Рішення

від 11.11.2024 по справі 760/16546/24

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження №2/760/9328/24

Справа №760/16546/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2024 року місто Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Майстренка О.М.,

за участі: секретаря судового засідання Духоти Ж.А., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача, адвоката Веніамінової А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова Національної академії медичних наук України» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільнені,

ВСТАНОВИВ:

До Солом`янського районного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Державної установи «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова Національної академії медичних наук України» (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів невиплачених при звільнені, заборгованості по сплаті за невикористану відпустку за період 2019-2024 роки в сумі 72033,05 грн. та середній заробіток за період затримки розрахунку.

Позов обґрунтований тим, що в період з березня 1996 року по червень 2024 року позивач знаходилась у трудових відносинах з відповідачем і була звільнена 01.06.2024 за власним бажанням. На момент звільнення у позивача рахувався невикористаний залишок щорічної чергової відпустки на дату звільнення складав 126 календарних днів. Під час звільнення позивачу було виплачено компенсацію лише за 30 календарних днів, а компенсацію за 96 календарних днів відпустки відповідач не сплатив позивачу.

З огляду на викладене, позивач просила стягнути з відповідача заборгованість по сплаті грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 72033,25 грн та середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Майстренко О.М.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 25.07.2024 у справі відкрито провадження та призначено до розгляду у підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву у якому зазначив, що відповідач є неприбутковою бюджетною установою і фінансується за рахунок коштів державного бюджету. У 2019 - 2023 роках були заплановані кошти на оплату щорічної відпустки позивача, але остання не зверталась за наданням їй всіх днів щорічної чергової відпустки, тому заплановані кошти були виплачені позивачу як заробітна плата за фактично відпрацьований час у 2019 - 2023 роках.

Також відповідач у період з початку повномасштабної агресії російської федерації (24.02.2022) перебувала в евакуації вдома орієнтовно по 01.05.2022, не працювала і отримувала заробітну плату, що також впливає на період нарахування відпустки. Також позивачем при розрахунку суми компенсації включено одноразові виплати, що призвело до необґрунтованого збільшення з боку відповідача розрахунку втраченого заробітку.

23 серпня 2024 року позивачем подано відповідь на відзив в якому вона підтримала позицію викладену у позові, а також заперечила свою відсутність на роботі в період з 24.02.2022 по 01.05.2022 зазначивши, що в березні 2022 року перебувала на роботі і передавала матеріальні цінності іншим працівникам відповідача. Також 15.03.2022 на підставі заяви позивача вона була переведена на іншу посаду, що також підтверджує її перебування на роботі.

29 серпня 2024 року відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив позивача в якому було підтримано попередню правову позицію. Також відповідачем подано заяву про виклик свідків завідуючого відділенням воєнної та інноваційної кардіохірургії ОСОБА_2 та заступника медичного директора з медсестринства ОСОБА_3 .

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 03.09.2024 постановлено закрите підготовче провадження та призначено справи до розгляду по суті у судовому засіданні; задоволено заяву відповідача про виклик свідків.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті позивач підтримала позовні вимоги у повному обсягу з підстав вказаних у позові, а представник відповідача проти задоволення позову заперечила з підстав вказаних у заявах по суті відповідача.

Суд, заслухавши учасників справи, допитавши свідків у судовому засіданні, повно і всебічно дослідивши докази, які містяться у матеріалах справи, встановив такі факти та дійшов таких висновків.

Позивач ОСОБА_1 в період з 25.03.1996 по 01.06.2024 працювала на різних посадах у відповідача, що підтверджується копією трудової книжки позивача.

Наказом відповідача від 21.05.2024 № 188-п позивача звільнено з посади сестри медичної відділення воєнної та інноваційної кардіохірургії з 01.06.2024 за власним бажанням. Цим же наказом позивачу виплачено грошову компенсацію за 30 календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 26.08.2019 по 01.06.2024. Вказані обставини підтверджуються копією вказаного наказу долученого до матеріалів справи.

Відповідно до копії особової картки працівника ОСОБА_1 та листа відповідача від 01.07.2024 № 04-34/2634, копії яких знаходяться у матеріалах справи, встановлено, що на дату звільнення позивача за нею обліковувалось невикористаних 126 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки.

Із вказаного наказу від 21.05.2024 № 188-п та листа від 01.07.2024 № 04-34/2634 встановлено, що відповідач виплатив позивачу грошову компенсацію 30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки.

Вказані обставини встановлені судом на підставі письмових доказів, які суд вважає належними, допустимими та достовірними.

Крім цього вказані вище обставини у судовому засіданні визнані в наданих поясненнях позивачем та представником відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Отже, суд вважає вищевказані обставини доведеними достатніми доказами.

Допитана у судовому засіданні заступник медичного директора з медсестринства ОСОБА_3 підтвердила, що позивач тривалий час працювала на різних посадах у відповідача. Свідок повідомила, що станом на лютий - травень 2022 року вона займала посаду головної медичної сестри та відповідала за складання табелів відносно медсестринського персоналу, до якого також відносилась позивач. Свідок вказала, що після початку 24.02.2022 повномасштабної агресії російської федерації позивач не вийшла на роботу та побажала перебувати в евакуації вдома, де перебувала орієнтовно до початку березня 2022 року. Свідок вказала, що, незважаючи на евакуацію, позивачу як й іншим працівникам відповідача нараховувалась заробітна плата і в табелі відносно позивача проставлялись позначки «інше», що не впливало на нарахування щорічної оплачуваної відпустки позивачу.

Допитаний у судовому засіданні завідуючий відділенням воєнної та інноваційної кардіохірургії ОСОБА_2 також підтвердив, що позивач після початку повномасштабної агресії російської федерації у лютому 2022 року не перебувала на роботі орієнтовно до березня 2022 року. При цьому свідку не відомо як нараховувалась заробітна плата і як заповнювався табель відносно позивача за цей період, так як вказане не відносилось до його посадових обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Право на працю, закріплене у ст. 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі ст. 75 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівникові надається щорічна основна відпустка тривалістю не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Аналогічна норма міститься у ст. 6 Закону України «Про відпустки».

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічна норма міститься у ст. 24 Закону України «Про відпустки».

У ч. 1 ст. 47 КЗпП України визначено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже, цими нормами на роботодавця покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Отже, на підстав встановлених обставин спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позивач має право на виплату грошової компенсації 96 календарних днів щорічної оплачуваної відпустки, яка не виплачена відповідачем всупереч ч. 1 ст. 83 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про відпустки».

Посилання відповідача на відсутність у кошторисі коштів на виплату позивачу компенсації за 2019 - 2023 роки, суд сприймає критично, адже не планування фінансування на відповідні видатки у кошторисі на відповідний рік не звільняє відповідача від виконання законодавчого обов`язку, щодо проведення повного розрахунку при звільненні позивача, що включає в тому числі виплату грошової компенсації за всі невикористанні дні відпустки.

Твердження позивача, про те, що позивач не працювала в період з 24.02.2022 по 01.05.2022 не підтверджені належними доказами. Крім того вказане твердження відповідача спростовуються копією особової карти позивача, де вказані дні відпустки обліковані за позивачем та листом відповідача від 01.07.2024 № 04-34/2634, яким визнано загальна кількість невикористаних днів відпустки у кількості 126 календарних днів. Також допитані свідки вказали, що позивач з 15.03.2022 вже перебувала на робочому місці і заповнені табелі обліку робочого часу відносно позивача давали їй право на щорічну оплачувану відпустку за цей період.

В частині визначення суми грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки, то суд звертає увагу, що сторони визнають, що залишились некомпенсованими дні відпустки за період 2019 - 2023 роки.

Відповідно до п. 2 Розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (в редакції на момент виникнення спірних відносин) (далі - Постанова № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня

2023 року, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.

Отже, період за який розраховується середньомісячна заробітна плата за розрахунку грошової компенсації за всі невикористанні дні щорічної оплачуваної відпустки є 12 місяців

2023 року.

Згідно наданої відповідачем довідки № 149 заробітна плата позивача за 12 місяців 2023 року становила 276 346,55 грн і відповідно середньоденна заробітна плата позивача за цей період - 757,11 грн.

Позивач у судовому засіданні відповідний розмір заробітної плати підтвердила наданими відомостями із реєстру податкового обліку відносно себе.

Виходячи з вказаного, сума грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 72 682,56 грн.

(96 календарних днів х 757,11 грн.).

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, то суд при вирішенні вказаної вимоги звертає увагу на таке.

Згідно ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений

ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Середній заробіток працівника судом розраховується відповідно до правил, які передбачені Постановою № 100.

У абз 3 п. 2 Розділу ІІ Постанови № 100 вказано, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до довідки відповідача № 121 від 16.08.2024 заробітна плата позивача за

квітень - травень 2024 року становила 42 168,44 грн. У період квітень - травень 2024 року нараховувалось 45 робочих днів.

Отже, середньоденний заробіток позивача становить 937,08 грн. (42 168,44 грн. / 45 робочих днів).

Так, з моменту звільнення позивача по день ухвалення рішення суду нараховується 116 робочих днів, що є часом затримки виплати розрахунку з боку відповідача.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить - 108 701,28 грн (937,08 х 116 робочих днів).

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу на позиції Верховного Суду по застосуванню ст. 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає

ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.

Отже, відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тому визначений у ст. 117 КЗпП України період, за який стягується середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, не зобов`язує суд визначати розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах максимального розміру середнього заробітку (за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців), а лише встановлює найвищу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні може бути визначений у сумі меншій, ніж за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, яке передбачене ст. 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв`язку зі звільненням працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

З урахуванням всіх обставин справи суд вважає, що співмірною сумою відшкодування, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у розмірі 70 000,00 гривень.

Таким чином, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на вказане, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову про стягнення заробітної плати, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1426,83 грн.

Керуючись вищевикладеним та ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державної установи «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова Національної академії медичних наук України» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільнені - задовольнити частково.

Стягнути з Державної установи «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова Національної академії медичних наук України» (код ЄДРПОУ 05493562) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 72 682,56 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 70 000,00 грн., а всього 142 682,56 грн., з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх стягненні.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до Державної установи «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова Національної академії медичних наук України» - відмовити.

Стягнути з Державної установи «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова Національної академії медичних наук України» (код ЄДРПОУ 05493562) на користь державного бюджету судовий збір у сумі 3028,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 21.11.2024.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Державна установа «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова Національної академії медичних наук України», код ЄДРПОУ 05493562, місцезнаходження: вул. Амосова, 6, м. Київ, 03038.

Суддя О.М. Майстренко