Рішення

від 04.12.2024 по справі 922/3674/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/3674/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД РЕСУРС" доПриватного підприємства фірма "ЮЛІЯ І К" простягнення коштів

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "ТД РЕСУРС звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ППФ "ЮЛІЯ І К", в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу за Договором поставки товару від 25.01.2016 №0967-16х в розмірі 6.615,21 грн, 3% річних у розмірі 503,48 грн, інфляційні втрати в розмірі 2.356,61 грн, проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 9.195,20 грн, штраф у розмірі 1.653,80 грн та витрати зі сплати судового збору.

Фактичними підставами позову є бездіяльність відповідача щодо оплати вартості поставленого позивачем товару на підставі Договору поставки товару від 25.01.2016 №0967-16х.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.09.2024 з урахуванням малозначності справи №922/3674/24 в розумінні частини п`ятої статті 12 ГПК України відкрито спрощене позовне провадження, призначено розгляд справи без повідомлення сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

07.11.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №28077/24).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.11.2024 у справі №922/3674/24) відзив на позовну заяву ПП "ЮЛІЯ І К" повернуто без розгляду.

13.11.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача повторно надійшов відзив на позовну заяву (вх. №28620/24), в якому останнім не заперечується фактичні обставини щодо укладення Договору поставки товару від 25.01.2016 №0967-16х, а саме частково виконання/невиконання зобов`язання та наявності заборгованості за тілом боргу в розмірі 6.615,21 грн. Також просить суд зменшити нараховані позивачем штрафні санкції на 90%.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.11.2024 у справі №922/3674/24 поновлено ППФ "ЮЛІЯ І К" процесуальний строк на подання відзиву та долучено його до матеріалів справи.

Інших заяв по суті справи від сторін до господарського суду не надходило.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розгляну за наявними матеріалами справи.

Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Між ПП "ЮЛІЯ І К" (покупець) та ТОВ "ТД РЕСУРС" (постачальник) був укладений Договір поставки товару від 25.01.2016 №0967-16х (далі - Договір). Згідно з його умовами постачальник поставляє та передає у власність покупця товар/продукцію партіями відповідно до накладних, які є невідм`ємною частиною даного Договору, а покупець приймає цей товар та оплачує його на умовах і в порядку, визначених даним Договором.

Згідно з пунктами 5.1., 5.2. Договору покупець оплачує поставлені товари по цінах, вказаних у супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації, на умовах цього Договору, в порядку та формах, які не суперечать діючому законодавства України. Покупець здійснює розрахунок з постачальником за поставлений товар на умовах відстрочення платежу на 14 календарних днів з дати отримання відповідної партії товару від постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє до 31 календарного року, в якому він був укладений. В разі, якщо за 15 календарних днів до закінчення строку дії Договору жодна сторона не виявить бажання розірвати його дію, при відсутності у сторін взаємних претензій до виконання договірних зобов`язань, дія Договору продовжується на кожний наступний календарний рік на тих же умовах (пункти 7.1., 7.2. Договору).

У період січень-лютий 2022 на виконання умов Договору позивачем був поставлений, а відповідачем прийнятий товар на загальну суму 6.887,70 грн, про що свідчать видаткові накладні від 26.01.2022 №2364, від 05.02.2022 №3162, від 10.02.2022 №3584, від 19.02.2022 №4366, від 23.02.2022 №4614 та товарно-транспортні накладні.

Поставлений позивачем товар за Договором був частково сплачений відповідачем, залишок заборгованості за товар становив 6.615,21 грн.

Як зазначає позивач у позовній заяві відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань у частині повної оплати поставленого та отриманого товару за Договором.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту шляхом вжиття наведених у позові способів захисту права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

У відповідності до статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що позивачем був поставлений відповідачеві товар на суму загальну суму 6.887,70 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними від 26.01.2022 №2364, від 05.02.2022 №3162, від 10.02.2022 №3584, від 19.02.2022 №4366, від 23.02.2022 №4614, які підписані повноваженими представниками сторін без зауважень щодо кількості та якості.

Статтею 530 ЦК України передбачено строк (термін) виконання зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню за настанням цієї події.

Судом встановлено настання строків виконання грошових зобов`язань відповідача.

Так Договором (пункт 5.2.) визначено, що покупець здійснює розрахунок з постачальником за поставлений товар на умовах відстрочення платежу на 14 календарних днів з дати отримання відповідної партії товару від постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою.

Станом на дату звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача за Договором становила 6.615,21 грн. Дана обставина відповідачем не заперечується, у зв`язку з чим не підлягає доведенню з огляду на приписи частини першої статті 75 ГПК України (обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом).

В силу статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Всупереч вимог статті 13 та статті 74 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень) відповідач доказів на спростування викладених обставин не надав, а факт наявності заборгованості в розмірі 6.615,21 грн підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи приписи статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України, якими передбачено, що зобов`язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини, доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов Договору та діючого законодавства, та оскільки відповідачем не спростовано наявності заборгованості - суд дійшов висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суму основного боргу за Договором у розмірі 6.615,21 грн.

Згідно з частиною першою статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 503,48 грн, інфляційні втрати в розмірі 2.356,61 грн, проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 9.195,20 грн, штраф у розмірі 1.653,80 грн.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (частини перша статті 216 ГК України).

За приписами частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Штраф за несвоєчасну оплату поставленого товару встановлений у підпункті 6.2.2. пункту 6.2. Договору. Згідно з ним покупець відповідає за несвоєчасну оплату отриманого товару наступним чином, зокрема, в разі якщо прострочення платежу за поставлену партію товару становить більше трьох календарних днів покупець у такому випадку додатково сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 15% від вартості відповідної партії товару. В разі якщо прострочення платежу за поставлену парію товару становить більше тридцяти днів покупець у такому випадку додатково сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 25% від вартості відповідної партії товару.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку штрафу, судом встановлено, що позивачем допущена описка в загальній сумі заборгованості, на яку був нарахований штраф у розмірі 25%, а саме: замість "6.615,21 грн" позивачем зазначено 11.027,10 грн. Натомість, вказана описка не вплинула на правильність розміру штрафу. А отже позовні вимоги в частині стягнення штрафу в розмірі 1.653,80 грн є законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведені вище норми права та встановлені судом обставини, а саме факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, свідчить про правомірність нарахування позивачем відповідачу відсотків річних та інфляційних втрат.

Перевіркою доданого до позовної заяви розрахунку 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено, що позивачем допущена помилка, а саме: не враховані положення частини п`ятої статті 254 ЦК України (якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день). Оскільки 14 календарний день з оплати товару за видатковими накладним від 05.02.2022 №3162 та від 19.02.2022 №4366 припадали на 19.02.2022 та 05.03.2022 (вихідний день, субота) відповідно, а отже прострочення поставки розпочалося з 22.02.2022 - за видатковою накладною від 05.02.2022 №3162 та з 08.03.2022 за видатковою накладною від 19.02.2022 та 05.03.2022.

Враховуючи вищенаведене, здійснивши перерахунок 3% річних за всіма видатковими накладними, суд зазначає, що їх арифметично правильний розмір становить 502,68 грн. В іншій частині 3% річних у сумі 0,80 грн нараховані безпідставно.

Встановлена судом помилка не вплинула на розрахунок інфляційних втрат, а тому таке нарахування здійснено позивачем арифметично правильно та відповідно до вимог чинного законодавства. Отже, позовні вимоги в цій частині (про стягнення інфляційних втрат у розмірі 2.356,61 грн) є законними та обґрунтованими.

Щодо процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 9.195,20грн, суд зазначає наступне.

За приписами статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Судом встановлено, що сторонами в пункті 5.3. Договору був встановлений розмір процентів за користування чужими грошовими коштами. Згідно з ним у разі несвоєчасної оплати поставленого товару покупець сплачує на користь постачальника проценти із розрахунку 0,15% за кожен день прострочення оплати до дати повного виконання зобов`язання в порядку статті 536 ЦК України.

Виходячи зі свободи визначення умов договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони мають право викласти умови договору, зокрема і щодо способу обчислення процентів за користування грошовими коштами (за один день чи за календарний рік), на власний розсуд у спосіб, який є найбільш зрозумілим та прийнятним саме для них.

Положення, закріплені у статті 536 ЦК України є диспозитивними, а тому не можуть обмежувати сторін у визначенні способу проведення розрахунку процентів залежно від їх волевиявлення (за один день чи за календарний рік), оскільки будь-який з таких способів розрахунку, враховуючи сталу та загальновідому кількість днів у календарному році, дозволяє визначити шляхом простої арифметичної дії розмір процентів за один рік (чи навпаки за один день), за наявності такої потреби при тлумаченні змісту правочину (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №.910/14180/18).

На підставі наведених вище положень ЦК України та умов Договору позивач здійснив нарахування відповідачу відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 9.195,20 грн.

Втім, як вже було зазначено вище, позивач здійснював нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами без урахування положень частини п`ятої статті 254 ЦК України.

Перевіркою розрахунків відсотків за користування чужими грошовими коштами судом встановлено, що арифметично вірний їх розмір становить 9.180,79 грн. В іншій частині (14,41 грн) відсотки нараховані безпідставно та помилково.

Разом із тим, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 90%. Вирішуючи відповідне клопотання, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. У частині третій статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Виходячи з аналізу наведених вище положень, суд зазначає, що зменшенню підлягають саме штрафні санкції (неустойка), а не відсотки річних та інфляційні втрати, котрі не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Ці нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Це ж саме стосується й процентів за користування чужими грошовими коштами, котрі не є штрафними санкціями.

Суд зазначає, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2018 у справі №925/1471/16).

Всупереч вимог статей 13, 74 ГПК України (кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень) відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, зокрема, фінансової звітності, інших доказів тяжкого фінансового стану або виникнення інших суттєвих негативних наслідків для інтересів відповідача, які б давали підстави вважати, що в даному випадку наявні виняткові обставини, з урахуванням яких суд міг скористатися своїм правом та зменшити розмір штрафних санкцій, у даному випадку штрафу.

Надані відповідачем виписки АТ КБ "ПРИВАТБАНК" з поточного рахунку за період з 01.02.2022 до 31.07.2022 свідчить лише про наявність грошових коштів на розрахунковому рахунку в одній банківській установі та в певний проміжок часу. Доказів того, що це єдиний рахунок відповідача, на якому обліковуються грошові кошти останнього, матеріали справи не містять, а відповідачем до суду не надано. При цьому, доказів відсутності грошових коштів на поточних рахунках відповідача станом на момент розгляду даної справи матеріали справи також не містять.

Обставини, на які посилається відповідач (введення воєнного стану, розташування Харківської міської територіальної громади в районі проведення бойових дій, призупинення господарської діяльності) є загальними і для позивача та для відповідача. Перекладення ризику їх настання лише на одну з сторін правовідносин не відповідає засадам справедливості цивільного законодавства та принципу рівності сторін перед законом та судом.

Посилання відповідача на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 812/9439/13-а, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17 не можуть бути прийняті судом, оскільки відповідне рішення було прийнято у справі з іншим предметом і підставами позову, ніж у даній справі, за участю інших суб`єктів та фактично-доказової бази (встановлених обставин справ і зібраних у них доказах), відмінної від тієї, що має місце у справі, яка розглядається.

Враховуючи наведене, з урахуванням матеріальних інтересів обох сторін, їх фінансового стану, ступеню вини відповідача у виникненні спору, неможливість перекладати комерційні ризики на позивача, суд вважає, що клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій задоволенню не підлягає.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суму основного боргу за Договором у розмірі 6.615,21 грн, 3% річних у розмірі 502,68 грн, інфляційних втрат у розмірі 2.356,61 грн, процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 9.180,79 грн та штрафу в розмірі 1.653,80 грн.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями статті 129 ГПК України, згідно з якими судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Відповідно, витрати зі сплати судового збору в розмірі 2.420,59грн покладаються на відповідача, в іншій частині (1,81 грн) залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства фірма "ЮЛІЯ І К" (Україна, 61068, Харківська обл., м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 7, код ЄДРПОУ 21245450) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД РЕСУРС" (Україна, 61001, Харківська обл., м. Харків, майдан Захисників України, буд. 7/8, код ЄДРПОУ 39806596)

- суму основного боргу за Договором поставки товару від 25.01.2016 №0967-16х в розмірі 6.615,21 грн;

- 3% річних у розмірі 502,68 грн;

- інфляційні втрати в розмірі 2.356,61 грн;

- проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 9.180,79 грн;

- штраф у розмірі 1.653,80 грн;

- витрати зі сплати судового збору в розмірі 2.420,59 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "04" грудня 2024 р.

СуддяН.С. Добреля