Рішення

від 02.12.2024 по справі 299/6658/24

ВИНОГРАДІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Виноградівський районний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.12.2024 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Надопта А.А. при секретарі Онисько С.С., розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі суду у місті Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на гараж та земельну ділянку,-

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на гараж та земельну ділянку

Позов мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_2 є власником гаража № НОМЕР_1 та земельної ділянки, на якій розташований гараж, за адресою: АДРЕСА_1 .

Земельна ділянка, кадастровий номер 2121210100:07:003:0117, за адресою: АДРЕСА_1 , належить відповідачу на підставі свідоцтва про право власності від 15.03.2014 року, індексний номер 19045444, з призначенням для будівництва індивідуальних гаражів. Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, Витяг №19045517 від 15.03.2014 року.

Гараж належить відповідачу на підставі Будівельного паспорту встановлення гаража № НОМЕР_1 від 18.06.2013 року. Факт володіння гаражем підтверджується також технічним паспортом від 29.11.2013 року на гараж незавершений будівництвом готовністю 80% на ім`я відповідача.

«01» березня 2022 року позивач ОСОБА_1 уклала з відповідачем ОСОБА_2 письмовий попередній договір, предметом якого є - в цілому будівля гаражу та земельна ділянка, на якій розташований гараж, за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно умов договору відповідач зобов`язалася в майбутньому передати на оплатній основі майно, а позивач зобов`язався в майбутньому прийняти це майно, до 01.05.2022 року по ціні 120.000,00 гривень.

На виконання цього договору відповідачі отримали від позивача аванс в рахунок оплати вартості майна в сумі 120.000,00 гривень., про що відповідач склав відповідну розписку від 01.03.2022 року.

Позивачка у підготовче засідання не з`явилася, однак подала до суду письмову заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи у їївідсутність.

Відповідач будучи повідомленим про день, час та місце проведення підготовчого засідання належним чином, у підготовче засідання не з`явився, однак подав до суду заяву про визнання позовних вимог та розгляд справи у його відсутності

Згідно з ч.4 ст.206 ЦПК України в разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову, оскільки визнання позову відповідачем не суперечить закону, не порушує прав та інтересів інших осіб.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Розглядаючи вказану справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, суд приходить до переконання, що дані конкретні правовідносини врегульовані ЦК України.

У судовому засіданні належними доказами достовірно встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є власником гаража № НОМЕР_1 та земельної ділянки, на якій розташований гараж, за адресою: АДРЕСА_1 .

Земельна ділянка, кадастровий номер 2121210100:07:003:0117, за адресою: АДРЕСА_1 , належить відповідачу на підставі свідоцтва про право власності від 15.03.2014 року, індексний номер 19045444, з призначенням для будівництва індивідуальних гаражів. Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, Витяг №19045517 від 15.03.2014 року.

Гараж належить відповідачу на підставі Будівельного паспорту встановлення гаража № НОМЕР_1 від 18.06.2013 року. Факт володіння гаражем підтверджується також технічним паспортом від 29.11.2013 року на гараж незавершений будівництвом готовністю 80% на ім`я відповідача.

«01» березня 2022 року позивач ОСОБА_1 уклала з відповідачем ОСОБА_2 письмовий попередній договір, предметом якого є - в цілому будівля гаражу та земельна ділянка, на якій розташований гараж, за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно умов договору відповідач зобов`язалася в майбутньому передати на оплатній основі майно, а позивач зобов`язався в майбутньому прийняти це майно, до 01.05.2022 року по ціні 120.000,00 гривень.

На виконання цього договору відповідач отримав від позивача аванс в рахунок оплати вартості майна в сумі 120.000,00 гривень., про що відповідач склав відповідну розписку від 01.03.2022 року.

По факту на сьогоднішній день,позивач добудував гараж, що підтверджується відомостями Технічного паспорту на гараж в АДРЕСА_1 , виданого на ім`я позивача 30 липня 2024 року сертифікованим спеціалістом ФОП ОСОБА_3 , загальна площа становить 20,4 кв.м.

Відповідно до довідки виданої 25.07.2024 року сертифікованим спеціалістом ФОП ОСОБА_3 , інвентаризаційна вартість гаража станом на 2024 рік, становить - 38.848,00 гривнів.

Відповідно до Витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок наданої Управлінням надання адміністративних послуг ГУ ДГК у Закарпатській області, земельна ділянка, для будівництва індивідуального гаражу, в АДРЕСА_1 , має нормативно грошову оцінку в розмірі - 7983,07 грн.

Позивач добросовісно виконав умови цього Договору, а Відповідач не виконав п.п. «А», «Б» п.З. цього Договору: підготував в строк до 01.05.2022 року документи, необхідні для укладення основного, нотаріально посвідченого договору.

Приватний нотаріус своїм листом роз`ясненням повідомив про неможливість вчинення нотаріальної дії щодо відчуження гаражу та земельної ділянки, - оскільки відповідач не надав правовстановлюючого документу на гараж

Завданнями цивільного судочинства визначено, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із частиною другою статті 2 ЦПК, якої суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У статті 11 ЦПК вказано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

У загальних положеннях про зобов`язання передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також наголошено про необхідність виконання зобов`язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

У частині першій статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Зазначено про їх поділ на нерухомі та рухомі (стаття 181 ЦК України) і що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Також у статті 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі "Федоренко проти України" (N 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства", заява N 44277/98).

В іншій справі "Н.К.М. проти Угорщини" (NKM v. Hungary, скарга N 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСГІЛ зазначив, що "правомірні очікування" підлягають захисту як власне майно і майнові права.

Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

В ст. 328 ЦК закріплюється презумпція правомірності набуття права власності на певне майно. Право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку, або незаконність права власності не випливатиме із закону.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі N 911/3594/17).

Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі N 680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі N 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі N 48/340, від 19 травня 2020 року у справі N 916/1608/18.

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.

Таким чином, вказаний вище попередній договір укладено його сторонами з певною економічною метою, якої вони мали досягти внаслідок його виконання, дотримуючись принципу добросовісності, розумності і справедливості, визначеного у статтях 3, 509 ЦК України. І такою метою було отримання Позивачем у власність об`єкта нерухомості (пункти 1.1, 1.2 договору), а сторони договору повинні були діяти у відповідності до цієї мети.

Позивач виплатив відповідачу повну суму вартості предмета купівлі-продажу, але з незалежних від нього причин не може оформити право власності на нього.

За вказаних обставин позивачем на законних підставах набуто право власності на майно, тому позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. З, 15, 16, ст. 344 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2-5, 10, ст.ст. 57, 60, 76 - 81, 84, 133, 175 - 177 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги задоволити.

Визнати за позивачем, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на гараж площею 20,4 м.кв. розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнати за позивачем, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2121210100:07:003:0117, площею 0,002 га, з призначенням для будівництва індивідуальних гаражів, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його прийняття безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ГоловуючийА. А. Надопта