Рішення

від 03.12.2024 по справі 520/26972/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2024 р. № 520/26972/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Другого апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Другого апеляційного адміністративного суду у повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по день ухвалення рішення у цій справі (включно), виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 року у розмірі 2 270,00 грн, на 01 січня 2022 року у розмірі 2 481,00 грн, на 01 січня 2023 року 2 684,00 грн, на 01 січня 2024 року у розмірі 3 028,00 грн.;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України (01601, місто Київ, вулиця Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) забезпечити Другий апеляційний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по день ухвалення рішення у цій справі (включно), нарахованої виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 року у розмірі 2 270,00 грн, на 01 січня 2022 року у розмірі 2 481,00 грн, на 01 січня 2023 року 2 684,00 грн, на 01 січня 2024 року у розмірі 3 028,00 грн.;

- визнати протиправними дії Другого апеляційного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по день ухвалення рішення у цій справі (включно), обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102,00 грн;

- зобов`язати Другий апеляційний адміністративний суд (майдан Театральний, 1, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 42256976) здійснити перерахунок та виплату, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, з урахуванням раніше виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів, починаючи з 01 січня 2021 року по день ухвалення рішення у цій справі (включно), обчисливши її розмір виходячи з наступних розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб:

- з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року 2 270,00 грн;

- з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року 2 481,00 грн;

- з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року 2 684,00 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що відповідачами протиправно здійснювався обрахунок її суддівської винагороди з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді та допомоги на оздоровлення в розмірі 2 102,00 грн, у зв`язку з чим порушено її право на належний та гарантований державою рівень матеріального забезпечення.

Ухвалою суду від 30.09.2024 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачам надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачам, що підтверджується довідками про доставку електронного листа до Електронного кабінету, які містяться в матеріалах справи.

Представником Другого апеляційного адміністративного суду до Харківського окружного адміністративного суду 11.10.2024 надано відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що протягом 2021-2024 років Законами України "Про державний бюджет України" на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя затверджено бюджетні призначення та розподілені видатки, зокрема на оплату праці в Другому апеляційному адміністративному суду також, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні. Бюджетні призначення для нарахування та виплати суддівської винагороди суддям розподілені та затверджені Державною судовою адміністрацією України у Кошторисах Другого апеляційного адміністративного суду на 2021, 2022, 2023 та 2024 роки, виходячи із розміру посадового окладу судді, який розраховано з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, Другий апеляційний адміністративний суд не має законних підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди, розрахованої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб якого встановлено: на 01 січня 2021 року - 2270 грн; на 01 січня 2022 року - 2481 грн; на 01 січня 2023 року - 2684 грн; на 01 січня 2024року - 3028 грн.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 (далі - позивач), 1975 року народження, громадянка України, постановою Верховної Ради України від 15 березня 2012 року № 4532-VI обрана на посаду судді Харківського апеляційного адміністративного суду.

Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 455/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано Харківський апеляційний адміністративний суд та утворено Другий апеляційний адміністративний суд в апеляційному окрузі, що включає Полтавську, Сумську та Харківську області, з місцезнаходженням у місті Харкові.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 12 лютого 2019 року № 435/0/15-19 позивача переведено на посаду судді Другого апеляційного адміністративного суду.

Позивач у позовній заяві зазначає, що починаючи з 01 січня 2021 року по день подання позову розмір суддівської винагороди, яка нараховувалася та виплачувалася їй Другим апеляційним адміністративним судом як судді цього суду, є меншим у порівнянні з визначеним Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розміром суддівської винагороди.

Позивач, не погоджуючись із розміром виплаченої йому суддівської винагороди та вважаючи, що відповідачами порушено її право на належне матеріальне забезпечення, звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Вимогами ст. 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Відповідно до положень Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 року №966-ХІV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років;

дітей віком від 6 до 18 років;

працездатних осіб;

осіб, які втратили працездатність.

Аналізуючи приписи чинного законодавства, можна дійти висновку, що перелік основних соціальних і демографічних груп населення, викладений у Законі України "Про прожитковий мінімум" є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Натомість законодавцем, шляхом прийняття наведених вище редакцій Законів України «Про державний бюджет України на 2021 рік», «Про державний бюджет України на 2022 рік», «Про державний бюджет України на 2023 рік» та «Про державний бюджет України на 2024 рік» фактично було розширено перелік основних соціальних і демографічних груп населення та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для суддів, прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. При цьому, розмір прожиткового мінімуму для вказаних категорій осіб встановлено у розмірі меншому, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Необхідно наголосити, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до суддів іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з огляду на таке.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України у п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням, у тому числі, на норми міжнародного права підкреслив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року №11-р/2018).

Відповідно до п. 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року № 1 (2001), у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 статті 124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.

За таких обставин при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідачі мають керуватись виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів» та Законом України «Про прожитковий мінімум», які не передбачають встановлення окремого розміру прожиткового мінімуму для суддів. При цьому, застосування статей 7 Законів України «Про державний бюджет України на 2021 рік», «Про державний бюджет України на 2022 рік», «Про державний бюджет України на 2023 рік» та «Про державний бюджет України на 2024 рік» в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2 102 гривні прямо суперечить статті 130 Конституції України.

Законами України «Про державний бюджет України на 2021 рік», «Про державний бюджет України на 2022 рік», «Про державний бюджет України на 2023 рік» та «Про державний бюджет України на 2024 рік», як і будь-яким іншими діючими нормативно-правовими актами, не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені:

- ч. 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами);

- статтею 130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій);

- статтею 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» (встановлює перелік до основних соціальних і демографічних груп населення).

Норми права, які містяться у перелічених статтях є зрозумілими та доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними у межах спірних правовідносин, в силу чого мають вищу юридичну силу і тому мають виконуватись.

Відтак, неможливо розглядати положення статей 7 Законів України «Про державний бюджет України на 2021 рік», «Про державний бюджет України на 2022 рік», «Про державний бюджет України на 2023 рік» та «Про державний бюджет України на 2024 рік» в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2 102 гривні, як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди.

Відповідно до вимог статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Враховуючи наведене, оскільки стаття 7 Законів України «Про державний бюджет України на 2021 рік», «Про державний бюджет України на 2022 рік», «Про державний бюджет України на 2023 рік» та «Про державний бюджет України на 2024 рік» в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2 102 гривні не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії.

Верховним Судом вже було досліджено питання правозастосування у аналогічних правовідносинах.

Так, постановою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21 встановлено, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2 270, 00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102,00 грн), на підставі абз. 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», було неправомірним.

Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом і при розгляді справи № 240/3795/22 (постанова від 27 липня 2023 року), постановою КАС ВС від 29 серпня 2024 року по справі № 240/5659/22 та інших.

Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з позовної заяви, позивачу до 01 січня 2021 року нараховувалась суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад з розрахунку 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року з коефіцієнтом 1,25 до базового розміру посадового окладу за здійснення правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

01 січня 2021 року набрав чинності Закон України «Про державний бюджет України на 2021 рік», статтею 7 якого установлено у 2021 році, зокрема, прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня у розмірі 2 270 гривень.

Проте, зазначеною нормою Закону також установлено у 2021 році, зокрема, прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2 102 гривні.

На підставі зазначеного, починаючи з січня 2021 року відповідачем-1 позивачу нараховувалась суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад з розрахунку 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановленого на 01 січня 2021 року у розмірі 2 102 грн з коефіцієнтом 1,25 до базового розміру посадового окладу за здійснення правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб (м. Харків).

Крім того, 01 січня 2022 року набрав чинності Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік», статтею 7 якого установлено у 2022 році, зокрема, прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня у розмірі 2 481 гривня.

Проте, зазначеною нормою Закону також установлено у 2022 році, зокрема, прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2 102 гривні.

На підставі зазначеного, починаючи з січня 2022 року відповідачем-1 позивачу нараховувалась суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад з розрахунку 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді встановленого на 01 січня 2022 року у розмірі 2 102 грн з коефіцієнтом 1,25 до базового розміру посадового окладу за здійснення правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Крім того, 01 січня 2023 року набрав чинності Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік», статтею 7 якого установлено у 2023 році, зокрема, прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня у розмірі 2 684 гривні.

Проте, зазначеною нормою Закону також установлено у 2023 році, зокрема, прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2 102 гривні.

На підставі зазначеного, починаючи з січня 2023 року відповідачем-1 позивачу нараховувалась суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад з розрахунку 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді встановленого на 01 січня 2023 року у розмірі 2 102 грн з коефіцієнтом 1,25 до базового розміру посадового окладу за здійснення правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Крім того, 01 січня 2024 року набрав чинності Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», статтею 7 якого установлено у 2024 році, зокрема, прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня у розмірі 3 028 гривень.

Проте, зазначеною нормою Закону також установлено у 2024 році, зокрема, прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2 102 гривні.

На підставі зазначеного, починаючи з січня 2024 року відповідачем-1 позивачу нараховувалась суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад з розрахунку 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді встановленого на 01 січня 2024 року у розмірі 2 102 грн з коефіцієнтом 1,25 до базового розміру посадового окладу за здійснення правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський Суд з прав людини (далі також ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплат не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23). У п. 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява №70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява №14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі також Конвенція) встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13 січня 2011 року (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-ІІ).

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Другого апеляційного адміністративного суду здійснити перерахунок та виплату, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, з урахуванням раніше виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів, починаючи з 01 січня 2021 року по день ухвалення рішення у цій справі (включно), суд зазначає, що позивачем до позовної заяви додано лист Другого апеляційного адміністративного суду №2.1-28/38706/24 від 25.09.2024, з якого вбачається, що позивачу з 01.01.2021 по вересень 2024 року суддівська винагорода та допомога на оздоровлення виплачені виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді на 1 січня 2021 року в розмірі 2102 гривні.

Таким чином документально підтверджено неправомірне нарахування позивачу суддівської винагороди по 30.09.2024 включно. Доказів неправомірних виплат після цього періоду до суду не надано. Отже, вимога позивача щодо зобов`язальних дій по день винесення рішення задоволенню не підлягає.

Підсумовуючи викладене, Другим апеляційним адміністративним судом допущено протиправні дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102,00 грн, отже, порушені права позивача мають бути захищені в судовому порядку.

При вирішенні питання щодо обрання належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача суд бере до уваги, що за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансовою забезпечення усіх інших судів, окрім Верховною Суду та вищих спеціалізованих судів. Отже, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року №4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон №4901-VІ) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень. Пунктом 8 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип цільового використання бюджетних коштів, відповідно до якого бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.

В Україні запроваджена і діє бюджетна програма КПКВК 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, метою якої є виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, а завданням цієї програми є виплата заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів. При цьому саме в межах бюджетної програми КПКВК 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів передбачено бюджетні призначення та асигнування на виплату заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів, яка стягується у безспірному порядку на підставі Закону №4901-VI та постанови Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Постанова №845). Крім того, таке стягнення на підставі пункту 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, Закону №4901-VІ, Постанови №845 здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, який відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ «Про виконавче провадження» не є органом примусового виконання.

Відповідно до статті 3 Закону №4901-VІ, пункту 25 Постанови №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі №580/4201/20, у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів, призначена саме для таких цілей. Приписами пункту 25 Порядку №845 обумовлено, що наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. Враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону №4901-VI, списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (ДСА України).

В постановах від 23 червня 2021 року у справі №520/13014/2020, від 22 липня 2021 року у справі №460/6542/20, від 05 серпня 2021 року у справі №160/6089/20, а також у низці інших постанов Верховний Суд вказував на те, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити Другий апеляційний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по день ухвалення рішення у цій справі (включно), нарахованої виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 року у розмірі 2 270,00 грн, на 01 січня 2022 року у розмірі 2 481,00 грн, на 01 січня 2023 року 2 684,00 грн, на 01 січня 2024 року у розмірі 3 028,00 грн, суд зазначає наступне.

На час розгляду справи відсутні обставини, які б дозволяли вважати, що у разі задоволення позову Другим апеляційним адміністративним судом не буде вчинено всіх залежних від нього дій щодо отримання фінансування з боку Державної судової адміністрації України грошових коштів для здійснення позивачу відповідних виплат, тому дана вимога є передчасною та задоволенню не підлягає.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправні дії щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102,00 грн, отже, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню шляхом зобов`язання Другого апеляційного адміністративного суду здійснити перерахунок та виплату, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, з урахуванням раніше виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів, починаючи з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2024 року, обчисливши її розмір виходячи з наступних розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб:

- з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року 2 270,00 грн;

- з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року 2 481,00 грн;

- з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року 2 684,00 грн.

- з 01 січня 2024 року по 30 вересня 2024 року 3 028,00 грн.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Другого апеляційного адміністративного суду (майдан Театральний, буд. 1, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61057, ЄДРПОУ 42256976), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021, ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Другого апеляційного адміністративного суду у повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2024 року, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 року у розмірі 2 270,00 грн, на 01 січня 2022 року у розмірі 2 481,00 грн, на 01 січня 2023 року 2 684,00 грн, на 01 січня 2024 року у розмірі 3 028,00 грн.

Визнати протиправними дії Другого апеляційного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102,00 грн.

Зобов`язати Другий апеляційний адміністративний суд (майдан Театральний, 1, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 42256976) здійснити перерахунок та виплату, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, з урахуванням раніше виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів, починаючи з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2024 року, обчисливши її розмір виходячи з наступних розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб:

- з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року 2 270,00 грн;

- з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року 2 481,00 грн;

- з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року 2 684,00 грн.

- з 01 січня 2024 року по 30 вересня 2024 року 3 028,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М.Панов