Постанова

від 02.12.2024 по справі 161/2639/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/2639/24 Головуючий у 1 інстанції: Ковтуненко В. В. Провадження № 22-ц/802/1210/24 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого -судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

з участю секретаря судового засідання Власюк О.С.,

представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до АТ «ОГС «АТ Волиньгаз», ТзОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», треті особи Волинська обласна державна адміністрація Департамент соціального захисту населення, Управління соціального захисту населення Луцької РДА Волинської області про визнання бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою адвоката Каліщука Володимира Павловича на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 жовтня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Луцького міськрайонного суду Волинської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до АТ «ОГС «АТ Волиньгаз», ТзОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», треті особи Волинська обласна державна адміністрація Департамент соціального захисту населення, Управління соціального захисту населення Луцької РДА Волинської області про визнання бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 жовтня 2024 року накладено на адвоката Каліщука В. П., штраф за зловживання процесуальними правами, в розмірі 1 000,00 гривень.

Не погоджуючись з ухвалою суду, адвокат Каліщук В.П. подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції будо допущено порушення норм процесуального права, оскільки підстави для стягнення штрафу з представника відповідача адвоката Каліщука В.П. відсутні, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції.

Заслухавши апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Обсяг прав та обов`язків учасників цивільної справи визначений статтею 43 ЦПК України. За пунктом 3 частини 2, частини 3 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою. У випадку невиконання учасником справи його обов`язків суд застосовує до такого учасника справи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.

Статтею 148 ЦПК України передбачено, що суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; 5) порушення заборон, встановлених частиною дев`ятою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статей 143, 144 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Порядок проведення судового засідання визначений статтями 217 246 ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 лютого 2024 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до АТ «ОГС «АТ Волиньгаз», ТзОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», треті особи Волинська обласна державна адміністрація Департамент соціального захисту населення, Управління соціального захисту населення Луцької РДА Волинської області про визнання бездіяльності та зобов`язання вчинити дії. Призначено підготовче засідання на 11 год. 45 хв. 19 березня 2024 року в приміщенні Луцького міськрайонного суду Волинської області. Визнано обов`язковою явку усіх учасників справи та їх представників на підставі пункту 3 частини 2 статті 43 ЦПК України з метою надання особистих пояснень.

19 червня 2024 року ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 20 серпня 2024 року. Визнано обов`язковою явку усіх учасників справи та їх представників на підставі пункту 3 частини 2 статті 43 ЦПК України з метою надання особистих пояснень.

На адресу Луцького міськрайонного суду 20 серпня 2024 року від представника АТ «Волиньгаз»- Каліщука В.П. надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з зайнятістю в розгляді іншої справа, яка призначена на 20 серпня 2024 року 10 год. 00 хв. у Рожищенському районному суді Волинської області.

З протоколу судового засідання від 20 серпня 2024 року вбачається, що розгляд справи відкладено на 14 год. 00 хв. 28 жовтня 2024 року у зв`язку з непідготовленістю позивача до проведення судового засідання ( а.с. 20). Необхідно зазначити, що жодних ухвал про обов`язкову явку відповідача в даному судовому засідання не постановлялось. Про розгляд справи на 14 год. 00 хв. 28 жовтня 2024 року відповідача та його представника було повідомлено судовими повістками, які були надіслані на електронну адресу сторін.

28 жовтня 2024 року судом було відкладено розгляд справи на 27 листопада 2024 року, у зв`язку з неявкою представника відповідача та накладено штраф на представника відповідача ОСОБА_1 , у зв`язку з повторною неявкою до суду.

Судом вказано, що ухвалами суду від 15 лютого 2024 року та від 19 червня 2024 року явка всіх учасників та їх представників, зокрема: представника відповідача ОСОБА_1 визнана судом обов`язковою. Неявка представника відповідача перешкоджає розгляду справи. ОСОБА_1 допущено бездіяльність з метою перешкоджання судочинству, а саме неявку в судові засідання, що перешкоджає та повністю унеможливлює здійснення судочинства в цій цивільній справі та явно свідчить про зловживання ним його процесуальними правами.

Такі висновки суду є передчасними та зробленими з порушенням норм процесуального права.

Суд першої інстанції визнав явку представника відповідача ОСОБА_1 обов`язковою в усі судові засідання ухвалою про відкриття провадження у справі від 15 лютого 2024 року та від 19 червня 2024 року про призначення справи до судового розгляду.

Одночасно із цим, судом було залишено поза увагою, що хоч і визнання явки учасника справи обов`язковою є правом, а не обов`язком суду, таке визнання можливе виключно у порядку, встановленому частиною 1 статті 128 ЦПК України. Відповідно до вказаної норми цивільного процесуального закону, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою.

Одночасно із цим, відповідно до пункту 5 частини 2 статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутністю, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Право суду на визнання явки учасника справи обов`язковою реалізовується для зобов`язання явки такого учасника у конкретно визначене судове засідання та у випадку необхідності проведення судом певної (окремої) процесуальної дії.

Забезпечення судом надання учасником особистих пояснень у справі здійснюється виключно у порядку, визначеному пунктом 5 частини 2 статті 223 ЦПК України шляхом виклику в судове засідання.

Визнання судом обов`язковою явки ОСОБА_1 , який є представником відповідача, без зазначення процесуальної дії, для вчинення якої необхідна його участь в судовому засіданні, без зазначення часу та дати проведення такого судового засідання, не відповідає правилам, визначеним частиною 1 статті 128 ЦПК України.

Як встановлено колегією суддів, про неможливість прибути в судове засідання, яке мало відбутися 20 серпня 2024 року адвокат Каліщук В.П. повідомив суд завчасно, шляхом подання відповідної заяви, яка міститься в матеріалах справи. Розгляд справи був відкладений на іншу дату ( 28 жовтня 2024 року) з підстав непідготовленістю позивача до проведення судового засідання, що зазначено в журналі судового засідання. Суд не визнавав причини неявки представника відповідача в судове засідання неповажними та не відкладав таке судове засідання з жодної із підстав, закріплених у пунктах 1-5 частини 2 статті 223 ЦПК України, натомість ухвалив проводити розгляд справи в такому судовому засіданні без участі представника відповідача, що підтверджується протоколом судового засідання та звукозаписом до нього від 20 серпня 2024 року.

Таким чином представник відповідача не з`явився лише в одне судове засідання, яке було призначено на 28 жовтня 2024 року та не повідомив суд про причини такої неявки, а тому в даному випадку відсутня систематичність чи повторність, як хибно трактував суд в своїй ухвалі.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, "injuria". Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Підставою для стягнення в дохід державного бюджету штрафу в порядку процесуального примусу є факт недобросовісної поведінки учасника судового процесу, ухилення, тобто уникнення, ігнорування вчинення дій, покладених судом без поважних причин, зловживання процесуальними правами, що має певну мету перешкоджання судочинству, та умисне, без поважних причин, неподання доказів або повідомлення про неможливість їх подання.

У постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі N910/1873/17 визначено, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

У статті 17 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, зловживання правом визначається як діяльність або дії, спрямовані на скасування прав і свобод, визнаних у конвенції, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено нею.

В ЦПК України наведено невичерпний перелік дій, які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням правами чи обов`язками. Конкретизовано лише те, що такі дії мають здійснювати протиправне перешкоджання у здійсненні судочинства.

Верховний Суд, визнаючи певні дії учасників процесу зловживанням процесуальними правами, у своїй судовій практиці часто зазначає, що ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на введення суду в оману, затягування розгляду справи, створення перешкод опоненту.

Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає у тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав. Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб`єктивного процесуального права.

Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.

Притягнення особи до відповідальності за процесуальні зловживання повинно ґрунтуватися на доказах її вини. Факти процесуальних зловживань можна віднести до фактів, що доказуються в режимі процесуальних фактів, які включаються у загальний або локальний предмет доказування у справі.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження повторного чи систематичного невиконання представником відповідача процесуальних обов`язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами.

Так, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 02 грудня 2010 у справі "Шульга проти України"). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі завдання саме державних органів (рішення від 20 січня 2011 року у справі "Мусієнко проти України").

Заходи процесуального примусу не можна розглядати, як вид відповідальності, а тим паче як покарання, оскільки вони покликані забезпечити виконання правил цивільного судочинства, а не покарати особу. Тобто вони повинні спонукати особу припинити протиправні дії, спрямовані особою на перешкоджання судочинства.

Суд першої інстанції не звернув увагу на вказані обставини та дійшов до помилкового висновку про застосування до представника відповідача АТ «Волиньгаз»- Каліщука В.П. заходів процесуального примусу у вигляді штрафу.

Відповідно судом першої інстанції будо допущено порушення норм процесуального права, оскільки підстави для стягнення штрафу з адвоката Каліщука В.П. відсутні, а тому оскаржена ухвала підлягає до скасування.

Не може бути задоволено клопотання апелянта про вирішення питання щодо повернення сплаченого судового збору, оскільки питання розподілу судових витрат вирішуються судом під час постановлення кінцевого судового рішення.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 жовтня 2024 року про накладення штрафу - скасувати.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддя:

Судді: