Постанова

від 26.11.2024 по справі 916/360/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 916/360/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - Мікуленко В. В., Курлович О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Громадської організації "Центр всебічного, фізичного та психологічного розвитку інвалідів та дітей-інвалідів "А-Б-В-Г-Дейка"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 (судді: Аленін О. Ю. - головуючий, Принцевська Н. М., Філінюк І. Г.) та рішення Господарського суду Одеської області від 16.11.2023 (суддя Сулімовська М. Б.) у справі

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до Громадської організації "Центр всебічного, фізичного та психологічного розвитку інвалідів та дітей-інвалідів "А-Б-В-Г-Дейка"

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У лютому 2022 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент комунальної власності; позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Громадської організації "Центр всебічного, фізичного та психологічного розвитку інвалідів та дітей-інвалідів "А-Б-В-Г-Дейка" (далі - ГО "А-Б-В-Г-Дейка"; відповідач) про визнання недійсним договору оренди від 13.12.2019 № 16/19, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т. В. (далі - договір оренди від 13.12.2019 № 16/19; спірний договір).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір суперечить положенням частин 1 та 4 статті 9 і статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), а також порядку, визначеному Положенням про порядок проведення конкурсу на право укладання договору оренди будівель (споруд, приміщень), затвердженим розпорядженням Одеського міського голови від 11.12.1999 № 1310-01.

Так, позивач вказував на існування між сторонами двох договорів оренди нежитлових будівлі та споруди загальною площею 773,6 м2, розташованих за адресою: м. Одеса, пров. Каркашадзе, 4, а саме договору оренди нежитлового приміщення від 11.02.2019 № 16/19 та договору оренди від 13.12.2019 № 16/19, який було укладено за відсутності рішення уповноваженого органу на укладення такого договору. Також за спірним договором відповідач не сплачував орендних платежів, а акт приймання-передачі приміщень за договором від 13.12.2019 № 16/19 сторонами не підписувався.

1.3. ГО "А-Б-В-Г-Дейка" просила відмовити у задоволенні позову, вказуючи, зокрема на те, що позивачем не доведено факту порушення спірним договором його прав та охоронюваних законом інтересів, доводи позивача зводяться виключно до припущення про те, що відсутнє волевиявлення позивача, однак всі дії свідчать про протилежне, оскільки уповноважена особа від імені Департаменту уклала договір, а майно було передано за актом приймання-передачі та позивач отримував орендну плату, здійснював перевірку цільового використання майна тощо.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.10.2022, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.02.2023, відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 21.06.2023 судові рішення скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

2.2. Під час нового розгляду справи рішенням Господарського суду Одеської області від 16.11.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2024, позов задоволено, визнано недійсним договір оренди нежилого приміщення від 13.12.2019 № 16/19, укладений між Департаментом комунальної власності та ГО "А-Б-В-Г-Дейка".

Суди попередніх інстанцій виходили із встановлення обставин про те, що спірний договір оренди укладений з порушенням процедури передачі комунального майна в оренду, визначеної положеннями частин 1, 4 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у редакції, чинній на момент його укладення.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 та рішенням Господарського суду Одеської області від 16.11.2023, ГО "А-Б-В-Г-Дейка" у касаційній скарзі просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, а також неврахування судами висновків Верховного Суду та відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Заявник касаційної скарги вважає, що у цій справі позивачем обрано неналежний спосіб захисту, що судами проігноровано.

Так, скаржник вказує на неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18; від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 19.02.2020 у справі № 387/515/18 та інших про те, що крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України), проте судовими інстанціями протиправно не залучено до розгляду справи Одеську міську раду.

Заявник касаційної скарги також вказує на те, що згідно з висновком Верховного Суду сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається, проте й ця позиція була проігнорована при винесенні спірних рішень.

Оскаржуючи судові рішення у справі з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник у касаційній скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах - порушення процедур позивачем як суб`єктом владних повноважень при укладенні договору оренди нежилих приміщень та виправлення помилки виключно за рахунок відповідача ГО "А-Б-В-Г-Дейка". Ця проблема пов`язана з отриманням відповідей на наступні правові питання: 1) чи допускає законодавство України в орендних правовідносинах таку поведінку суб`єкта владних повноважень, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці і проявляється у тому, що поведінка цієї сторони не відповідає її попереднім заявам або поведінці; якщо поведінка суб`єкта владних повноважень давала касатору підстави вважати, що договір є дійсним (сторони його належно виконували протягом відповідного часу), то чи не є зловживанням господарським правом наступні вимоги, засновані на твердженні позивача про його недійсність; 2) яким чином судові інстанції мають кваліфікувати та реагувати на поведінку сторони орендного правовідношення, коли орендодавець приймає його виконання від іншої сторони - касатора, а після цього стверджує про недійсність цього договору або про те, що він недійсним в в`язку з недотриманням процедур орендодавцем суб`єктом владних повноважень; 3) чому судові інстанції проігнорували факт виконання спірного договору касатором, та вільне волевиявлення сторін спрямоване на таке виконання та досягнення відповідних їй юридичних наслідків.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу Департамент комунальної власності просить відмовити в її задоволенні, а судові рішення у справі залишити без змін, вказуючи, зокрема на безпідставність та необґрунтованість тверджень скаржника та правильність встановлення судами обставин про те, що Департаментом як уповноваженим органом в сфері оренди об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Одеси, не приймалось рішення щодо укладення спірного договору оренди від 13.12.2019 № 16/19.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників позивача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права в межах касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 21.09.2011 виконавчим комітетом Одеської міської ради було видане свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі та споруди, яким посвідчено, що об`єкт, розташований за адресою: м. Одеса, пров. Цегляний, 4, належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності. Об`єкт складається з будівлі та споруд літ. "А", загальною площею 773,6 м2, основною площею 453,3 м2, літ. "Б", "В", відображених у технічному паспорті від 26.05.2011. Свідоцтво видане на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 26.07.2007 № 756.

Згідно з наказом в.о. директора Департаменту комунальної власності від 11.01.2019 № 16 "Про затвердження результатів вивчення попиту на об`єкт оренди та укладання договору оренди нерухомого майна - нежитлової будівлі та споруди, загальною площею 773,6 м2, за адресою: м. Одеса, пров. Каркашадзе, 4, за Громадською організацією "Центр всебічного, фізичного та психологічного розвитку інвалідів та дітей інвалідів "А-Б-В-Г-Дейка" вирішено укласти договір оренди нерухомого майна з ГО "А-Б-В-Г-Дейка" для розміщення громадської організації інвалідів, яка спрямована на здобуття дошкільної, позашкільної освіти для дітей інвалідів, згідно зі статутною діяльністю, терміном на 2 роки 11 місяців.

11.02.2019 між Департаментом комунальної власності (орендодавець) та ГО "А-Б-В-Г-Дейка" (орендар) укладено договір оренди № 16/19 нежитлового приміщення, за умовами пункту 1.1. якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлову будівлю та споруду, загальною площею 773,6 м2, що розташовані за адресою: Одеса, пров. Каркашадзе, 4 (далі - договір від 11.02.2019 № 16/19).

У пункті 1.2 договору від 11.02.2019 № 16/19 сторони передбачили, що передача в оренду об`єкта, зазначеного у пункті 1.1 цього договору, здійснюється на підставі Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна", наказу в.о. директора Департаменту комунальної власності від 11.02.2019 № 16 "Про затвердження результатів вивчення попиту на об`єкт оренди та укладання договору оренди нерухомого майна - нежитлової будівлі та споруди, загальною площею 773,6 м2, що розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Каркашадзе, 4, за ГО "А-Б-В-Г-Дейка" .

Відповідно до пункту 1.3 договору від 11.02.2019 № 16/19 термін дії договору визначено з 11.02.2019 до 11.02.2022.

4.3. Суди попередніх інстанцій також установили, що 13.12.2019 між Департаментом комунальної власності (орендодавець) та ГО "А-Б-В-Г-Дейка" (орендар) укладено договір оренди № 16/19 нежитлового приміщення, відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлову будівлю та споруду, загальною площею 773,6 м2, розташовані за адресою: м. Одеса, прав. Каркашадзе, 4 (об`єкт оренди) (далі - договір від 13.12.2019 № 16/19).

У пункті 1.2. договору від 13.12.2019 сторони передбачили, що передача в оренду об`єкта, зазначеного у пункті 1.1 цього договору, здійснюється на підставі Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна", наказу в.о. директора Департаменту комунальної власності від 11.02.2019 № 16 "Про затвердження результатів вивчення попиту на об`єкт оренди та укладання договору оренди нерухомого майна - нежитлової будівлі та споруди, загальною площею 773,6 м2, що розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Каркашадзе, 4, за ГО "А-Б-В-Г-Дейка".

Відповідно до пункту 1.3 договору від 13.12.2019 № 16/19 термін дії договору становить 49 років до 13.12.2068 року.

Вказаний договір було посвідчено 13.12.2019 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т. В. за реєстровим № 695.

4.4. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога Департаменту комунальної власності про визнання недійсним договору оренди від 13.12.2019 № 16/19 у зв`язку з тим, що спірний договір суперечить положенням частин 1 та 4 статті 9 і статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), а також порядку, визначеному Положенням про порядок проведення конкурсу на право укладання договору оренди будівель (споруд, приміщень), затвердженим розпорядженням Одеського міського голови від 11.12.1999 № 1310-01 та укладений за відсутності рішення уповноваженого органу.

4.5. Статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній станом на 13.12.2019 - дату укладення спірного договору) встановлений порядок укладення договору оренди, у частині 1 якої вказано, що фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проєкт договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України, відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону.

За змістом частини 4 зазначеної норми орендодавець протягом п`яти днів після погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном (у випадках, передбачених цим Законом, - органом Антимонопольного комітету України), а в разі якщо заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом 15 днів після дати її реєстрації розміщує в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавців оголошення про намір передати майно в оренду або відмовляє в укладенні договору оренди і повідомляє про це заявника. Протягом 10 робочих днів після розміщення оголошення орендодавець приймає заяви про оренду відповідного майна. Протягом трьох робочих днів після закінчення строку приймання заяв орендодавець своїм наказом ухвалює рішення за результатами вивчення попиту на об`єкт оренди. У разі якщо подано лише одну заяву, конкурс на право оренди не проводиться і договір оренди укладається із заявником. У разі надходження двох і більше заяв орендодавець оголошує конкурс на право оренди.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 цього Кодексу, зокрема частинами першою, другою цієї статті передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

4.6. Верховний Суд у постанові від 21.06.2023 у справі, яка розглядається, скасовуючи судові рішення про відмову у задоволенні позову та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав на те, що визначаючи наявність повноважень у особи, яка підписала від імені Департаменту комунальної власності оспорюваний договір, суди послалися на те, що у пункті 1.2 договору передбачено, що об`єкт передано в оренду на підставі наказу, а крім того, приватний нотаріус під час його посвідчення перевірила дієздатність і правоздатність підписантів. Однак із Наказу вбачається, що його видано в. о. директора Департаменту Радіоновим В. М. саме для укладення договору оренди нежитлового приміщення від 11.02.2019 № 16/19 терміном на два роки одинадцять місяців.

Отже, Верховний Суд визнав передчасними висновки судів попередніх інстанцій про наявність рішення Департаменту комунальної власності на укладення саме оспорюваного договору. Відповідно суди належним чином не перевірили чи договір оренди від 13.12.2019 № 16/19 укладений з дотриманням процедури передачі комунального майна в оренду, визначеної положеннями частин першої, четвертої статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у редакції, чинній на момент його укладення, порушення якої в силу статті 215 Цивільного кодексу України є наслідком для визнання його недійсним.

4.7. Суди першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи установили, що згідно з наказом від 11.01.2019 № 16 в.о. директора Департаменту "Про затвердження результатів вивчення попиту на об`єкт оренди та укладання договору оренди нерухомого майна - нежитлової будівлі та споруди, загальною площею 773,6 м2, що розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Каркашадзе, 4, за Громадською організацією "Центр всебічного, фізичного та психологічного розвитку інвалідів та дітей інвалідів "А-Б-В-Г-Дейка" вирішено укласти договір оренди нерухомого майна з ГО "А-Б-В-Г-Дейка" для розміщення громадської організації інвалідів, яка спрямована на здобуття дошкільної, позашкільної освіти для дітей інвалідів, згідно з статутною діяльністю терміном на 2 роки 11 місяців.

У пункті 2 цього наказу визначено орендному відділу управління орендних відносин та відчуження комунального майна Департаменту протягом 30 календарних днів укласти договір оренди, в іншому разі наказ буде вважатись таким, що втратив чинність.

Отже, суди установили, що відповідно до вказаного наказу від 11.01.2019 визначено конкретну особу з яким укладається договір оренди нерухомого майна - ГО "А-Б-В-Г-Дейка", термін його дії - 2 роки 11 місяців, а також строк, у який такий договір повинен бути укладений - протягом 30 календарних днів.

На виконання зазначеного наказу, у межах 30 календарних днів після його видання, 11.02.2019 між Департаментом комунальної власності та ГО "А-Б-В-Г-Дейка" укладено договір № 16/19 оренди нежитлових будівлі та споруди загальною площею 773,6 м2, розташованих за адресою: м. Одеса, пров. Каркашадзе, 4, відповідно до умов якого орендодавець передав орендарю у строкове платне користування нежитлові будівлю та споруду на термін з 11.02.2019 до 11.01.2022, тобто 2 роки 11 місяців.

Суди установили, що наказ від 11.01.2019 № 16 прийнято Департаментом комунальної власності саме з метою укладення договору оренди нежитлового приміщення від 11.02.2019 № 16/19.

Водночас, як установили суди, 13.12.2019 між Департаментом комунальної власності та ГО "А-Б-В-Г-Дейка" укладено спірний договір № 16/19 цих же приміщень, але терміном на 49 років до 13.12.2068, у пункті 1.2 якого вказано, що передача в оренду приміщень здійснена на підставі, зокрема, наказу в. о. директора Департаменту від 11.01.2019 № 16.

Проте, суди попередніх інстанцій вказали на те, що на виконання наказу від 11.01.2019 № 16 було укладено саме договір від 11.02.2019, який, у свою чергу, укладено у строк, встановлений наказом - у термін 30 календарних днів (пункту 2 наказу) та на строк, визначений вказаним наказом (з 11.02.2019 по 11.01.2022), тобто на 2 роки 11 місяців (пункт 1 наказу).

Однак спірний договір оренди нежилого приміщення від 13.12.2019 № 16/19 було укладено строком на 49 років до 13.12.2068, що не узгоджується з пунктом 1 наказу від 11.01.2019 № 16 (2 роки 11 місяців) та поза межами встановленого пунктом 2 наказу строку (у строк, що перевищує 30 календарних днів).

Отже, суди першої та апеляційної інстанції установили, що укладення договору від 13.12.2019 № 16/19 відбулось за відсутності відповідного наказу на його укладення.

Також суди виходили з того, що матеріали справи не містять, а учасниками справи не надано доказів на підтвердження існування іншого наказу, яким було би погоджено укладення договору від 13.12.2019 № 16/19, його термін, строк в який він має бути укладений, тощо, як й відсутні в матеріалах справи докази на підтвердження, зокрема листування між сторонами, накази, попередні погодження, щодо наміру укладення спірного договору.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що за умовами пункту 3.4 спірного договору орендодавець зобов`язується передати орендарю в оренду нежитлову будівлю та споруди згідно з пунктом 1.1 цього договору за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами. Проте як свідчать матеріали справи та не спростовано сторонами, акт приймання-передачі майна між сторонами підписано не було, що, як установлено судами, свідчить про те, що право на користування об`єктом оренди за таким договором у відповідача не виникло.

4.8. Як вже зазначалося, оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вказує на обрання позивачем неналежного способу захисту, що судами проігноровано, та неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18; від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 19.02.2020 у справі № 387/515/18 та інших про те, що крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України), проте судовими інстанціями протиправно не залучено до розгляду справи Одеську міську раду.

4.9. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Колегія суддів також зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

4.10. Так у справі у справах № 338/180/17 та № 910/10011/19 (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 та від 06.04.20241) розглядалися позовні вимоги Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії села Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької єпархії Української православної Церкви" до Хмельницької обласної державної адміністрації про визнання протиправним і скасування розпорядження від 27.03.2019 "Про реєстрацію статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії села Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької області" у новій редакції.

У справі № 905/1926/16 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018) розглядалися позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Донбасенерго" про зобов`язання Приватного акціонерного підприємства "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля" вчинити дії, а саме виконати умови укладеного договору від 20.07.2015 та прийняти виконання зобов`язань позивача за договором шляхом надання актів приймання-передачі електроенергії за наступні періоди, на таку кількість і вартість електроенергії.

У справі № 569/17272/15-ц (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019) розглядалися позовні вимоги ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРК "Рівне 1" до приватного підприємства "ТРК "Сфера-ТВ" про зобов`язання вчинити дії та стягнення компенсації у зв`язку із використанням відповідачем творчого твору образотворчого мистецтва без дозволу, шляхом його розміщення в мережі Інтернет.

У справі № 910/6642/18 (постанова Верховного Суду від 14.06.2019) розглядалися позовні вимоги Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Публічного акціонерного товариства "Київгаз" про визнання за позивачем права на споживання природного газу.

У справі у справі № 48/340 (постанова Верховного Суду від 02.07.2019) розглядалися позовні вимоги заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та Міністерства охорони здоров`я України про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 30.08.2002 між Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів України "Укрпрофоздоровниця" та Всеукраїнським громадським благодійним фондом "Батьківська турбота" і Благодійною організацією "Центр реабілітації соціальнодезадаптованих дітей, підлітків та молоді "Ковчег" та витребування у власність держави з незаконного володіння відповідача нерухомого майна, у зв`язку із відчуженням майна особою, якій таке майно передавалося у господарське відання, а не у власність.

У справі № 923/876/16 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019) розглядалися позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славія" про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства та затверджені цим рішенням зміни до статуту товариства; визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства та недійсними затверджені цим рішенням зміни до статуту товариства; визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства; визнання права власності на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славія" в розмірі 51% статутного капіталу, яка становить 423300 грн.

У справі № 910/3009/18 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020) розглядалися позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку Славкіної М. А. до Національного банку України про визнання протиправними дій Правління Національного банку; скасування постанови Правління Національного банку України про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк" у заставу Національному банку України"; зобов`язання Національного банку України повернути на рахунок Публічного акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк" у цінних паперах непогашені цінні папери.

У справі № 916/1415/19 (постанова Великої Палати від 19.01.2021) розглядалися позовні вимоги

Партнерства з обмеженою відповідальністю "Серфінг системс ЛП" до Публічного акціонерного товариства "Банк "Петрокоммерц-Україна" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Централ капітал" про визнання припиненими договорів іпотеки.

У справі № 910/2861/18 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021) розглядалися позовні вимоги Київського національного лінгвістичного університету до Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" про зобов`язання відповідача виконати умови інвестиційного договору шляхом передачі позивачу 2500 м2 загальної площі студентського гуртожитку шляхом оформлення акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту в редакції, запропонованій позивачем та визнання за позивачем права власності на нерухоме майно.

У справі № 903/1030/19 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021) розглядалися позовні вимоги фізичної особи-підприємця Лешика І. І. до Луцької міської ради про визнання поновленим договору оренди землі.

У справі № 143/591/20 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022) розглядалися позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОГРЕБИЩЕНСЬКЕ" до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про переведення прав та обов`язків орендаря.

У справі № 925/642/19 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021) розглядалися позовні вимоги Родниківської сільської ради до Уманської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Уманської міської ради.

4.11. Натомість у справі, яка розглядається, Департамент комунальної власності, який є стороною спірного договору, звернувся до суду про його недійсність через порушення вимог закону.

Відповідно до частин 1, 2 статі 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. До способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19.

Вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання їх недійсними, та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 910/972/18).

За змістом частин 1, другій статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з частиною 3 статті 16 цього Закону матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників (частини 1, 2 статті 92 Цивільного кодексу України).

Згідно з Положенням про Департамент комунальної власності Одеської міської ради Департамент є виконавчим органом Одеської міської ради; є юридичною особою, яка має рахунки в органах Державної казначейської служби України, гербову печатку з власним найменуванням, штампи і бланки; підзвітний та підконтрольний Одеській міській раді, підпорядкований міському голові та виконавчому комітету міської ради; Департамент забезпечує реалізацію місцевої політики у сфері управління, ефективного використання та збереження майна комунальної власності територіальної громади м. Одеси, є органом приватизації об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси; Департамент є уповноваженим органом, який виступає орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, за виключенням майна, орендодавцем якого уповноважено виступати інший виконавчий орган Одеської міської ради.

Здійснюючи судовий розгляд справи за вимогою Департаменту комунальної власності як стороною оспорюваного у справі договору, суди попередніх інстанцій установили обставини щодо укладення договору з порушенням процедури передачі комунального майна в оренду, визначеної положеннями частин першої, четвертої статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у редакції, чинній на момент його укладення, порушення якої в силу статті 215 Цивільного кодексу України є наслідком для визнання договору недійсним.

З огляду на обставини справи, яка розглядається, встановлені судами попередніх інстанцій, та обставини, встановлені судами у справах, на неврахування висновків в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, правовідносини у цих справах не є подібними, а застосування судами норм матеріального права було здійснено виходячи із встановлених обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки судами всіх доказів щодо наявності/відсутності підстав для задоволення позовних вимог, а тому колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ГО "А-Б-В-Г-Дейка" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 16.11.2023 у справі № 916/360/22, поданої з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо посилань скаржника на те, що згідно з висновком Верховного Суду сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається, проте й ця позиція була проігнорована при винесенні спірних рішень, колегія суддів зазначає таке.

За змістом статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. Законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі", добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

Як вже зазначалося, суди установили, що 11.02.2019 на підставі наказу в.о. директора Департаменту комунальної власності із ГО "А-Б-В-Г-Дейка" було укладено договір оренди нерухомого майна терміном на 2 роки 11 місяців (до 11.02.2022), проте 13.02.2019 між сторонами було укладено спірний договір оренди цього ж майна строком на 49 років (до 13.12.2068 року) за відсутності рішення уповноваженого органу з порушенням процедури, встановленої положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна", про що не могло бути невідомо орендареві (відповідачу).

4.12. ГО "А-Б-В-Г-Дейка", оскаржуючи судові рішення також посилається на підставу, передбачену у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах - порушення процедур позивачем як суб`єктом владних повноважень при укладенні договору оренди нежилих приміщень та виправлення помилки за рахунок відповідача (ГО "А-Б-В-Г-Дейка") вказуючи на необхідність надання відповідей, на наведені скаржником у касаційній скарзі питання.

4.13. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Водночас скаржником не зазначено норми права, щодо якої, як він вважає, відсутній висновок Верховного Суду, а посилання скаржника у касаційній скарзі на загальні норми Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського процесуального кодексу України та положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не свідчить про те, що ці норми регулюють спірні правовідносини; у наведеному випадку скаржник не обґрунтував необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування таких норм для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах, натомість його аргументи фактично ґрунтуються на власних запереченнях висновків судів, покладених в основу судових рішень про відмову в позові та стосуються виключно незгоди з встановленими судами обставинами справи. Проте з огляду на визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції переоцінка доказів та встановлення по новому обставин справи не належить до повноважень Верховного Суду, а отже, відповідні доводи не є належним обґрунтуванням необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

Отже, зважаючи на викладене, а також межі розгляду справи судом касаційної інстанції та підстави для відмови у позові, колегія суддів визнає недоведеною і іншу наведену скаржником підставу касаційного оскарження, визначену у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані у справі судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід закрити, а з інших підстав оскарження судових рішень, визначених заявником - залишити судові рішення у справі без змін.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування судового рішення, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Громадської організації "Центр всебічного, фізичного та психологічного розвитку інвалідів та дітей-інвалідів "А-Б-В-Г-Дейка" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 16.11.2023 у справі № 916/360/22, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Громадської організації "Центр всебічного, фізичного та психологічного розвитку інвалідів та дітей-інвалідів "А-Б-В-Г-Дейка" залишити без задоволення.

3. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 16.11.2023 у справі № 916/360/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак