Рішення

від 28.11.2024 по справі 532/1932/24

КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

532/1932/24

2/532/682/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2024 р. м. Кобеляки

Кобеляцький районний суд Полтавської області в складі:

судді Назарьової Л. В,

з участі секретаря судового засідання Маляренко І. М,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

представника позивача Мєшальніков О. В,

відповідач ТОВ «Східна фінансова група»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кобеляки, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Східна фінансова група» про стягнення заборгованості по заробітній платі

В С Т А Н О В И В:

23 серпня 2024 року до Кобеляцького районного суду Полтавської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Східна фінансова група» про стягнення заборгованості по заробітній платі у сумі 189 753,62 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що з 24 вересня 2018 року по 27 грудня 2022 року перебувала у трудових відносинах із ТОВ «Східна фінансова группа». На підставі наказу № 14-К від 24.09.2018 року прийнята на посаду юриста. Наказом №06-К від 27.12.2022 року звільнена із займаної посади за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Однак відповідного розрахунку в день звільнення 27.12.2022 року відповідачем проведено не було, що, на думку позивача, є грубим порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України.

Про факт порушення відповідачем строків виплати заробітної плати та компенсації за дні невикористаної відпустки позивачу стало відомо після отримання доступу до заробітної картки і перевірки інформації про зарахування коштів від відповідача. Відповідачем було нараховано, але не виплачено заробітну плату за лютий 2022 року в розмірі 6686,00 грн та за березень 2022 року в розмірі 3444,30 грн. 17.02.2022 року було виплачено аванс за лютий місяць в розмірі 3111,94 грн, а тому за роботу в лютому 2022 року не була доплачена заробітна плата в розмірі 3574,06 грн.

Крім цього, зазначає, що наказом ТОВ «Східна фінансова группа» від 25.03.2022 року року призупинено дію трудового договору до особливого розпорядження, однак про існування наказу позивачу стало відомо від представників відповідача, з яким навіть не була ознайомлена в порядку, встановленому Законом.

Вважає, що за період з 01.03.2022 по 25.03.2022 їй мала б бути нарахована та виплачена заробітна плата в розмірі 5369,56 грн (6500:23 х 19). Відповідачем частково нарахована, але не була виплачена заробітна плата за березень 2022 року в розмірі 3444,30 грн, а тому у відповідача виник обов`язок щодо виплати позивачу заробітної плати за період роботи з 01.02.2022 по 25.03.2022 року в сумі 8943,62 грн.

Також позивач зазначає, що їй не було виплачено компенсацію за 72 календарних дня невикористаної щорічної основної відпустки. За період з 12.05.2019 по 03.05.2019, з 06.05.2019 по 08.05.2019 на підставі наказу від 25.04.2019 року, позивачем було взято відпустку без збереження заробітної плати, а тому такий період не враховується до періоду щорічної основної відпустки. За період роботи з 24.09.2018 по 23.09.2019 було використано 10 днів щорічної основної відпустки (з 03.07.2019 по 12.07.2019), отже невикористаними є 14 днів щорічної основної відпустки; з 24.09.2019 по 23.09.2020 було використано 2 дня щорічної основної відпустки (з 02.01.2020 по 03.01.2020), невикористаними за даний період є 22 дня щорічної основної відпустки; з 24.09.2020 по 23.09.2021 не було використано щорічну основну відпустку, а тому невикористаними залишились 24 дні такої відпустки; з 24.09.2021 по 25.03.2022 не було використано щорічної основної відпустки, отже невикористаними за даний період залишились 12 днів щорічної основної відпустки. Відтак, загальна кількість невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 24.09.2018 року по 27.12.2022 року становить 72 дня.

Вважає, що за за дні невикористаної щорічної основної відпустки вона має право в порядку 116 КЗпП України отримати компенсацію, визначення розміру якої потребує встановлення її середньомісячної заробітної плати. Так, розмір середньоденної заробітної плати складає 311,62 грн (6700,00 х 2:43), а тому розмір компенсації за невикористані дні відпустки становить 22 436,64 грн (311,62 грн х 72 дні). Відповідачем лише частково нараховано суму за невикористаної відпустки в розмірі 10 144,20 грн, але не було виплачено на день звільнення. Крім цього вказує, що середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 28.12.2022 по 16.08.2024 (428 робочі дні) складає 133 373,36 грн (428 х 311,62) грн.

Крім цього, на думку позивача, зі сторони відповідача ТОВ «Східна фінансова группа» мало місце істотне та тривале порушення її трудових прав, що поставило її в скрутне матеріальне становище та перебування в стресовому стані, досить пригнічене відчуття, адже тривалий час та без законних на те підстав була позбавлена можливості отримання виплат заробітної плати та компенсації за дні невикористаної відпустки. Оскільки права позивача у сфері трудових відносин були порушені, є підстави для відшкодування моральної шкоди, яку позивача оцінює у розмірі 25 000,00 грн. Зазначає, що тривала несплата належних позивачу коштів при звільненні сталася саме з вини відповідача.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 прохає суд стягнути із ТОВ «Східна фінансова група» на її користь 8943,62 грн заборгованість по заробітній платі; 22 436,64 грн компенсацію за невикористані дні відпустки; 133 373,36 грн середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні; 25 000,00 грн моральну шкоду, а також судові витрати по справі.

Ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 28 серпня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 28 листопада 2024 року постановлено ухвалити заочне рішення.

Позивач, ОСОБА_1 , а також її представник, адвокат Мєшальніков О. В, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились. Позивач ОСОБА_1 подала до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримала у повному обсязі та прохала їх задовольнити. У разі неявки в судове засідання відповідача, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Представник відповідача, ТОВ «Східна фінансова група», будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, шляхом оголошення на офіційному вебсайті судової влади України, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Відзив на позов не подав, будь-яких заперечень проти позову, заяв, клопотань чи пояснень з приводу позовних вимог по суті до суду від відповідача не надходило.

Суд, розглянувши та вивчивши матеріали справи, дійшов до таких висновків.

Судом установлено, що ОСОБА_1 прийнято на посаду юриста у ТОВ «Східна фінансова група» на підставі наказу № 14-К від 24.09.2018 року.

Відповідно до наказу № 06-К від 27.12.2022 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Записи про прийняття та звільнення з роботи ОСОБА_1 містяться в трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а.с. 21, 25).

На цей час ОСОБА_1 зареєстрована проживаючою в АДРЕСА_1 , фактично мешканка АДРЕСА_2 та є внутрішньо переміщеною особою (а.с. 15).

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Однак, в день звільнення 27.12.2022 року відповідачем, в порушення вимог ст. 116 КЗпП України не було проведено повного розрахунку в день звільнення, не виплачені відповідні суми, належні працівнику при звільненні, в тому числі по заробітній платі та компенсації за дні невикористаної відпустки, а також письмово не повідомлено про нараховані суми, що належні позивачу при звільненні та, відповідно, не здійснено виплату належних позивачу коштів.

Згідно наданих відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору (а.с. 26-27), ОСОБА_1 товариством з обмеженою відповідальністю «Східна фінансова група» було нараховано, але не виплачено заробітну плату за лютий 2022 року в розмірі 6686,00 грн та за березень 2022 року в розмірі 3444,30 грн. 17.02.2022 року позивачу виплачено аванс за лютий місяць в розмірі 3111,94 грн, а тому за роботу в лютому 2022 року позивачу не доплачена заробітна плата в розмірі 3574,06 грн.

На підтвердження того, що товариством з обмеженою відповідальністю «Східна фінансова група» не виплачено ОСОБА_1 належну заробітну плату, суду надано виписку з АТ «СЕНС БАНК» від 19.08.2024 по рахунку ОСОБА_1 , відкритому у Банку, за період з 01.12.2021 по 19.08.2024, із якої вбачається, що 16.12.2021, 30.12.2021, 17.01.2022, 04.02.2022, 17.02.2022 було здійснено декільна зарахувань на платіжну картку, деталі операції «зарахування заробітної плати» (а.с. 23-24).

З урахуванням того, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» мінімальна заробітна плата з 1 січня встановлена в розмірі 6500,00 грн, за період з 01.03.2022 по 25.03.2022 позивачу мала б бути нарахована та виплачена заробітна плата в розмірі 5369,56 грн (6500:23 х 19).

Відповідачем частково нараховано, але не виплачено заробітну плату за березень 2022 року в розмірі 3444,30 грн. Таким чином, у відповідача виник обов`язок щодо виплати позивачу заробітної плати за період роботи з 01.02.2022 по 25.03.2022 року в сумі 8943,62 грн.

Також судом установлено, що за період роботи в ТОВ «Східна фінансова група» ОСОБА_1 взято відпустку без збереження заробітної плати з 02.05.2019 по 03.05.2019, з 06.05.2019 по 08.05.2019 на підставі наказу від 25.04.2019 року. Крім цього, за період роботи з 24.09.2018 по 23.09.2019 ОСОБА_1 використано 10 днів щорічної основної відпустки (з 03.07.2019 по 12.07.2019), невикористаними залишились 14 днів щорічної основної відпустки.

За період роботи з 24.09.2019 по 23.09.2020 ОСОБА_1 використано 2 дня щорічної основної відпустки (з 02.01.2020 по 03.01.2020), невикористаними залишились 22 дні щорічної основної відпустки.

За період роботи з 24.09.2020 по 23.09.2021 ОСОБА_1 не було використано жодного дня щорічної основної відпустки, невикористаними залишились 24 дні щорічної основної відпустки.

За період роботи 24.09.2021 по 25.03.2022 ОСОБА_1 не було використано жодного дня щорічної основної відпустки, невикористаними за вказаний період залишились 12 днів щорічної основної відпустки.

Згідно наданої позивачем особової картки працівника форми П-2, загальна кількість невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи в ТОВ «Східна фінансова група» з 24.09.2018 року по 27.12.2022 року становить 72 дні (а.с. 28).

Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, ТОВ «Східна фінансова група» у грудні 2022 року лише частково нараховано суму за невикористаної відпустки в розмірі 10 144,20 грн, але не було виплачено на день звільнення 27.12.2022 року (а.с. 26-27).

Оскільки розмір середньоденної заробітної плати складає 311,62 грн, а тому розмір компенсації за невикористані дні відпустки становить 22 436,64 грн (311,62 грн х 72 дні).

Також судом установлено, що середній заробіток за весь час затримки розра- хунку за період з 28.12.2022 по 16.08.2024 (428 робочих дні) складає 133 373,36 грн (428 х 311,62) грн, який прохає стягнути позивач на свою користь.

Таким чином між сторонами виникли правовідносини, які підлягають врегулюванню КЗпП України, Законом України «Про оплату праці» та іншими актами законодавства про працю та оплату праці.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 5 ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Частиною 1 статті 115 КЗпП України встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Положеннями статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всієї суми, що йому належать на підставі норм Закону України «Про оплату праці». У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Отже, остаточний розрахунок при звільненні працівника проводиться в день його звільнення, з обов`язковим попереднім письмовим повідомленням працівника про розмір нарахованих сум.

Позивач зазначає, що в день її звільнення відповідачем не було виконано встановленого ст. 116 КЗпП України обов`язку та не проведено розрахунку в день звільнення, не виплачено заборгованості зі сплати заробітної плати та компенсації за дні невикористаної відпустки, письмово не повідомлено про нараховані суми належні при звільненні та не здійснено виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Частиною першою, четвертою статті 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КЗпП України та ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що відповідно до вимог статті 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної та додаткової щорічної відпустки, тільки у разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається, виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

За дні невикористаної щорічної основної відпустки позивач має право в порядку 116 КЗпП України отримати компенсацію, визначення розміру якої потребує встановлення моєї середньомісячної заробітної плати.

За висновками Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, на який посилається позивач, та який застосовується у випадках, зокрема, надання працівникам усіх видів відпусток, передбачених законодавством, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки, а також в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до п. 2 Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 Порядку.

За приписами абз. 3-5 п. 4 Порядку, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Відповідно до ст. 95 КЗпП України, розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України «Про оплату праці» та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений статтею 116 КЗпП України строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20 (провадження № 61-12064св22), зазначено, що «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження №11-1210апп19).

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

У позовній заяві позивач зазначає, що її трудові права були порушені в зв`язку з несвоєчасністю виплати належних їй грошових коштів, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Аналіз зазначеної норми дає підстави дійти висновку про те, що захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала в зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Чинне трудове законодавство України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін в її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

У п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення прав позивача у сфері трудових відносин, позивач оцінює в 25 000,00 грн.

Відповідно до ч. 2. ст 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.09.2020 року по справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) дійшла висновку, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначено як один із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду (ст. 13 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.

Відповідно до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідачем не було своєчасно виплачено у повному обсязі всіх належний позивачу, як працівнику, коштів в день звільнення, внаслідок чого з боку відповідача ТОВ «Східна фінансова група» виникла заборгованість перед ОСОБА_1 по заробітній платі, при цьому відповідачем не спростовано факт наявності заборгованості, тривалої несплати належних позивачу коштів при звільненні, що в свою чергу, спричинило позивачу душевних страждань, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача, оскільки позов задоволено, а тому із ТОВ «Східна фінансова група» необхідно стягнути сплачений за подання позовної заяви судовий збір у розмірі 1266,99 грн.

Крім цього, відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас із змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження факту понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до матеріалів справи було надано: ордер на надання правничої допомоги серії АР № 1194159 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №829 адвоката Мєшальнікова Олександра Володимировича, договір про надання правової допомоги №12/08/2024-1ц від 12 серпня 2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Мєшальніковим Олександром Володимировичем, акт здачі-прийняття наданої правничої допомоги до договору №12/08/2024-1ц про надання правової/правничої допомоги від 12.08.2024 року з детальним описом робіт (наданих послуг) та розрахунком вартості наданих послуг адвоката, яка складає 20 000,00 грн, а також квитанцію № 210824 від 21.08.2024 року про фактичну сплату суми гонорару в розмірі 20 000,00 грн (а.с. 16-20).

Суд, аналізуючи докази, надані стороною позивача на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, враховуючи складність справи, вид та обсяг наданих послуг, характер виконаних робіт, принципи співмірності та розумності судових витрат, приходить до висновку, що оскільки позов задоволено повністю, відповідачем не було заявлено клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги представника позивача та не доведено не співмірність таких витрат, які поніс позивач на професійну правничу допомогу, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничк допомогу в розмірі 20 000,00 гривень.

Керуючись статтями 7, 12, 81, 137, 141, 268, 280-289 ЦПК України; статтями 47, 116, 117, 237-1 КЗпП України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Східна фінансова група» про стягнення заборгованості по заробітній платі задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Східна фінансова група», код ЄДРПОУ 35477210, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , заборгованість по заробітній платі в розмірі 8943,62 (вісім тисяч дев`ятсот сорок три гривні шістдесят дві копійки) гривень.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Східна фінансова група», код ЄДРПОУ 35477210, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 22436,64 (двадцять дві тисячі чотириста тридцять шість гривень шістдесят чотири копійки) гривень.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Східна фінансова група», код ЄДРПОУ 35477210, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 133 373,36 (сто тридцять три тисячі триста сімдесят три гривні тридцять шість копійок) гривень.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Східна фінансова група», код ЄДРПОУ 35477210, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , моральну шкоду в розмірі 25 000,00 (двадцять п`ять тисяч) гривень.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Східна фінансова група», код ЄДРПОУ 35477210, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1266,99 (одна тисяча двісті шістдесят шість гривень дев`яносто дев`ять копійок) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 (двадцять тисяч) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Сторони:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ;

відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «Східна фінансова група», код ЄДРПОУ 35477210, місцезнаходження: м. Харків, Садовий проїзд, 9 Харківська область, 61128.

Суддя