Ухвала

від 26.11.2024 по справі 910/13087/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/13087/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Кондратова І.Д., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,

представників учасників справи:

позивача - Навроцький Д.М.,

відповідача - не з`явився,

третьої особи-1 - не з`явився,

третьої особи-2 - Панасюк І.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Смирнової Ю.М.

від 07.03.2024 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Ходаківська І.П., Владимиренко С.В., Демидова А.М.

від 18.09.2024

за позовом ОСОБА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_3 , ОСОБА_1

про визнання припиненими трудових відносин та виключення з реєстру.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна", в якому просив суд:

- визнати трудові відносини між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна" припиненими у зв`язку з його звільненням із посади директора за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України;

- виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис (відомості) про ОСОБА_2 , як керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна" не було виконано вимоги трудового законодавства та не здійснено дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення ОСОБА_2 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна", чим порушуються охоронювані законом права позивача. Крім того позивач зазначає, що звільнення директора із займаної посади має супроводжуватися внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна" як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстровано 01.10.2021.

01 жовтня 2021 року на підставі протоколу № 1 загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна" ОСОБА_2 було обрано директором зазначеного товариства як засновника (учасника) цього товариства без укладення трудового договору та без нарахування та виплати заробітної плати.

Згідно з наказом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна" № 1-к від 01.11.2021 про прийняття на роботу, ОСОБА_2 приступив до виконання обов`язків директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна". Відповідний запис про керівника юридичної особи було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У подальшому ОСОБА_2 прийняв рішення звільнитися за власним бажанням з посади директора товариства, про що надав третім особам, як учасникам Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна", відповідну заяву від 24.07.2023.

Згідно з повідомлення про проведення позачергових загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна" від 24.07.2023 ОСОБА_2 , як директор товариства, скликав позачергові загальні збори на 10.08.2023 о 12-00 за адресою: 01133, м. Київ, бул. Л. Українки, 7А, офіс 54 (13 поверх). У повідомленні було запропоновано наступний порядок денний зборів: 1. Про звільнення з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна" ОСОБА_2 . 2. Призначення нового керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна". 3. Визначення уповноваженого щодо внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо керівника юридичної особи згідно Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

Відповідно до протоколу позачергових загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна" від 10.08.2023 присутніми на зборах були: ОСОБА_2 , який володіє часткою у розмірі 33,33% статутного капіталу товариства, ОСОБА_3 , який володіє часткою у розмірі 33,33% статутного капіталу товариства та ОСОБА_1 , який володіє часткою у розмірі 33,34% статутного капіталу товариства, які у сукупності володіють 100 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна".

На вказаних позачергових загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна" за пропозицією учасника товариства ОСОБА_1 було змінено порядок денний цих зборів та порядок черговості розгляду питань порядку денного, а саме: 1. Про звільнення з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна" ОСОБА_2 . 2. Призначення нового керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна". 3. Визначення уповноваженого щодо внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо керівника юридичної особи згідно Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань". 4. Зобов`язання директора товариства протягом 2 тижнів надати копії: протоколів загальних зборів; наказів і розпорядження виконавчого органу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна"; документів, що підтверджують право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна" на рухоме та/або нерухоме майно; договорів господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна" (купівлі-продаж, оренда, міна, дарування, надання та/або отримання послуг тощо); виписок з усіх наявних банківських рахунків (з дати відкриття рахунку по теперішній час); документів бухгалтерського обліку; річну фінансову звітність; документи звітності, що подаються відповідним державним органам.

З питання 1 («Про звільнення з посади директора товариства ОСОБА_2 ») порядку денного позачергових загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна" від 10.08.2023 рішення не прийнято (проголосували «за» - 2 учасники, «проти» - 1 учасник); питання 2 та 3 порядку денного знято з розгляду (проголосували «за» - 3 учасники); з питання 4 порядку денного рішення не прийнято (проголосували «за» - 1 учасник, «проти» - 2 учасники).

Відповідно до пункту 8.1 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна", затвердженого загальними зборами засновників товариства протоколом № 1 від 01.10.2021 (надалі - Статут), управління товариством здійснюється відповідно до статуту на основі поєднання прав власників щодо господарського використання майна і принципів самоврядування трудового колективу.

Структуру товариства створюють наступні ланки: вищий орган товариства, який складається з учасників товариства - загальні збори учасників товариства; виконавчим органом товариства, який формується загальними зборами учасників товариства і вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, які належать до виключної компетенції загальних зборів учасників - директор (пункт 8.3 Статуту).

Згідно з пунктом 8.4 Статуту вищим органом товариства є загальні збори учасників.

Відповідно до пункту 8.5 Статуту до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства належить прийняття рішень, зокрема, щодо обрання та відкликання директора товариства, встановлення розміру винагороди директору товариства (підпункт 6).

Загальні збори учасників товариства скликаються у випадках, передбачених законодавством та статутом товариства, а також: з ініціативи директора товариства, на вимогу учасника або учасників товариства, які на день подання вимоги в сукупності володіють 10 або більше відсотками статутного капіталу товариства (пункт 8.6 Статуту).

Згідно з пунктом 8.21 Статуту рішення загальних зборів учасників з питань, передбачених підпунктами 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 12 пункту 8.5 Статуту, приймаються одностайно всіма учасниками товариства, які мають право голосу з відповідних питань.

Рішення загальних зборів учасників товариства є обов`язковим для виконання всіма учасниками і директором, якщо вони не суперечать статуту і чинному законодавству України (пункт 8.24 Статуту).

Згідно з пунктом 8.26 Статуту виконавчим органом товариства є директор товариства. Директор вирішує усі поточні питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників вправі винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції директора товариства.

Директор товариства призначається учасниками товариства або може бути найнятий за контрактом для виконання керівницьких функцій (пункт 8.29 Статуту).

За змістом пункту 8.30 Статуту повноваження директора товариства, визначені пунктами 8.29-8.30 Статуту, за необхідності та згідно з рішенням загальних зборів учасників товариства, можуть бути передані на виконання учаснику товариства, в тому числі учасник наділений правом приймати працівників на роботу (приймати керівника товариства на роботу), бути підписантом будь-яких документів від імені та в інтересах товариства, підписувати та подавати повідомлення про прийняття на роботу працівників з правом передоручення третім особам тощо.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.03.2024 у справі № 910/13087/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2024, позов задоволено. Визнано трудові відносини між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна" припиненими у зв`язку з його звільненням із посади директора за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України. Виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис (відомості) про ОСОБА_2 , як керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна".

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що:

- 10.08.2023 у визначеному Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та Статутом порядку відбулися позачергові загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна", які були скликані позивачем, як директором товариства. У загальних зборах взяли участь усі учасники товариства. На порядок денний цих зборів було поставлено, зокрема, питання щодо звільнення з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна" ОСОБА_2 , тобто позивачем дотримана процедура звільнення із займаної посади директора товариства, що передбачена Статутом;

- оскільки Статутом передбачено одностайне прийняття рішення всіма учасниками товариства з питання про обрання та відкликання директора товариства, то з огляду на позицію одного з учасників цього товариства - ОСОБА_1 рішення щодо звільнення директора ОСОБА_2 прийнято не було. При цьому, інший учасник Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна" Кондратенко Д.Д. проти звільнення ОСОБА_2 із займаної посади не заперечив. Зазначені обставини позбавили позивача можливості припинити свої повноваження як директора товариства в позасудовому порядку;

- внаслідок того, що одностайне рішення учасників товариства про звільнення позивача з посади директора у встановлений спосіб прийнято не було, і така бездіяльність відповідача порушує права позивача, зокрема, право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням та право на вільне обрання місця роботи, підлягають задоволенню позовні вимоги щодо визнання трудових відносини між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна" припиненими;

- у зв`язку з задоволенням вимог щодо припинення повноважень позивача, як директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна", підлягають задоволенню вимоги про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису (відомостей) про позивача, як керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна".

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 у даній справі, та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, суди першої та апеляційної інстанцій застосували статтю 38 Кодексу законів про працю України без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20, якою Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18 та від 19.01.2022 у справі № 911/719/21.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

5. Позиція Верховного Суду

За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець.

У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21 постанови).

У статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1).

Касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Наведене узгоджується із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.

При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:

- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (пункт 25 постанови);

- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);

- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).

Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували статтю 38 Кодексу законів про працю України без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20, на яку посилається скаржник, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій та закриваючи провадження у справі за позовом про визнання звільненим з посади керівника та зобов`язання вчинити дії, виходила з того, що позивач у справі помер, спірні правовідносини не допускають правонаступництва, тоді як оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідала закону і частина 3 статті 313 Господарського процесуального кодексу України не могла бути застосована. Директор був обраний на посаду товариства рішенням загальних зборів учасників без укладення з ним трудового договору (контракту) у порядку, передбаченому частиною 12 статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Оскільки товариство не укладало з директором трудового договору (контракту), то Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що між ним та товариством не виникав спір стосовно припинення такого правочину, і неправильними є висновки судів попередніх інстанцій про необхідність застосування у спірних правовідносинах норм статті 38 Кодексу законів про працю України, яка визначає порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (частина 1 статті 99 Цивільного кодексу України, пункт 7 частини 2 статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю") або в окремих випадках - наглядової ради товариства (частина 2 статті 38 цього ж Закону). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління. Саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.

Велика Палата Верховного Суду наголосила також на тому, що директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників товариства (пункт 1 частини 1, частина 7 статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю") з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов`язків (частина 13 статті 39 цього ж Закону), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства (частина 1 статті 99 Цивільного кодексу України, пункт 7 частини 2 статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю"). При цьому директор мав дотриматись вимог статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників Товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства в робочий час.

Разом з тим за встановленими у справі № 127/27466/20 обставинами директор 11.10.2019 надіслав учасникам товариства заяви, за змістом яких просив звільнити його із цієї посади та скликати загальні збори у строк до 24.10.2019 для призначення нового директора товариства, що не відповідало положенням частини 3 статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та пункту 8.6.4 статуту, якими передбачалося обов`язкове повідомлення учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів.

Саме у зв`язку із цими обставинами Велика Палата Верховного Суду наголосила на неправильному застосуванні судом апеляційної інстанції статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" і виснувала про безпідставність позовних вимог директора, адже він не дотримався порядку скликання загальних зборів учасників товариства.

Тобто у справі № 127/27466/20 позивач, займаючи посаду директора товариства з обмеженою відповідальністю, порушив порядок скликання загальних зборів для вирішення питання припинення своїх повноважень, на підставі чого Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність застосування до таких відносин не лише статті 38 Кодексу законів про працю України.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників товариства (пункт 1 частини 1, частина 7 статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю") з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов`язків (частина 13 статті 39 цього ж Закону), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства (частина 1 статті 99 Цивільного кодексу України, пункт 7 частини 2 статті 30 названого вище Закону). При цьому директор мав дотриматися вимог статті 32 вказаного Закону та статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства в робочий час (пункт 10 постанови).

На відміну від обставин у справі № 127/27466/20, у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили дотримання позивачем процедури звільнення із займаної посади директора товариства, що передбачена Статутом, а саме, дотримання позивачем саме процедури скликання загальних зборів учасників товариства, проведення 10.08.2023 таких зборів (позачергових загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Альталюс-Україна", на яких були присутні всі учасники товариства), на яку звернула увагу Велика Палата Верховного Суду у названій вище постанові. Тому суди правильно виснували про те, що у вирішенні цього спору ключовим питанням було з`ясування обставин дотримання директором, який мав намір припинити свої повноваження, процедури скликання загальних зборів товариства, що досліджено й оцінено судами на предмет відповідності чинному законодавству і правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20, а не наявність договору з директором. Тобто правовідносини у цих справах не є подібними, а висновки, які, на думку скаржника, не враховані судами при ухваленні оскаржуваних рішень, не суперечать висновкам, зробленим Верховним Судом у названій скаржником постанові.

Тобто правовідносини у цих справах не є подібними, а висновки, які, на думку скаржника, не враховані судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень, не суперечать висновкам, зробленим Верховним Судом у названій скаржником постанові.

З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/13087/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/13087/23 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2024.

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційне провадження у справі № 910/13087/23 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді І.Д. Кондратова

О.А. Кролевець