Рішення

від 03.12.2024 по справі 755/17305/23

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження № 2/760/15472/24

Справа № 755/17305/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Зуєвич Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса представника: АДРЕСА_2 ; e-mail представника: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНКОПП представника /для пошуку в системі «Електронний суд»: 003395612/) до товариства з обмеженою відповідальністю «ЕПРО СКУЛ» /далі - ТОВ «ЕПРО СКУЛ»/ (код ЄДРПОУ: 41901709; адреса: 03151, м. Київ, вул. Волинська, буд. 42, оф. 4; e-mail: 41901709@UKR.NET), треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович /далі - приватний нотаріус Горай О.С./ (адреса: м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 35), приватний виконавець Єфіменко Денис Олегович /далі - приватний виконавець Єфименко Д.О./ (адреса: 04073, м. Київ, вул. Кирилівська, 172, оф. 65; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про повернення коштів, стягнутих в рамках виконавчого провадження,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

08.11.2023 до Дніпровського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, датована 21.09.2023, за підписом позивача, в якій остання просить стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 6 777,94 грн, стягнуті з позивача в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2, а також 1 073,60 грн судового збору.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 13.11.2023 справу передано за підсудністю до Солом`янського районного суду міста Києва.

28.12.2023 вказана справа надійшла до Солом`янського районного суду міста Києва з супровідним листом Дніпровського районного суду міста Києва від 25.12.2023.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2024 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 15.01.2024 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).

Обґрунтування позову

В позові вказується, що 25.02.2021 приватним нотаріусом Горай О.С. було вчинено виконавчий напису № 28648 у зв`язку із боргом за кредитним договором № 001/20/067384 від 22.06.2020, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «ЕПРО СКУЛ», запропоновано стягнути суму у розмірі 12 956,00 грн на користь кредитора.

Зазначається, що на підставі вказаного виконавчого напису приватним виконавцем Єфіменко Д.О. відкрито виконавче проваджені № НОМЕР_2, де встановлено стягнути з позивача заборгованість у розмірі 13 956, 00 грн.

Зауважується, що ОСОБА_2 на підставі виконавчого напису було винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 18.03.2021, якою встановлено стягнути з позивача заборгованість у розмірі 1 395,00 гривень. Також, ОСОБА_3 на підставі виконавчого напису було винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 18.03.2021, якою встановлено стягнути з позивача 494,00 грн на користь приватного виконавця Єфіменко Д.О.

Позивачем звертається увага на те, що в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2 загальна сума, що підлягає стягненню з позивача становить: 13 956, 00 грн.

Наголошується, що з доходу ОСОБА_1 приватним виконавцем ОСОБА_4 було стягнуто 6 777,94 гривень, що підтверджується довідкою «Про надання інформації», виданою Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації щодо відрахування з заробітної плати в рахунок погашення суми заборгованості у виконавчому провадженні, де сума, утримана за постановою від 30.12.2021 з 01.01.2022 по 01.02.2022 складає 6 777,94 грн.

Разом з тим, в позові акцентується, що 11.09.2021 Дніпровським районним судом міста Києва у справі № 755/7734/2 винесено рішення, яким виконавчий напис № 28648 від 25.02.2021, який вчинено приватним нотаріусом Горай О.Є., визнано таким, що не підлягає виконанню.

Позивач наполягає, що після визнання рішенням Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 755/7734/23 виконавчого напису № 28648 від 25.02.2021 таким, що не підлягає виконанню, відпала підстав, на якій відповідач стягував з неї грошові кошти.

Щодо правової позиції відповідача

Поштовий конверт, в якому відповідачу направлялась копія ухвали від 15.01.2024 разом з копією позову та доданих до нього документів повернуто відділом поштового зв`язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 38).

При цьому суд враховує, що відповідно до ч. 10 ст. 128 ЦПК України судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв`язку з їхньою діяльністю.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Отже, на думку суду, юридична особа зобов`язана забезпечити отримання кореспонденції за адресою, яка визначена нею як офіційна (юридична), а направлення на таку адресу судової кореспонденції, за відсутності заяви особи про наявність іншої адреси для кореспонденції, є належним повідомленням.

Суд наголошує, що всі судові документи у даній справі направлялись на офіційну (юридичну) адресу ТОВ «ЕПРО СКУЛ», яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Юридична особа зобов`язана забезпечувати своєчасне отримання кореспонденції за адресою свого місцезнаходження, а наявність поважних підстав для невчинення відповідних дій має доводитись учасником в загальному порядку (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2023 у справі № 910/15120/20).

Крім того, суд враховує, що відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-185св23).

Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Також, суд наголошує, що матеріали справи містять довідку про доставку 18.04.2024 ухвали електронного листа, а саме: ухвали від 15.01.2024 на електронну адресу відповідача, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с. 26, 36), що свідчить про його обізнаність з існуванням даного судового провадження.

Жодних заяв, клопотань, пояснень з приводу позовних вимог або заперечень на позовні вимоги в будь-якій іншій формі від відповідача на адресу суду не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити правову позицію останнього щодо предмету спору.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

На а.с. 3 міститься копія постанови приватного виконавця Єфіменко Д.О. про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 щодо примусового виконання виконавчого напису № 28648 від 25.02.2021 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Сонаті» (ЄДРПОУ: 43518172) 13 956,00 грн.

Також, до матеріалів справи позивачем долучено копії: постанови від 18.03.2021 про стягнення з боржника основної винагороди (1 395,60 грн) /а.с. 4/; постанови від 07.05.2021 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (а.с. 5); постанови від 18.08.2021 про зупинення вчинення виконавчих дій (а.с. 6), які винесені в межах виконавчого провадження № НОМЕР_3 щодо примусового виконання виконавчого напису № 28648 від 25.02.2021 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Сонаті» (ЄДРПОУ: 43518172) 13 956,00 грн.

Як вбачається з повідомлення Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 31.08.2023, з ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 стягнуто у січні 2022 року - 3 139,78 грн, у лютому 2022 року - 3 638,16 грн (а.с. 11). При цьому, у графі «дата і номер документа, відповідно до якого перераховані стягнуті кошти», вказано: «постанова ВП № НОМЕР_2 від 30.12.2021».

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11.09.2023 у справі № 755/7734/23 (а.с. 9-10; https://reyestr.court.gov.ua/Review/113360535):

-Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ЕПРО СУЛ», треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Єфіменко Денис Олегович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задоволено;

-Виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем, 25.02.2021 зареєстрований в реєстрі за № 28648 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 001/20/067384 від 22.06.2020, - визнано таким, що не підлягає виконанню;

-Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕПРО СКУЛ» на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1 073,60 грн.

За змістом такого рішення, зокрема, зазначено, що: «Ухвалою суду від 26 липня 2023 року В порядку процесуального правонаступництва залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОНАТІ», треті особи: Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Єфіменко Денис Олегович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, замість Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОНАТІ» - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕПРО СКУЛ».

Вказане рішення в установленому законом порядку не оскаржувалось та набрало законної сили.

При цьому, судом враховується, що як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.10.2024 у справі № 752/8103/13-ц (провадження № 61-6892св23), суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими.

Разом з тим, як вбачається з Автоматизованої системи виконавчих проваджень, щодо ОСОБА_1 , як боржника, мали місце, зокрема, такі виконавчі провадження (а.с. 45-47):

-№ НОМЕР_3; дата відкриття: 18.03.2021; стягувач: ТОВ «ФК «Сонаті»;

-№ НОМЕР_2; дата відкриття: 14.12.2021; стягувач: ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп».

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді справи та застосовані ним норми права

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За загальним правилом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 201/6498/20 (провадження № 61-88св21) за правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.

Зі змісту ст. 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Результат аналізу ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).

Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.

Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).

Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до ст. 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно.

Відповідні правові висновки також викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 910/1531/18, від 28.01.2020 у справі № 910/16664/18.

Разом з тим, у межах даної конкретної справи суд вимушений звернути увагу на наступне.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (п.п. 4 та 5 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 725/3821/23, провадження № 61-15366св23).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Великої палати Верховного Суду від 11.10.2023 № 756/8056/19, провадження № 14-94цс21).

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Отже, створення судом необґрунтованих переваг в поданні та оцінці доказів на етапі розгляду справи першою та апеляційною інстанціями може порушувати принцип рівності прав сторін у процесі. Вибіркова оцінка окремих доказів та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи, можуть мати наслідком порушення обох зазначених принципів (див. постанову Верховного Суду від 06.12.2022 у справі № 904/738/22).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо (див. постанову Верховного Суду від 16.08.2023 № 910/6654/22).

Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 686/28882/23, провадження № 61-13125св24).

Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов`язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню, і зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів з метою встановлення істини. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об`єктивної істини та об`єктивного вирішення справи (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 520/820/17, провадження № 61-3103св24).

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію (див. постанову Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 911/2567/22).

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

За результатами вивчення матеріалів справи, що є предметом розгляду, судом встановлено, що:

-Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів, оскільки виконавчий напис № 28648 від 25.02.2021, на примусове виконання якого було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 та в межах якого стягнуто оспорювану суму, рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11.09.2023 у справі № 755/7734/23 визнано таким, що не підлягає виконанню;

-Разом з тим, на доведення розміру суми, що підлягає стягненню, позивачем надано повідомлення Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 31.08.2023, за змістом якого з ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 стягнуто у січні 2022 року - 3 139,78 грн, у лютому 2022 року - 3 638,16 грн;

-Будь-яких доказів на підтвердження сум, стягнутих з ОСОБА_1 на користь відповідача в межах виконавчого провадження № НОМЕР_3 щодо примусового виконання виконавчого напису № 28648 від 25.02.2021, матеріали справи не містять.

Відтак, оскільки належних, допустимих та достатніх доказів щодо розміру суми, заявленої позивачем до стягнення, матеріали справи не містять, то позов є недоведеним та необґрунтованим.

При цьому, суд вважає, що з огляду на приписи ЦПК України, концепцію негативного доказу, правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, та специфіку спорів про стягнення коштів, надання доказів на підтвердження суми, заявленої до стягнення, є обов`язком саме позивача у справі.

Пунктом 4 частини 2 ст. 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Частиною 1 ст. 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Разом з тим, суд зауважує, що відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як зазначалось, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Частинами 2, 4 статті 83 ЦПК України унормовано, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.11.2023 № 686/15112/22, провадження № 61-5229св23).

Згідно з ч. 1 ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Як зазначено у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.11.2023 у справі № 757/19682/18-ц (провадження № 61-11480св23), від 16.11.2023 у справі № 344/1404/22 (провадження № 61-5922св23), від 08.11.2023 у справі № 442/7748/20 (провадження № 61-4119св22), від 13.01.2021 у справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19): вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, суд повинен врахувати як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Суд повинен врахувати як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи (див. постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.06.2023 у справі № 205/7739/21 /провадження № 61-3175св23/, від 16.11.2023 у справі № 757/19682 /провадження № 18-ц (61-11480св23/).

Процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді справи роз`яснювати необхідність вчинення певних процесуальних дій учасникам, оскільки це може призвести до порушення встановленого у ст. 6 ЦПК України принципу рівності перед законом і судом (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 443/1012/18 /провадження № 61-6304св22/).

Суд наголошує, що справа перебуває у провадженні суду з січня 2024 року, а отже у позивача, у випадку добросовісного користування своїми процесуальними правами, було достатньо часу для того, щоб подати всі докази у справі, проте він, користуючись своїми правами на власний розсуд, необхідних доказів, в т.ч. тих, що мають виключне значення для розгляду даної справи протягом всього цього часу до суду не подав та про те, що такі докази з об`єктивних причин не можуть бути подані у встановлений законом строк, - суд не повідомляв, з клопотанням про витребування доказів до суду не звертався, з огляду на що суд вирішив спір за наявними матеріалами справи.

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 499/895/19, провадження № 61-7178св23, сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, який наприклад, у рішенні «Пономарьов проти України» (зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20.02.2014).

Враховуючи наведене, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог, а тому у позові відмовляє.

Щодо судового збору

Приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи результат вирішення спору (відмову у позові), відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем, не відшкодовуються.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ЕПРО СКУЛ», треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, приватний виконавець Єфіменко Денис Олегович, про повернення коштів, стягнутих в рамках виконавчого провадження, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич