Рішення

від 27.11.2024 по справі 924/759/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" листопада 2024 р. Справа №924/759/24

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Вибодовського О.Д., при секретарі судового засідання Комарніцькій Н.П., розглянувши матеріали справи

за позовом Малого приватного підприємства фірми "ВІТ", м. Кам`янець-Подільський, Хмельницької області

до Кам`янець-Подільської міської ради, м. Кам`янець-Подільський, Хмельницької області

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача Релігійної громади Християн Євангельської віри "Християнин", м. Кам`янець-Подільський, Хмельницької області

про визнання протиправним та скасування рішення Кам`янець-Подільської міської ради №73/55 від 21.01.2014р.

Представники сторін:

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача: Лізвінська О.І. - на підставі довіреності №1/02-25-798 від 06.04.22р;

Від третьої особи: Вершигора О.К. (керівник) - на підставі витягу з ЄДР;

Дубчак В.О. - на підставі витягу з ЄДР.

У судовому засіданні 27.11.2024р. відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Малого приватного підприємства фірми "ВІТ", м. Кам`янець-Подільський, Хмельницької області до Кам`янець-Подільської міської ради, м. Кам`янець-Подільський, Хмельницької області за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача Релігійної громади Християн Євангельської віри "Християнин", м. Кам`янець-Подільський, Хмельницької області про визнання протиправним та скасування рішення Кам`янець-Подільської міської ради №73/55 від 21.01.2014р.

Ухвалою суду від 19.08.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

На адресу суду 05.09.2024р. від представника відповідача надійшло клопотання про продовження строку підготовчого провадження у справі, надання додаткового строку для подання відзиву та відкладення розгляду справи на іншу дату.

Також на адресу суду 09.09.2024р. від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 09.09.2024р. відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні суду.

На адресу суду 23.09.2024. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою суду, із занесенням до протоколу судового засідання, на підставі п.5 ст. 233 ГПК України від 24.09.2024р. оголошено перерву в судовому засіданні.

На адресу суду 01.10.2024р. надійшло звернення третьої особи, в якому заперечує проти задоволення позову.

Також на адресу суду 14.10.2024р. від представника відповідача надійшло клопотання про доручення до матеріалів справи листа Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин від 19.09.2024р. №3517/281-24.

Ухвалою суду, із занесенням до протоколу судового засідання, на підставі ст. 185, п.5 ст. 233 ГПК України від 14.10.2024р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

На адресу суду 14.10.2024р. надійшло клопотання від третьої особи, в якому не заперечує проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті та просить долучити до матеріалів справи копії містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки №561 від 03.10.2014р., декларації про початок виконання будівельних робіт, експертного звіту щодо розгляду документації в частині міцності, надійності та довговічності об`єкта будівництва та відомостей житлових та громадських будівель та споруд.

Також на адресу суду 28.10.2024р. від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 28.10.2024р. розгляд справи по суті перепризначено у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги по м. Хмельницькому та Хмельницькій області.

Ухвалою суду від 06.11.2024р. розгляд справи по суті відкладено.

На адресу суду 27.11.2024р. від представника позивача надійшло повідомлення про те, що адвокат Залуцький В.Н. та ПМП «Фірма «ВІТ» 19.11.2024р. розірвали договір про надання правничої допомоги у зв`язку з чим з 19.11.2024р. адвокат Залуцький В.Н. не є представником позивача.

Представник позивача в судове засідання не з`явився.

Присутні в засіданні суду представники відповідача та третьої особи заперечували проти задоволення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Рішенням одинадцятої сесії IV скликання Кам`янець-Подільської міської ради від 09.04.2003р. №51 «Про передачу в оренду земельної ділянки МПП фірма «ВІТ» було надано в оренду Малому приватному підприємству фірма «ВІТ» (далі позивачу) терміном на три роки земельну ділянку площею 4379 кв.м. для виробничих потреб по вул. Північній, 81, у зв`язку з переходом права власності па частину будівель (договір купівлі-продажу будівлі від 28.02.2003р., акт приймання-передачі від 28.02.2003р.), крім того 175 кв.м. для влаштування проїзду спільного користування.

Як зазначає позивач, на підставі зазначеного рішення Кам`янець-Подільської міської ради від 13 травня 2003р. між Кам`янець-Подільською міською радою (далі відповідачем) та позивачем було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого МПП фірма «ВІТ» отримало в користування земельну ділянку загальною площею 4379,0 кв.м., яка знаходиться в м. Кам`янець-Подільський, вулиця Північна 81, згідно з планом, який є невід`ємного частиною договору.

11.02.2004 року позивач отримав у власність земельну ділянку з кадастровим номером 6810400000:18:003:0016 площею 4379 кв.м. в м. Кам`янець-Подільський, вул. Північна, б. 81, на підставі укладеного договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 15.01.2004р. №209, про що свідчить Державний Акт на право власності на земельну ділянку серії ХМ №027337.

Пунктом 2 рішення дев`ятнадцятої сесії IV скликання Кам`янець-Подільської міської ради від 20.02.2004р. №89 «Про вилучення частини земельної ділянки з користування ЗАТ «Укрекотерм» по вул. Північній, 81 та передачу в оренду з правом викупу ЗАТ «Мехсервіс», МПП фірма «ВІТ» та підприємцю Нагорняк О.А.» було припинено за згодою церкви «Християн», користування частиною земельної ділянки площею 252 кв.м. (0,0252 га) по вул. Нігинське шосе.

Пунктом 3 рішення дев`ятнадцятої сесії IV скликання Кам`янець-Подільської міської ради від 20.02.2004р. №89 було передано додатково, Малому приватному підприємству фірма «ВІТ» терміном па три роки земельну ділянку площею 922 кв.м. (0,0922 га) з яких:

- 556 кв.м. (0,0556 га) за рахунок вилученої земельної ділянки з користування ЗАТ «Укрекотерм»;

- 252 кв.м. (0,0252 га) за рахунок земельної ділянки церкви «Християн»»;

- 114 кв.м. (0,0114 га) за рахунок земель ЖЕКу №3

по вул. Північній, 81 для виробничих потреб з правом викупу, протягом зазначеного терміну, усієї земельної ділянки.

Пунктом 3.1 рішення дев`ятнадцятої сесії IV скликання Кам`янець-Подільської міської ради від 20.02.2004р. №89 було визначено, що загальна площа земельної ділянки складатиме 5301 кв.м. (0,5301 га), крім того 219 кв.м. (0,0219 га) для влаштування проїзду та загального користування.

Пунктом 3.2 Рішення дев`ятнадцятої сесії IV скликання Кам`янець-Подільської міської ради від 20.02.2004р. №89 було надано вказівку міському управлінню земельних ресурсів внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 13.05.2003р., укладеного з МПП Фірма «ВІТ».

На підставі рішення сесії Кам`янець-Подільської міської ради від 20 лютого 2004р. №89 між відповідачем та позивачем 11.03.2004р. було укладено договір оренди землі, відповідно до якого позивач отримав в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку загальною площею 1141,0 кв.м., з яких 219,0 кв.м. для влаштування проїзду спільного користування, яка знаходиться в м. Кам`янець-Подільський по вул. Північній, 81.

Відповідно до пункту 2.2 зазначеного договору, договір укладається терміном до 20.02.2007 року, з дня прийняття рішення.

22.02.2004 р. між відповідачем та позивачем було підписано акт приймання-передачі земельної ділянки та межових знаків на межі землекористування.

Позивач з 22.02.2004р. користувався під`їздом до власної земельної ділянки зі сторони Нігинське шосе до вул. Північна, б. 81.

З відкритих джерел позивач дізнався, що рішенням Кам`янець-Подільської міської ради №73/55 від 21.01.2014р. було надано у постійне користування Релігійній громаді Християн Євангельської віри «Християнин» (далі третій особі) земельну ділянку з кадастровим номером 6810400000:18:003:0016, площею 4035 кв.м. за адресою: м. Кам`янець-Подільський, вул. Нігинське шосе, 51А для будівництва та обслуговування молитовного будинку.

Позивач в червні 2024 року звернувся з листом до ПП "Моноліт-Вознесенський" з проханням провести топографо-геодезичну зйомку для проектування проїзду через земельну ділянку площею 922 кв.м., яка орендується відповідно до Договору оренди від 11.03.2004р. для забезпечення проїзду до земельної ділянки кадастровий номер 6810400000:18:003:0016, площею 0,4379 га, яка належить позивачу відповідно договору купівлі-продажу від 15.01.2004 року №209 (Державний Акт серії ХМ №027337 від 11.02.2004р.).

ПП "Моноліт-Вознесенський" в липні 2024 року надало позивачу топографо-геодезичну зйомку для проектування та будівництва проїзду з вул. Нігинське шосе до приватної земельної ділянки позивача кадастровий номер 6810400000:18:003:0016.

Як вбачається із топографо-геодезичної зйомки, земельна ділянка, яка надана у постійне користування третій особі земельну ділянку з кадастровим номером 6810400000:18:005:0217, площею 4035 кв.м. за адресою: м. Кам`янець-Подільський, вул. Нігинське шосе, 51А для будівництва та обслуговування молитовного будинку накладається на земельну ділянку, яка належить на праві приватної власності позивачу з кадастровим номером 6810400000:18:003:0016.

Позивач вважає, що рішення Кам`янець-Подільської міської ради №73/55 від 21.01.2014р. суперечить вимогам чинного на час його прийняття законодавства, а тому має бути визнане протиправним та скасоване.

Відповідач у відзиві на позовну заяву вважає, що вимоги, викладені в позові є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам закону, не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому на думку відповідача, не можуть бути задоволені з наступних підстав.

25.09.2013р. керівник Релігійної громади християн євангельської віри «Християнин» звернувся до Кам`янець-Подільської міської ради з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою вулиця Нігинське шосе, 51а Релігійній громаді християн євангельської віри «Християнин».

Розглянувши заяву Релігійної громади християн євангельської віри «Християнин», Кам`янець-Подільською міською радою на 46-ті сесії VI скликання було прийнято рішення від 08.10.2013р. № 15/46 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою вулиця Нігинське шосе, 51а Релігійній громаді християн євангельської віри «Християнин».

Відповідно до висновку відділу Держземагенства у м. Кам`янці-Подільському про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 28.11.2013р. №525 та висновку Департаменту містобудування та архітектури Кам`янець-Подільської міської ради про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 15.11.2013р. №550, зауважень щодо надання у постійне користування земельної ділянки Релігійній громаді християн євангельської віри «Християнин» не було.

Рішенням 55-ї сесії Кам`янець-Подільської міської ради VI скликання від 21.01.2014р. №73/55 Релігійній громаді християн євангельської віри «Християнин» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4035 кв. м. (0,4535 га) за адресою вулиця Нігинське шосе, 51а, кадастровий номер земельної ділянки 6810400000:18:005:0217 для будівництва і обслуговування молитовного будинку та передано вказану земельну ділянку в постійне користування.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24.05.2023р., право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4535, кадастровий номер 6810400000:18:005:0217 зареєстровано за Релігійною громадою християн євангельської віри «Християнин» на підставі оскаржуваного рішення.

Також, в Акті встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Релігійної громади християн євангельської віри «Християнин» з суміжними землекористувачами від 24.10.2013р. вказано, що спірні питання щодо проведення вказаних робіт відсутні.

Тому відповідач вважає, що позовною вимогою позивач фактично вимагає безпідставно припинити право постійного користування земельною ділянкою Релігійної громади християн євангельської віри «Християнин».

11.03.2004р. між Кам`янець-Подільською міською радою та Малим приватним підприємством фірма «ВІТ», було укладено договір оренди земельної ділянки терміном до 20.02.2007року. На даний час термін дії вказаного договору земельної ділянки закінчився.

В даному випадку, на дуку відповідача, доводи позивача про порушення його права чи інтересу є надуманим, не містять жодного обґрунтування негативного впливу спірним рішенням Кам`янець-Подільської міської ради від 21.01.2014р. №73/55 на його права чи інтереси та свідчать про незгоду позивача з указаним рішенням, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу.

Як зазначає відповідач, Мале підприємство фірма «ВІТ» звернулося з позовною заявою до Господарського суду Хмельницької області 22.07.2024р., тобто після сплину строку позовної давності.

В позовній заяві, позивач стверджує, що йому стало відомо про прийняття оскаржуваного рішення в 2021 році.

Проте, відповідно до протоколу встановлення та узгодження суміжних меж з передачею межових знаків землевласнику (землекористувачу) від 24.10.2013р., встановлення та погодження на місцевості меж земельної ділянки для будівництва та обслуговування молитовного будинку проводилось в присутності представників суміжних землевласників, землекористувачів, зокрема в присутності представника МПП фірма «ВІТ» Стецюк І.І., що засвідчено його підписом та печаткою МПП фірми «ВІТ». Відповідний протокол підписаний представником МПП фірми «ВІТ», вказує на те, що позивачу було відомо про прийняття оскаржуваного рішення відповідача з 24 жовтня 2013р.

Отже, відповідач зазначає, що зважаючи на суттєве пропущення позивачем строку позовної давності, перебіг якого починається з моменту добровільного погодження суміжних меж у 2013 році, а також відсутність клопотання на поновлення строків позовної давності, позивачем протягом останніх 10 років був пропущений строк позовної давності, а поважні причини на його поновлення у позивача відсутні.

Третя особа 14.10.2024р. надала суду копії містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки №561 за адресою: м. Кам`янець-Подільський, вул. Нігинське шосе, 51"а" від 03.10.2014р. з планом меж земельною ділянки з кадастровим номером: 6810400000:18:005:0217, ситуаційним планом місця розташування об`єкта будівництва, фотофіксацією місця розташування об`єкта, генплану об`єкта, фасадом об`єктів; містобудівних умов та обмежень: будівництво молитовного будинку церкви та будинку священника по вул. Нігинське шосе, 51 "а" з технічним паспортом приміщень нежитлових та житлових будівель незавершених будівництвом; декларації про початок виконання будівельних робіт, експертного звіту щодо розгляду документації в частині міцності, надійності та довговічності об`єкта будівництва та відомостей житлових та громадських будівель та споруд.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

За змістом частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; організація землеустрою; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з приписами частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005р. № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках.

За статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Разом із тим, відповідно до статті 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди мають враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК України.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному у вищенаведеному рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005р. № 5-рп/2005.

Наведений правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 23.06.2020р. у справі №922/989/18.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням одинадцятої сесії IV скликання Кам`янець-Подільської міської ради від 09.04.2003р. №51 «Про передачу в оренду земельної ділянки МПП фірма «ВІТ» було надано в оренду Малому приватному підприємству фірма «ВІТ» (далі позивачу) терміном на три роки земельну ділянку площею 4379 кв.м. для виробничих потреб по вул. Північній, 81, у зв`язку з переходом права власності па частину будівель (договір купівлі-продажу будівлі від 28.02.2003р., акт приймання-передачі від 28.02.2003р.), крім того 175 кв.м. для влаштування проїзду спільного користування.

Як зазначає позивач, на підставі зазначеного рішення Кам`янець-Подільської міської ради від 13 травня 2003р. між Кам`янець-Подільською міською радою (далі відповідачем) та позивачем було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого МПП фірма «ВІТ» отримало в користування земельну ділянку загальною площею 4379,0 кв.м., яка знаходиться в м. Кам`янець-Подільський, вулиця Північна 81, згідно з планом, який є невід`ємного частиною договору.

11.02.2004 року позивач отримав у власність земельну ділянку з кадастровим номером 6810400000:18:003:0016 площею 4379 кв.м. в м. Кам`янець-Подільський, вул. Північна, б. 81, на підставі укладеного договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 15.01.2004р. №209, про що свідчить Державний Акт на право власності на земельну ділянку серії ХМ №027337.

Пунктом 2 рішення дев`ятнадцятої сесії IV скликання Кам`янець-Подільської міської ради від 20.02.2004р. №89 «Про вилучення частини земельної ділянки з користування ЗАТ «Укрекотерм» по вул. Північній, 81 та передачу в оренду з правом викупу ЗАТ «Мехсервіс», МПП фірма «ВІТ» та підприємцю Нагорняк О.А.» було припинено за згодою церкви «Християн», користування частиною земельної ділянки площею 252 кв.м. (0,0252 га) по вул. Нігинське шосе.

Пунктом 3 рішення дев`ятнадцятої сесії IV скликання Кам`янець-Подільської міської ради від 20.02.2004р. №89 було передано додатково, Малому приватному підприємству фірма «ВІТ» терміном па три роки земельну ділянку площею 922 кв.м. (0,0922 га) з яких:

- 556 кв.м. (0,0556 га) за рахунок вилученої земельної ділянки з користування ЗАТ «Укрекотерм»;

- 252 кв.м. (0,0252 га) за рахунок земельної ділянки церкви «Християн»»;

- 114 кв.м. (0,0114 га) за рахунок земель ЖЕКу №3

по вул. Північній, 81 для виробничих потреб з правом викупу, протягом зазначеного терміну, усієї земельної ділянки.

Пунктом 3.1 рішення дев`ятнадцятої сесії IV скликання Кам`янець-Подільської міської ради від 20.02.2004р. №89 було визначено, що загальна площа земельної ділянки складатиме 5301 кв.м. (0,5301 га), крім того 219 кв.м. (0,0219 га) для влаштування проїзду та загального користування.

Пунктом 3.2 Рішення дев`ятнадцятої сесії IV скликання Кам`янець-Подільської міської ради від 20.02.2004р. №89 було надано вказівку міському управлінню земельних ресурсів внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 13.05.2003р., укладеного з МПП Фірма «ВІТ».

На підставі рішення сесії Кам`янець-Подільської міської ради від 20 лютого 2004р. №89 між відповідачем та позивачем 11.03.2004р. було укладено договір оренди землі, відповідно до якого позивач отримав в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку загальною площею 1141,0 кв.м., з яких 219,0 кв.м. для влаштування проїзду спільного користування, яка знаходиться в м. Кам`янець-Подільський по вул. Північній, 81.

Відповідно до пункту 2.2 зазначеного договору, договір укладається терміном до 20.02.2007 року, з дня прийняття рішення.

22.02.2004 р. між відповідачем та позивачем було підписано акт приймання-передачі земельної ділянки та межових знаків на межі землекористування.

Позивач з 22.02.2004р. користувався під`їздом до власної земельної ділянки зі сторони Нігинське шосе до вул. Північна, б. 81.

25.09.2013р. керівник Релігійної громади християн євангельської віри «Християнин» звернувся до Кам`янець-Подільської міської ради з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою вулиця Нігинське шосе, 51а Релігійній громаді християн євангельської віри «Християнин».

Розглянувши заяву Релігійної громади християн євангельської віри «Християнин», Кам`янець-Подільською міською радою на 46-ті сесії VI скликання було прийнято рішення від 08.10.2013р. № 15/46 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою вулиця Нігинське шосе, 51а Релігійній громаді християн євангельської віри «Християнин».

Відповідно до висновку відділу Держземагенства у м. Кам`янці-Подільському про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 28.11.2013р. №525 та висновку Департаменту містобудування та архітектури Кам`янець-Подільської міської ради про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 15.11.2013р. №550, зауважень щодо надання у постійне користування земельної ділянки Релігійній громаді християн євангельської віри «Християнин» не було.

Тому, в подальшому рішенням 55-ї сесії Кам`янець-Подільської міської ради VI скликання від 21.01.2014р. №73/55 Релігійній громаді християн євангельської віри «Християнин» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4035 кв. м. (0,4535 га) за адресою вулиця Нігинське шосе, 51а, кадастровий номер земельної ділянки 6810400000:18:005:0217 для будівництва і обслуговування молитовного будинку та передано вказану земельну ділянку в постійне користування.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24.05.2023р., право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4535, кадастровий номер 6810400000:18:005:0217 зареєстровано за Релігійною громадою християн євангельської віри «Християнин» на підставі оскаржуваного рішення.

Також, в Акті встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Релігійної громади християн євангельської віри «Християнин» з суміжними землекористувачами від 24.10.2013р. вказано, що спірні питання щодо проведення вказаних робіт відсутні.

Позивач в червні 2024 року звернувся з листом до ПП "Моноліт-Вознесенський" з проханням провести топографо-геодезичну зйомку для проектування проїзду через земельну ділянку площею 922 кв.м., яка орендується відповідно до Договору оренди від 11.03.2004р. для забезпечення проїзду до земельної ділянки кадастровий номер 6810400000:18:003:0016, площею 0,4379 га, яка належить позивачу відповідно договору купівлі-продажу від 15.01.2004 року №209 (Державний Акт серії ХМ №027337 від 11.02.2004р.).

ПП "Моноліт-Вознесенський" в липні 2024 року надало позивачу топографо-геодезичну зйомку для проектування та будівництва проїзду з вул. Нігинське шосе до приватної земельної ділянки позивача кадастровий номер 6810400000:18:003:0016.

Акт органу місцевого самоврядування чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов`язки тільки у того суб`єкта (чи визначеного ними певного кола суб`єктів), якому вони адресовані.

У пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 у справі №1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), Конституційний Суд України дійшов висновку, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №1-зп від 13.05.1997 у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Згідно зі статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд має встановити чи особа дійсно має порушене право (інтерес) і чи це право (інтерес) порушено відповідачем. Така позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного суду від 16.10.2020р. справа №910/12787/17.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним рішення, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюване ним рішення порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

В даному випадку, суд дійшов висновку, що доводи позивача про порушення його права чи інтересу не містять жодного обґрунтування негативного впливу оспорюваним рішенням Кам`янець-Подільської міської ради від 21.01.2014р. №73/55 на його права чи інтереси, а свідчать про незгоду позивача з оспорюваним рішенням.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.03.2018р. у справі № 57/314-6/526-2012.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні ( сам факт порушеного права) так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Викладене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, визначеним у постанові від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16, а також правовим висновком Верховного Суду у постанові від 27.01.2021р. року у справі №186/599/17.

Застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її права та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів (Постанова Верховного суду від 06.07.2021р. у справі №921/7430/19).

Обставини, які мають місце в даній справі, передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950 року, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд та установленою практикою Європейського суду з прав людини.

Європейським судом з прав людини встановлено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності.

Інститут позовної давності є невід`ємною складовою принципу правової визначеності.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечити юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п.51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства).

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.

Однак, для цього має бути виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень

суду.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункти 61, 62), від 19 листопада 2019 року у справі №911/3680/17 (провадження №12-104гс19, пункти 5.43, 5.44) та у справі №911/3677/17 (провадження №12-119гс19, пункти 6.43, 6.44).

В позовній заяві, позивач стверджує, що йому стало відомо про прийняття оскаржуваного рішення в 2021 році.

Проте, відповідно до протоколу встановлення та узгодження суміжних меж з передачею межових знаків землевласнику (землекористувачу) від 24.10.2013р., встановлення та погодження на місцевості меж земельної ділянки для будівництва та обслуговування молитовного будинку проводилось в присутності представників суміжних землевласників, землекористувачів, зокрема в присутності представника МПП фірма «ВІТ» Стецюк І.І., що засвідчено його підписом та печаткою МПП фірми «ВІТ». Відповідний протокол підписаний представником МПП фірми «ВІТ», вказує на те, що позивачу було відомо про прийняття оскаржуваного рішення відповідача з 24 жовтня 2013 року.

Таким чином, позивач звернувся з позовом до суду з пропуском загального строку позовної давності.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 22.10.1996р. у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства") що застосовується як джерело права при розгляді справ судами згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Верховний Суд неодноразово наголошував (зокрема у постанові від 09.04.2020р. у справі №10/Б-743), що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2018р. у справі №752/4422/17).

При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин (правові позиції викладені у постановах Великої палати Верховного Суду від 30.01.2019р. у справі №7106/1272/14-ц, від 21.08.2019р. у справі №911/3681/17 та від 19.11.2019р. у справі №911/3680/17).

Позивач заяви про визнання поважними причин пропуску строків позовної давності до суду не подав, тому суд позбавлений можливості здійснити оцінку цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову у даній справі.

Згідно частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи викладене, заявлені вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення Кам`янець-Подільської міської ради №73/55 від 21.01.2014р. судом не задовольняються у зв`язку зі спливом строку позовної давності для звернення з цією вимогою до суду.

Беручи до уваги вищенаведене, у задоволенні позову слід відмовити.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Водночас, у застосуванні приписів статті 86 ГПК України Верховний Суд виходить, зокрема, з того, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стандарт "вірогідності доказів" не нівелює обов`язок суду щодо оцінки доказів в порядку приписів статті 86 ГПК України з урахуванням надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною першої статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Принцип змагальності не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 зі справи №908/2846/19, від 27.05.2021 зі справи № 910/702/17, від 17.11.2021 зі справи № 910/2605/20.

Зазначені правові висновки у застосуванні норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від змісту спірних правовідносин.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів"). Водночас принцип jura novit curia ("суд знає закон") зобов`язує суд визначити яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору та надати правову кваліфікацію відносинам сторін з огляду на факти встановлені під час розгляду справи, застосувавши положення які дійсно регулюють відповідні правовідносини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993р. у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав та законних інтересів, які позивач вважає порушеними, що є підставою для відмови в позові, а тому, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001 року).

Окрім того, господарський суд при вирішення даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

За таких обставин, беручи до уваги наведене вище, суд відзначає, що підстави для задоволення позову відсутні, тому в його задоволенні слід відмовити.

Судові витрати по справі необхідно покласти на позивача, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з відмовою в позові.

Керуючись ст. 2, 4, 74, 76-77, 86, 129, 233, 236-241, 326-327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно - західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 04.12.2024р.

СуддяО.Д. Вибодовський

Віддрук. 3 прим. - до справи;

Позивачу - 32300, м. Кам`янець-Подільський, вул. Спартака, б. 1/2, код ЄДРПОУ: 21321272 (рек. з повід.)

Третій особі - 32300, м. Кам`янець-Подільський, Нігинське шосе, б. 51А, код ЄДРПОУ: 23838310 (рек. з повід.)

Відповідачу - надіслати до кабінету ЕС.