Рішення

від 28.11.2024 по справі 359/8787/24

БОРИСПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 359/8787/24

Провадження №2/359/3051/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2024 року м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Чирки С.С.,

при секретарі Кулик Т.В.

за участю

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника третьої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування виконавчого комітету Бориспільської міської ради, в особі Служби у справах дітей та сім`ї Бориспільської міської ради про визначення місця проживання дітей

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2024 року до суду надійшов позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування виконавчого комітету Бориспільської міської ради, в особі Служби у справах дітей та сім`ї Бориспільської міської ради про визначення місця проживання дітей

В обґрунтування позову ОСОБА_5 вказує, що з 21.09.2018 року перебуває з відповідачем у шлюбі. Від шлюбу народилось двоє дітей - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Подружнє життя з ОСОБА_2 не склалось, позивач разом з дітьми переїхала та проживає разом з матір`ю в квартирі АДРЕСА_1 . Справа про розірвання шлюбу перебуває на розгляді у Бориспільському міськрайонному суді Київської області. Зазначає, що через припинення шлюбних відносин у сторін неодноразово виникав спір щодо місця проживання дітей. У зв`язку з цим просить визначити місце проживання дітей з нею.

Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19.08.2024 року, було відкрито провадження у цивільній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі.

20 вересня 2024 року на адресу Бориспільського міськрайонного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому ОСОБА_2 не погодився із тим що визначення місця проживання дітей із матір`ю забезпечить якнайкращі інтереси дітей, а відтак прошив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з огляду на наступне. Фактичне місце проживання дітей з матір`ю було визначене добровільно сторонами до подання такого позову. Звертає увагу суду, що жодного спору щодо місця проживання дітей не існує. Між сторонами існують суперечливості з приводу участі батька у вихованні дітей, а це не є підставою для задоволення позову про визначення місця проживання малолітніх дітей з їх матір`ю (позивачем), оскільки такі суперечливості неможливо усунути шляхом визначення місця проживання дітей.

16 жовтня 2024 року ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області, закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач та його представник у судовому засіданні проти проживання дітей з матір`ю не заперечили, проте в судових дебатах у задоволенні позовних вимог просили відмовити.

Представник третьої особи проти задоволення позову не заперечив.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21.09.2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб, про що Бориспільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, було зроблено відповідний актовий запис № 555 (а.с.7).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син - ОСОБА_7 , про що Солом`янським районним у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), зроблено відповідний актовий запис № 1278 від 07.04.2020 року (а.с.14). ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився другий син - ОСОБА_6 , про що Солом`янським районним у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), складено відповідний актовий запис № 1277 (а.с.15).

Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов від 07.03.2024 року позивачка, двоє синів зареєстровані та проживають разом з матір`ю по АДРЕСА_2 (а.с.6).

З виписок із медичних карток амбулаторних хворих №К-135/2023, №К-136/2023 вбачається, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 встановлено діагноз: розлад загального розвитку (розлад аутистичного спектру) неуточнений з якісними порушеннями комунікації, соціальної взаємодії, стереотипними формами поведінки, розладом рецептивного та експресивного мовлення (ЗНМ І рівня) (а.с.18,19)

Відповідно до довідки №9/3 наданої КНП «Бориспільський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 22.03.2023 року, ОСОБА_6 є дитиною яка потребує домашнього догляду (а.с.21).

Орган опіки та піклування надав суду висновок, щодо визначення місця проживання малолітніх дітей, в якому вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_5 .

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. У пункті 35 рішення від 12 березня 2009 року у справі "Плахтєєва та Плахтєєв проти України" (заява № 20347/03; рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини вкотре наголосив на гарантованому кожній особі праві на звернення до суду з позовом щодо її прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Законодавством визначено права та обов`язки батьків щодо виховання дитини, при цьому пріоритетним та принциповим визначенням є інтереси дитини, що вони повинні бути непорушними в незалежності від стосунків батьків між собою.

Згідно зі ч.1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Частиною 1 ст. 161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місце проживання дитини цього віку можливе з батьками або одним із них. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Стаття 19 СК України передбачає, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 вказаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства", ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Приймаючи рішення, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену в § 54 рішення у справі "HUNT v. UKRAINE" № 31111/04 від 07 грудня 2006 року, де зазначено, що "… між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків".

Діти, які не досягли 10 років, повинні проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з батьків.

Питання про визначення місця проживання дітей має вирішуватись, насамперед, з урахуванням прав та законних інтересів дітей.

Відсутність заперечень з боку відповідача щодо проживання дітей разом із позивачем не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд:

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2020 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) зроблено висновок, що «….Поняття юридичного спору має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття спір про право (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття спору про право має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань».

У постановах від 23 грудня 2020 року у справі № 522/8782/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20 зазначено, що згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову. Висновок щодо застосування пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України у наведених постановах зроблено за обставин фактичного виконання відповідачем вимог, які були предметом спору, після пред`явлення позову; предметом перегляду були судові рішення, якими закрито провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору і Верховний Суд, скасовуючи оскаржувані судові рішення та направляючи справи для продовження розгляду, указував на помилковість висновків судів щодо відсутності предмета спору.

У постанові Верховного Суду складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справ № 686/20582/19-ц (провадження № 61-1807св20) вказано, що «надання органом опіки та піклування, висновку про доцільність визначення місця проживання дітей з матір`ю не свідчить про те, що між сторонами відсутній спір. Відсутність заперечень з боку відповідача щодо проживання дитини разом із позивачем не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі».

ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності не притягувалась (а.с.41), працює в ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (а.с.43) та отримує стабільний дохід (а.с.47). У її власності перебуває частка квартир АДРЕСА_1 (а.с.46).

Враховуючи всі обставини справи та висновок органу опіки та піклування, суд приходить до висновку, що місце проживання малолітніх дітей, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , слід визначити разом з матір`ю ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

За таких обставин позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі.

Частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З копії квитанції №7687-1603-0925-4531 від 15.08.2024 року вбачається, що при пред`явленні позову до суду ОСОБА_5 сплатила судовий збір у розмірі 1211, 20 грн.

Пред`явлений позов задоволений. З огляду на це, з відповідача на користь позивача слід примусово стягнути витрати на оплату судового збору у розмірі 1211, 20 грн.

Керуючись ст.ст.5,10,12,76-81,258,259,263-265,268, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 з їх матір`ю ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 судовий збір в розмірі 1211,2 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 03.12.2024 року

Суддя Чирка С.С.