Рішення

від 19.11.2024 по справі 916/2952/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" листопада 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2952/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: адвокат Логовський В.В.,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/2952/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Стікон» (вул. Розкидайлівська, № 2, м. Одеса, 65020, код ЄДРПОУ 19219876)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінхаус» (вул. Героїв Праці, № 47, м. Харків, 61129, код ЄДРПОУ 43749267)

про розірвання договору та стягнення 4 955 931,25 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стікон» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінхаус», в якій просить суд розірвати договір субпідряду № 17/02М від 17.02.2022, який укладено ТОВ «Вінхаус» та ТОВ «Стікон», а також стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно набуті кошти, а саме: різницю між загальною сумою платежів, здійснених позивачем, та загальною вартістю за актами приймання виконаних будівельних робіт в сумі 1 016 761,91 грн; різницю між вартістю робіт, вказаною в актах приймання виконаних будівельних робіт та фактичною вартістю виконаних робі, що була визначена згідно висновку експертів № 23-3247 від 30.08.2023, в сумі 498 649,71 грн; штраф за порушення терміну виконання робіт в сумі 3 440 519,63 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 17.02.2022 сторони уклали договір субпідряду № 17/02М, відповідно до умов якого відповідач прийняв на себе зобов`язання по виконанню робіт щодо монтажу навісного вентильованого фасаду у зв`язку із будівництвом багатоквартирного житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення та об`єктами соціальної інфраструктури за адресою: м. Одеса, вул. Івана Франка, 40.

Як зауважує позивач, в подальшому до договору неодноразово вносили зміни, у зв`язку з чим сторонами укладались додаткові угоди, згідно яких, зокрема, вартість виконання робіт, передбачених п. 1.1. договору, включаючи вартість матеріалів, становить 6787060,86 грн з ПДВ, а субпідрядник зобов`язувався виконати вказані роботи у повному обсязі та здати їх генпідряднику без зауважень не пізніше 30.05.2023.

Позивач вказує, що за період дії договору субпідряду № 17/02М від 17.02.2022 ТОВ «Вінхаус» було складено та надано генпідряднику акти приймання виконаних будівельних робіт на загальну суму 5415862,94 грн. Проте, у червні 2023 ТОВ «Стікон» звернулося до ОНДІСЕ з заявою щодо проведення будівельно-технічного експертного дослідження об`єкта: «Влашутвання системи навісного вентильованого фасаду у зв`язку із будівництвом багатоквартирного житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення та об`єктами соціальної інфраструктури за адресою: м. Одеса, вул. Івана Франка, 40, за результатами проведення якого експертами було встановлено, зокрема, що вартість фактично виконаних робіт складає 4917213,23 грн з ПДВ, а обсяги та вартість відповідних робіт не відповідають обсягам і вартості робіт, які наведено у актах №№ 1-5 приймання виконаних будівельних робіт за спірним договором.

При цьому, різниця між вартістю робіт, вказаних у актах №№ 1-5 приймання виконаних будівельних робіт та вартістю фактично виконаних робіт складає 498649,71 грн, у зв`язку з чим 11.09.2023 ТОВ «Стікон» звернулося до ТОВ «Вінхаус» з листом № 01/733 щодо невідповідності об`ємів виконаних робіт, яким повідомив відповідача про необхідність повернути на розрахунковий рахунок позивача вказану різницю, а також грошові кошти, що були надмірно сплачені позивачем у рамках договору субпідряду № 17/02М від 17.02.2022 у розмірі 1197691,98 грн.

Позивач наголошує, що у відповідь ТОВ «Вінхаус», фактично залишивши зауваження та доводи без відповіді, пред`явило зустрічні майнові претензії на суму 197081,84 грн, після чого позивачем було направлено відповідачу претензію з вимогою протягом 14 календарних днів з дати отримання вказаної претензії повернути на розрахунковий рахунок різницю між вартістю робіт в розмірі 498649,71 грн з ПДВ та надмірно сплачені грошові кошти в розмірі 1016761,91 грн. За ствердженням позивача, відповіді на свою претензію він так і не отримав, а робітники залишили будівельний майданчик ще в минулому році та будь-які додаткові роботи, крім тих, які відображені в актах, позивачу не передавались.

Окрім того, як пояснює позивач, 17.04.2024 він звернувся до ТОВ «Вінхаус» з повідомленням про розірвання договору субпідряду № 17/02М від 17.02.2022, однак будь-якої відповіді на зазначене повідомлення отримано не було. На переконання позивача, ухилення відповідача від оформлення факту розірвання вказаного договору в загальному (договірному) порядку створює невизначеність у правовідносинах сторін й безпосередньо зумовлює необхідність звернення позивача з відповідною вимогою до господарського суду.

Відповідач відзив на позов до суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання вирішені судом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2024 позовну заяву (вх.№3016/24) передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 прийнято позовну заяву (вх.№ 3016/24 від 01.07.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2952/24, справу № 916/2952/24 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на "06" серпня 2024 року о 12:40 год.

06.08.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/2952/24 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "22" серпня 2024 року об 11:20 год., про що відповідача було повідомлено відповідною ухвалою суду від 07.08.2024, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.

22.08.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/2952/24 судом проголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду та протокольну ухвалу про перерву до "17" вересня 2024 року о 10:00 год, про що відповідач був повідомлений ухвалою суду від 22.08.2024 у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.

16.09.2024 представником ТОВ «Стікон» подано клопотання (вх. № 33807/24), відповідно до якого представник просив провести підготовче судове засідання, призначене на 17.09.2024 о 10:00 год, без його участі, закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

17.09.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області закрито підготовче провадження та призначено справу № 916/2952/24 до судового розгляду по суті на "03" жовтня 2024 року об 11:20 год.

03.10.2024 представник ТОВ «Стікон» звернувся до суду із клопотанням (вх. № 36021/24), яким просив відкласти розгляд даної справи у зв`язку із зайнятістю представника у судовому засіданні Суворовського районного суду м. Одеси, а також визнати причини неявки поважними.

03.10.2024, врахувавши клопотання позивача, ухвалою Господарського суду Одеської області було відкладено розгляд справи № 916/2952/24 по суті на "05" листопада 2024 року о 12:20 год.

07.10.2024 позивачем до суду подано клопотання (вх. № 36512/24), в якому останній просив поновити строк на подання копії картки рахунку (банківської виписки) по рахунку ТОВ «Стікон», яка відображає розрахунки позивача з відповідачем за період з 01.03.2024 по 29.09.2024 та залучити її до матеріалів справи. Вказане клопотання було долучене судом до матеріалів справи.

05.11.2024 у судовому засіданні по справі № 916/2952/24 проголошено протокольну ухвалу про перерву до "19" листопада 2024 рок об 10:30 год., про що відповідач був повідомлений ухвалою суду від 06.11.2024 у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.

15.11.2024 до суду від позивача надійшло клопотання (вх. № 41314/24) про приєднання до матеріалів справи доказів, зокрема платіжних інструкцій, які відображають розрахунку сторін, поданих на виконання вимог суду.

Представник позивача ТОВ «Стікон» під час розгляду справи по суті виступив із вступною промовою, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у поданому ним позові, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ТОВ «Вінхаус», про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно, проте свого представника в судові засідання жодного разу не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Як вбачається з матеріалів справи, надіслані відповідачу рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» ухвали у справі були повернуті поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення.

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 99-2 Правил).

Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Отже, оскільки ухвала суду про відкриття провадження у справі та подальші ухвали про повідомлення щодо призначених судових засідань направлені судом за належною адресою відповідача і повернуті поштою, суд доходить висновку, що відповідач повідомлений про розгляд справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.

При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв`язку з відповідачем, а саме на офіційній сторінці Господарського суду Одеської області веб-порталу «Судова влада України» (розділ «Оголошення про виклик») розміщувались відповідні оголошення від 23.07.2024, 08.08.2024, 26.08.2024, 07.10.2024 та від 08.11.2024.

Також, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Ухвали Господарського суду Одеської області по справі № 916/2952/24 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Таким чином, суд зазначає, що відповідач також не був позбавлений права та можливості за власною ініціативою скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу положень наведеної статті 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», та за відомим номером даної справи № 916/2952/24 ознайомитися із змістом ухвал Господарського суду Одеської області та визначеними у них датами, часом та місцем розгляду даної справи з метою забезпечення представництва своїх інтересів в судових засіданнях.

Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує . На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.

Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Надсилання рішення рекомендованим листом з повідомлення про вручення є способом забезпечення права учасника справи знати про ухвалене судом рішення. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника.

Крім того, суд зазначає, що відповідач зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання та в розумні інтервали часу - вживати заходів, щоб дізнатись про стан розгляду справи.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав, матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв`язку з відповідачем.

Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 та на теперішній час на території України діє режим воєнного стану.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).

При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об`єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв`язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв`язку потребує додаткового часу.

Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

З огляду на запровадження на території України воєнного стану, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, а також враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.195 ГПК України.

Водночас, подальше необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

Суд констатує, що відповідач мав можливість в межах строку розгляду справи № 916/2952/24 скористатись процесуальними правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, зокрема, ознайомлюватися з матеріалами справи, в тому числі у приміщенні суду, робити з них витяги, копії; подавати докази в межах строку розгляду справи; брати участь у судових засіданнях; надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, тощо.

Зважаючи на вищевикладене, підстав для відкладення розгляду справи в судовому засіданні 19.11.2024, визначених у ч. 2 ст. 202 ГПК України, не встановлено. А тому, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на те, що згідно зі ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

В процесі розгляду справи подані позивачем всі клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.

Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилалися під час судового розгляду як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

В судовому засіданні, 19.11.2024 господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, після виходу з нарадчої кімнати, проголошена вступна і резолютивна частини рішення.

3. Фактичні обставини, встановлені судом.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.02.2024 між ТОВ «Стікон» (позивач, генпідрядник) та ТОВ «Вінхаус» (відповідач, субпідрядник) укладений договір субпідряду № 17/02М, відповідно до п. 1.1. якого субпідрядник приймає на себе зобов`язання по виконанню робіт щодо монтажу навісного вентильованого фасаду у зв`язку із будівництвом багатоквартирного житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення та об`єктами соціальної інфраструктури за адресою: м. Одеса, вул. Івана Франка, 40 (далі за текстом - роботи).

Згідно п.п. 1.2., 1.3. договору субпідрядник зобов`язується виконати власними силами роботи, передбачені умовами цього договору, проектною документацією та усунути недоліки і дефекти, що виникли з його вини і виявлені в ході приймання робіт та протягом гарантійного строку. Склад і обсяг робіт, які виконуються субпідрядником в рамках цього договору, визначаються на підставі розрахунку договірної ціни (Додаток №1), що є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктами 2.1., 2.2. договору передбачено, що вартість виконання робіт, передбачених п.1.1. цього договору, включаючи вартість матеріалів, визначається відповідно до договірної ціни, яка є невід`ємною частиною цього договору (Додаток №1) і становить 7 608 649,96 гривень, в т.ч. ПДВ - 1 268 108,32 гривен. Договірна ціна є твердою і не підлягає зміні протягом усього терміну дії договору за винятком випадків внесення генпідрядником змін до складу або обсягів робіт.

За умовами п. 2.3 договору розрахунки за роботи, що виконуються за цим договором проводяться генпідрядником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок субпідрядника таким чином:

протягом 7 (семи) банківських днів з моменту виставлення рахунку авансовий платіж на закупівлю матеріалів в розмірі 2 000 000,00 гривень, в т.ч ПДВ.

послідуючі платежі, з урахуванням сплаченого авансового платежу, сплачуються протягом 15 (п`ятнадцяти) банківських днів з моменту прийняття робіт (їх частини) та підписання сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт.

остаточний розрахунок за виконані за цим договором роботи у розмірі 10 (десяти) % від договірної ціни, генпідрядник проводить з субпідрядником протягом 7 (семи) банківських днів з моменту виконання робіт у повному обсязі та їх прийняття генпідрядником.

Відповідно до п. 3.1. договору субпідрядник зобов`язується виконати роботи, передбачені п. 1.1. цього договору у повному обсязі та здати їх генпідряднику без зауважень не пізніше 30 червня 2022 року.

При цьому, згідно п. 3.2., 3.3. договору при виникненні обставин, що перешкоджають субпідряднику виконати його зобов`язання в установлені строки, тривалість виконання робіт збільшується на кількість календарних днів, протягом яких діяли ці обставини. До вищевказаних обставин відноситься: припинення робіт за ініціативою генпідрядника; обставини непереборної сили; внесення змін до складу та обсягів робіт; дії третіх осіб, які унеможливлюють належне і своєчасне виконання робіт, за винятком випадків, коли ці дії зумовлені залежними від субпідрядника обставинами; припинення робіт, які виконуються не в закритих приміщеннях, через несприятливі погодні умови, якщо такі погодні умови не допускають ведення технологічних процесів згідно вимог чинного законодавства України;

Рішення про перегляд термінів виконання робіт з обґрунтуванням причин оформляється додатковою угодою до цього договору.

Підпунктом 5.1.1. пункту 5.1. договору встановлений обов`язок субпідрядника виконати власними силами і засобами, якісно та у встановлений строк роботи відповідно до проектної документації.

В свою чергу, у п/п 5.4.4. п. 5.4. договору передбачене право генпідрядника у будь-який час до закінчення робіт відмовитися від договору, сплативши субпідряднику плату за фактично виконану роботу.

Відповідно до п.п. 7.1., 7.2. договору щомісяця, до 25 числа звітного місяця субпідрядник надає акт приймання виконаних будівельних робіт та довідку про вартість будівельних робіт по формі КБ-3 для підписання генпідряднику. Акти приймання виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт і витрат підписуються представниками генпідрядника в строк не пізніше 5 (п`яти) робочих днів з моменту їх передачі субпідрядником.

Умовами п. 8.2. договору сторони погодили, що у разі невиконання та/або неналежного виконання, виконання не в повному обсязі субпідрядником своїх зобов`язань за цим договором у терміни, передбачені п. 3.1. цього договору, субпідрядник сплачує генпідряднику штраф в розмірі 1% від загальної вартості робіт за кожен календарний день такого невиконання та/або неналежного виконання робіт, виконання не в повному обсязі.

Згідно п. 10.1. цей договір може бути розірваний за згодою сторін або за ініціативою однієї зі сторін у разі невиконання або неналежного виконання іншою стороною своїх зобов`язань за цим договором.

Сторона, що вирішила розірвати договір за своєю ініціативою, направляє письмове повідомлення іншій стороні. З моменту отримання такого повідомлення іншою стороною виконання робіт припиняється. Якщо протягом 20 днів винна в невиконанні чи неналежному виконанні своїх зобов`язань сторона не усунула причин розірвання договору і не дала письмової відповіді, договір вважається розірваним (п. 10.2. договору).

Відповідно до п.п. 12.1, 12.2. цей договір вступає в силу з дати його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань. Будь-які зміни і доповнення до цього договору дійсні лише за умови, що вони вчинені в письмовій формі та підписані уповноваженими на це представниками сторін.

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Протягом 2022-2023 років сторони до договору субпідряду № 17/02М від 17.02.2022 укладали додаткові угоди, зокрема, № 1 від 06.05.2022, № 2 від 22.05.2022, № 3 від 21.07.2022 та № 4 від 16.01.2023, якими вносили зміни до розділу 2 щодо договірної ціни та вартості виконання робіт, передбачених п. 1.1. договору, а також в частині термінів початку та завершення робіт. До додаткових угод були затверджені відповідні кошториси матеріалів та робіт об`єкта.

Додатковою угодою № 5 від 22.05.2023 ТОВ «Стікон» та ТОВ «Вінхаус» погодили внести зміни до розділу 2 та викласти його в наступній редакції: « 2.1. Вартість виконання робіт, передбачених п.1.1. цього договору, включаючи вартість матеріалів, визначається відповідно до договірної ціни, яка є невід`ємною частиною цього договору (Додаток №1, Додаток № 2, Додаток № 3) і становить 6 787 060,86 гривень (шість мільйонів сімсот вісімдесят сім тисяч шістдесят гривень, 86 коп.), в т.ч. ПДВ - 1 131 176,81 гривен (один мільйон сто тридцять одна тисяча сто сімдесят шість гривень 81 коп.).».

Окрім того, за умовами п. 2 додаткової угоди сторони дійшли згоди внести зміни до розділу 3. Терміни початку та завершення Робіт, а саме в пункт 3.1. та викласти його в наступній редакції: « 3.1. Субпідрядник зобов`язується виконати роботи, передбачені п.1.1. цього договору у повному обсязі та здати їх генпідряднику без зауважень не пізніше 30 травня 2023 року.».

На виконання умов договору, ТОВ «Стікон» та ТОВ «Вінхаус» підписані акти приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в та довідки про вартість виконаних будівельних робіт, складені за формою КБ-3, на загальну суму 5415862,94 грн, а саме: акт №1 (форми КБ-2в) та довідка форми КБ-3 від 29.07.2022 за липень 2022 року на суму 320779,10 грн; акт №2 (форми КБ-2в) та довідка форми КБ-3 від 29.07.2022 за липень 2022 року на суму 108716,26 грн; акт №3 (форми КБ-2в) та довідка форми КБ-3 від 30.09.2022 за вересень 2022 року на суму 1663340,90 грн; акт №4 (форми КБ-2в) та довідка форми КБ-3 від 30.11.2022 за листопад 2022 року на суму 1663340,90 грн; акт №5 (форми КБ-2в) та довідка форми КБ-3 від 27.01.2023 за січень 2023 року на суму 1659685,78 грн.

Вказані акти та довідки підписано представниками та скріплено печатками підприємств сторін без зауважень та заперечень.

На виконання умов вказаного правочину ТОВ «Стікон» сплатило ТОВ «Вінхаус» грошові кошти у розмір 6613554,92 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій та доручень: № 16454 від 15.02.2022 на суму 2000000,00 грн; № 1725 від 16.05.2022 на суму 163554,92 грн; № 1900 від 26.05.2022 на суму 50000,00 грн; № 2055 від 03.06.2022 на суму 50000,00 грн; № 2582 від 24.06.2024 на суму 50000,00 грн; № 2654 від 30.06.2022 на суму 20000,00 грн; № 2673 від 01.07.2022 на суму 30000,00 грн; № 2806 від 08.01.2022 на суму 50000,00 грн; № 2990 від 19.07.2022 на суму 50000,00 грн; № 3252 від 28.07.2022 на суму 40000,00 грн; № 3304 від 29.07.2022 на суму 10000,00 грн; № 3375 від 02.08.2022 на суму 50000,00 грн; № 3398 від 03.08.2022 на суму 120000,00 грн; № 3650 від 16.08.2022 на суму 50000,00 грн; № 3722 від 22.08.2022 на суму 100000,00 грн; № 3752 від 23.08.2022 на суму 80000,00 грн; № 3896 від 31.08.2022 на суму 50000,00 грн; № 3986 від 07.09.2022 на суму 50000,00 грн; № 4249 від 14.09.2022 на суму 50000,00 грн; № 4421 від 20.09.2022 на суму 150000,00 грн; № 4471 від 23.09.2022 на суму 100000,00 грн; № 4519 від 26.09.2022 на суму 150000,00 грн; № 4604 від 27.09.2022 на суму 100000,00 грн; № 4671 від 29.09.2022 на суму 100000,00 грн; № 4746 від 05.10.2022 на суму 50000,00 грн; № 4943 від 11.10.2022 на суму 100000,00 грн; № 5011 від 14.10.2022 на суму 50000,00 грн; № 5170 від 20.10.2022 на суму 50000,00 грн; № 5244 від 26.10.2022 на суму на суму 150000,00 грн; № 5335 від 28.10.2022 на суму 200000,00 грн; № 5371 від 31.10.2022 на суму 100000,00 грн; № 5394 від 01.11.2022 на суму 100000,00 грн; № 5457 від 02.11.2022 на суму 50000,00 грн; № 5689 від 15.11.2022 на суму 50000,00 грн; № 5747 від 18.11.2022 на суму 50000,00 грн; № 5929 від 29.11.2022 на суму 50000,00 грн; № 5946 від 30.11.2022 на суму 50000,00 грн; № 6032 від 05.12.2022 на суму 150000,00 грн; № 6156 від 09.12.2022 на суму 50000,00 грн; № 6223 від 12.12.2022 на суму 100000,00 грн; № 6372 від 14.12.2022 на суму 50000,00 грн; № 6419 від 15.12.2022 на суму 100000,00 грн; № 6526 від 20.12.2022 на суму 50000,00 грн; № 77 від 11.01.2023 на суму 100000,00 грн; № 113 від 13.01.2023 на суму 200000,00 грн; № 175 від 20.01.2023 на суму 100000,00 грн; № 729 від 21.02.2023 на суму 50000,00 грн; № 799 від 24.02.2023 на суму 50000,00 грн; № 875 від 28.02.2023 на суму 50000,00 грн; № 944 від 03.03.2023 на суму 50000,00 грн; № 1051 від 10.03.2023 на суму 50000,00 грн; № 1068 від 14.03.2023 на суму 50000,00 грн; № 1181 від 20.03.2023 на суму 50000,00 грн; № 1288 від 23.03.2023 на суму 50000,00 грн; № 1332 від 28.03.2023 на суму 50000,00 грн; № 1437 від 03.04.2023 на суму 50000,00 грн; № 1620 від 10.04.2023 на суму 50000,00 грн; № 1699 від 12.04.2023 на суму 50000,00 грн; № 1919 від 18.04.2023 на суму 100000,00 грн; № 2129 від 27.04.2023 на суму 50000,00 грн; № 2207 від 28.04.2023 на суму 50000,00 грн; № 2364 від 09.05.2023 на суму 100000,00 грн; № 2560 від 17.05.2023 на суму 100000,00 грн.

При цьому, як вбачається з листа ТОВ «Стікон» № 04/818 від 22.11.2022, останнє просило відповідача грошові кошти, сплачені згідно платіжних доручень № 3398 від 03.08.2022, № 3650 від 16.08.2022 та № 3722 від 22.08.2022, в загальному розмірі 270000,00 грн зарахувати в рахунок договору № 17/02М від 17.02.2022.

Відповідно до висновку експертів Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 30.08.2023 №23-3247, сформованого за результатами проведення комісійного будівельно-технічного експертного дослідження, вартість фактично виконаних робіт з влаштування системи навісного вентильованого фасаду у зв`язку із будівництвом багатоквартирного житлового комплексу з вбудовано- прибудованими приміщеннями соціально-побутового торгівельного та адміністративного призначення та об`єктами соціальної інфраструктури за адресою: м. Одеса, вул. Івана Франка, 40 складає 4 917 213,23 грн.

Експертами також зроблено висновок, що обсяги і вартість спірних робіт з влаштування системи навісного вентильованого фасаду, які фактично виконані, не відповідають обсягам і вартості робіт, які наведено у актах №№1-5 приймання виконаних будівельних робіт (типова форма №КБ-2в) за договором субпідряду № 17/02 М від 17.02.2022, невідповідність наведено у Додатках Б, В, Г до даного висновку.

Експертами встановлено, що різниця між вартістю робіт вказаних у актах №№ 1-5 приймання виконаних будівельних робіт (типова форма №КБ-2в) за договором субпідряду № 17/02М від 17.02.2022 та вартістю фактично виконаних робіт з влаштування системи навісного вентильованого фасаду у зв`язку із будівництвом багатоквартирного житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового торгівельного та адміністративного призначення та об`єктами соціальної інфраструктури за адресою: м. Одеса, вул. Івана Франка, 40 складає 498 649,71 грн.

11.09.2023 ТОВ «Стікон» звернулось до ТОВ «Вінхаус» з листом № 01/733, яким просив відповідача розглянути висновок експертів № 23-3247 комісійної будівельно-технічного експертного дослідження ОНДІСЕ від 30.08.2023 та надати свої пояснення щодо наведених в висновку фактів стосовно виявленої невідповідності. Окрім того, у даному листі позивач, у разі ненадання йому переважних аргументів з цього приводу, просив відповідача повернути на розрахунковий рахунок різницю між вартістю робіт, вказаних в актах приймання виконаних будівельних робіт та вартістю фактично виконаних робіт в розмірі 498 649,71 гривень з ПДВ, а також грошові кошти, що були надмірно сплачені ТОВ «Стікон» у рамках договору субпідряду № 17/02М від 17.02.2022 у розмірі 1 197 691,98 гривень.

10.10.2023 ТОВ «Вінхаус» надало позивачу відповідь, у якій, серед іншого, зазначило, що переданий ТОВ «Стікон» висновок експертів № 23-3247 від 30.08.2023 не можливо брати за основу підрахунків площі фасаду об`єкта, тому що не надані усі умови та домовленості між сторонами, зокрема, не врахована площа відкосів та відливів у розгортці, після проведеної роботи експертами, ТОВ «Вінхаус» були виконані роботи по договору на об`єкті та передані по актам ТОВ «Стікон», а також додана ділянка у приямку біля паркінгу, додані вікна до проектних обсягів, внаслідок чого збільшилась загальна площа робіт.

Даним листом відповідач також просив позивача на умовах домовленостей розрахуватися по договору за виконані роботи та передані матеріали, а саме сплатити ТОВ «Вінхаус» залишок у сумі 197081,84 грн.

23.11.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією № 01/1158, в якій повідомив ТОВ «Вінхаус», що згідно наданого ним розрахунку, вартість матеріальних ресурсів, що були передані позивачу, склала 180930,07 грн, в т.ч. ПДВ, у зв`язку з чим, з урахуванням переданих матеріалів, сума надмірно сплачених ТОВ «Стікон» коштів складає 1016761,91 грн. Даною претензією позивач просив відповідача протягом 14 календарних днів з дати її отримання повернути на розрахунковий рахунок різницю між вартістю робіт, вказаних в актах приймання виконаних будівельних робіт та вартістю фактично виконаних робіт в розмірі 498649,71 грн з ПДВ, а також грошові кошти, що були надмірно сплачені позивачем у рамках договору № 17/02М від 17.02.2022 у розмірі 1016761,91 грн. Докази належного направлення вказаної претензії на адресу ТОВ «Вінхаус» додані до матеріалів справи.

У подальшому, позивач звернувся до відповідача з повідомленням № 01/1414 від 11.04.2024 про розірвання договору, в якому генпідрядник на підставі пунктів 8.2., 10.1., 10.2. договору повідомив субпідрядника про розірвання договору субпідряду № 17/02М від 17.02.2022 через його неналежне виконання ТОВ «Вінхаус» та вимагав від субпідрядника здійснити повернення різниці між вартістю робіт, вказаних в актах приймання виконаних будівельних робіт та вартістю фактично виконаних робіт в розмірі 498649,17 грн з ПДВ, грошових коштів, що були надмірно сплачені позивачем у розмірі 1016761,91 грн та сплатити на його користь штраф за порушення терміну виконання робіт, передбаченого п. 3.1. договору, в сумі 3440519,63 грн.

Факт надсилання вказаного повідомлення про розірвання договору на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку від 17.04.2024, опису вкладення та накладної №6504521882921. Додатково повідомлення було надіслано позивачем службою кур`єрської доставки, про що свідчить відповідна кур`єрська накладна.

Таким чином, різниця між загальною сумою платежів, здійснених ТОВ «Стікон» на користь ТОВ «Вінхаус» за договором субпідряду № 17/02М від 17.02.2022, та загальною вартістю робіт за актами становить 1016761,91 грн, а різниця між вартістю робіт, вказаною у вищезазначених актах, та фактичною вартістю виконаних робіт за спірним договором становить 498649,71 грн.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

4. Норми права застосовані судом.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК Україна) передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, оплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до приписів статей 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями ст.615 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Приписами ст.653 ЦК України визначено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

За умовами частини 1 та 2 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Частиною 1 статті 838 Цивільного кодексу України встановлено, що підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

За приписами ч.ч.1, 3 ст.843 ЦК України, у договорі підряду визначається ціна або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

За змістом статті 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до ч. 2, ст. 849 ЦК України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

За змістом ч. 1 ст. 851 ЦК України якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: 1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; 2) пропорційного зменшення ціни роботи; 3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 853 ЦК України якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов`язаний негайно повідомити про це підрядника. У разі виникнення між замовником і підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин на вимогу будь-кого з них має бути призначена експертиза. Витрати на проведення експертизи несе підрядник, крім випадків, коли експертизою встановлена відсутність порушень договору підряду або причинного зв`язку між діями підрядника та виявленими недоліками. У цих випадках витрати на проведення експертизи несе сторона, яка вимагала її призначення, а якщо експертизу призначено за погодженням сторін, - обидві сторони порівну.

Згідно з ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до частин 1, 2 статті 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Також за приписами ч. 1 ст. 877 Цивільного кодексу України підрядник зобов`язаний здійснювати будівництво та пов`язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов`язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.

В силу положень ч.ч. 1-4 ст. 882 ЦК України замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов`язаний негайно розпочати їх прийняття. Замовник організовує та здійснює прийняття робіт за свій рахунок, якщо інше не встановлено договором. У прийнятті робіт мають брати участь представники органів державної влади та органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених законом або іншими нормативно-правовими актами. Замовник, який попередньо прийняв окремі етапи робіт, несе ризик їх знищення або пошкодження не з вини підрядника, у тому числі й у випадках, коли договором будівельного підряду передбачено виконання робіт на ризик підрядника. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Частиною 4 ст. 879 Цивільного кодексу України передбачено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК).

Відповідно до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною 1 ст.317 ГК України передбачено, що будівництво об`єктів виробничого та іншого призначення, підготовка будівельних ділянок, роботи з обладнання будівель, роботи з завершення будівництва, прикладні та експериментальні дослідження і розробки тощо, які виконуються суб`єктами господарювання для інших суб`єктів або на їх замовлення, здійснюються на умовах підряду.

Для здійснення робіт, зазначених у частині першій цієї статті, можуть укладатися договори підряду: на капітальне будівництво (в тому числі субпідряду); на виконання проектних і досліджувальних робіт; на виконання геологічних, геодезичних та інших робіт, необхідних для капітального будівництва; інші договори. Загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом (ч.2 ст.317 ГК України).

5. Висновки суду за результатами вирішення спору.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Зважаючи на викладене, проаналізувавши правовідносини, що склалися між сторонами на підставі укладеного між ними договору, дослідивши текст зазначеного договору, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п`ятої Цивільного кодексу України, сторони досягли всіх суттєвих умов договору, тому зазначений договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України та є обов`язковим для виконання сторонами у відповідності до ст. 629 ЦК України.

Так, договір підряду складається з двох взаємопов`язаних між собою зобов`язань: 1) правовідношення, в якому виконавець має надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; 2) правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Закріплене у Цивільному кодексі України визначення договору підряду дає підстави для висновку про те, що це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц).

Умовами договору субпідряду № 17/02М від 17.02.2022 (в редакції додаткової угоди № 5 від 22.05.2023) передбачено, що загальна вартість виконання робіт, передбачених п. 1.1. договору, включаючи вартість матеріалів, становить 6787060,86 грн.

Як було вище встановлено судом, пунктом 3.1. договором субпідряду № 17/02М від 17.02.2022 (в редакції додаткової угоди № 5 від 22.05.2023), відповідач був зобов`язаний виконати роботи, передбачені в п.1.1. договору у повному обсязі та здати їх генпідряднику без зауважень не пізніше 30.05.2023.

Судом встановлено, що частина робіт за договором була розпочата субпідрядником та прийнята підрядником на загальну суму 5415862,94 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями вищезазначених актів № 1 - 5 приймання виконаних будівельних робіт.

Окрім того, як встановлено судом з висновку експертів ОНДІСЕ № 23-3247 від 30.08.2023, фактична вартість робіт, виконаних відповідачем, за спірним договором становить 4917213,23 грн. Доказів виконання і передання відповідачем та відповідно прийняття позивачем будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті матеріали справи не містять.

Поняття «строк виконання зобов`язання», «термін виконання зобов`язання» визначені у статті 530 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд зазначає про те, що строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком дії договору, а може бути відмінним від нього.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки за загальним правилом, закріпленим у статті 599 Цивільного кодексу України, такою підставою є виконання, проведене належним чином. Закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке залишилося невиконаним.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 червня 2023 року у справі №925/1238/22.

Таким чином, на момент подачі даного позову до суду строк виконання відповідачем обумовлених договором будівельних робіт сплив, оскільки роботи за договором мали бути виконані у повному обсязі у строк до 30.05.2023. Проте, відповідач не виконав обумовлені договором роботи на суму 1869847,63 грн, в зв`язку з чим позивач, вважаючи, що відповідач допустив затримку виконання робіт майже на рік, скористався своїм правом, передбаченим п. 10.2. договору та направив відповідачу повідомлення про розірвання договору.

Юридичний аналіз статті 837, частин 2, 4 статті 849 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок про те, що договір підряду є одним з цивільно-правових договорів, який має власне правове регулювання умов його укладення та визначає особливості захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.

Тобто, у статті 849 Цивільного кодексу України передбачено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду, а саме: - підрядник несвоєчасно розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (частина 2); - очевидність для замовника невиконання роботи належним чином та невиконання підрядником у визначений замовником строк вимоги про усунення недоліків (частина 3); - відмова замовника від договору до закінчення робіт з виплатою підрядникові плати за виконану частину робіт та відшкодуванням збитків, завданих розірванням договору (частина 4).

Відповідно, правові наслідки відмови замовника від договору підряду на підставі статті 849 Цивільного кодексу України є різними.

Зі змісту вищенаведених приписів чинного законодавства вбачається, що договір підряду може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов`язань його сторін.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частини 1- 3 статті 202 ЦК України).

Відмова від договору підряду за своєю суттю є одностороннім правочином і, з огляду на підстави такої відмови, є способом захисту порушених прав сторони, а тому не вимагає згоди іншої.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року в справі № 910/4391/19.

Між тим, п. 10.2. спірного договору чітко визначено, що сторона, яка вирішила розірвати договір за своєю ініціативою, направляє письмове повідомлення іншій стороні, та саме з моменту отримання такого повідомлення іншою стороною виконання робіт припиняється і протягом 20 днів винна сторона має усунути причини розірвання договору або надати письмову відповідь. У разі неусунення причин або ненадання письмової відповіді протягом вказаного строку договір вважається розірваним.

Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо у договорі та можуть бути узалежнені від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

При цьому, у випадку наявності права, одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.09.2023 у справі №911/1518/22, від 28.02.2023 у справі №909/899/21, від 06.07.2022 у справі №904/8118/21, від 09.02.2022 у справі №922/1372/21, від 27.10.2021 у справі №910/16684/19.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з повідомленням №01/1414 від 11.04.2024 про розірвання договору, в якому підрядник на підставі пунктів 10.1., 10.2. договору повідомив субпідрядника про розірвання договору субпідряду № 17/02М від 17.02.2022 через неналежне його виконання ТОВ «Вінхаус» та вимагав від субпідрядника здійснити повернення надмірно сплачених грошових коштів.

При цьому, матеріали справи містять належні докази направлення повідомлення №01/1414 від 11.04.2024 про розірвання договору в односторонньому порядку на юридичну адресу відповідача, проте не містять доказів отримання ним такого повідомлення або відповіді на вказаний лист позивача.

Відтак, суд погоджується з доводами позивача, що за відсутності доказів належного отримання повідомлення позивача та доказів погодження ТОВ «Вінхаус» щодо оформлення факту розірвання договору субпідряду в договірному порядку або відмови від його розірвання, наразі існує невизначеність у правовідносинах сторін і наявні підстави для розірвання спірного договору в судовому порядку.

Відтак, доказів того, що обумовлені роботи виконані субпідрядником у повному обсязі та своєчасно, а їх результат разом з актом виконаних робіт наданий замовнику, у матеріалах справи відсутні.

У статті 653 Цивільного кодексу України визначені правові наслідки розірвання договору, за змістом якої у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, наслідком розірвання договору є припинення зобов`язання, що виникли між сторонами на підставі такого розірваного договору.

Верховний Суд зазначає про те, що за змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. В іншому разі буде відсутній предмет спору, яким і виступає у такому разі договір. Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування статті 651 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України, викладені у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі № 910/7981/17, від 18 листопада 2019 року у справі № 910/16750/18, від 16 вересня 2022 року у справі № 913/703/20.

Таким чином, не реалізація права на односторонню відмову від договору, у зв`язку із порушенням строків виконання договірного зобов`язання, не позбавляє підрядника права звернення до суду з відповідною вимогою про розірвання правочину в судовому порядку.

Відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування статті 849 Цивільного кодексу України, викладеного у постанові від 16 вересня 2022 року у справі № 913/703/20, право замовника відмовитись від договору, передбачене статтею 849 Цивільного кодексу України, виникає лише щодо тих договорів, які на момент такої відмови були чинними.

Згідно ч. 2 ст. 320 Господарського кодексу України, у разі якщо підрядник не береться своєчасно за виконання договору або виконує роботу настільки повільно, що закінчення її до строку стає явно неможливим, замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

З огляду на вищевикладене, судом встановлено, що субпідрядником допущено порушення встановленого договором кінцевого строку виконання робіт і здачі їх результату підряднику, а також завищено обсяги фактично виконаних робіт, що є підставою для розірвання договору субпідряду.

Таким чином, заявлені позовні вимоги про розірвання договору субпідряду № 17/02М від 17.02.2022 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з ТОВ «Вінхаус» безпідставно набутих коштів, суд дійшов наступних висновків.

Як передбачено частиною 2 статті 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, з припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави.

Положеннями частин 1, 3 статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Отже, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності наступних умов: набуття або збереження майна; набуття або збереження за рахунок іншої особи; відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України) або коли підстава згодом відпала.

Випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.

Відповідно до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14.06.2022 у справі № 915/517/21 відсутністю правової підстава вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин та їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 зазначила, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Також Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 24.07.2020 №922/2216/18, від 19.02.2020 у справі №915/411/19, від 21.02.2020 у справі №910/660/19 та від 17.03.2020 у справі №922/2413/19 вказав на те, що положення ст.1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі шляхом розірвання договору.

Крім того, аналогічна позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №910/10233/20.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Верховний Суд, розглядаючи справу №757/16163/17, у постанові від 17.04.2019 наголосив на характерні для кондикції ознаки, які свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов`язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначала також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року в справі № 910/10156/17.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відмова підрядника від договору субпідряду та відповідно його розірвання даним рішенням суду, є підставою для задоволення вимоги про повернення невикористаної частини коштів (виконаного однією стороною у припиненому зобов`язанні) у порядку ст.1212 ЦК України.

З огляду на вказане, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення статті 849 ЦК України в сукупності з приписами статті 1212 ЦК України.

Як було зазначено, позивачем було оплачено будівельні роботи відповідача на загальну суму 6613554,92 грн, що підтверджується платіжними дорученнями та платіжними інструкціями, копії яких надані в матеріали справи.

Проте будівельні роботи за вищенаведеними актами приймання виконаних робіт виконані всього на суму 5415862,94 грн, у зв`язку з чим різниця між сумою оплачених робіт та фактично виконаними відповідачем роботами становить 1197691,98 грн. При цьому, за ствердженням позивача, ним було враховано та зменшено існуючу різницю на суму вартості матеріалів, переданих підприємству в процесі виконання договору, в розмірі 180930,07 грн, що в свою чергу є правом позивача.

Відтак, як встановлено судом вище, різниця між сумою оплачених позивачем робіт та фактично виконаними відповідачем роботами за договором субпідряду, з урахуванням суми вартості переданих відповідачем матеріалів, становить 1016761,91 грн.

Внаслідок розірвання договору субпідряду підстава, на якій відповідач отримав від позивача грошові кошти на виконання будівельних робіт, - відпала, а відтак вказана грошова сума, за якою будівельні роботи не були виконані, стає майном (грошовими коштами), збереженим відповідачем без достатньої правової підстави, та підлягає поверненню на підставі ст.1212 ЦК України.

Близьких за змістом правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15.02.2019 у справі №910/21154/17, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16, від 16.03.2021 у справі №910/10233/20.

Зважаючи на те, що даний договір розірваний і відповідач на момент ухвалення рішення не надав доказів, які свідчать про повернення 1016761,91 грн та не надав доказів фактично виконаних обумовлених договором робіт, тому вказані грошові кошти підлягають поверненню позивачу ТОВ «Вінхаус» як безпідставно набуті. Відтак, позов у цій частині підлягає задоволенню.

З наведених вище норм чинного законодавства вбачається, що за умовами договору підряду підрядник має право на отримання від замовника оплати лише тих робіт, які були фактично ним виконані, та відшкодування витрат, які фактично були понесені.

Дослідивши наявний у матеріалах справи висновок експертів № 23-3247 від 30.08.2023, складений судовими експертами Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Бондаренком В.Г. та Ситником О.С. за результатами проведення комісійного будівельно-технічного експертного дослідження, суд встановив, що судові експерти за наслідками експертного дослідження дійшли наступних висновків:

- вартість фактично виконаних робіт з влаштування системи навісного вентильованого фасаду у зв`язку із будівництвом багатоквартирного житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового торгівельного та адміністративного призначення та об`єктами соціальної інфраструктури за адресою: м. Одеса, вул. Івана Франка, 40 складає 4917213,23 грн;

- різниця між вартістю робіт вказаних у актах №№ 1-5 приймання виконаних будівельних робіт (типова форма №КБ-2в) за договором субпідряду № 17/02М від 17.02.2022 та вартістю фактично виконаних робіт з влаштування системи навісного вентильованого фасаду у зв`язку із будівництвом багатоквартирного житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового торгівельного та адміністративного призначення та об`єктами соціальної інфраструктури за адресою: м. Одеса, вул. Івана Франка, 40 складає 498649,71 грн.

Відповідно до частини першої статті 69 ГПК України експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з`ясування відповідних обставин справи.

Статтею 98 ГПК України унормовано, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Згідно з приписами статті 101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов`язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.

У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Відповідно до статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Дослідивши та проаналізувавши наданий позивачем висновок експертів від 30.08.2023 № 23-3247, оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що висновок від 30.08.2023 № 23-3247 стосується предмета доказування, відповідає вимогам ст. 98 ГПК України та підготовлений на замовлення директора ТОВ «Стікон» про проведення будівельно-технічного експертного дослідження від 20.06.2023 № 01/395, що не суперечить вимогам ст. 101 ГПК України. Порушень порядку його отримання судом не встановлено, судові експерти попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Відповідачем не доведено, що вказаний висновок експертів є неналежним доказом, а саме, що він не стосується предмета доказування або одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.

Відтак, різниця між вартістю виконаних будівельних робіт, задокументованих у первинних звітних документах з фактично встановленою вартістю відповідачем виконаних робіт згідно висновку експертів № 23-3247 від 30.08.2023, складеного ОНДІСЕ, складає 498649,71 грн.

Таким чином, враховуючи надані на дослідження первинні облікові документи, за результатами встановлених у висновку експертів № 23-3247 від 30.08.2023 завищень вартості фактично виконаних робіт згідно договору субпідряду № 17/02М від 17.02.2022 з влаштування системи навісного вентильованого фасаду у зв`язку із будівництвом багатоквартирного житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового торгівельного та адміністративного призначення та об`єктами соціальної інфраструктури за адресою: м. Одеса, вул. Івана Франка, 40, підтверджується документально необґрунтоване перерахування коштів на загальну суму 498649,71 грн.

Таким чином, позивачем було прийнято та сплачено на користь відповідача грошові кошти в загальній сумі 498649,71 грн. за роботи, які відповідачем за договором субпідряду №17/02М від 17.02.2022 не виконувалися, а тому вказані грошові кошти набуті ним без достатньої правової підстави.

Отже, 498649,71 грн завищення вартості та обсягів виконаних будівельних робіт є безпідставно набутими відповідачем та підлягають поверненню позивачеві.

Станом на час розгляду справи доказів сплати суми завищення обсягів та вартості виконаних будівельних робіт відповідачем в добровільному порядку в повному обсязі або частково до матеріалів справи не надано.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено різницю між вартістю робіт, вказаною у актах №№ 1-5 приймання виконаних будівельних робіт, задокументованих у первинних звітних документах, з фактично встановленою вартістю виконаних робіт на загальну суму 498649,71 грн. Відповідач безпідставно отримав вказані кошти, якими оплачено вартість будівельних робіт, та до цього часу їх не повернув позивачу, а відтак позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Що стосується позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 3440519,63 грн штрафу за порушення терміну виконання робіт за період з 31.05.2023 по 30.11.2023, суд зазначає, що дійсно п. 8.2. договору передбачено відповідальність у випадку невиконання та/або неналежного виконання, виконання не в повному обсязі субпідрядником своїх зобов`язань за договором у терміни, встановлені п. 3.1., у вигляді штрафу в розмірі 1% від загальної вартості робіт за кожен календарний такого невиконання та/або неналежного виконання.

Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (ст. 610, п. 3 частини першої ст. 611 ЦК України).

Неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя ст. 549 ЦК України).

Оскільки умовами договору встановлена відповідальність відповідача за порушення строків виконання робіт, обґрунтованими є вимоги про стягнення з відповідача штрафу.

Перевіривши порядок нарахування позивачем неустойки у розмірі 1% від вартості робіт, строк виконання яких було прострочено, за кожний календарний день прострочення, суд дійшов до висновку, що розрахована позивачем сума неустойки не перевищує розрахованої судом суми.

Проте, розглядаючи питання про стягнення штрафу суд не може залишити поза увагою те, що його розмір складає 3440519,63 грн в умовах наявності основної заборгованості в сумі 1515411,62 грн.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення розміру штрафу, заявленого позивачем до стягнення, суд, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, зазначає про таке.

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Неустойка має подвійну правову природу - є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під «іншими учасниками господарських відносин» слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 викладено висновок про те, що частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови якщо її розмір значно перевищує розмір збитків.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам справи. Так, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас, тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Конституцій суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21).

Також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладені, зокрема, такі висновки:

- розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;

- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Отже, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках. Також чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань передбачених ст. 230 ЦК України санкцій за порушення грошового зобов`язання є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань.

Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).

З урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, господарський суд враховує: ступінь виконання боржником основного зобов`язання, оскільки відповідачем було виконано більшу частину передбачених договором робіт у визначений термін; відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору; відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання; очевидну неспівмірність заявлених до стягнення суми штрафу, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання; правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного зобов`язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Окрім того, як вже зазначалось, у відповідності до Указу Президента України №64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої ст. 106 Конституції України. Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року. Надалі воєнний стан на території України було неодноразово продовжено.

Суд зазначає, що військова агресія розпочалась всупереч волі та бажання сторін. Договір укладався до початку ведення воєнних дій, воєнні дії почались раптово та неочікувано не лише для сторін договору, а й для всього населення України, відтак, в момент укладення договору сторони виходили з того, що військові дії вестися не будуть.

Ані позивач, ані відповідач не є особами, здатними впливати на причини, початок, хід та/або наслідки воєнних дій на території України, а тому, воєнні дії зумовлені причинами, які сторони не могло усунути після їх настання.

При цьому, масштабні військові дії, які вчиняються Російською Федерацією з 24.02.2022, спрямовані на знищення державності України, спричинили загибель людей, пошкодження та знищення житла, іншого майна, інфраструктури населених пунктів, зумовили проведення загальної мобілізації, а отже і величезні зміни в економіці, правовому регулюванні, зайнятості населення, житті громадянського суспільства України.

Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, притримуючись принципу «справедливого балансу інтересів сторін», беручи до уваги невідповідність розміру стягуваної неустойки з наслідками порушення зобов`язання, запровадження на всій території країни воєнного стану, періодичних ракетних обстрілів, що вочевидь призводить до численних руйнувань промислових та цивільних об`єктів, що значним чином вплинуло на ведення господарської діяльності підприємств, суд на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України вважає за можливе зменшити розмір штрафу на 80% від розрахованого позивачем.

Встановлення такого значного розміру штрафних санкцій, на переконання суду, несумісне з принципом розумності, справедливості, та носить не компенсаційний характер, а є додатковим надходженням для позивача, які б він не отримав, за умови належного виконання відповідачем зобов`язань за договором. При цьому, на думку суду застосоване судом зменшення не суперечить принципу юридичної рівності учасників спору і не свідчить про явне заниження суми неустойки.

За цих обставин, суд виснує про наявність підстав для застосування судом свого права на зменшення розміру штрафу, заявленого позивачем до стягнення, до 688103,93 грн, що забезпечить оптимальний баланс інтересів сторін у спорі та утвердить стимулюючу функцію неустойки з урахуванням відсутності підтверджених збитків у позивача та розміру основного боргу перед позивачем в сумі 1515411,62 грн.

З огляду на наведене, суд вважає за справедливе, пропорційне і таке, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір штрафу до 20% від нарахованих сум, що буде адекватною та співрозмірною компенсацією з порушеним інтересом позивача у даному конкретному випадку, з огляду на що до стягнення підлягає 688103,93 грн штрафу. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення штрафу позивачу слід відмовити.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, будь-яких заперечень щодо наявності підстав для розірвання спірного договору та наявності заборгованості з безпідставно набутих коштів, доказів, що спростовують її розмір або доказів сплати у повному обсязі, до суду не надано.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 року у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 «Справа «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі «Домбо Беєер B.V. проти Нідерландів», п. 31, Series A, № 274).

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи позивача не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

На підставі повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів сукупності з урахуванням всіх обставин справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, приймаючи до уваги підтвердження матеріалами справи обставини виконання позивачем зобов`язань за договором, з огляду на те, що належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості, відповідач, згідно приписів ст. 74,76-77 ГПК України, не надав, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів своєчасного та повного виконання своїх зобов`язань за договором та повернення позивачу безпідставно набутих коштів, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог, у зв`язку із зменшенням судом нарахованого штрафу, шляхом розірвання спірного договору та присудження до стягнення з ТОВ «Вінхаус» на користь ТОВ «Стікон» грошових коштів в загальному розмірі 1515411,62 грн та штрафу в розмірі 688103,93 грн.

Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, слід зазначити, що судовий збір, відповідно статті 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У п. 4.3. постанови від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI господарського процесуального кодексу України» пленум Вищого господарського суду України роз`яснив, що у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Приймаючи до уваги вищезазначене, а також з огляду на те, що спір між сторонами виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Розірвати договір субпідряду № 17/02М від 17 лютого 2022 року, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінхаус» (вул. Героїв Праці, № 47, м. Харків, 61129, код ЄДРПОУ 43749267) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стікон» (вул. Розкидайлівська, № 2, м. Одеса, 65020, код ЄДРПОУ 19219876).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінхаус» (вул. Героїв Праці, № 47, м. Харків, 61129, код ЄДРПОУ 43749267) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стікон» (вул. Розкидайлівська, № 2, м. Одеса, 65020, код ЄДРПОУ 19219876) грошові кошти в розмірі 1 515 411 (один мільйон п`ятсот п`ятнадцять тисяч чотириста одинадцять) грн 62 коп, штраф в розмірі 688 103 (шістсот вісімдесят вісім тисяч сто три) грн 93 коп та судовий збір в розмірі 77 366 (сімдесят сім тисяч триста шістдесят шість) грн 97 коп.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 02 грудня 2024 р. у зв`язку з періодичною та тривалою відсутністю електропостачання в приміщенні Господарського суду Одеської області

Суддя О.В. Цісельський