Рішення

від 28.11.2024 по справі 201/14834/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/14834/24

Провадження № 2-о/201/592/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

28 листопада 2024 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Наумової О.С., за участю секретаря судового засідання Моренко Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Соборний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одесса), про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України,

ВСТАНОВИВ:

26 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з заявою, в якій заінтересованою особою зазначила Соборний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Наумової О.С. від 26 листопада 2024 року відкрито провадження у справі (а.с. 22).

У поданій заяві ОСОБА_1 просить суд встановити фактсмерті свого батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 07 серпня 1997 року Приморським РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області), проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на тимчасово окупованій території у місті Маріуполь.

Посилається на те, що її батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на тимчасово окупованій території за місцем свого проживання.

Отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно достатті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

Встановлення факту смерті необхідно заявниці, зокрема, для реєстрації факту смерті.

Факт смерті підтверджується наступними документами: свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 20 серпня 2024 року, де зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер в Донецькій області у місті Жданов 11 серпня 2024 року у віці 72 років; довідкою про причину смерті, де зазначено, що батько заявниці помер від серцево-судинної недостатності.

Представник заявниці адвокат Олексієнко Ю.О. (діє на підставі ордера серії АЕ № 1221377 від 12 листопада 2024 року а.с. 17) надала до суду заяву, в якій просила справу розглянути без їх участі, без фіксації технічними засобами. Заявлені вимоги підтримала повністю, просила їх задовольнити.

Одночасно, повідомила суд про те, що оригінали свідоцтва про смерть, довідки про причини смерті та паспорт батька заявниці - ОСОБА_3 на даний час знаходяться на тимчасово окупованій території і надати їх до суду в оригіналі заявниця не має змоги. В той же час, заявниця повідомляє суд про те, що фотографії оригіналів свідоцтва про смерть, довідки та паспорту їй були надіслані за допомогою застосунку Viber її матір`ю, яка на даний час продовжує перебувати на тимчасово окупованій території у місті Маріуполь (а.с. 26 - 28).

Представник Соборного відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звернувся (а.с. 25).

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, розгляд справи здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши всі обставини у справі та перевіривши їх доказами, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ч. 1ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з п. 5 ч. 2ст. 293 ЦПК Українисуд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Пунктом 8 частини 1ст. 315 ЦПК Українипередбачено, що, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

У відповідності дост. 317 ЦПК Українизаява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Справи про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду.

Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, підлягає негайному виконанню.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , є донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Даний факт підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 09 липня 1979 року (а.с. 12).

ОСОБА_2 народився у місті Маріуполь Донецької області, мав паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Приморським РУ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області 07 серпня 1997 року, на час смерті був зареєстрований у АДРЕСА_1 (а.с. 13 - 14).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Радянська Україна Мангушського району Донецької області помер ОСОБА_2 .

Факт смертібуло зафіксованона підставісвідоцтва просмерть,виданого відділомРАЦС Першотравневогорайонного управлінняюстиції Міністерстваюстиції Донецькоїнародної республіки20серпня 2024року (актовийзапис №258)та довідкоюпро причинусмерті доформи 106/у№ 94від 12серпня 2024року,виданою Державнимбюджетним закладом«Мангушський центрпервинної медико-санітарноїдопомоги»,згідно зяким ОСОБА_2 ,помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ,причина смерті:хронічнасерцево-судиннанедостатність, ішемічна хвороба серця, атеросклероз, кардіосклероз із гіпертензією (а.с. 15 - 16).

У відповідності до вимог ч. 5ст. 100 ЦПК Україниоригінали електронних доказів з ініціативи суду перевірені під час розгляду справи.

Встановлення факту смерті необхідно заявниці для отримання свідоцтва про смерть згідно з вимогами чинного законодавства України та оформлення факту смерті батька відповідно до національного законодавства України.

Суд вважає вимоги заяви підлягаючими задоволенню, виходячи з такого.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22 грудня 2022 року затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (зі змінами та доповненнями). Згідно цього наказу Маріупольський район включено в перелік населених пунктів, які перебувають у тимчасовій окупації.

Постановою Верховної ради України № 807-ІХ від 17 липня 2020 року утворено у Донецькій області Маріупольський район (з адміністративним центром у місті Маріуполь) у складі територій Кальчицької сільської, Мангушської селищної, Маріупольської міської, Нікольської селищної, Сартанської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, місце смерті батька заявниці є територією, що не підконтрольна державній владі України.

Відповідно до ст.ст.3,8,9 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18 грудня 1996 року, параграф 45), ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року, §142).

Таким чином, сформульовані в рішеннях Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки можливості збору доказів смерті особи на окупованій території істотно обмежені.

Порядок встановлення факту смерті та її причин, встановленийЗаконом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»та Інструкцією щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть (форма № 106/о), затвердженоюнаказом МОЗ України від 08 серпня 2006 року № 545.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у строки, визначені частиною другою цієї статті, та до закінчення одного року з дня настання смерті, проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання (ч. 3 ст. 17 Закону).

Отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно достатті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

Свідоцтво про смерть, видане відділом РАЦС Першотравневого районного управління юстиції Міністерства юстиції Донецької народної республіки 20 серпня 2024 року та довідка про причину смерті до форми 106/у № 94 від 12 серпня 2024 року, видана Державним бюджетним закладом «Мангушський центр первинної медико-санітарної допомоги» підтверджують той факт, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до п. 1постанови № 5 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, якщо від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Відповідно до роз`яснень п. 13 постанови № 5 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин. Згідно з п. 18постанови № 5 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органі, а є лише підставою для їх одержання. Згідно з п. 9 листа ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору розглядається за правилами окремого провадження.

Відповідно достатті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України. Статтями15,16,18 ЦК Українивстановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право способом, що встановлений договором або законом.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності дост. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно з ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно зст. 82 ЦПК Україниобставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно доЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскількист. 81 ЦПКзакріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст.43,49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

За викладених обставин, суд вважає можливим задовольнити заяву ОСОБА_1 та встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в місті Маріуполь, Донецької області, мав паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Приморським РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області 07 серпня 1997 року, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час смерті був зареєстрований в АДРЕСА_1 , від хронічної серцево-судинної недостатності, ішемічної хвороби серця, атеросклерозу, кардіосклерозу із гіпертензією, з метою подальшої реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання відповідного свідоцтва про смерть.

Таким чином обставини заяви про встановлення юридичного факту (факту смерті) знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового засідання, доведені, а тому заява обґрунтована і підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 4ст. 317 ЦПК Україниухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п. 18Постанові Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31 березня 1995 року(із змінами, внесеними згідно зпостановою Пленуму ВСУ № 15 від 25 травня 1998 року) при постановлені рішення в справах про встановлення фактів, розподіл судових витрат не застосовується.

На підставі викладеного, керуючись ст.3,8,19,55,124,129 Конституції України,ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»,ст. 9 Закону України «Про забезпечення праві свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст.ст.4,5,18,43,49,76-81,84,89,258,259,263-265,268,317 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Соборний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одесса), про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України, -задовольнити.

Встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Маріуполь Донецької області (мав паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Приморським РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області 07 серпня 1997 року, був зареєстрований в АДРЕСА_1 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Радянська Україна Мангушського району Донецької області, від хронічної серцево-судинної недостатності, ішемічної хвороби серця, атеросклерозу, кардіосклерозу із гіпертензією, з метою подальшої реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання відповідного свідоцтва про смерть.

Рішення суду є підставою для державної реєстрації смерті особи.

Рішення допустити до негайного виконання. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлений03 грудня 2024 року.

Суддя О.С. Наумова