Рішення

від 03.12.2024 по справі 686/28662/23

ЯРМОЛИНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 686/28662/23

2/689/133/24

РІШЕННЯ

Іменем України

03.12.2024 року селище Ярмолинці

Ярмолинецький районний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді Шевчик О.М.

за участю:

секретаря судового засідання Фурман Н.Л.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні селища Ярмолинці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Подільський цегельник»</a>, третя особа: ОСОБА_4 про визнання права спільної сумісної власності, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Подільський цегельник», третя особа ФОП ОСОБА_4 , в якому просить: визнати за ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на 47,5% цілісного майнового комплексу цегельного заводу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 19479889 від 19.02.2015 щодо держаної реєстрації права приватної власності ТОВ «Подільський цегельник» цілісного майнового комплексу цегельного заводу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувати з незаконного володіння ТОВ «Подільський цегельник» цілісно майновий комплекс цегельного заводу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 9серпня 2005року булоукладено Інвестиційнийдоговір міжним таФОП ОСОБА_4 .Відповідно доп.1.1даного договору:«Об`єкт інвестування-цілісно майновийкомплекс цегельногозаводу,що знаходитьсяза адресою: АДРЕСА_1 .Грошова вартістьоб`єкту інвестування,на моментпідписання договору,складає 287850грн.(щоеквівалентно 57000доларів США)і розподіляютьсяміж сторонамияк 136728,75грн.(щоеквівалентно 27075доларів США)внеску Інвестората 151121,25(щоеквівалентно 29925доларів США)внеску Сторони1».У відповідності до п.1.2 договору: «Інвестиція - грошові кошти у розмірі 47,5 % від вартості об`єкта інвестиції, тобто 136 728,75 грн. (що еквівалентно 27 075,00 доларів США) внеску Інвестора».

ОСОБА_4 не дотримався норми Інвестиційного договору та чинного законодавства України, відчужив об`єкт інвестування третій особі, а саме ТОВ «Подільський цегельник», та не запропонував продаж частки викупити Інвестору, який мав переважне право на купівлю даної частки об`єкту інвестування.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ТОВ «Подільський цегельник» зареєстрував за собою право власності на цілісно майновий комплекс цегельного заводу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 19.02.2015р. індексний номер 33893691 виданий державним реєстратором реєстраційної служби Ярмолинецького районного управління юстиції Хмельницької області.

Отже, рішення державного реєстратора реєстраційної служби Ярмолинецького районного управління юстиції Хмельницької області про реєстрацію права власності ТОВ «Подільський цегельник» на нерухоме майно, а саме цілісно майновий комплекс цегельного заводу, є незаконним та підлягає скасуванню.

Вищезазначене свідчить про те, що майно вибуло з володіння позивача не з його волі, тому підлягає витребуванню від незаконного набувача відповідача, у зв`язку з чим він звернувся до суду за захистом своїх прав.

Всудовому засіданніпозивач та його представник позовні вимоги підтримали з мотивів, викладених у позові, та просили задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві на позов. Зокрема, вказав, що ТОВ «Подільський цегельник» жодних зобов`язань перед ОСОБА_1 не мало та не має. Вважає, що договір в частині переходу права власності на об`єкт інвестування та управління є нікчемним, оскільки стосується нерухомого майна, однак, порушено нотаріальну форму договору. Вказує, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містилася інформація, яка підтверджувала наявність права власності на майновий комплекс лише у ОСОБА_4 . Також просить застосувати до спірних правовідносин позовну давність.

Третя особа ФОП ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений.

Суд, заслухавши пояснення позивача, його представника та представника відповідача, вивчивши матеріали справи в межах наданих суду доказів, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 9 серпня 2005 року було укладено Інвестиційний договір між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 (Сторона-1) та ОСОБА_1 (Інвестор).

Відповідно до п.1.1 даного договору, об`єкт інвестування - цілісно майновий комплекс цегельного заводу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Грошова вартість об`єкту інвестування, на момент підписання договору, складає 287 850грн. (що еквівалентно 57 000 доларів США) і розподіляються між сторонами як 136 728,75грн. (що еквівалентно 27 075 доларів США) внеску Інвестора та 151 121,25 (що еквівалентно 29 925 доларів США) внеску Сторони 1.

У відповідності до п.1.2 договору інвестиція - грошові кошти у розмірі 47,5 % від вартості об`єкта інвестиції, тобто 136 728,75 грн. (що еквівалентно 27 075,00 доларів США) внеску Інвестора.

Пунктом 2.1даного договорупередбачено,що предметомцього договорує внесенняІнвестором інвестиційдля виробництвацегли наоб`єкті,на умовахі впорядку,передбачених Договором,з отриманнямправа наспільну суміснувласність тавідповідно цьомудіяти усфері управлінняобєктом.

Відповідно до п.2.3 договору за умови виконання Інвестором узятих за цим договором зобов`язань останній отримує право на отримання прибутку від діяльності об`єкту в розмірі еквівалентному до розміру внесених інвестицій.

Згідно з п.3.1 договору, для якнайшвидшого досягнення цілей, визначених цим договором, Сторони зобов`язуються: обмінюватися наявною у їхньому розпорядженні інформацією з питань, що становлять взаємний інтерес Сторін. Кожна Сторона цього Договору має право ознайомлюватися з усіма документами щодо ведення спільних справ за цим договором.

У відповідності до п.3.2 договору Сторона 1 зобов`язується забезпечувати можливість Інвестору брати участь в управлінні об`єктом на підставі права спільної сумісної власності.

Як вбачається зі змісту зазначеного Інвестиційного договору, він за своєю суттю є договором про спільну діяльність, який регламентується главою 77 ЦК України.

Відповідно до ст.1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Стаття 1131 ЦК України передбачає, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Згідно зіст.1132-1134ЦК України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.

Враховуючи наведене, суд вважає, що даний Інвестиційний договір не є договором купівлі-продажу нерухомого майнаабо ж договором управління нерухомим майном, а тому не підлягає нотаріальному посвідченню відповідно до вимог ст.ст.657,1031 ЦК України.

Згідно зі ст.1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.

Суд також відхиляє посилання представника відповідача у позовній заяві про те, що позивачем не залучено до участі в справі в якості відповідача ФОП ОСОБА_4 , оскільки на даний час право власності на цілісно майновий комплекс цегельного заводу, щодо якого має місце спір, одноосібно зареєстровано за відповідачем - ТОВ «Подільський цегельник», що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.16-18).

Крім того, позовні вимоги до ФОП ОСОБА_4 позивачем не висуваються, а останній залучений до участі у справі як третя особа.

Щодо способу захисту прав позивача, то суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які на її думку необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання пропорційним легітимній меті.

Стаття 41 Конституції України гарантуєкожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Право власностіпозивача ОСОБА_1 на 47.5% цілісно майнового комплексу цегельного заводу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується: Інвестиційним договором між позивачем та ФОП ОСОБА_4 від 9 серпня 2005 року; актом приймання-передачі від 10.08.2005 про передачу ОСОБА_1 (Інвестором) ФОП ОСОБА_4 (Сторона-1) грошових коштів у сумі 136 728,75 грн. (що еквівалентно 27 075,00 доларів США); заявою ОСОБА_4 , засвідченою приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Байрачним А.І. 04.04.2012 про підтвердження факту повного отримання грошових коштів у розмірі 47,5% від вартості об`єкта інвестицій - цілісно майновий комплекс цегельного заводу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від інвестора Шмир М.Б. за Інвестиційний договором між позивачем та ФОП ОСОБА_4 від 9 серпня 2005 року (а.с.6-10).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

Ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого, на його думку, невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна (пункт 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340(провадження № 12-14звг19)).

Належна позивачучастка врозмірі 47.5% цілісно майнового комплексу цегельного заводу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є майном, яке може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Судом встановлено, що відповідач ТОВ «Подільський цегельник» є добросовісним набувачем спірного майна за відплатним договором.

Дані обставини підтверджуються: Протоколом №1 установчих зборів ТОВ «Подільський цегельник» від 16.02.2015 про створення ТОВ «Подільський цегельник», формування статутного капіталу Товариства з розподілом часток: ОСОБА_4 99,9% статутного капіталу, ОСОБА_5 0,1% статутного капіталу; актом приймання-передачі від 19.02.2015 про те, що ОСОБА_4 передав до статутного фонду ТОВ «Подільський цегельник» майновий комплекс цегельного заводу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.108-111); поясненнями в судовому засіданні представника відповідача про те, що ОСОБА_4 внаслідок здійснення внеску до статутного фонду ТОВ «Подільський цегельник» набув право на отримання прибутку та інші права, що узгоджується з положеннями ст.5 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Також представник відповідача пояснив, що ТОВ «Подільський цегельник» не було відомо, що позивач має частку у спірному майні, оскільки ОСОБА_4 не повідомив про це товариство.

Спірне майно вибуло з володіння власника (позивача) не з його волі, що підтверджується його поясненнями в судовому засіданні про те, що ОСОБА_4 не повідомляв його, що має намір відчужити спірне майно, крім того, згідно з п.5.9 договору, Інвестор має переважне право на купівлю частки Сторони-1, якщо остання виявить бажання її продажу, за грошовою вартістю, вказаною в п.1.1 договору, однак, при відчуженні Мурзою, в тому числі, своєї частки у спірному майні, він не повідомив позивача про такий намір. Зазначена обставина стороною відповідача не спростовано.

Завимогами статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18; пункт 90)).

Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21; пункти 6567); від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20; пункт 92)).

Оскільки в судовому засіданні доведено факт власності позивача на 47,5% частки цілісно майнового комплексу, то дана вимога підлягає задоволенню саме у цій частині. Наслідком задоволення позову в цій часині буде внесення записів про державну реєстрацію за позивачем права власності на 47,5 % частки зазначеного майна.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила відвисновкуВерховного Суду України, викладеного в постановах від02вересня2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи(постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).

У постанові від14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16(провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, щометою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV). Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц(пункт 146)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті387,388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другоїстатті 16 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 38)).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає характеру спірних правовідносин і призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 125), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 146), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.43), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 92), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 44)).

Враховуючи наведене, суд вважає, що ефективним способом захисту прав позивача у даних правовідносинах є саме вимога про витребування з незаконного володіння відповідача спірного майна, яка підлягає частковому задоволенню в розмірі 47,5% частки. У зв`язку з цим у задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Представник відповідача у судовому засіданні зробив заяву про застосування позовної давності до даних правовідносин, посилаючись на те, що рішення про реєстрацію права власності на спірне майно прийнято та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 19.02.2015, а позивач звернувся до суду з позовом в жовтні 2023 року, тобто через 8 років.

Вирішуючи дане питання суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.5 ст.261ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з п.11.2 Інвестиційного договору цей договір діє до повного його виконання.

Крім того, як вбачається з пояснень позивача у судовому засіданні, вони з ОСОБА_4 співпрацюють багато років над різними інвестиційними проектами, крім того, їх пов`язують кумівські відносини, тому позивач повністю йому довіряв, у тому числі в цьому проекті. Коли після відповідних запитів до ОСОБА_4 від 06.04.2022 та від 21.07.2023 про надання балансової вартості наявних активів та звіту про отриманий прибуток за останні три роки, відповіді не отримав, він звернувся до суду з даним позовом.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності звернення з позовом до суду, а тому позов підлягає задоволенню у встановленому судом розмірі.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 509,96 грн. (1073грн.: 100) х 47,5%.

На підставі ст.ст.1130-1135, 256-261, 387-388 ЦК України, керуючись ст.ст. 2, 10, 13, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд,

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Подільський цегельник»</a> (адреса: 32110, с. Москалівка, вул. 40-річчя Перемоги, 64, Хмельницького району Хмельницької області, код ЄДРПОУ 39644821) 47,5 (сорок сім цілих і п`ять десятих) % цілісно майнового комплексу цегельного заводу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Подільський цегельник»</a> (адреса: 32110, с. Москалівка, вул. 40-річчя Перемоги, 64, Хмельницького району Хмельницької області, код ЄДРПОУ 39644821) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) судовийзбір всумі 509(п`ятсот дев`ять) грн. 96 коп.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Хмельницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Шевчик О.М.