Ухвала

від 27.11.2024 по справі 760/22494/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №760/22494/24 Слідчий суддя ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/824/7405/2024 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод залізобетонних виробів «Дорожні та енергетичні конструкції» на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні №42024110000000031 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2024 року задоволено клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів Бюро економічної безпеки Київської обласної прокуратури ОСОБА_7 про накладення арешту у кримінальному провадженні №42024110000000031 та накладено арешт (з забороною користування та розпорядження) на майно, вилучене в ході проведення обшуку 12 вересня 2024 року за місцезнаходженням ТОВ «Завод залізобетонних виробів «Дорожні та енергетичні конструкції» у нежитлових приміщеннях адміністративно - побутового корпусу літ. А2 за адресою: АДРЕСА_1 , повний перелік згідно резолютивної частини ухвали слідчого судді.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, адвокат ОСОБА_6 в інтересах ТОВ «Завод залізобетонних виробів «Дорожні та енергетичні конструкції» подав апеляційну скаргу з доповненнями, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.

Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що вказане майно не відповідає критеріям ст. 98 КПК України та не містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Апелянт наголошує на відсутності події та ознак складу (обґрунтованої підозри) кримінального правопорушення, а також процедури належного досудового розслідування в цілому.

Апелянт зазначає, що в порушення вимог КПК України в оскаржуваній ухвалі не наведено жодних встановлених досудовим розслідуванням обставин, із посиланням на допустимі докази, а також мотивів, з яких прокурор виходив, ініціюючи питання про накладення арешту на майно, та дійшов висновку про існування потреб досудового розслідування, які б виправдовували такій ступінь втручання у право власності особи, який унеможливлює реалізацію нею відповідних правомочностей.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення адвоката ОСОБА_8 в інтересах ТОВ «Завод залізобетонних виробів «Дорожні та енергетичні конструкції», який підтримав апеляційну скаргу та просила її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_7 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вбачається із матеріалів судового провадження, територіальним управлінням БЕБ у Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 42024110000000031 від 18.01.2024 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України.

Під час здійснення досудового розслідування встановлено, що посадові особи пов`язаних між собою суб`єктів господарської діяльності - ТОВ «Завод залізобетонних виробів «Дорожні та енергетичні конструкції» (ЄДРПОУ 43409145) та ТОВ «СУЧАСНІ БЕТОННІ РІШЕННЯ» (ЄДРПОУ 42824510), із залученням посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, розробили схему щодо привласнення бюджетних коштів, виділених на закупівлі найпростіших укриттів цивільного захисту у вигляді модульних швидкоспоруджуваних захисних споруд в рамках виконання цільових програм щодо забезпечення населення найпростішими укриттями, шляхом внесення до офіційних документів недостовірних відомостей щодо проходження сертифікації та випробувань на відповідність укриттів захисним властивостям відповідно до вимог ДБН та ДСТУ, встановивши клас захисту А-ІІ, який фактично не відповідає заявленим вимогам, що в подальшому призвело до привласнення бюджетних коштів в особливо великих розмірах.

Місцем здійснення господарської діяльності ТОВ «Завод залізобетонних виробів «Дорожні та енергетичні конструкції» (ЄДРПОУ 43409145) та ТОВ «СУЧАСНІ БЕТОННІ РІШЕННЯ» (ЄДРПОУ 42824510) є офісні приміщення розташовані на 1-му поверсі будинку 97, пр-т. Поля Олександра (колишній Кірова), м. Дніпро.

12.09.2024 за адресою: АДРЕСА_1 на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва проведено обшук під час якого виявлено та вилучено майно, повний перелік згідно ухвали слідчого судді.

Постановою про визнання речових доказів та визначення місця їх зберігання від 12.09.2024 року, вилучене майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №42024110000000031 від 18.01.2024 року.

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2024 року задоволено клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів Бюро економічної безпеки Київської обласної прокуратури ОСОБА_7 про накладення арешту у кримінальному провадженні №42024110000000031 та накладено арешт (з забороною користування та розпорядження) на майно, вилучене в ході проведення обшуку 12 вересня 2024 року за місцезнаходженням ТОВ «Завод залізобетонних виробів «Дорожні та енергетичні конструкції» у нежитлових приміщеннях адміністративно - побутового корпусу літ. А2 за адресою: АДРЕСА_1 , повний перелік згідно резолютивної частини ухвали слідчого судді.

Задовольняючи клопотання прокурора, слідчий суддя виходив з того, що існують підстави, визначені у ч. 2 ст. 170 КПК України, для накладення арешту на зазначене вище майно з метою збереження речових доказів.

З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Так, до матеріалів клопотання долучено постанову детектива відділу детективів Підрозділу детективів Територіального управління БЕБ У Київській області ОСОБА_9 про визнання речових доказів та визначення місця їх зберігання від 12.09.2024 року, якою вилучене майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №42024110000000031 від 18.01.2024 року (а.с. 35-40).

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів Бюро економічної безпеки Київської обласної прокуратури ОСОБА_7 про накладення арешту у кримінальному провадженні №42024110000000031 та наклав арешт (з забороною користування та розпорядження) на майно, вилучене в ході проведення обшуку 12 вересня 2024 року за місцезнаходженням ТОВ «Завод залізобетонних виробів «Дорожні та енергетичні конструкції» у нежитлових приміщеннях адміністративно - побутового корпусу літ. А2 за адресою: АДРЕСА_1 , повний перелік згідно резолютивної частини ухвали слідчого судді, з тих підстав, що вказане майно у встановленому законом порядку визнане речовими доказами у межах кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на вилучене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна, може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вказане майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Доводи апелянта про невідповідність вилученого майна критеріям речових доказів є безпідставними, оскільки встановлені слідчим суддею фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вищевказане вилучене майно може містити відомості, які можуть бути використані як докази факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст.98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.

Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.

Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.

Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

А відтак, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на відсутність обґрунтованої підозри щодо причетності до вчинення кримінального правопорушення, як безпідставні.

Інші, зазначені в апеляційній скарзі, доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.

Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод залізобетонних виробів «Дорожні та енергетичні конструкції» залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2024 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя

ОСОБА_10