Рішення

від 08.11.2024 по справі 911/1943/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2024 р. Справа № 911/1943/24

Господарський суд Київської області у складі судді Горбасенка П.В., за участю секретаря судового засідання Байдрелової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української православної церкви с. Перегонівка Обухівського району Київської області»

до Обухівської міської ради Київської області

про визнання протиправним та скасування рішення

за участю представників:

від позивача: Марушевська В.І. (ордер серії АІ № 1534395 від 24.01.2024)

від відповідача: Пушенко Н.В. (самопредставництво)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

24.07.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області Релігійна організація «Релігійна громада парафія на честь Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української православної церкви с. Перегонівка Обухівського району Київської області» (далі - релігійна організація / позивач) подала позовну заяву до Обухівської міської ради Київської області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення Обухівської міської ради Київської області № 932-44-VIII від 31.08.2023 «Про скасування рішень Перегонівської сільської ради Обухівського району Київської області щодо передачі у постійне безоплатне користування релігійній громаді Української православної церкви приміщень колишньої школи».

В обґрунтування позовних вимог релігійна організація зазначила, що оскаржуване рішення ухвалене Обухівською міською радою Київської області не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Господарський суд Київської області ухвалою від 29.07.2024 залишив позовну заяву Релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української православної церкви с. Перегонівка Обухівського району Київської області» без руху, постановив виявлені недоліки усунути протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали.

30.07.2024 через підсистему «Електронний суд» Пушенко Наталія Володимирівна надіслала заяву про вступ у справу як представника, згідно якої просила суд, з метою реалізації своїх повноважень на представництво інтересів відповідача, залучити останню у справу як його представника та надати доступ до електронної справи № 911/1943/24 в підсистемі «Електронний суд».

08.08.2024 через підсистему «Електронний суд», на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, релігійна організація подала заяву про усунення недоліків, відповідно до змісту якої надала пояснення щодо виявлених судом недоліків разом з доказами на їх підтвердження.

Господарський суд Київської області ухвалами від 19.08.2024 у справі № 911/1943/24, зокрема:

- залишив без розгляду заяву Пушенко Наталії Володимирівни про вступ у справу як представника;

- прийняв позовну заяву Релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української православної церкви с. Перегонівка Обухівського району Київської області» до розгляду та відкрив провадження в справі; призначив підготовче засідання на 20.09.2024;

- встановив строк релігійній організації до 20.09.2024 для подання до суду додаткових доказів у справі (за наявності), а також до закінчення підготовчого провадження - відповіді на відзив, заяв та клопотань, які відповідно до ст. 182 Господарського процесуального кодексу України мають бути вирішені у підготовчому засіданні (за наявності) разом з доказами направлення копій вказаних заяв та / або клопотань на адресу іншої сторони;

- встановив строк Обухівській міській раді Київської області - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання до суду відзиву на позов, а також до закінчення підготовчого провадження - заперечень, заяв та клопотань, які відповідно до ст. 182 Господарського процесуального кодексу України мають бути вирішені у підготовчому засіданні (за наявності) разом з доказами направлення копій вказаних заяв та / або клопотань на адресу іншої сторони.

27.08.2024, в межах встановленого судом строку, через підсистему «Електронний суд» Обухівська міська рада Київської області надіслала відзив на позовну заяву, згідно змісту якого заперечила щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову та, як наслідок, просила суд у задоволенні позовних вимог відмовити. У підготовчому засіданні 20.09.2024 суд долучив відзив на позовну заяву разом з доданими до нього документами до матеріалів справи.

20.09.2024, у встановлений судом строк, через підсистему «Електронний суд» Релігійна організація «Релігійна громада парафія на честь Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української православної церкви с. Перегонівка Обухівського району Київської області» надіслала відповідь на відзив, згідно змісту якої заперечила проти доводів Обухівської міської ради Київської області, викладених у відзиві на позовну заяву, вважаючи їх безпідставними, а також такими, що не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами. У підготовчому засіданні 20.09.2024 суд долучив відповідь на відзив разом з доданими до неї документами до матеріалів справи.

Господарський суд Київської області ухвалою від 20.09.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 20.09.2024 у справі № 911/1943/24, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 25.10.2024.

23.09.2024 через підсистему «Електронний суд» Обухівська міська рада Київської області надіслала клопотання про участь відповідача в судовому засіданні у режимі відеоконференції.

Господарський суд Київської області ухвалою від 24.09.2024 у справі № 911/1943/24 задовольнив клопотання Обухівської міської ради Київської області про участь відповідача в судовому засіданні у режимі відеоконференції в частині проведення призначеного ухвалою Господарського суду Київської області від 20.09.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 20.09.2024 у справі № 911/1943/24, судового засідання 25.10.2024 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, через використання сервісу відеоконференцзв`язку сайту https://vkz.court.gov.ua/, відмовив у задоволенні клопотання Обухівської міської ради Київської області в частині забезпечення участі представника відповідача в наступних судових засіданнях із розгляду справи № 911/1943/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та постановив призначене у справі на 25.10.2024 судове засідання провести в режимі відеоконференції за допомогою сервісу відеоконференцзв`язку сайту https://vkz.court.gov.ua/.

25.09.2024 через підсистему «Електронний суд» Релігійна організація «Релігійна громада парафія на честь Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української православної церкви с. Перегонівка Обухівського району Київської області» також надіслала заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Господарський суд Київської області ухвалою від 26.09.2024 у справі № 911/1943/24 задовольнив заяву Релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української православної церкви с. Перегонівка Обухівського району Київської області» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та постановив призначене у справі на 25.10.2024 судове засідання провести в режимі відеоконференції за допомогою сервісу відеоконференцзв`язку сайту https://vkz.court.gov.ua/.

Господарський суд Київської області ухвалою від 25.10.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 25.10.2024 у справі № 911/1943/24, оголосив у судовому засіданні перерву до 08.11.2024.

29.10.2024 через підсистему «Електронний суд» Релігійна організація «Релігійна громада парафія на честь Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української православної церкви с. Перегонівка Обухівського району Київської області» надіслала заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Господарський суд Київської області ухвалою від 30.10.2024 у справі № 911/1943/24 задовольнив заяву Релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української православної церкви с. Перегонівка Обухівського району Київської області» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та постановив призначене у справі на 08.11.2024 судове засідання провести в режимі відеоконференції за допомогою сервісу відеоконференцзв`язку сайту https://vkz.court.gov.ua/.

07.11.2024 через підсистему «Електронний суд» Обухівська міська рада Київської області також надіслала клопотання про участь відповідача в судовому засіданні у режимі відеоконференції.

Господарський суд Київської області ухвалою від 07.11.2024 у справі № 911/1943/24 задовольнив клопотання Обухівської міської ради Київської області про участь відповідача в судовому засіданні у режимі відеоконференції в частині проведення призначеного ухвалою Господарського суду Київської області від 25.10.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 25.10.2024 у справі № 911/1943/24, судового засідання 08.11.2024 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, через використання сервісу відеоконференцзв`язку сайту https://vkz.court.gov.ua/, відмовив у задоволенні клопотання Обухівської міської ради Київської області в частині забезпечення участі представника відповідача в наступних судових засіданнях із розгляду справи № 911/1943/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та постановив призначене у справі на 08.11.2024 судове засідання провести в режимі відеоконференції за допомогою сервісу відеоконференцзв`язку сайту https://vkz.court.gov.ua/.

У судовому засіданні 08.11.2024, закінчивши з`ясування обставин та перевірку їх доказами, суд оголосив про перехід до судових дебатів, по закінченні яких вийшов до нарадчої кімнати. Після виходу з нарадчої кімнати суд

УСТАНОВИВ:

З наявних в матеріалах означеної справи копій рішень Перегонівської сільської ради Обухівського району Київської області № 14-1 від 21.07.2000 та № 5-3 від 03.04.2003, Обухівської міської ради Київської області № 932-44-VIII від 31.08.2023 випливає, зокрема, що:

- 21.07.2000 вирішено передати одне приміщення колишньої школи площею 399 м2, майстерню, сарай і погріб у постійне безоплатне користування релігійній громаді Української православної церкви с. Перегонівки;

- 03.04.2003 вирішено передати друге приміщення старої школи (крім відділення зв`язку) площею 240 м2 у постійне безоплатне користування релігійній громаді Української православної церкви для проживання священника та надати земельну ділянку розміром 1,5 га у постійне користування релігійній громаді Української православної церкви с. Перегонівки;

- 31.08.2023 вирішено скасувати рішення Перегонівської сільської ради № 14-1 від 21.07.2000 та № 5-3 від 03.04.2003 як такі, що суперечать чинному законодавству України, та зобов`язано Релігійну організацію «Релігійна громада парафія на честь Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української православної церкви с. Перегонівка Обухівського району Київської області» звільнити приміщення площею 295,1 м2 за адресою: вул. Воїнів, буд. 40-А, с. Перегонівка Обухівської територіальної громади Обухівського району Київської області, що перебуває у комунальній власності Обухівської міської ради згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.06.2023.

В розрізі вказаних обставин позивач зауважив, що не погоджується із прийнятим відповідачем рішенням № 932-44-VIII від 31.08.2023 та вважає його таким, що суперечить нормам чинного законодавства.

Обґрунтовуючи свою позицію, Релігійна організація «Релігійна громада парафія на честь Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української православної церкви с. Перегонівка Обухівського району Київської області» наголосила, що рішення Перегонівської сільської ради № 14-1 від 21.07.2000 та № 5-3 від 03.04.2003 є ненормативними правовими актами одноразового застосування, які вичерпали свою дію фактом їх виконання, оскільки:

- адресатом відповідних рішень є чітко визначений суб`єкт - релігійна громада Української православної церкви с. Перегонівка (станом на дату подання позову - релігійна організація), яка на підставі цих рішень реалізувала своє право на користування вказаними в рішеннях будівлями / приміщеннями;

- релігійною організацією (на той час - релігійною громадою Української православної церкви с. Перегонівка) було здійснено роботи по прибиранню та благоустрою відповідних об`єктів для подальшого користування такими приміщеннями / будівлями, тобто позивач розпочав реалізовувати своє право, тоді як у зв`язку із його реалізацією виникли права та обов`язки у видавника відповідних індивідуальних актів.

Відтак, за доводами позивача, рішення Перегонівської сільської ради № 14-1 від 21.07.2000 та № 5-3 від 03.04.2003 можуть бути скасованими виключно за рішенням суду, а отже, оскаржуване рішення Обухівської міської ради Київської області № 932-44-VIII від 31.08.2023 є протиправним, як наслідок, його належить скасувати.

В розрізі ефективності обраного позивачем способу захисту останній зазначив, що прийняттям Обухівською міською радою Київської області рішення № 932-44-VIII від 31.08.2023 було порушено право релігійної організації на безоплатне користування переданими Перегонівською сільською радою у 2000 та 2003 роках об`єктами нерухомості, тоді як залишення в силі відповідного рішення Обухівської міської ради призведе до невизначеності у правовідносинах сторін щодо таких приміщень, тим паче, що на передані релігійній громаді приміщення 15.01.2004 отримано свідоцтво про право власності, відповідно до якого власником відповідних приміщень є Релігійна громада Української православної церкви.

В підтвердження своїх доводів позивач долучив до матеріалів справи копію свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 15.01.2004.

Зі свого боку відповідач у відзиві на позовну заяву не погодився з вимогами Релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української православної церкви с. Перегонівка Обухівського району Київської області», зазначивши про те, що:

- згідно із п. 6, 61 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у результаті реорганізації через приєднання Обухівська міська рада Київської області є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Перегонівської сільської ради, зокрема права власності на приміщення колишньої школи (яке зараз обліковується Виконавчим комітетом Обухівської міської ради Київської області як нежитлове приміщення у с. Перегонівка, вул. Воїнів, 40, площею 295,1 м2);

- після звернення 20.06.2023 жителів с. Перегонівка Обухівської міської територіальної громади до відповідача із листом, в якому зазначалося про проведення 17.06.2023 загальних зборів громадян, оформлених протоколом від 17.06.2023, та на яких, зокрема, розглядалося питання про припинення незаконного володіння та користування релігійною організацією приміщенням (адміністративною будівлею) по вул. Воїнів, 40-А в с. Перегонівка Обухівського району Київської області, Обухівською міською радою Київської області було проведено роботи із вивчення статусу об`єкта комунальної власності Обухівської міської територіальної громади, підстав його використання позивачем, за результатами яких було встановлено, що адміністративна будівля є комунальною власністю та використовується релігійною організацією на підставі рішень Перегонівської сільської ради № 14-1 від 21.07.2000 та № 5-3 від 03.04.2003;

- оскільки позивач (організація Української православної церкви Московського патріархату), не дивлячись на зміни до статуту, продовжує належати до московського патріархату, - прийняття Перегонівською сільською радою рішень № 14-1 від 21.07.2000 та № 5-3 від 03.04.2003, а також безоплатне безстрокове використання позивачем майна комунальної власності суперечать інтересам держави та суспільства.

Відтак, за твердженнями відповідача, враховуючи інтереси Обухівської територіальної громади, суспільно-політичну ситуацію - період воєнного стану у результаті агресії російської федерації, а також подання управління економіки Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області та колективне звернення жителів с. Перегонівки, Обухівська міська рада Київської області вважала за необхідне застосувати положення чинного Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у редакції 03.10.2019 (з наступними змінами), а саме п. 2 ст. 9 такого закону, відповідно до якого забороняється передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку.

До того ж Обухівська міська рада Київської області зауважила, що при скасуванні відповідачем відповідних рішень також було взято до уваги те, що:

- земельна ділянка площею 1,5 га, яка згідно рішення Перегонівської сільської ради № 5-3 від 03.04.2003 була передана у постійне користування, в установленому порядку не була сформована, ні право власності, ні похідне право на неї не було зареєстроване;

- у прийнятих Перегонівською сільською радою рішеннях відсутні індивідуальні ознаки належного до передачі майна: назва об`єкта, який перебуває у власності та на балансі, його адреса, площа будівлі або приміщень;

- після прийняття Перегонівською сільською радою відповідних рішень між власником і користувачем не було укладено жодного договору, - а отже, такі рішення не були реалізовані.

На підтвердження вказаних обставин відповідач долучив до відзиву на позовну заяву, зокрема, копії протоколу загальних зборів громадян за місцем проживання від 17.06.2023, подання управління економіки Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області від 26.07.2023 та акта обстеження приміщення, яке знаходиться за адресою: вул. Воїнів, 40-А, с. Перегонівка, Обухівський район, Київська область, щодо його звільнення Релігійною організацією «Релігійна громада парафія на честь Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української православної церкви с. Перегонівка Обухівського району Київської області» від 26.07.2023.

Окремо Обухівська міська рада Київської області звернула увагу суду на обставини неодноразового звернення на підставі рішення № 932-44-VIII від 31.08.2023 до позивача з вимогою про звільнення адміністративної будівлі, проте, зважаючи на те, що вимога останньої не була виконана, за доводами відповідача, виникла необхідність звернутись за захистом своїх прав до суду в межах справи № 911/3921/23, за результатами розгляду якої позов Обухівської міської ради Київської області до Релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української православної церкви с. Перегонівка Обухівського району Київської області» у справі № 911/3921/23 було задоволено частково та зобов`язано релігійну організацію звільнити нежиле приміщення (адміністративну будівлю) по вулиці Воїнів, 40-А, с. Перегонівка Обухівського району Київської області площею 295,1 м2 від належного організації майна і обладнання, а також передати ключі від адміністративної будівлі Обухівській міській раді Київської області.

Означене, на думку відповідача, свідчить про безпідставність позовних вимог релігійної організації, як наслідок, про наявність підстав для відмови у їх задоволенні.

У відповідь на відзив Обухівської міської ради Київської області, виклавши тотожні змісту позову доводи та обставини, позивач додатково зазначив, що:

- Релігійна організація «Релігійна громада парафія на честь Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української православної церкви с. Перегонівка Обухівського району Київської області» створена з метою задоволення своїх потреб у віросповіданні громадянами України (релігійною громадою), які на постійній основі проживають в Україні за вимогами українського громадянства, та є юридичною особою - резидентом України, який обліковується в українських державних органах;

- положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» діяли з 03.10.2019, а не в момент прийняття рішень Перегонівською сільською радою, що свідчить про законність рішень Перегонівської сільської ради № 14-1 від 21.07.2000 та № 5-3 від 03.04.2003, оскільки згідно із ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи; ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення; відтак Обухівська міська рада Київської області не вправі приводити прийняті у 2000 та 2003 роках рішення Перегонівської сільської ради у відповідність чинному у 2023 році законодавству.

Отже, з огляду викладеного, релігійна організація стверджує про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій справі.

З`ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, заслухавши заключне слово представників сторін, суд дійшов таких висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та, відповідно, має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Під порушенням необхідно розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права.

Також за приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України своїм рішенням № 18-рп/2004 від 01.12.2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та / або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

У рішенні Конституційного Суду України викладено офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» як прагнення до користування конкретним матеріальним та / або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого викладено в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та / або нематеріальним благом.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 916/2119/22.

Отже, саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Положеннями ч. 1 ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним (протиправним) та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування, встановлювати та доводити належить як обставини того, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, тоді як метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2024 у справі № 912/1099/22.

Отже, підставами для визнання недійсним (протиправним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та / або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Подібний правовий висновок наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 914/73/18.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень ч. 3 ст. 24, ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Приписами ч. 1 ст. 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Наведені приписи законодавства дають підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив повноваження самостійно вирішувати питання місцевого значення через прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Положеннями ч. 1 ст. 142 Конституції України передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до ст. 29, ч. 5, 6 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

До повноважень сільських, селищних, міських рад щодо управління комунальною власністю належать:

1) управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад;

2) встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад;

3) заслуховування звітів про роботу керівників підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад;

4) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.

Приписами п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» унормовано, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із ст. 2, 31, 33, 35 Закону України «Про власність» (у редакції, чинній на момент передачі приміщень) власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна.

До державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно територіальних одиниць (комунальна власність).

Суб`єктами права комунальної власності є адміністративно територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Управління державним майном від імені народу (населення адміністративно територіальної одиниці) здійснює відповідно Верховна Рада України і місцеві Ради народних депутатів України, а також уповноважені ними державні органи.

Об`єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

Водночас відповідно до положень ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» унормована виключна компетенція сільських, селищних, міських рад, де зазначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються зокрема такі питання: скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.

Конституційний Суд України у рішенні від 16.04.2009 у справі № 7-рп/2009 вирішив, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та / чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У вказаному рішенні наведено наступні мотиви: системний аналіз наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення через прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування. Це узгоджується із правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні № 4-зп від 03.10.1997 у справі про набуття чинності Конституцією України, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Зі змісту ч. 2 ст. 144 Конституції України та ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» випливає, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами. Таким чином органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в рішенні Конституційного Суду України № 1-зп від 13.05.1997 у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Аналіз наведених положень свідчить про можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення, у той же час, реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема: відсутність факту виконання рішення, що скасовується; відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.

Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 521/17710/15-а.

Рішенням Обухівської міської ради Київської області № 222-8-VIII від 30.03.2021 «Про припинення діяльності Перегонівської сільської ради шляхом реорганізації (приєднання) до Обухівської міської ради Київської області» розпочато процедуру реорганізації Перегонівської сільської ради, що припиняється через приєднання до Обухівської міської ради Київської області, та визначено, що Обухівська міська рада Київської області є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Перегонівської сільської ради.

Згідно із п.п. 4, 14 п. 61 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов`язків розформованої територіальної громади з урахуванням особливостей, визначених підпунктами 5 і 6 цього пункту.

Новообрана рада, її виконавчий комітет можуть вносити зміни, визнавати такими, що втратили чинність, або скасовувати акти відповідних органів місцевого самоврядування, правонаступниками яких вони є, та їх посадових осіб. У разі якщо акт органу або посадової особи місцевого самоврядування відповідно до закону є адміністративним актом, його правонаступник може вносити зміни та припиняти дію такого акта у порядку, встановленому Законом України «Про адміністративну процедуру».

Отже, враховуючи рішення Обухівської міської ради Київської області № 222-8-VIII від 30.03.2021 «Про припинення діяльності Перегонівської сільської ради шляхом реорганізації (приєднання) до Обухівської міської ради Київської області», Обухівська міська рада Київської області є правонаступником Перегонівської сільської ради та, відповідно, має право на скасування, зокрема, ненормативних правових актів такого органу місцевого самоврядування.

Означене свідчить про те, що визначальним для вирішення цього спору є встановлення факту виконання рішень Перегонівської сільської ради № 14-1 від 21.07.2000 та № 5-3 від 03.04.2003.

Водночас матеріали цієї справи не містять жодних правовстановлюючих документів (актів права постійного користування, доказів реєстрації речового права тощо), які б посвідчували право Релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української православної церкви с. Перегонівка Обухівського району Київської області» на постійне користування визначеним у рішеннях Перегонівської сільської ради № 14-1 від 21.07.2000 та № 5-3 від 03.04.2003 майном, відтак означені рішення не є виконаними та, відповідно, ще не вичерпали своєї дії.

Отже, керуючись п.п. 14 п. 61 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Обухівська міська рада Київської області мала право на скасування невиконаних відповідних рішень Перегонівської сільської ради.

Приписи ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) презюмують, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлена у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу.

Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами, а правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу, але також і сприяє додержанню процесуальної економії в новому процесі.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору.

Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 904/3927/22.

Також преюдиціальні факти необхідно відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиційною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту.

Питання факту це питання про те, чи була наявна / відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування).

Подібна правова позиція щодо застосування ст. 75 ГПК України викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 914/554/19.

Так, на підставі наявних в матеріалах справи № 911/3921/23 доказів, Господарський суд Київської області у мотивувальній частині рішення від 09.05.2024 у справі № 911/3921/23 дійшов подібних зазначеним у цій справі висновків, зокрема, що «з огляду на відсутність факту виконання рішень Перегонівської сільської ради Обухівського району Київської області та відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів…підстави для визнання рішень ради, які органом місцевого самоврядування (Обухівська міська рада) правомірно скасовано своїм рішенням від 31.08.2023 № 932-44-VIII «Про скасування рішень Перегонівської сільської ради Обухівського району Київської області щодо передачі у постійне безоплатне користування релігійній громаді Української православної церкви приміщень колишньої школи», відсутні».

Рішення Господарського суду Київської області від 09.05.2024 у справі № 911/3921/23 набрало законної сили згідно ухвали Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 у справі № 911/3921/23, якою останній відмовив Релігійній організації «Релігійна громада парафія на честь Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української православної церкви с. Перегонівка Обухівського району Київської області» у відкритті апеляційного провадження у справі № 911/3921/23 за апеляційною скаргою б/н від 04.07.2024 на рішення Господарського суду Київської області від 09.05.2024.

Означене свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій справі, відтак у задоволенні позовних вимог Релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української православної церкви с. Перегонівка Обухівського району Київської області» до Обухівської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення Обухівської міської ради Київської області № 932-44-VIII від 31.08.2023 «Про скасування рішень Перегонівської сільської ради Обухівського району Київської області щодо передачі у постійне безоплатне користування релігійній громаді Української православної церкви приміщень колишньої школи» належить відмовити.

Надана ж відповідачем копія свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 15.01.2004 не спростовує висновків суду про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки, як випливає зі змісту такого документа, підставою видачі останнього визначено рішення Перегонівської сільської ради від 24.12.2003, тобто таке свідоцтво не є належним в розрізі ст. 76 ГПК України доказом у цій справі.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Згідно положень п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», § 23).

Положеннями ч. 1 ст. 2 ГПК України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст. 79, 86 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, суд не вважає за необхідне надавати правову оцінку кожному із наведених позивачем доводів в обґрунтування заявлених позовних вимог, а також заперечень відповідача, оскільки, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у цій справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Щодо судових витрат суд вважає за доцільне зазначити таке.

Згідно із ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, - понесені позивачем судові витрати у цій справі покладаються судом на позивача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог Релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української православної церкви с. Перегонівка Обухівського району Київської області» до Обухівської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення Обухівської міської ради Київської області № 932-44-VIII від 31.08.2023 «Про скасування рішень Перегонівської сільської ради Обухівського району Київської області щодо передачі у постійне безоплатне користування релігійній громаді Української православної церкви приміщень колишньої школи».

2. Покласти понесені позивачем судові витрати на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано 04.12.2024.

Суддя П.В.Горбасенко