Рішення

від 03.12.2024 по справі 917/1560/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2024 Справа № 917/1560/24

Суддя Киричук О.А. при секретарі судового засідання Тертичній О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовною заявою ТОВАРИСТВА з ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СКАЙ ДЕЛІВЕРІ» (адреса 40030 м. Суми, майдан Незалежності, 3, офіс 106, ЄДРПОУ 41711032)

до ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ТАРПАН» (адреса 39800 Полтавська область, м. Горішні Плавні, вул.Будівельників, 30, ЄДРПОУ 32637980)

про стягнення 53617.08 грн.

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: ТОВАРИСТВО з ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «НОВІ ПРОДУКТИ УКРАЇНИ» (адреса 01033 м. Київ, Спортивна площа, 3, ЄДРПОУ 36843876)

без виклику представників сторін,

ВСТАНОВИВ:

ТОВАРИСТВО з ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СКАЙ ДЕЛІВЕРІ», звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ТАРПАН» про стягнення 53617.08 грн. збитків в порядку зворотної (регресної) вимоги, пов`язаних з невиконанням договору транспортного експедирування.

Суд ухвалою від 23.09.2024 прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); залучив до участі у справі №917/1560/24 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - ТОВАРИСТВО з ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «НОВІ ПРОДУКТИ УКРАЇНИ»; встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов - 15 днів з дня вручення ухвали, запропонував третій особі надати письмові пояснення по справі.

10.10.2024 відповідач надав суду відзив, у якому просив позовну заяву залишити без задоволення.

21.10.24 від позивача надійшла відповідь на відзив.

21.10.24 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

07.11.24 від третьої особи надійшли письмові пояснення по справі.

08.11.24 від відповідача надійшла заява з приводу письмових пояснень третьої особи.

Інші заяви чи клопотання від учасників справи до суду не надходили.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 917/1560/24.

Судом враховано, що за ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Для забезпечення процесуальних прав сторін, прийняття рішення судом відкладалося.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.

29 лютого 2024 р. між ТОВ «СКАЙ ДЕЛІВЕРІ», як Експедитором (далі Позивач) та Приватним підприємством «ТАРПАН», як Перевізником (далі Відповідач) укладено Договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні № 26/02/2024-м.

Згідно з пунктом 1.1 Договору № 26/02/2024-м від 29.02.2024 р. Експедитор доручає, а Перевізник бере на себе зобов`язання за плату і рахунок Експедитора здійснити перевезення вантажів автомобільним транспортом за маршрутом, узгодженим Сторонами в Заявці, відповідно до вимог цього Договору, чинного законодавства України та вимог міжнародних Конвенцій, угод у сфері міжнародних перевезень.

Відповідно до п.3.2 Договору № 26/02/2024-м від 29.02.2024 р. при виконанні перевезень вантажів Перевізник повинен мати належним чином оформлені документи, необхідні для здійснення перевезення.

П.3.5 Договору № 26/02/2024-м від 29.02.2024 р. передбачає, що Перевізник зобов`язаний забезпечити збереження вантажу з моменту його прийняття до перевезення і до моменту видачі вантажоодержувачу.

Відповідно до п.6.1 Договору № 26/02/2024-м від 29.02.2024 р. за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за даним Договором Сторони несуть відповідальність згідно Цивільного та Господарського кодексів України та інших законів, транспортних кодексів (статутів), інших нормативно-правових актів та правил, що видаються відповідно до них… У випадку, якщо неналежним виконанням договору іншій стороні заподіяні збитки у вигляді прямих збитків (витрат) та штрафних санкцій, винна сторона відшкодовує всю суму збитків стороні, яка їх понесла.

27 березня 2024 р. між ТОВ «СКАЙ ДЕЛІВЕРІ», як Перевізником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «НОВІ ПРОДУКТИ УКРАЇНИ», як Замовником, (далі - Третя особа) укладено Договір № М СД 27/03/2024 на міжнародні перевезення вантажів автомобільним транспортом.

За умовами Договору № М СД 27/03/2024 від 27.03.2024 р. Замовник доручає Перевізнику за винагороду здійснювати пошук і підбір транспортних засобів з метою організації доставки вантажів Замовника, а Перевізник приймає на себе обов`язок надати послуги з організації перевезення вантажів автомобільним транспортом (п.1.2 договору).

Відповідно до п.2.2 Договору № М СД 27/03/2024 від 27.03.2024 р. перевезення вантажів автомобілями виконується Перевізником лише на підставі заявок, які подає Замовник. У заявці має бути зазначено: номер і дата договору, на підставі якого виписується заявка; характер вантажу (вага брутто або виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу, число вантажних місць); дата, час та адреса подачі транспортного засобу під завантаження; спосіб навантаження і вивантаження; тип транспортного засобу: місце митного оформлення вантажу та сторона, яка несе витрати на його оформлення; адреса розвантаження; місце митного очищення вантажу; найменування вантажоодержувача (адреса, телефон, П.І.Б. відповідальної особи); місце перетину кордонів /прикордонний перехід; договірна ціна: максимальний термін доставки; додаткові (особливі) умови; П.І.Б., посада уповноваженої відповідальної особи Перевізника, підпис, печатка (за наявності).

19 квітня 2024 р. до Позивача від Третьої особи надійшло замовлення № 116970, відповідно до якого він отримав замовлення на перевезення вантажу готової продукції за маршрутом: м. Стальова-Воля, Польща с. Мартусівка, Київська область, Україна.

У зв`язку з цим Позивач направив на електронну адресу Відповідача попередню Заявку на перевезення вантажу № 178 від 19 квітня 2024 р., що є додатком до Договору № 26/02/2024-м від 29.02.2024 р.

За умовами перевезення Відповідач, як Перевізник, повинен здійснити перевезення за маршрутом: м. Стальова-Воля, Польща с. Мартусівка, Київська область, Україна, вантаж: тнв на палетах. Дані про водія: ОСОБА_1 , номер автомобіля MERCEDES-BENZ ACTROS 1845 LS НОМЕР_1 ; номер напівпричепа SCHWARZMULLER J-SERJE НОМЕР_2 .

До транспортного засобу водій Відповідача завантажив 29 палет сильногазованого енергетичного напою «Нон Стоп» місткістю 500 мл кожна.

Проте, в товаросупровідних документах - інвойсі № 3150033510 від 24.04.2024 р., ВМД від 24.04.2024 р., CMR № 25,04/2024 від 25.04.2024 р. вказано іншу кількість палет 26, замість 29-ти палет сильногазованого енергетичного напою «Нон Стоп» місткістю 500 мл кожна, що не відповідало фактично завантаженій кількості вантажу.

Водій Відповідача не звірив кількість вантажних місць переміщуваного товару, завантажених в його автомобіль, з відомостями, вказаними в товарно-супровідних документах.» місткістю 500 мл кожна.

Прямуючи з Республіки Польща в Україну, 27 квітня 2024 р. при перетині державного кордону транспортний засіб Відповідача в митному посту "Ягодин" Волинської митниці був оглянутий органами державної митної служби України.

Під час огляду було виявлене порушення митних правил з боку водія Відповідача ОСОБА_2 , а саме невідповідність переміщуваного товару заявленим (вказаним в товарно-супровідних документах) відомостям щодо кількості вантажних місць, а саме 29 вантажних місць замість - 26, що більше, ніж зазначено в товаросупровідних документах.

У зв`язку з цим у Відповідача було вилучено 4 536 штук банок безалкогольного сильногазованого енергетичного напою "Нон Стоп" ємністю 500 мл кожна, в кількості 3 палети, загальною вартістю 53 617,07 гривень, що було зафіксовано у протоколі про тимчасове вилучення товарів, транспортних засобів і документів у справі про порушення митних правил №-0142/20500/24 від 27.04.2024р.

Постановою Любомльського районного суду Волинської області від 13 червня 2024 р., що набрала законної сили 25 червня 2024 р., ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 483 МК України, з накладенням штрафу в розмірі 37 531,95 грн. з конфіскацією в дохід держави товару, вилученого протоколом № 0142/20500/24, а саме 4 536 штук банок сильногазованого енергетичного напою «Нон Стоп» ємністю 500 мл кожна, вартістю 53 617,07 грн (справа №163/1312/24).

За постановою суду, водій Відповідача був визнаний винуватим у тому, що прямуючи з Республіки Польща в Україну вантажним автомобілем "Мерседес-Бенц", номерний знак НОМЕР_3 / НОМЕР_4 , перемістив через митний кордон з приховуванням від митного контролю 4 536 штук банок безалкогольного сильногазованого енергетичного напою "Нон Стоп" ємністю 500 мл кожна, в кількості 3 палети, загальною вартістю 53 617,07 гривень шляхом подання до митного органу документів (CMR № 25,04/2024 від 25.04.2024, інвойсу №3150033510 від 24.04.2024, пакувальний лист № б/н та митна декларація типу ІМ40ЕЕ№UA100000/2024/806754), що в частині цих товарів містять неправдиві відомості про кількість вантажних місць, ваги та їх вартості, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.483 МК України.

В обгрунтування позивачу позивач вказує, що:

- з вини водія Відповідача, який при прийнятті товарів до перевезення не перевірив точність відомостей щодо кількості вантажних місць, їх номерів, зовнішнього стану товарів та їх пакування, виявилася невідповідність між кількістю вантажних місць переміщуваного товару, його вагою, вартістю та поданим товарно- супровідним документам.

- це потягло за собою притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності з конфіскацією частини товару, що переміщувався через митний кордон та перевозився Відповідачем на підставі укладеного з Позивачем Договору від 29.02.2024р.у № 26/02/2024-м про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні для доставки його Третій особі ТОВ «Нові продукти України».

- у зв`язку з вилученням та конфіскацією 4 536 штук банок безалкогольного сильногазованого енергетичного напою "Нон Стоп" ємністю 500 мл кожна, в кількості 3 палети, загальною вартістю 53 617,07 гривень цей товар не був доставлений Відповідачем, як Перевізником, Замовнику Третій особі за договором від 27.03.2024р. № М СД 27/03/2024 на міжнародні перевезення вантажів автомобільним транспортом, укладеним між ним та Позивачем.

- це потягнуло завдання матеріальних збитків Третій особі в розмірі вартості конфіскованого товару, що дорівнює 53 617,07 гривень.

- 03.07.2024р. Третя особа звернулася до Позивача, як до Перевізника за укладеним між ними Договором № М СД 27/03/2024 від 27.03.2024 р., з претензією № 1 про відшкодування збитків, в якій вимагало відшкодувати вартість вилученого вантажу у розмірі 53 617,07 грн.

- Позивач задовольнив претензію та 23.07.2024 р. та перерахував 53 617,07 грн Третій особі в рахунок відшкодування завданих їй збитків (платіжна інструкція № 2438 від 23.07.2024 р. додається).

- проте, це завдало матеріальних збитків самому Позивачу, оскільки через неналежне виконання Відповідачем, як Перевізником, своїх зобов`язань по перевезенню вантажу для Третьої особи, останній були завдані матеріальні збитки у розмірі 53 617,07 грн, які змушений був відшкодувати Позивач за власні кошти.

Позивач стверджує, що завдані йому, як Експедитору, матеріальні збитки повинен відшкодувати Відповідач, як Перевізник, з яким він мав договірні відносини. Вказане є причиною виникнення спору.

Відповідач у відзиві вказує, що:

- на діяльність під час організації перевезень поширюються положення профільної Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ).

- Перевезення було виконане якісно, без будь-яких зауважень та застережень вантажоодержувача, які, за усталеною практикою міжнародних перевезень, відображаються в графі 24 CMR. У вказаній графі відсутні будь-які примітки та наявний підпис відповідальної особи та відтиск печатки вантажоодержувача. Таким чином, вантажоодержувач прийняв увесь вантаж, який був направлений саме йому вантажовідправником, тобто, 26 палет.

- як видно з графи 24 накладної CMR, вантаж був доставлений 02 травня 2024 р., а претензія про відшкодування вартості втраченого вантажу була пред`явлена перевізнику через 88 (вісімдесят вісім) днів з дати розвантаження, що позбавляє ТОВ «СКАЙ ДЕЛІВЕРІ» права на будь-яке відшкодування. Ця обставина є окремою підставою для відмови у задоволенні позову ТОВ «СКАЙ ДЕЛІВЕРІ».

- з приводу конфіскації частини вантажу у кількості 3-х палет, то ні вантажоодержувач, ні експедитор (позивач) не мають ніякого відношення до цієї частини вантажу.

Під час завантаження, за даними графи 9 накладної CMR, вантажоодержувач передав для доставки відправнику 26 палет. Доказів того, що вантаж у кількості додаткових 3-х палет був направлений відправником саме одержувачу, матеріали справи не містять.

- згідно пояснення водія, він для власних цілей прийняв у вантажний відсік належного перевізнику транспортного засобу додаткові три палети. Зміст його пояснення вказує на те, що він мав намір перевезти додаткові палети третій стороні, яка не має відношення до учасників спірного перевезення. Зробивши такий вчинок у власних інтересах, будь-якої шкоди вантажоодержувачу водій заподіяти не міг, адже зайвий вантаж, прийнятий водієм, вантажоодержувачу не належав, так як, згідно накладної CMR, останньому відправником не направлявся. Розмістивши незадекларований вантаж у транспортному засобі перевізника, водій особисто був притягнутий до адміністративної відповідальності, у вигляді конфіскації предметів порушення митних правил. При цьому, ні перевізник (відповідач), ні водій не брали на себе будь-яких зобов`язань по доставці трьох вилучених палет. Саме 26 палет, а не 29 чи будь-яка інша кількість, мала бути доставлена вантажоодержувачу. Останній отримав усі 26 палет вантажу, про що зробив відмітку в графі 24 накладної.

Таким чином, відповідач вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з приписами ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

З огляду на наведене - предметом доказування у справі про стягнення шкоди є наявність усіх складових елементів правопорушення.

Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження). Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 910/4962/18.

Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності порушення відповідача, наявності та розміру понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 910/3579/17 та від 20.10.2020 у справі № 910/17533/19.

Статтею 909 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Правовий статус перевізника характеризує те, що він є суб`єктом господарювання, який на виконання умов договору перевезення вантажу зобов`язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі - вантажоодержувачу. Перевізник є стороною договору перевезення вантажу і зазначається як такий у відповідних транспортних документах.

В той же час, згідно зі ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

За змістом частини 1 статті 306 Господарського кодексу України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

У частині 4 цієї статті вказано, що допоміжним видом діяльності, пов`язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Статтею 316 Господарського кодексу України визначено, що за договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

Отже, транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб`єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу вантажів. Експедитором може бути, як суб`єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.

Основні умови здійснення транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів визначено у Законі України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

Статтею 932 Цивільного кодексу України передбачено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за невиконання або неналежне виконання обов`язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування. Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Як встановлено вище, 29 лютого 2024 р. між ТОВ «СКАЙ ДЕЛІВЕРІ», як Експедитором (далі Позивач) та Приватним підприємством «ТАРПАН», як Перевізником (далі Відповідач) укладено Договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні № 26/02/2024-м.

Згідно з пунктом 1.1 Договору № 26/02/2024-м від 29.02.2024 р. Експедитор доручає, а Перевізник бере на себе зобов`язання за плату і рахунок Експедитора здійснити перевезення вантажів автомобільним транспортом за маршрутом, узгодженим Сторонами в Заявці, відповідно до вимог цього Договору, чинного законодавства України та вимог міжнародних Конвенцій, угод у сфері міжнародних перевезень.

09.09.2006 набрав чинності Закон України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів».

Згідно з даним Законом Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.1956 в м. Женеві (далі - Конвенція).

Частина 1 статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі - Конвенція) передбачає, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Враховуючи, що даний спір виник з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому позивач організовував перевезення ввіреного йому третьою особою вантажу з території іншої держави на територію України, а відповідач здійснював безпосереднє перевезення, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції.

Згідно ст. 8 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів приймаючи вантаж, перевізник перевіряє: a) вірність записів, зроблених у вантажній накладній щодо числа вантажних місць, а також їх маркування та нумерації місць; b) зовнішній стан вантажу і його упаковки.

Згідно ст. 10 Конвенції відправник несе відповідальність перед перевізником за збиток, заподіяний особам, устаткуванню або іншим вантажам, а також за будь-які витрати, викликані несправною упаковкою вантажу, за винятком випадків, коли дефект був очевидним або відомим перевізнику в момент прийняття вантажу, і він не зробив щодо цього застережень.

Перевізник не зобов`язаний перевіряти правильність і адекватність цих документів та інформації. Відправник несе відповідальність перед перевізником за будь-які збитки, заподіяні відсутністю, недостатністю чи неправильністю таких документів та інформації, за винятком випадків незаконних дій або недбалості перевізника (ст 11).

Перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути (ст. 17).

Частиною 1 ст. 18 Конвенції встановлено, що тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

За ст. 30 Конвенції якщо одержувач приймає вантаж без належної перевірки його стану разом з перевізником або не робить заяви перевізнику, яка вказує на загальний характер втрат або пошкоджень, щонайпізніше в момент прийняття вантажу у випадку, коли втрата або пошкодження є очевидними, і не пізніше семи днів від дня отримання вантажу, виключаючи недільні та святкові дні, у випадку, коли втрата або пошкодження не є очевидними, то факт отримання ним вантажу є первинним доказом того, що він отримав вантаж у такому стані, який описано у вантажній накладній. У випадку втрати або пошкодження, які не є очевидними, відповідна заява повинна бути зроблена у письмовій формі.

Міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником (пункт 1 статті 9 Конвенції), а заповнення вантажоотримувачем графи « 24» цієї CMR шляхом проставляння печатки та підпису уповноваженої особи підтверджує факт отримання цього товару. Крім того, в разі очевидних пошкоджень товару вантажоотримувач має зробити заяву перевізнику яка вказує на загальний характер втрат або пошкоджень в момент прийняття товару.

Суд враховує, що за умовами Договору № М СД 27/03/2024 від 27.03.2024 р. Замовник доручив Перевізнику за винагороду здійснювати пошук і підбір транспортних засобів з метою організації доставки вантажів Замовника, а Перевізник приймає на себе обов`язок надати послуги з організації перевезення вантажів автомобільним транспортом (п.1.2 договору).

Відповідно до п.2.2 Договору № М СД 27/03/2024 від 27.03.2024 р. перевезення вантажів автомобілями виконується Перевізником лише на підставі заявок, які подає Замовник. У заявці має бути зазначено: номер і дата договору, на підставі якого виписується заявка; характер вантажу (вага брутто або виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу, число вантажних місць); дата, час та адреса подачі транспортного засобу під завантаження; спосіб навантаження і вивантаження; тип транспортного засобу: місце митного оформлення вантажу та сторона, яка несе витрати на його оформлення; адреса розвантаження; місце митного очищення вантажу; найменування вантажоодержувача (адреса, телефон, П.І.Б. відповідальної особи); місце перетину кордонів /прикордонний перехід; договірна ціна: максимальний термін доставки; додаткові (особливі) умови; П.І.Б., посада уповноваженої відповідальної особи Перевізника, підпис, печатка (за наявності).

Матеріалами справи підтверджено, що 19 квітня 2024 р. до Позивача від Третьої особи надійшло замовлення № 116970, відповідно до якого він отримав замовлення на перевезення вантажу готової продукції за маршрутом: м. Стальова-Воля, Польща с. Мартусівка, Київська область, Україна.

За умовами перевезення Відповідач, як Перевізник, повинен здійснити перевезення за маршрутом: м. Стальова-Воля, Польща с. Мартусівка, Київська область, Україна, вантаж: тнв на палетах. Дані про водія: ОСОБА_1 , номер автомобіля MERCEDES-BENZ ACTROS 1845 LS BI 7402 НВ; номер напівпричепа SCHWARZMULLER НОМЕР_5 -SERJE НОМЕР_2 .

Як зазначає позивач і що не спростовує відповідач, в товаросупровідних документах - інвойсі № 3150033510 від 24.04.2024 р., ВМД від 24.04.2024 р., CMR № 25,04/2024 від 25.04.2024 р. вказано завантажену кількість вантажу 26 палет.

Як вбачається з матеріалів справи, запис в графі « 24» CMR свідчить про те, що вантаж третьою особою було отримано 02.05.2024 року. Будь-які відмітки, які б вказували на невідповідність отриманої кількості вантажу фактично завантаженій кількості вантажу відсутні.

Водночас як зазначає позивач до транспортного засобу водій Відповідача завантажив 29 палет сильногазованого енергетичного напою «Нон Стоп» місткістю 500 мл кожна. Проте, в товаросупровідних документах - інвойсі № 3150033510 від 24.04.2024 р., ВМД від 24.04.2024 р., CMR № 25,04/2024 від 25.04.2024 р. вказано іншу кількість палет 26, замість 29-ти палет сильногазованого енергетичного напою «Нон Стоп» місткістю 500 мл кожна, що не відповідало фактично завантаженій кількості вантажу.

Суд враховує, що матеріалами справи дійсно підтверджено, що до транспортного засобу водій Відповідача завантажив 29 палет сильногазованого енергетичного напою «Нон Стоп» місткістю 500 мл кожна, що виявлено під час огляду транспортного засобу Відповідача органами державної митної служби України 27 квітня 2024 р. при перетині державного кордону в митному посту "Ягодин" Волинської митниці.

Разом з тим, з приводу частини вантажу у кількості 3-х палет, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що ця частина вантажу була завантажена за замовленням третьої особи. Більш того, як зазначено вище, в товаросупровідних документах - інвойсі № 3150033510 від 24.04.2024 р., ВМД від 24.04.2024 р., CMR № 25,04/2024 від 25.04.2024 р. вказано завантажену кількість вантажу 26 палет, вантаж третьою особою отримано, будь-які відмітки, які б вказували на невідповідність отриманої кількості вантажу фактично завантаженій кількості вантажу відсутні.

Надані позивачем докази, які підтверджують факт вилучення у водія Відповідача 4 536 штук банок безалкогольного сильногазованого енергетичного напою "Нон Стоп" ємністю 500 мл кожна, в кількості 3 палети, загальною вартістю 53 617,07 гривень (зафіксовано у протоколі про тимчасове вилучення товарів, транспортних засобів і документів у справі про порушення митних правил №-0142/20500/24 від 27.04.2024р), факт визнання винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 483 МК України, з накладенням штрафу в розмірі 37 531,95 грн. з конфіскацією в дохід держави товару, вилученого протоколом № 0142/20500/24, а саме 4 536 штук банок сильногазованого енергетичного напою «Нон Стоп» ємністю 500 мл кожна, вартістю 53 617,07 грн (згідно Постанови Любомльського районного суду Волинської області від 13 червня 2024 р., що набрала законної сили 25 червня 2024 р.), також не підтверджують того, що ця частина вантажу була завантажена за замовленням третьої особи.

В матеріалах справи відсутні докази, відповідно до яких можна би було ідентифікувати вилучені у водія Відповідача 4 536 штук банок безалкогольного сильногазованого енергетичного напою "Нон Стоп" ємністю 500 мл кожна, в кількості 3 палети, загальною вартістю 53 617,07 гривень як такі, що належать третій особі.

Вказане спростовує посилання позивача про те, що у зв`язку з вилученням та конфіскацією 4 536 штук банок безалкогольного сильногазованого енергетичного напою "Нон Стоп" ємністю 500 мл кожна, в кількості 3 палети, загальною вартістю 53 617,07 гривень цей товар не був доставлений Відповідачем, як Перевізником, Замовнику Третій особі за договором від 27.03.2024р. № М СД 27/03/2024 на міжнародні перевезення вантажів автомобільним транспортом, укладеним між ним та Позивачем, що потягнуло завдання матеріальних збитків Третій особі в розмірі вартості конфіскованого товару, що дорівнює 53 617,07 гривень.

У відповідності до ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України, перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення ватажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди.

У відповідності до п.1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками (фактичною шкодою) є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Сума позовних вимог ґрунтується на розрахунку вартості конфісканого товару, який, як зазначав позивач, не був доставлений Відповідачем, як Перевізником, Замовнику Третій особі за договором від 27.03.2024р. № М СД 27/03/2024.

Вище суд встановив, що в матеріалах справи відсутні докази, відповідно до яких можна би було ідентифікувати вилучені у водія Відповідача 4 536 штук банок безалкогольного сильногазованого енергетичного напою "Нон Стоп" ємністю 500 мл кожна, в кількості 3 палети, загальною вартістю 53 617,07 гривень як такі, що належать третій особі.

Враховуючи вищевикладене, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, якими встановлено неналежне виконання сторонами своїх зобов`язань, зокрема перевізника.

Позивач не довів належними та допустимими доказами суму збитків, наявності протиправної поведінки у діях відповідача, причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заявленою позивачем до стягнення сумою збитків, наявність вини відповідача та факт завдання ним збитків у визначеному позивачем розмірі.

При прийнятті рішення судом також враховано, що як видно з графи 24 накладної CMR, вантаж був доставлений 02 травня 2024 р., а претензія про відшкодування вартості втраченого вантажу була пред`явлена перевізнику через 88 (вісімдесят вісім) днів з дати розвантаження.

Разом з тим, за ст. 30 Конвенції якщо одержувач приймає вантаж без належної перевірки його стану разом з перевізником або не робить заяви перевізнику, яка вказує на загальний характер втрат або пошкоджень, щонайпізніше в момент прийняття вантажу у випадку, коли втрата або пошкодження є очевидними, і не пізніше семи днів від дня отримання вантажу, виключаючи недільні та святкові дні, у випадку, коли втрата або пошкодження не є очевидними, то факт отримання ним вантажу є первинним доказом того, що він отримав вантаж у такому стані, який описано у вантажній накладній. У випадку втрати або пошкодження, які не є очевидними, відповідна заява повинна бути зроблена у письмовій формі.

За даних обставин, позовні вимоги про стягнення збитків не підлягають задоволенню.

При прийнятті рішення суд виходив з вірогідності наявних у матеріалах справи доказів, керуючись ст. 79 ГПК України, відповідно до якої наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Допустимих доказів в спростування зазначеного позивач суду не надав.

Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 53617.08 грн. збитків в порядку зворотної (регресної) вимоги, пов`язаних з невиконанням договору транспортного експедирування задоволенню не підлягають.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив із наступного.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову правові підстави для стягнення з відповідача на підставі ст. 129 ГПК України витрат по сплаті судового збору відсутні.

Керуючись ст.ст. 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити повністю.

2. Рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя Киричук О.А.