Рішення

від 03.12.2024 по справі 369/3951/24

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/3951/24

Провадження № 2/369/4549/24

РІШЕННЯ

Іменем України

03.12.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі судових засідань Липченко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею імені Івана Богуна про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку

в с т а н о в и в:

У березні 2024 року позивачка звернулася до суду з вказаним позовом. Позовні вимоги мотивує тим, що вона працювала в навчально-оздоровчому комплексі Київського військового ліцею ім. І. Богуна з 2001 року (в подальшому НОК КВЛ). З 01 липня 2020року командуванням Київського військового ліцею (в подальшому КВЛ) із нею припинено безстроковий трудовий договір, як із особою, якій виплачується пенсія за віком, відповідно до п. 3 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про повну загальну середню освіту» і укладено строковий трудовий договір строком на один рік з 01 липня 2020року по 30 червня 2021року.

Напередодні чергової відпустки, 23.06.2021 року, вона написала заяву про прийняття її на посаду вихователя НОК КВЛ за строковим трудовим договором з дня, що є наступним після закінчення попереднього трудового договору. У відповідь позивач отримала листа з відмовою.

25.08.2021 року позивач вийшла на роботу після відпустки. Позивач вважала, що трудовий договір з нею продовжено. Згідност.39-1 КЗпП України«якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк». Присутність на роботі підтверджена табелем обліку робочого часу, її представлено ліцеїстам і їх батькам як вихователя взводу, вона приймала участь в нараді з вихователями і писала документацію. Але 31.08.2021року начальник групи персоналу НОК КВЛ повідомив її про звільнення. Вважає, що при її звільненні не був проведений повний розрахунок.

Просить стягнути з Навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею ім. І.Богуна заборгованість по заробітній платі за фактично відпрацьований час з 25 по 30 серпня 2021 року в розмірі 3386,70 грн.; щорічну грошову винагороду в розмірі 7273,20 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку, за шість місяців у розмірі 84667,50 грн. та судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2022 року відкрито позовне провадження у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, витребувано у відповідача документи, які є доказами присутності позивачки на роботі в серпні 2021 року, відсутності повного розрахунку з позивачкою: табель обліку робочого часу з 25 по 31.08.2021 року; відповідні Положення та Накази щодо ведення Табеля обліку робочого часу в НОК КВЛ; акт службового розслідування НОК КВЛ щодо ведення Табеля обліку робочого часу в НОК КВЛ за серпень 2021 року з додатками; розрахункові документи по сплаті заробітної плати та інших платежів ОСОБА_1 за серпень 2021 року; витяг з Книги руху трудових книжок НОК КВЛ.

01 травня 2024 року на адресу суду надійшов відзив від представника відповідача. Не погоджуючись з позовом зазначив, що рішенням начальника Київського військового ліцею імені Івана Богуна, листом-повідомленням від 16 квітня 2021 року позивача було проінформовано про припинення з нею трудових відносин 30 червня 2021 року (у зв`язку із закінченням строку трудового договору), відповідно до п.2 ст.36 КЗпП. З цим листом-повідомленням позивач ознайомилась під особистий підпис 22.04.2021 року. На підставі заяви позивача від 02.06.2021 року, як педагогічному працівнику, яка підлягає звільненню у зв`язку із закінченням строку трудового договору, за її бажанням було надано щорічну основну відпустку у кількості 56 календарних днів з 29 червня 2021 року по 23 серпня 2021 року із продовженням чинного трудового договору до закінчення відпустки, відповідно до вимог ст.3 Закону України «Про відпустки». Зазначає, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.11.2022 року в позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі, виплату грошової винагороди за 2020-2021 навчальний рік та виплату зарплати за відпрацьований час було відмовлено. При цьому суд визнав звільнення позивачки законним, з дотриманням вимог чинного законодавства, а дії позивачки недобросовісними, оскільки вона була достеменно обізнана з тим, що дія трудового договору припиняється в останній день її відпустки та щ їй було відмовлено в укладанні нового трудового договору, однак, з`явившись на робочому місці, не повідомила про зазначені обставини свого безпосереднього керівника в НОК КВ`Л.

Зазначає, що перебування позивача на території НОК КВЛ є її власною ініціативою та не пов`язана з організацією та виконанням нею трудових обов`язків та освітнього процесу, а тому вимоги щодо стягнення заборгованості по заробітній платі з фактично відпрацьований час з 25 по 30 серпня 2021 року відповідач не визнає. Стосовно належності виплати Позивачу щорічної грошової винагороди за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов`язків, зазначає що, наказ про виплату позивачу спірної грошової винагороди не видався. Також зазначає, що позивачем порушено строки позовної давності. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

08 травня 2024 року від позивачки на адресу суду надійшла відповідь на відзив. Стосовно строків позовної давності зазначає, що відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. З підстав тотожним викладеним у позові просила задовольнити позовні вимоги.

У відповідності до ч. 5 ст.268ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши письмові докази по справі, проаналізувавши норми діючого законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов до висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову.

Пунктом 2Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2передбачено, що відповідно до статей55,124 Конституції Українитастатті 3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно дост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно дост. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді вихователя навчальної роти ліцеїстів навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею імені Івана Богуна за безстроковим трудовим договором, що підтверджується копією трудової книжки.

На підставі заяви ОСОБА_1 від 23 квітня 2020 року, наказом начальника Київського військового ліцею імені Івана Богуна (по стройовій частині) від 30 квітня 2020 року № 83, з 1 липня 2020 року між позивачем та відповідачем було припинено дію безстрокового трудового договору, як із особою, якій виплачується пенсія за віком та, за її згодою, укладено трудовий договір строком на один рік з 1 липня 2020 року по 30 червня 2021 року.

За рішенням начальника Київського військового ліцею імені Івана Богуна листом-повідомленням від 16 квітня 2021 року позивача було повідомлено про припинення з нею трудових відносин 30 червня 2021 року, відповідно до пункту 2статті 36 Кодексу законів про працю України. З цим листом-повідомленням Позивач ознайомилася під особистий підпис 22 квітня 2021 року.

На підставі заяви Позивача від 02 червня 2021 року, за її бажання було надано щорічну основну відпустку у кількості 56 календарних днів з 29 червня 2021 року по 23 серпня 2021 року за робочий рік з 24 вересня 2020 року по 23 вересня 2021 року із продовженням чинного трудового договору до закінчення відпустки, відповідно до вимогстатті 3 Закону України «Про відпустки».

Відповідно до даної заяви просила надати щорічну основну відпустку з подальшим звільненням останнім днем відпустки.

В подальшому позивачем була подана заява від 23 червня 2021 року про прийняття її на роботу з 25 серпня 2021 року на посаду вихователя навчальної роти ліцеїстів навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею імені Івана Богуна.

На дану заяву відповідачем було надано відповідь листом від 02 липня 2021 року № 680, якою Позивачу було відмовлено у прийнятті на роботу.

Наказом від 20.08.2021 року № 160 ОСОБА_1 , вихователя навчальної роти ліцеїстів навчально-оздоровчого комплексу ліцею, відповідно до пункту 2статті 36 Кодексу законів про працю Україниу зв`язку із закінченням строку трудового договору звільнено 23 серпня 2021 року.

Відповідачем, на домашню адресу Позивача, 23 серпня 2021 року було надіслано рекомендованого листа з повідомлення та описом вкладенням, в якому містилось витяг з наказу № 160 та повідомлення від 23 серпня 2021 року № 596/155 (про припинення дії 23 серпня 2021 року трудового договору та необхідності у прибутті до відповідача за отриманням трудової книжки.

Позивач також зазначала, що факт її присутності на роботі підтверджено табелем обліку використання робочого часу, а тому просить стягнути заробітну плату за фактично відпрацьований час з 25 по 30 серпня 2021 року в розмірі 3386,70 грн.

Суд приймає до уваги висновок колегії суддів Київського апеляційного суду, викладеного у рішенні від 10.01.2024 року про те, що сам вихід на роботу не свідчить про погодження роботодавця на продовження дії трудового договору, оскільки на той час уже був виданий наказ про її звільнення, направлений на її адресу, отже ні про яке продовження трудового договору стверджувати не можна.

Стосовно позовної вимоги щодо стягнення щорічної грошової винагороди в розмірі 7273,20 грн..

Так, частиною першою статті 57Закону України«Про освіту» встановлені державні гарантії педагогічним і науково-педагогічним працівникам, до яких віднесено, зокрема: виплату педагогічним працівникам щорічної грошової винагороди в розмірі до одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання покладених на них обов`язків; виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.

Порядок надання щорічної грошової винагороди педагогічним працівникам навчальних закладів державної та комунальної форми власності за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов`язків, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 05 червня 2000 року № 898.

Пунктом другим наведеного Порядку врегульовано, те що щорічна грошова винагорода педагогічним працівникам надається за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов`язків за умови досягнення ними успіхів у вихованні дітей, навчанні, вихованні, професійній підготовці учнівської та студентської молоді, методичному забезпеченні, відсутність порушень виконавчої і трудової дисципліни та здійснюється в межах загальних коштів, передбачених кошторисом навчального закладу чи методичної установи на оплату праці.

За положеннями пункту 3 цього Порядку щорічна грошова винагорода за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов`язків надається відповідно до положення, яке затверджується керівником навчального закладу чи методичної установи за погодженням з профспілковим комітетом і може включати в себе додаткові критерії, крім визначених у пункті 2 цього Порядку, з урахуванням специфіки навчального закладу чи методичної установи.

Згідно пункту 4 Порядку щорічна грошова винагорода педагогічним працівникам видається на підставі наказу керівника навчального закладу чи методичної установи, а керівникам - за погодженням з організацією вищого рівня.

Отже, з аналізу наведеного Порядку вбачається, що ним не передбачено конкретних строків виплати грошової винагороди, але її виплата залежить від певних умов наведених у пункті 2 Порядку, в межах загальних коштів, передбачених кошторисом навчального закладу чи методичної установи на оплату праці, та на підставі відповідного наказу керівника навчального закладу чи методичної установи.

В даному випадку матеріли справи не містять доказів заохочення позивача за сумлінну працю та зразкове виконання обов`язків у спірний період, що надавало відповідачу підстави, в межах фонду оплати праці, видати відповідний наказ про виплату спірної грошової винагороди.

Також виплата такої винагороди є правом, а не обов`язком керівника навчального закладу і залежить від наведених вище умов.

Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України)

На підставі поданих суду доказів, наданих пояснень, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів, що з нею не був проведений повний розрахунок при звільненні та те, що вона мала право на отримання щорічної грошової винагороди.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, суд приймає до уваги вимоги ст.17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 доНавчально-оздоровчогокомплексу Київськоговійськового ліцеюімені ІванаБогуна простягнення заробітноїплати тасереднього заробіткуза часзатримки розрахункувідмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 03 грудня 2024 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ