Вирок

від 03.12.2024 по справі 272/898/24

АНДРУШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №: 272/898/24

Провадження № 1-кп/272/136/24

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року

Андрушівський районний суд Житомирської області в складі :

головуючої -судді - ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю: прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченої - ОСОБА_5 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м.Андрушівка в залі суду кримінальне провадження № 42024062340000045 по обвинуваченню

ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

паспорт громадянина України серія НОМЕР_1 ,

уродженки с. Дуби, Овруцького району, Житомирської області,

громадянки України, українки, з вищою освітою, працюючої:

СФГ « ОСОБА_6 », пенсіонерки, зареєстрованої та проживаючої за адресою:

АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України,-

встановив:

Згідно обвинувального акту і наданої угоди про визнання винуватості від 30.08.2024 року ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України, за наступних обставин.

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини 3 ст. 79 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Згідно ст.150 Земельного кодексу України до особливо цінних земель відносяться, в тому числі, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

Відповідно до ч.1 ст.53 Земельного Кодексу України до земель історико- культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Окрім того, вищевказаною нормою законодавства визначено, що нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності.

Положеннями ч. 2 ст. 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що археологічні об`єкти культурної спадщини - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні - зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Згідно ст. 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини» будівельні, меліоративні, шляхові та інші роботи, що можуть призвести до руйнування, знищення чи пошкодження об`єктів культурної спадщини, проводяться тільки після повного дослідження цих об`єктів за рахунок коштів замовників зазначених робіт.

Роботи на щойно виявлених об`єктах культурної спадщини здійснюються за наявності письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації.

З метою захисту об`єктів археології, у тому числі тих, що можуть бути виявлені, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених Земельним кодексом України, погоджуються органами охорони культурної спадщини.

При цьому, відповідно до ст. 43 Закону України «Про охорону культурної спадщини», за незаконне проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних чи підводних робіт на об`єкті археологічної Спадщини, а також за умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об`єктів культурної спадщини чи їх частин винні особи притягаються до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Наказом управління культури і туризму Житомирської ОДА № 62 від 26.05.2006 взято на облік щойно виявлену пам`ятку археології Житомирської області, а саме курган № 1 (РЗВ), охоронний номер № 3397. Вказаний курганний насип відноситься до періоду раннього залізного віку та розташований за 2,5 км на північний схід від повороту на с. Яроповичі, Андрушівської ТГ Бердичівського району Житомирської області, на трасі Р- 18 (Житомир-Ставище), за 1 км на південний-схід від городища літописного «Ярополча», за 362 м на схід від дороги в с. Яроповичі та за 85 м на північ від ґрунтової польової дороги. Координати центру курганного насипу: х - 5540416,8162, у - 3278319,8328, Ь - 266,3330.

Так, у вересні 2023 року, у невстановлений слідством день і час у ОСОБА_5 , яка здійснюючи обробіток земельної ділянки з кадастровим номером 1820389000:03:000:0108, на території Анрушівської ОТГ, що перебуває в оренді СФГ «Явір», виник злочинний умисел, направлений на самовільне захоплення (зайняття) реформованої земельної ділянки історико-культурного призначення площею 0,6358 га, на якій знаходиться об`єкт культурної спадщини - курган № 1 (РЗВ), охоронний номер №3397, шляхом її розорювання та засадження сільськогосподарськими культурами.

Реалізуючи вказаний злочинний умисел ОСОБА_5 , у вересні 2023 року, у невстановлений слідством день і час, усвідомлюючи суспільно- небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи умисно, самовільно, порушуючи порядок і правила користування земельними ділянками історико-культурної спадщини, без належного оформлення права власності, права користування чи оренди на землю, та їх державної реєстрації, за допомогою с/г техніки СФГ «Явір», обробляючи земельну ділянку з кадастровим номером 1820389000:03:000:0108, на території Анрушівської ОТГ, що перебуває в оренді СФГ « ОСОБА_6 », здійснила розорювання і посів сільськогосподарської культури (пшениця) на несформованій земельній ділянці історико- культурного призначення площею 0,6033 га, на якій знаходиться об`єкт культурної спадщини - курган № 1 (РЗВ), охоронний номер №3397, здійснивши таким чином самовільне зайняття земель історико-культурного призначення, які відносяться до особливо цінних земель.

Своїми умисними діями, які виразились у самовільному зайнятті земельної ділянки, вчиненому щодо земельних ділянок особливо цінних земель, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України.

Як вбачається з обвинувального акту та угоди про визнання винуватості ОСОБА_5 беззастережно визнала себе винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, щиро розкаялася та активно сприяла його розкриттю. Сторони, керуючись положеннями пунктів 1-3 ч. 1 ст. 65, ч. 1 ст. 69 КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, зокрема те, що кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст. 197-1 КК України класифікується як нетяжкий злочин, обставини його вчинення, особу підозрюваної, а саме те, що ОСОБА_5 раніше не судима, є особою похилого віку, працює в СФГ «Явір», враховуючи, що шкода даним кримінальним правопорушенням завдана лише суспільним інтересам, а також те, що обставинами, які згідно п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_5 є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, її похилий вік, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, погоджуються перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті та погоджуються на призначення покарання ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 197-1 КК України у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Обвинувачена ОСОБА_5 суду пояснила, що вона повністю підтримує укладену між нею та прокурором угоду про визнання винуватості, вину визнає в повному обсязі, з узгодженою мірою покарання згодна, угода є добровільною, вона цілком розуміє свої права та наслідки укладення угоди, що передбачені ч. 4 ст. 474 Кримінального процесуального кодексу України, які їй були роз`яснені прокурором, захисником та судом.

Захисник підтримав угоду про визнання винуватості, вказавши, що вона відповідає вимогам КПК України та КК України, укладена сторонами добровільно та не порушує прав обвинуваченої.

Представник потерпілого Андрушівської міської ради подав до суду заяву про проведення судового розгляду за його відсутності, зазначивши, що не заперечують щодо затвердження угоди про визнання винуватості, претензій до обвинуваченої не мають, цивільний позов не бажають заявляти.

Суд, перевіривши умови укладання угоди про визнання винуватості, відповідність угоди за змістом вимогам процесуального законодавства, роз`яснивши та з`ясувавши в обвинуваченої повне порозуміння нею процесуальних прав, добровільності та відсутності будь-яких обставин, які б примусили ОСОБА_5 погодитися на підписання угоди про визнання винуватості, характеру висунутого щодо неї обвинувачення, виду і розміру покарання та наслідки постановлення вироку на підставі угоди про визнання винуватості, дійшов висновку про те, що у даному провадженні можливо затвердити надану угоду про визнання винуватості. При цьому суд виходить з наступного.

Так, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.197-1 КК України, яке відповідно до вимог ч.2 ст. 12 КК України відноситься до нетяжкого злочину.

Відповідно до ч.4 ст.469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочин, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.

Угода за змістом укладена відповідно до ст. 472 КПК України і має усі необхідні реквізити та відомості, у т.ч. стосовно міри та виду узгодженого між сторонами покарання та наслідків невиконання угоди.

Прокурор у судовому засіданні підтримав угоду про визнання винуватості та просив затвердити, так як угода відповідає вимогам кримінального та кримінально-процесуального законодавства, обвинувачена вину визнала повністю та підтримала угоду про визнання винуватості, просив врахувати особу обвинуваченої, її похилий вік, обставини, які пом`якшують покарання, відсутність шкоди та претензій зі сторони потерпілого та затвердити угоду, призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України.

Відповідно до ч.1 ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Враховуючи, що укладена між прокурором та обвинуваченою за участю захисника угода відповідає вимогам КПК України, дії обвинуваченої ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 197-1 КК України кваліфіковано вірно, умови угоди не суперечать інтересам суспільства і не порушуються права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, обвинувачена може виконати взяті на себе за угодою зобов`язання, фактичні підстави для визнання винуватості наявні, узгоджена міра покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, визначених ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини його вчинення, характеризуючі дані особи обвинуваченої, яка має позитивну характеристику, є особою похилого віку, працює в СФГ « ОСОБА_6 », на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судима, з врахуванням позиції потерпілого у провадженні, які претензій до обвинуваченої не мають, цивільний позов не подавали, не наполягали на суворості покарання, угоду підтримали, шкода кримінальним правопорушенням завдана лише суспільним інтересам, і обставини, які пом`якшують покарання, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та вважає, що вказані обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_5 судом не встановлено.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості між обвинуваченою та прокурором та призначення обвинуваченій узгодженої сторонами міри покарання із застосуванням ст.69 ч.1 КК України з можливістю переходу доіншого,більш м`якоговиду основногопокарання,не зазначеногов санкціїстатті (санкціїчастини статті)Особливої частиницього Кодексуза цекримінальне правопорушення, у виді штрафу.

Процесуальні витрати відсутні.

Речові докази вирішити згідно ст.100 КПК України .

Запобіжний захід не обирався.

Керуючись ст.ст. 373, 374, 474, 475 КПК України, суд

ухвалив:

Затвердити угоду про визнання винуватості від 30.08.2024 року по кримінальному провадженню № 42024062340000045 між прокурором Бердичівської окружної прокуратури ОСОБА_7 та підозрюваною ОСОБА_5 , за участю захисника ОСОБА_4 ..

ОСОБА_5 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197 -1 КК України та призначити узгоджене покарання із застосуванням ст.69 ч.1 КК України у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти ) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн. на р/р: НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ 37976485, код платежу 21081100, одержувач ГУК у Жит обл/ ТГ м. Андрушівка/21081100, назва банку Казначейство України (ел.адм.подат).

Речові докази у кримінальному провадженні: CD-R диск, який зберігається в матеріалах кримінального провадження залишити зберігати в матеріалах кримінального провадження.

На вирок сторонами може бути подана апеляційна скарга до Житомирського апеляційного суду через Андрушівський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку, але лише у випадках, встановлених ст.ст. 473, 394 КПК України.

Якщо апеляційну скаргу не подано, то вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченій та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Суддя: ОСОБА_1