що Комунальне підприємство у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі природного газу за Договором, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником зазначеного товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня.

Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 910/11847/19.

Згідно ч. 4 статті 48 Бюджетного кодексу України, зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Отже, у відносинах щодо розрахунків з постачальником природного газу за договором комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах.

Як вбачається з матеріалів справи, Кременчуцькою окружною прокуратурою було надіслано на адресу Полтавської обласної ради та Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації повідомлення від 13.03.2024 № 52-3846вих-24 та №52-384вих-24 про виявлені порушення вимог законодавства у сфері публічних закупівель у ході проведення Комунальним підприємством «Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради» закупівлі товару та подальшого укладення договору на постачання природного газу № 32-GAS-2020 від 06.10.2020. Прокуратура просила позивачів вжити заходи на усунення виявлених порушень законодавства шляхом звернення з позовом до Господарського суду міста Києва.

Листом від 21.03.2024 № 01-28/639/28/1118 Полтавська обласна рада надала відповідь на повідомлення прокуратури, в якому зазначила, що Полтавська обласна рада не є замовником та стороною договірних правовідносин процедури закупівлі та не наділена повноваженнями з представництва інтересів підприємства у судових органах.

В свою чергу, Департамент охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації у своєму листі-відповіді від 12.04.2024 № 1236/01-24/2084/031 просив Кременчуцьку окружну прокуратуру вжити заходів спрямованих на усунення порушення законодавства шляхом подання позовної заяви про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром" безпідставно отриманих коштів.

Тож, листом від 03.06.2024 № 52-8323вих-24 Кременчуцькою окружною прокуратурою було повідомлено Полтавську обласну раду та Департамент охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації про подання позовної заяви в інтересах Полтавської обласної ради та Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації про визнання додаткових угод недійсними та стягнення коштів у сумі 56 152, 24 грн.

У постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі №915/20/18 суд касаційної інстанції зазначив, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також й у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не має загальнодержавного характеру, але спрямоване на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (пункт 7. 23). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 914/225/18 та від 07.09.2022 у справі № 927/1058/21.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що у прокурора були обґрунтовані підстави для представництва в суді інтересів держави, у тому числі, в особі позивачів за цим позовом.

Тож, звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначає, що Комунальним підприємством "Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради" 31.08.2020 на веб-порталі публічних закупівель «Рrozorro» оприлюднено оголошення за № UA-2020-08-31-000657-b про намір здійснити закупівлю природного газу, код згідно з ДК 021:2015:09120000-6: Газове паливо, за кошти місцевого бюджету для потреб комунального підприємства, в обсязі 59 225 куб.м., на загальну суму 230 000, 00 грн, зі строком поставки до 31.12.2020.

Основним критерієм вибору переможця визначено ціну: 100 %.

У відкритих торгах взяли участь 6 учасників, які надали наступні остаточні цінові пропозиції:

- ТОВ «ЖИТОМИРГАЗ ЗБУТ» із остаточною ціновою пропозиціє 229 900,00 грн.;

- ТОВ «ТРАНСГАЗПРОМ» із остаточною ціновою пропозицією 230 000,00 грн;

- ТОВ «СЕРВІС ГРУПП ЛТД» із остаточною ціновою пропозицією 262 959,00 грн;

- ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» із остаточною ціновою пропозицією 266 453,00 грн;

- ТОВ «ЕКОТЕХНОІНВЕСТ» із остаточною ціновою пропозицією 266 453,28;

- ТОВ «ГАЗЕНЕРГО-ТРЕЙД» із остаточною ціновою пропозицією 266 512,50 грн.

За результатами процедури закупівлі, 06.10.2020 між Комунальним підприємством «Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради» (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансгазпром» (постачальник) укладено договір на постачання природного газу № 32-GAS-2020, умовами якого передбачено, що постачальник зобов?язується передати у власність Споживачу у 2020 році природний газ за кодом ДК 021:2015 - 09120000-6: Газове паливо (091230000-7 - Природний газ) , а Споживач зобов?язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строку та порядку, що визначені Договором.

Відповідно до п. 1.1. договору, плановий обсяг постачання природного газу - 59 225 куб.м.

Згідно п. 3.2. договору, ціна природного газу становить 3099,68 грн за 1000,0 куб.м, в т.ч. ПДВ 20 % - 619, 93 грн, всього з ПДВ - 3 719,61 грн. До вартості природного газу додається компенсація вартості замовлення (бронювання) потужності -136, 576 за 1000 куб.м., в т.ч. ПДВ 20 % - 27, 31 грн, всього з ПДВ - 163, 89 грн. Ціна природного газу до сплати за 1000 куб.м. 3883, 50 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 3.3. договору, вартість цього договору становить: 230 000, 00 грн, у тому числі ПДВ 20 % - 38 333, 33 грн.

Ціна, зазначена в п. 3.2. договору, може змінюватись протягом дії Договору не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. Зміна ціни на газ узгоджується шляхом підписання додаткових угод до цього Договору (п. 3.4 договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє по 31.12.2020 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 10.1. договору).

Як зазначає прокурор, ТОВ «Трансгазпром» підписавши договір № 32-GAS-2020, засвідчило можливість та згоду виконати домовленість, вказану у договорі, тобто добровільно взяло на себе зобов?язання поставити для Комунального підприємства «Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради» природний газ у кількості 59 225 м.куб, загальною вартістю 230 000,00 з ПДВ, по ціні за 1000 куб.м природного газу 3 719,61 грн з ПДВ

Проте, в подальшому, за ініціативи ТОВ «Трансгазпром» на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» з Комунальним підприємством «Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради» було укладено додаткові угоди до договору № 32-GAS-2020, що стосувалися зміни ціни за одиницю товару та обсягів постачання природного газу.

Так, 30.10.2020 між Комунальним підприємством «Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради» (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансгазпром» (постачальник) укладено додаткову угоду № 1 до договору на постачання природного газу № 32-GAS-2020 від 06.10.2020, якою внесені зміни до істотних умов договору№ 32-GAS-2020, а саме в п. 1.1.1.2 та до п. 3.2. договору зменшено очікуваний обсяг постачання природного газу, а саме плановий обсяг постачання газу -до 53 840 куб.м.

Також викладено п. 3.2. договору в новій редакції: «Ціна природного газу становить 3 423, 30 грн за 1000,0 куб.м, в т.ч. ПДВ 20 % - 684, 66 грн, всього з ПДВ - 4 107, 96 грн. До вартості природного газу додається компенсація вартості замовлення (бронювання) потужності -136, 576 за 1000 куб.м., в т.ч. ПДВ 20 % - 27, 31 грн, всього з ПДВ - 163, 89 грн. Ціна природного газу до сплати за 1000 куб.м. 4271, 85 грн з ПДВ».

Підставою для укладення додаткової угоди № 1, якою внесено зміни до істотних умов договору № 32-GAS-2020 від 06.10.2020 сторонами зазначено п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" - збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Крім того, підставою для укладення додаткової угоди № 1 від 30.10.2020 стали довідки Української енергетичної біржи № 29/09-758 від 29.09.2020 та № 13/10-818 від 13.10.2020, а також лист ТОВ «Трансгазпром» № 16/10-4 від 16.10.2020 щодо збільшення ціни на газ на ринку.

В подальшому, з вищенаведених підстав, сторони, керуючись листом відповідача-1 від 06.11.2020 № 16/10-4, ціновою довідкою Української енергетичної біржи №02/11-895 від 02.11.2020, внесли зміни до істотних умов договору додатковою угодою № 2 від 30.11.2020, відповідно до якої внесені зміни до п. 1.1.1.2 та до п. 3.2. договору № 32-GAS-2020 від 06.10.2020, а саме зменшено очікуваний обсяг постачання природного газу -до 49, 26 тис куб.м.

Також викладено п. 3.2. договору в новій редакції: «Ціна природного газу становить 3 779, 29 грн за 1000,0 куб.м, в т.ч. ПДВ 20 % - 755, 86 грн, всього з ПДВ - 4 535, 15 грн. До вартості природного газу додається компенсація вартості замовлення (бронювання) потужності -136, 576 за 1000 куб.м., в т.ч. ПДВ 20 % - 27, 31 грн, всього з ПДВ - 163, 89 грн. Ціна природного газу до сплати за 1000 куб.м. 4699, 04 грн з ПДВ».

Крі того, з вищенаведених підстав, сторони, керуючись листом відповідача-1 від 23.11.2020 № 23/11-4, ціновою довідкою Харківської торгово-промислової палати №1146/20 від 03.12.2020, внесли зміни до істотних умов договору додатковою угодою № 3 від 18.12.2020, відповідно до якої внесені зміни до п. 1.1.1.2 та до п. 3.2. договору № 32-GAS-2020 від 06.10.2020, а саме зменшено очікуваний обсяг постачання природного газу -до 46, 738 тис куб.м.

Викладено п. 3.2. договору в такій редакції: «Ціна природного газу становить 4 170, 88 грн за 1000,0 куб.м, в т.ч. ПДВ 20 % - 834, 17 грн, всього з ПДВ - 5 005, 05 грн. До вартості природного газу додається компенсація вартості замовлення (бронювання) потужності -136, 576 за 1000 куб.м., в т.ч. ПДВ 20 % - 27, 31 грн, всього з ПДВ - 163, 89 грн. Ціна природного газу до сплати за 1000 куб.м. 5 168, 94 грн з ПДВ».

Тож, як зазначає прокурор та позивачі, за ініціативою відповідача-1 було укладено три додаткові угоди до договору № 32-GAS-2020 від 06.10.2020

З матеріалів справи вбачається, що протягом жовтня - грудня 2020 року між відповідачами були складені та підписані наступні акти прийому-передачі природного газу на загальну суму 229 999, 36 грн, а саме: № 309 від 31.10.2020 на суму 14 887, 42 грн, № 368 від 30.11.2020 на суму 84 601, 37 грн, № АГ-00000032-GAS/12-20-2 від 18.12.2020 на суму 130 510, 57 грн. та виставлені рахунки на оплату.

За поставлений природний газ Комунальне підприємство «Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради» розрахувалося з відповідачем-1 у повному обсязі перерахувавши грошові кошти у загальному розмірі 229 999, 36 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 692 від 11.11.2020 на суму 14 887, 42 грн, № 771 від 16.12.2020 на суму 84 601, 37 грн та № 795 від 24.12.2020 на суму 130 510, 57 грн.

Проте, як вказує прокурор, згідно акту прийому-передачі природного газу за жовтень 2020 № 309 від 31.10.2020 та рахунку-фактури № ПГ-000000032GAS/10-20 від 31.10.2020 відповідачем-1 у жовтні 2020 року поставлено відповідачу-2 природний газ в обсязі 3, 485 куб.м на суму коштів 14887,42 грн (у т.ч. ПДВ), водночас, виходячи із ціни визначеної в договорі № 32-GAS-2020 - 3883, 50 грн (у т.ч. ПДВ), на суму коштів, яку перераховано підприємство (14 887, 42 грн) підлягало поставці - 3, 83350586 куб. м. (14 887,42 грн. / 3883, 50 грн).

При цьому, за фактично поставлений природний газ у жовтні 2020 році підприємство мало сплатити по ціні визначеній в договорі № 32-GAS-2020 - 13 533, 99 грн (3,485 куб.м х 3883,50 грн). Отже, різниця між фактично поставленою кількістю природного газу у жовтні 2020 та обсягом природного газу, який повинен був поставлений на сплачену суму коштів становить 0,34850586 куб.м (3, 83350586 куб.м - 3,485 куб.м), вартістю 1353, 43 грн у т.ч. ПДВ (0, 34850586 куб.м х 3883, 50 грн).

Таким чином, на думку прокуратури, відповідачем-2 у жовтні 2020 року безпідставно (надмірно) сплачено 1353, 43 грн за недопоставлений товар обсягом 0, 34850586 куб.м.

Згідно Акту прийому-передачі природного газу за листопад 2020 № 368 від 30.11.2020 та рахунку-фактури № ПГ-00000032-GAS/11-20 від 30.11.2020 відповідачем-1 у листопаді 2020 року поставлено відповідачу-2 природний газ в обсязі 18,004 куб.м на суму коштів 84 601, 37 грн (у т.ч. ПДВ).

Однак, виходячи із ціни визначеної в договорі № 32-GAS-2020 - 3883, 50 грн (у т.ч. ПДВ), на суму коштів, яку перераховано підприємством (84 601, 37 грн.), підлягало поставці - 21, 7848255 куб.м (84 601,37 грн. / 3883, 50 грн). При цьому, за фактично поставлений природний газ у листопаді 2020 року, підприємство мало сплатити по ціні визначеній в договорі № 32-GAS-2020 - 69 918, 53 грн (18,004 куб.м х 3883, 50 грн).

Отже, різниця між фактично поставленою кількістю природного газу у листопаді 2020 та обсягом природного газу, який повинен був поставлений на сплачену суму коштів, становить 3,7808255 куб.м (21, 7848255 куб.м - 18,004 куб.м), вартістю 14 682, 83 грн у т.ч. ПДВ (3,7808255 куб.м х 3883, 50 грн.).

Таким чином, на думку прокуратури, відповідачем-2 у листопаді 2020 року безпідставно (надмірно) сплачено кошти у розмірі 14 682, 83 грн за недопоставлений товар обсягом 3,7808255 куб.м.

Крім того, згідно акту прийому-передачі природного газу у грудні 2020 № АГ-00000032-GAS/12-20-2 від 18.12.2020 та рахунку-фактури № ПГ-00000032-GAS/12-20 від 30.11.2020 відповідачем-1 у грудні 2020 року поставлено відповідачу-2 природний газ в обсязі 25, 24900 куб.м на суму коштів 130 510, 57 грн. (у т.ч. ПДВ).

Водночас, виходячи із ціни визначеної в договорі № 32-GAS-2020 - 3883, 50 грн (у т.ч. ПДВ), на суму коштів, яку перераховано підприємством (130 510,57 грн.), підлягало поставці - 33, 6064298 куб.м (130 510,57 грн / 3883, 50 грн).

При цьому, за фактично поставлений природний газ у грудні 2020 року, підприємство мало сплатити по ціні визначеній в договорі № 32-GAS-2020 - 98 054,49 грн (25, 24900 куб.м х 3883,50 грн).

Отже, різниця між фактично поставленою кількістю природного газу та обсягом природного газу, який повинен був поставлений на сплачену суму коштів, становить 8,3574298 куб.м (33, 6064298 куб.м - 25,24900 куб.м), вартістю 32 456,08 грн у т.ч. ПДВ (8,3574298 куб.м х 3883,50 грн).

Таким чином, на думку прокуратури, відповідачем-2 у грудні 2020 року безпідставно сплачено 32 456, 08 грн за недопоставлений товар обсягом 8,3574298 куб.м.

Тож, прокурор зазначає, що внаслідок укладення оспорюваних додаткових угод, Комунальним підприємством «Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради» безпідставно сплачено відповідачу-1 грошові кошти на загальну суму 48 492, 34 грн, які підлягають стягненню до бюджету Полтавської обласної ради з якого фінансувалася вказана закупівля за недопоставлений товар у кількості 12, 4867612 куб.м, оскільки договір на даний час закінчив свою дію, проте кошти відповідачем-1 підприємству не сплачені/не повернуті.

Отже, звертаючись до суду з даним позовом прокурор та позивачі просять суд визнати недійсними додаткові угоди № 1, № 2 та № 3 до договору на постачання природного газу № 32-GAS-2020 від 06.10.2020, укладені між Комунальним підприємством "Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром", а також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром" до обласного бюджету безпідставно сплачені кошти у сумі 48 492, 34 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за змістом якого вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, що вимогами статей 36, 37 Закону України "Про публічні закупівлі", які були чинні до вступу в дію нової редакції Закону від 19.04.2020 (далі - попередня редакція), передбачалось, що відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог частини четвертої статті 36 цього Закону.

Відповідно до пункту 1, 2 частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" у попередній редакції, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Тобто, укладені угоди з порушенням вимог частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" у попередній редакції, в силу статті 37 указаного Закону, є нікчемними.

Проте, 19.04.2020 набула чинності нова редакція Закону України "Про публічні закупівлі", в якій унормовано обставини нікчемності договору.

Так, відповідно до статті 43 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено випадки нікчемності договору про закупівлю, а саме договір про закупівлю є нікчемним у разі: 1) якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону; 2) укладення договору з порушенням вимог частини четвертої статті 41 цього Закону; 3) укладення договору в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону; 4) укладення договору з порушенням строків, передбачених частинами п`ятою і шостою статті 33 та частиною сьомою статті 40 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв`язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону.

Частиною четвертою статті 41 цього Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Поряд з цим, частиною п`ятою вказаної статті Закону України "Про публічні закупівлі" встановлено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії (пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі").

Як вбачається з матеріалів справи, підставами для укладення додаткових угод №№ 1-3, якими внесено зміни до істотних умов основного договору № 32-GAS-2020 від 06.10.2020 сторонами обрано саме пункт 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Водночас, статтею 43 Закону України "Про публічні закупівлі", якою встановлено підстави нікчемності договору про закупівлю, не передбачено серед правових підстав нікчемності договору порушення сторонами вимог частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Вказане свідчить про те, що у новій редакції Закону України "Про публічні закупівлі", порушення частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не є законодавчо встановленою підставою нікчемності правочину.

Аналогічний висновок щодо належності способу захисту викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 924/674/21, а також в подальшому викладалася Верховним Судом у постанові від 07.09.2022 у cправі № 927/1058/21.

Враховуючи зазначене вище, позовні вимоги про визнання недійсними додаткових угод №№ 1-3 до договору № 32-GAS-2020 від 06.10.2020 є належним і ефективним способом захисту інтересів держави внаслідок укладення незаконних правочинів.

Положеннями статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища в сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції в цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 7 частини другої статті 22 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції чинній на момент укладення договору) тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору. Частиною першою статті 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон України "Про публічні закупівлі" не містить виключень з цього правила.

Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проєкту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10 %; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

У даній справі, в обґрунтування свого права на укладення оспорюваних додаткових угод та збільшення ціни на одиницю товару відповідач-2 посилався на документально підтверджений факт коливання ціни товару на ринку протягом дії договору.

Відтак, за доводами відповідача-2, сторони правомірно вносили зміни декілька разів у частині ціни за одиницю товару, але не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, при тому, що такі зміни не призвели до збільшення суми, визначеної в договорі, в той час як законодавчо не передбачено обмеження в частині перегляду (зменшення) запланованих обсягів постачання товару, визначеного сторонами на момент укладення договору.

Проте, суд не погоджується з такими твердженнями відповідача-2, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що внаслідок укладення додаткових угод щодо зміни ціни за одиницю товару та обсягів постачання природного газу, а саме:

- за додатковою угодою № 1від 30.10.2020 збільшено ціну за 1000, 0 куб. м до 4 271, 85 грн з ПДВ та зменшено обсяги постачання природного газу до 53 840 куб.м.;

- за додатковою угодою № 2 від 30.11.2020 збільшено ціну за 1000 куб.м. до 4699, 04 грн з ПДВ та зменшено обсяги постачання природного газу до 49, 26 тис. куб.м.;

- за додатковою угодою № 3 від 18.12.2020 збільшено ціну за 1000 куб.м. до 5168, 94 грн з ПДВ та зменшено обсяги постачання природного газу до 46, 738 тис. куб.м.

Тобто, додатковими угодами переглянуто договірну ціну 3 719, 61 грн з ПДВ за 1000 куб.м. та вартість природного газу протягом періоду з жовтня 2020 по грудень 2020 зросла до 5 168, 94 грн з ПДВ з ціни 3 719, 61 грн з ПДВ, а саме на + 38, 96 %, в той час як відповідачем-2 отримано природний газ в обсязі лише 46, 738 тис куб.м., замість 59 225 куб.м.

Як передбачено положеннями частин першої-третьої статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. При цьому сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це іншій стороні договору. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у 20-денний строк після одержання пропозиції повідомляє іншу сторону про результати такого розгляду.

Суд враховує сталу та послідовну позицію Верховного Суду, що будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки. При цьому, така відмова покупця не надає постачальнику права в односторонньому порядку розірвати договір.

Крім того, суд також враховує, що метою регулювання, передбаченого частиною п`ятою статті 41 Закону "Про публічні закупівлі", а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10 %, є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 924/674/21).

Статтею 652 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону України "Про публічні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд у своїх постановах зазначав, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Оскільки законодавством у сфері публічних закупівель конкретну особу, наділену повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку, не визначено, то виходячи з норм чинного законодавства, до суб`єктів надання такої інформації можна віднести, зокрема, Державну службу статистики України, на яку постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; Державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові/товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; Торгово-промислову палату України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації.

Таким чином, довідки та експертні висновки Торгово-промислової палати України можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку.

У даному випадку у якості наявності підстав для укладення оспорюваних додаткових угод №№ 1-3 (якими внесено зміни до істотних умов договору № 32-GAS-2020 від 06.10.2020 в частині збільшення ціни за одиницю товару) відповідач-2 у відзиві на позовну заяву посилався на листи Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром" № 16/10-4 від 16.10.2020, № 16/10-4 від 06.11.2020 та № 23/11-4 від 23.11.2020, довідки Української енергетичної біржи № 29/09-758 від 29.09.2020, № 13/10-818 від 13.10.2020 та №02/11-895 від 02.11.2020, а також цінову довідку Харківської торгово-промислової палати №1146/20 від 03.12.2020.

Проте, суд зазначає, що у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження, викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18 у подібних правовідносинах.

При цьому, Верховним Судом у постанові від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18 наголошено, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом України "Про публічні закупівлі".

Суд зазначає, що у даному випадку відповідачами документально не підтверджено коливання ціни на природний газ упродовж 2020 року; водночас при зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну, він не обґрунтував, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, не навів причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

У даному випадку відповідачі на підтвердження коливання ціни посилаються на цінові довідки Української енергетичної біржи № 29/09-758 від 29.09.2020, № 13/10-818 від 13.10.2020 та №02/11-895 від 02.11.2020, а також цінову довідку Харківської торгово-промислової палати №1146/20 від 03.12.2020, проте такі документи за своїм змістом є документами довідково-інформаційного характеру, що демонструють діапазон цін на природний газ на відповідний місяць в залежності від умов та обсягу постачання, що склались для різних постачальників на внутрішньому ринку. При цьому жоден з перерахованих документів не містить будь-якої інформації саме про факт коливання цін на природний газ у порівнянні з моментом укладення договору та моментом звернення постачальника з пропозиціями внести зміни до договору в частині зміни (збільшення) ціни на одиницю виміру.

Таким чином, суд зазначає, що надана відповідачем-1 інформація у вигляді цінових довідок не підтверджує коливання ціни на природний газ упродовж періоду з 06.10.2020 (укладення договорів) до 18.12.2020 (підписання останньої додаткової угоди), оскільки: по-перше, наявні в матеріалах справи документи не є саме експертним висновком, зробленим фахівцем на підставі розгляду та аналізу ряду фактів з логічним підсумком; по-друге, констатування діапазону цін на природний газ в окремих постачальників, за відсутності підтвердження ринкової вартості природного газу на момент укладення договору, позбавляє суд можливості порівняти рівень цін та дійти висновку про зменшення або збільшення ціни в період з дати укладення договору і до внесення до нього змін за останньою додатковою угодою.

При цьому, сторонами послідовно збільшувалась вартість природного газу на максимально визначений у законі відсоток, за відсутності доказів, що його вартісні показники упродовж дії договору зростали в такій прогресії, що виконання його умов стало вочевидь невигідним (збитковим) для ТОВ "Трансгазпром".

Суд зазначає, що викладене вище в сукупності свідчить про відсутність підстав для внесення істотних змін до договору № 32-GAS-2020 від 06.10.2020 в частині збільшення ціни за одиницю товару на підставі оспорюваних додаткових угод №№ 1-3.

Враховуючи викладене суд погоджується з твердженнями прокурора, що у даному випадку були відсутні правові підставі для укладення додаткових угод №1, № 2 та № 3 до договору № 32-GAS-2020 від 06.10.2020, оскільки відповідачами документально не підтверджено коливання ціни на природний газ упродовж періоду з 06.10.2020 (укладення договорів) до 18.12.2020 (підписання останньої додаткової угоди), відтак ТОВ "Трансгазпром" зобов`язано було поставити природний газ в обсязі, зазначеному в договорі № 32-GAS-2020 від 06.10.2020.

За таких обставин, додаткові угоди № 1 від 30.10.2020, № 2 від 30.11.2020 та № 3 від 18.12.2020 до договору на постачання природного газу № 32-GAS-2020 від 06.10.2020 підлягають визнанню недійсними.

Щодо вимоги про стягнення 48 492, 34 грн сплачених грошових коштів, як безпідставно отриманих, суд відзначає наступне.

Відповідно до пп.4.1.4. п. 4.1. договору, остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу (п. 3.6. договору) здійснюється протягом 7 (семи) банківських днів з дня отримання споживачем акту приймання-передачі природного газу.

Судом встановлено, що протягом жовтня - грудня 2020 року між відповідачами були складені та підписані наступні акти прийому-передачі природного газу на загальну суму 229 999, 36 грн, а саме:

- № 309 від 31.10.2020 на суму 14 887, 42 грн, обсяг газу - 3, 485 куб.м.,

- № 368 від 30.11.2020 на суму 84 601, 37 грн, обсяг газу - 18, 004 куб.м.,

- № АГ-00000032-GAS/12-20-2 від 18.12.2020 на суму 130 510, 57 грн., обсяг газу - 25, 24900 куб.м..

Вказані кошти сплачені Комунальним підприємством "Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради" у повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що до договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 669 Цивільного кодексу України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється в договорі купівлі-продажу в відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до частини першої статті 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Недійсність додаткових угод означає, що зобов`язання сторін регулюються договором. Відтак і поставка природного газу, і його оплата мала здійснюватися сторонами відповідно до умов укладеного договору № 32-GAS-2020 від 06.10.2020.

Відповідно до умов договору № 32-GAS-2020 від 06.10.2020, плановий обсяг постачання природного газу - 59 225 куб.м. Ціна природного газу становить 3099,68 грн за 1000,0 куб.м, в т.ч. ПДВ 20 % - 619, 93 грн, всого з ПДВ - 3 719,61 грн. До вартості природного газу додається компенсація вартості замовлення (бронювання) потужності -136, 576 за 1000 куб.м., в т.ч. ПДВ 20 % - 27, 31 грн, всього з ПДВ - 163, 89 грн. Ціна природного газу до сплати за 1000 куб.м. 3883, 50 грн з ПДВ.

Проте, як зазначено судом вище, Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром" поставлено природний газ за договором № 32-GAS-2020 від 06.10.2020 лише в обсязі 46,738 (вартістю за 1000 куб.м. з ПДВ - 5 168, 94 грн згідно додаткової угоди №3).

Тобто, відповідачем-2 протягом періоду з жовтня 2020 по грудень 2020 було придбано природний газ лише в обсязі 46, 738 тис куб.м., замість погодженого у договорі 59 225 куб.м. та по ціні 5 168, 94 грн з ПДВ за 1000 куб.м., замість 3 719, 61 грн з ПДВ за 1000 куб.м., як погоджено сторонами у договорі.

Таким чином, як встановлено судом вище, у жовтні 2020 року відповідачем-2 з обласного бюджету було надмірно сплачено відповідачу-1 грошові кошти у розмірі 1353, 43 грн за недопоставлений товар обсягом 0, 34850586 куб.м., так само у листопаді 2020 року відповідачем-2 надмірно сплачено відповідачу-1 кошти у розмірі 14 682, 83 грн за недопоставлений товар обсягом 3,7808255 куб.м. та у грудні 2020 року відповідачем-2 надмірно сплачено відповідачу-1 кошти у сумі 32 456, 08 грн за недопоставлений товар обсягом 8,3574298 куб.м., що загалом становить 48 492, 34 грн.

Відповідно, отримана відповідачем-1 оплата у сумі 48 492, 34 грн за товар, який не був фактично поставлений відповідачу-2, підлягає стягненню з відповідача-1 на підставі частини першої статті 670 ЦК України.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської обласної ради та Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром" та Комунального підприємства "Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 48 492, 34 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи наведені приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та задоволення позовних вимог у повному обсязі, суд дійшов висновку, що понесені прокурором витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача-1 (Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром").

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської обласної ради та Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації - задовольнити.

2. Визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 30.10.2020 до договору на постачання природного газу № 32-GAS-2020 від 06.10.2020, укладену між Комунальним підприємством "Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром".

3. Визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 30.11.2020 до договору на постачання природного газу № 32-GAS-2020 від 06.10.2020, укладену між Комунальним підприємством "Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром".

4. Визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 18.12.2020 до договору на постачання природного газу № 32-GAS-2020 від 06.10.2020, укладену між Комунальним підприємством "Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром".

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром" (вул. Звіринецька, буд. 63, м. Київ, 01014, ідентифікаційний код - 41334204) до обласного бюджету кошти у сумі 48 492 (сорок вісім тисяч чотириста дев`яносто дві) грн 34 коп. на номер рахунку: UA948999980314010544000016001; код ЄДРПОУ 37959255, отримувач ГУК у Полт.обл./Полтавська/24060300, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету: 24060300, найменування коду класифікації доходів бюджету: інші надходження.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром" (вул. Звіринецька, буд. 63, м. Київ, 01014, ідентифікаційний код - 41334204) на користь Полтавської обласної прокуратури (вул. 1100-річчя Полтави, буд. 7, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код - 02910060) 12 112 (дванадцять тисяч сто дванадцять) грн 00 коп. - судового збору.

7. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 03.12.2024.

Суддя Щербаков С.О.