Постанова

від 03.12.2024 по справі 420/14530/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2024 р. Категорія: 1080200000м. ОдесаСправа № 420/14530/24Перша інстанція: суддя Самойлюк Г.П.,

час і місце ухвалення: письмове провадження,

м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Семенюка Г.В.,

суддів Домусчі С.Д., Шляхтицького О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Одеської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕНЕРАЦІЯ ЕНЕРДЖІ" до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Одеської митниці, в якій позивач просить суд: - визнати протиправними і скасувати рішення Одеської митниці від 23 квітня 2024 року № UA500500/2024/000266/2 Про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 23 квітня 2024 року № UA500500/2024/000490, мотивуючи його тим, що в ході здійснення господарської діяльності між ТОВ ГЕНЕРАЦІЯ ЕНЕРДЖІ у якості Покупця та фірмою АЕ Solar CO..Ltd (Китайська народна республіка) у якості Продавця укладено зовнішньоекономічний контракт купівлі-продажу товарів № 24011946 від 19.01.2024 року. Згідно п. 1. Контракту Продавець зобов`язався продати товар - монокристалічний сонячний модуль АЕ METEOR AE580CMD-144BDS, у кількості 720 шт., вартість однієї штуки - 70.76 Долларів США, загальна вартість - 50 947.20 Доларів США. На виконання умов Контракту та з метою митного оформлення товарів контрагентом було передано позивачу відповідний Інвойс № 20240119066AES від 19.01.2024 року з посиланням на контракт № 24011946 від 19.01.2024 року, яким узгоджено поставку товару за цим контрактом, а саме - монокристалічний сонячний модуль АЕ METEOR AE580CMD- 144BDS, у кількості 720 шт, на загальну суму50 947.20 Доларів США. 04.08.2023 позивачем до Одеської митниці подано електронну митну декларацію № 24UA500500014315U3, а також, на виконання вимог ч. 1 ст. 49, ч. 2 ст. 53 МК України, були подані документи, що підтверджують митну вартість товарів за ціною 50 947.20 дол. США і обраний перший (основний) метод її визначення. За результатами митного оформлення ЕМД відповідачем прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2024/000490 від 23.04.2024 року та рішення про коригування митної вартості № UA500500/2024/000266/2 від 23.04.2024 року. Позивач не згодний з карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № № UA500500/2024/000490 від 23.04.2024 року та рішенням про коригування митної вартості № UA500500/2024/000266/2 від 23.04.2024 року, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, в зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500500/2024/000266/2 від 23.04.2024 року. Визнано протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці № UA500500/2024/000490 від 23.04.2024 року. Стягнуто з Одеської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ГЕНЕРАЦІЯ ЕНЕРДЖІ витрати зі сплати судового збору в розмірі 12 520, 89 грн. (дванадцять тисяч п`ятсот двадцять гривень, вісімдесят дев`ять копійок). Стягнуто з Одеської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ГЕНЕРАЦІЯ ЕНЕРДЖІ судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000, 00 грн. (п`ять тисяч гривень, 00 копійок).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Одеська митниця подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що на виконання вимог статті 54 МКУ та зв`язку із спрацюванням профілів ризику системи управління ризиками щодо можливого заниження митної вартості, під час здійснення Одеською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією (МД) № 24UA500500014157U5 від 23.04.2024 встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, наявні ознаки підробки та не містяться всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2024/000266/2 від 23.04.2024, а саме: 1) відповідно до пп.в) п.2 ч.10 ст.58 Митного кодексу України (далі МКУ) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. Проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару; 2) у інвойсі від 19.01.2024 №20240119066AES зазначено, що передплата здійснюються у розмірі 100%, але у наданому банківському платіжному документі №19 від 19.01.2024 відсутнє посилання на інвойс та наявне посилання лише на контракт, що не дає змогу ідентифікувати за якою саме поставкою здійснюється оплата. Також, у банківському платіжному документі № 19 від 19.01.2024 відсутні відомості про ID ключі виконавців надавача платіжних послуг (банку), які свідчать про виконання операцій за такими платіжними інструкціями або печатки банка які б засвідчували про проведення даної операції.; 3) в СМR № 1804/1 від 18.04.2024 зазначено, що перевізником є ТОВ Транспортна компанія БЛАСКО, але договір транспортного експедирування було складено з ТОВ Октопод шипінг компані.; 4) згідно контракту № 24011946 від 19.01.2024 страховку сплачує покупець, але до митного оформлення не було надано оформлений страховий поліс; 5) в копії експортної декларації зазначено умови поставки FOB, проте, не зазначено географічний пункт переходу відповідальності за втрату товарів та витрат на транспортування товарів від продавця до покупця. Апелянт зазначає, що Одеська митниця під час здійснення контролю митної вартості товарів позивача та прийняття картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2024/000490 від 23.04.2024 року та рішення про коригування митної вартості № UA500500/2024/000266/2 від 23.04.2024 року діяла у відповідності до вимог законів та інших нормативно-правових актів України, не порушувала права та законні інтереси позивача, а тому відсутні підстави для задоволення адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю ГЕНЕРАЦІЯ ЕНЕРДЖІ.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що в ході здійснення зовнішньоекономічної діяльності між ТОВ ГЕНЕРАЦІЯ ЕНЕРДЖІ у якості Покупця та фірмою АЕ Solar CO..Ltd (Китайська народна республіка) у якості Продавця укладено зовнішньоекономічний контракт купівлі-продажу товарів № 24011946 від 19.01.2024 року.

Згідно п. 1. Контракту Продавець зобов`язався продати товар - монокристалічний сонячний модуль АЕ METEOR AE580CMD-144BDS, у кількості 720 шт., вартість однієї штуки - 70.76 Доларів США, загальна вартість - 50 947.20 Доларів США.

Відповідно до п. 2. Контракту товар постачається із Шанхаю на умовах FOB (Інкотермс), 100% передплата, строки доставки до 15 днів після отримання оплати, термін доставки в Україну до 180 днів.

У п. З Контракту зазначається, що продавець повинен надати разом з Товаром наступну документацію: рахунок та пакувальний лист.

У п. 4 Контракту зазначаються вимоги до пакування Товару: морська упаковка: кожен модуль повинен містити штрих-код або серійний номер і етикетку на зворотному боці. Крім того, серійний номер (штрих-код) модулів, що містять, повинні бути вказані на зовнішній стороні кожної коробки.

Позивач 23.04.2024 року здійснив декларування поставленого в Україну товару за митною декларацією, в якій митну вартість товару визначено за першим методом - за ціною договору (контракту).

Для підтвердження вказаних у декларації відомостей до митного органу був поданий відповідний пакет документів згідно з Митним кодексом України, а саме: пакувальний лист (Packing list) Б/н від 19.01.2024; - рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) № 20240119066ES від 19.01.2024 року; - домашній коносамент (House bill of lading) № ZM24020203 від 12.02.2024 року; - автотранспортна накладна (Road consignment note) 1804/1 від 18.04.2024 року, декларація про походження товару б/н від 19.01.2024 року; -банківський платіжний документ, що стосується товару № 19 від 25.01.2024 року;- документ, що підтверджує перевезення товару; № 2363 від 17.04.2024 року; - прейскурант (прайс-лист) виробника товару б/н від 01.01.2024 року; - зовнішньоекономічний контракт №24011946 від 19.01.2024 року; - договір про надання послуг митного брокера № 0401 від 18.01.2023 року; - договір (контракт) на перевезення № 156/05-23 від 11.05.2022 року; - копія митної декларації країни відправлення № 223120240000573748 від 07.02.2024 року.

Проте, під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості митним органом встановлено, що подані документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів.

23.04.2024 року Одеською митницею прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2024/000490 та рішення про коригування митної вартості № UA500500/2024/000266/2.

В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів № UA500500/2024/000266/2 від 23.04.2024 року зазначено, що в поданих документах містяться розбіжності. Надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів, а саме:

1) відповідно до пп.в) п.2 ч.10 ст.58 Митного кодексу України (далі МКУ) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. Проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;

2) у інвойсі від 19.01.2024 № 20240119066AES зазначено, що передплата здійснюються у розмірі 100%, але у наданому банківському платіжному документі №19 від 19.01.2024 відсутнє посилання на інвойс та наявне посилання лише на контракт, що не дає змогу ідентифікувати за якою саме поставкою здійснюється оплата. Також у банківському платіжному документі №19 від 19.01.2024 відсутні відомості про ID ключі виконавців надавача платіжних послуг (банку), які свідчать про виконання операцій за такими платіжними інструкціями або печатки банка які б засвідчували про проведення даної операції.;

3) в СМR № 1804/1 від 18.04.2024 зазначено, що перевізником є ТОВ Транспортна компанія БЛАСКО, але договір транспортного експедирування було складено з ТОВ Октопод шипінг компані;

4) згідно контракту № 24011946 від 19.01.2024 страховку сплачує покупець, але до митного оформлення не було надано оформлений страховий поліс;

5) в копії експортної декларації зазначено умови поставки FOB, проте, не зазначено географічний пункт переходу відповідальності за втрату товарів та витрат на транспортування товарів від продавця до покупця.

Враховуючи спрацювання профілів ризику автоматизованої системи аналізу та управління ризиками відповідних форм митного контрою щодо вжиття заходів з метою перевірки числових значень складових митної вартості товарів, декларанту запропоновано протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: -виписку з бухгалтерської документації; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; - каталоги, специфікації фірми виробника товару; - копію митної декларації країни відправлення з перекладом на українську мову.

Одеська митниця, приймаючи Рішення про коригування митної вартості товарів, визначила їх митну вартість резервним методом, із застосуванням рівня митної вартості оформлених товарів, митне оформлення яких вже здійснено, на підставі баз даних АСМО Інспектор-2006 та ЄАІС Держмитслужби ввезення товарів, заявлених до митного оформлення, яка є більшою ніж заявлено декларантом.

Позивачу, як декларанту, роз`яснено, що у разі незгоди з вказаним рішенням, останній має право на його оскарження, а також право на випуск товарів у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.

Позивач, вважаючи протиправними вказані рішення відповідача, звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами обставин надання неповних відомостей, а також існування розбіжностей, неточностей, які б впливали на рівень митної вартості товарів, ознак підробки цих документів або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

П`ятий апеляційний адміністративний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке:

Статтею 543 МК України визначено, що безпосереднє здійснення державної митної справи покладається на органи доходів та зборів.

До митної справи відповідно до ст. 7 МК України відносяться, крім іншого, встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення.

Згідно з п. 23, 24 ст. 4 МК України митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку; митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Згідно положень Митного кодексу України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, якою є відповідно до ст. 49 МК України, їх вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 2 ст. 53 МК України визначений перелік документів, які декларант подає митному органу щодо підтвердження митної вартості товарів і обраний метод її визначення. Такими документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 МКУ у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, перелік яких визначений в даній нормі закону.

Таким чином, митний орган має право вимагати від декларанта додаткових документів лише при наявності визначених законом підстав, чітко зазначених в ч. 3 ст. 53 МКУ (- розбіжності у документах, - ознаки підробки документів, - або вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари).

В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів № № UA500500/2024/000266/2 від 23.04.2024 року зазначено, що подані позивачем документи містять розбіжності.

Жодного належного та допустимого доказу, що надані позивачем документи містять розбіжності не надано. Розбіжність це відсутність однаковості в документах щодо митної вартості товару. В рішенні відсутні посилання на розбіжності в наданих документах.

В той же час в договорі, декларації, Інвойсі, які є основними документами, жодних розбіжностей саме у вартості товару не міститься.

Крім того, суд критично оцінює твердження відповідача в рішенні про коригування митної вартості товарів щодо наявності в наданих декларантом документах ознак підробки.

Суд зазначає, що згідно з підпунктом 29 п.5 Положення про здійснення установами фінансового моніторингу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 28.07.2020 № 107, підробка - створення (повністю або частково) документа, подібного на справжній/автентичний документ, з метою незаконного його використання як справжнього/автентичного документа.

Пленум Верховного Суду України у п. 6 постанови Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил № 8 від 03.06.2005 року вказав, що підробленими треба вважати як фальшиві документи, так і справжні, до яких внесено неправдиві відомості чи окремі зміни, що перекручують зміст інформації щодо фактів, які ними посвідчуються, а також документи з підробленими підписами, відбитками печаток та штампів.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду та відповідно до п. 2 ст. 6 Конвенції "про захист прав людини та основоположних свобод" кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Статтею 358 Кримінального кодексу України за підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів передбачено кримінальну відповідальність, проте будь-яких доказів порушення кримінальної справи за фактом підробки документів стосовно декларанта митним органом не наведено.

Таким чином, зазначені твердження митного органу є лише припущеннями, та останнім ніяк не обґрунтовано, яким чином зазначені припущення митного органу впливають на митну вартість товару, а тому не можуть бути підставою для відмови в митному оформленні товару за наданими документами.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що доводи відповідача не можуть свідчити про ознаки підробки документів, поданих позивачем під час здійснення митного оформлення товару.

Щодо тверджень відповідача про коригування митної вартості товарів у зв`язку з відсутністю даних у наданих до митного оформлення позивачем документах щодо складової митної вартості товару як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт пов`язаних з пакуванням, в наслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару, суд зазначає наступне.

У п. 3 Контракту зазначається, що продавець повинен надати разом з Товаром наступну документацію: рахунок та пакувальний лист.

У п. 4 Контракту зазначаються вимоги до пакування Товару: морська упаковка: кожен модуль повинен містити штрих-код або серійний номер і етикетку на зворотному боці. Крім того, серійний номер (штрих-код) модулів, що містять, повинні бути вказані на зовнішній стороні кожної коробки.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до Класифікатора особливостей переміщення товарів через митний кордон України, у разі поставки товару у зворотній тарі у графі 37. Процедура митної декларації має бути зазначено ZZ32, в той час як у вказаній графі митної декларації № 24UA500500014312U3, позивачем зазначено ZZ00 (тара не зворотна та її вартість входить у ціну товару), що свідчить про відсутність особливостей переміщення товару, визначених цим Класифікатором.

Вказане свідчить про те, що продаж товару та його переміщення разом з упаковкою передбачено умовами контракту, вартість упаковки включається до ціни товару і витрати на упаковку або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних з пакуванням, були понесені не покупцем, а продавцем.

За таких обставин, при постачанні спірного товару вартість тари та пакування включена до ціни товару, яка вказана в інвойсі і тому, при визначенні складових митної вартості товару, не повинна була додаватись окремо.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 18.12.2019 року по справі № 160/8775/18 щодо аналогічних спірних правовідносин, в якій Верховний суд зазначив, що відповідно до пп в п. 1 ч.10 ст.58 МКУ при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додається вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням, якщо такі витрати (складові митної вартості) не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Тобто у разі включення до ціни товару вартості упаковки або пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням, їх вартість не додається при розрахунку митної вартості товару. Отже, за умовами зовнішньоекономічного контракту ціна товару включає в себе вартість пакування, у зв`язку з чим згідно з положеннями пп в п. 1 ч.10 ст.58 МКУ ці витрати не додаються до ціни, що фактично сплачена за товар, при визначені митної вартості.

Щодо тверджень відповідача про коригування митної вартості товарів у зв`язку з тим, що в СМR № 1804/1 від 18.04.2024 року зазначено в якості перевізника Транспортна компанія БЛАСКО, але договір транспортного експедирування було укладено з ТОВ Октопод шипінг компані, суд зазначає таке.

Для підтвердження вказаних у декларації відомостей до митного органу був поданий відповідний пакет документів згідно з Митним кодексом України, а саме: пакувальний лист (Packing list) Б/н від 19.01.2024; - рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) № 20240119066ES выд 19.01.2024 року; - домашній коносамент (House bill of lading) № ZM24020203 від 12.02.2024 року; - автотранспортна накладна (Road consignment note) 1804/1 від 18.04.2024 року, декларація про походження товару б/н від 19.01.2024 року; -банківський платіжний документ, що стосується товару №19 від 25.01.2024 року;- документ, що підтверджує перевезення товару; №2363 від 17.04.2024 року; - прейскурант (прайс-лист) виробника товару б/н від 01.01.2024 року; - зовнішньоекономічний контракт №24011946 від 19.01.2024 року; - договір про надання послуг митного брокера №0401 від 18.01.2023 року; - договір (контракт) на перевезення №156/05-23 від 11.05.2022 року; - копія митної декларації країни відправлення №223120240000573748 від 07.02.2024 року.

11.05.2022 року між ТОВ Генерація Енерджі та ТОВ Октопод шипінг компані укладено договір транспортного експедирування № 156/05-23.

Відповідно до вказаного договору ТОВ Октопод шипінг компані здійснювало транспортування товару до митної території України, що підтверджується домашнім коносаментом ( House bill of lading) ZM24020203 від 12.02.2024, який надано митному органу під час розмитнення товару.

ТОВ Октопод шипінг компані надало позивачу довідку про транспортні витрати - калькуляцію № 2263 від 17.04.2024 року, з якої вбачається, що витрати за доставку товару за маршрутом Шанхай (Китай) - Констанца (Румунія) склали 225 965, 83 гривні, а з Констанци (Румунія) до Рені (Україна) - 63 515, 79 гривень.

Вказана довідка надана позивачем під час митного оформлення товару.

Відповідно до змісту автотранспортної накладної (Road consignment note) СMR № 1804/1 від 18.04.2024 року вбачається, що за вказаною автотранспортною накладною транспортування товару здійснювалось від порту Рені до м.Одеси, тобто вказане транспортування здійснювалося після ввезення товару на митну територію України перевізником - TQB Транспортна компанія БЛАСКО на підставі договору транспортного експедирування № 151/02-23 від 15 лютого 2023 року.

Таким чином, суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо наявності розбіжностей в зазначенні перевізника.

Щодо посилань відповідача в оскаржуваному рішенні на не зазначення моменту переходу права власності, суд зазначає таке.

Відповідно до експортної декларації зазначено, що портом відправлення товару є порт Яншань (Шанхай), країна доставки Румунія, порт доставки Констанца (Румунія), умови поставки FOB.

Відповідно до положень Інкотерме 2010 - Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати, термін FOB (named port of shipment) англ. Free On Board, або Франко борт (... назва порту відвантаження).

Вказаний термін інкотермс 2010 означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту усі витрати і ризики чи втрата ушкодження товару повинен нести покупець. За умовами терміна FOB на продавця покладається обов`язок з митного очищення товару для експорту. Цей термін може застосовуватися тільки під час перевезення товару морським чи внутрішнім водним транспортом.

А тому, продавець за такою поставкою товару виконав постачання в той момент, коли товар відвантажений на судно в пору відправлення - порту Яншань (Шанхай).

Відповідно, саме з цього моменту відбувся перехід відповідальності за втрату товарів та витрат на транспортування товарів від продавця до покупця.

В свою чергу митна вартість жодним чином не залежить від місця переходу права власності на товар від постачальника до позивача, адже цей перехід не впливає на ціну товару та вартість транспортування.

Щодо посилань відповідача в оскаржуваному рішенні на те, що у наданому банківському платіжному документі №19 від 19.01.2024 року відсутнє посилання на інвойс та наявне посилання лише на контракт, що не дає змогу ідентифікувати за якою саме поставкою здійснюється оплата та на відсутність у банківському платіжному документі №19 від 19.01.2024 року відомостей про ID ключі виконавців надавача платіжних послуг (банку), які свідчать про виконання операцій за такими платіжними інструкціями або печатки банка які б засвідчували про проведення даної операції, суд зазначає наступне.

Відповідно до умов договору на підставі замовлення виставляється інвойс. Позивачем під час митного оформлення надано копію інвойсу №IVNT від 28.05.2023 року.

Відповідно до контракту № 24011946 від 19.01.2024 року загальна вартість за вказаним договором поставки склала 50 947, 20 Доларів США, аналогічна сума зазначена і в інвойсі №20240119066AES року, тобто за вказаним контрактом була одна поставка товару, який оплачено позивачем відповідно до банківського платіжного документа № 19 від 19.01.2024 року.

В оскаржуваному рішенні відповідач також зазначає, що в платіжних документах, що надані до митного оформлення, були відсутні відомості проключі виконавців надавача платіжних послуг (банку).

Суд зазначає, що надані позивачем платіжні інструкції містять зазначення про ID-ключі, хоча це і не є обов`язковим реквізитом.

Так, обов`язкові реквізити до платіжних інструкції встановлені п.14 Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216.

Надані декларантом платіжні інструкції чітко відповідають вимогам та містять усі обов`язкові реквізити.

Отже, посилання відповідача на відсутність відомостей проключі є безпідставним.

Крім того, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються, у зв`язку з чим відомості про умови оплати товару не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.

Щодо посилань відповідача на не надання позивачем страхового полісу, суд зазначає наступне.

За приписами пункту 7 частини 10 статті 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються також і витрати на страхування цих товарів, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Суд зазначає, що оскільки умови поставки за базисом FOBне зобов`язують продавця або покупця здійснити страхування товару, відтак підстав стверджувати, що витрати щодо страхування є складовою митної вартості товару, який поставляється на умовах цього базису поставки, немає.

З огляду на ту обставину, що перевезення товару здійснювалося на умовах поставки FOB, суд дійшоввисновку про відсутність у позивача необхідності (обов`язку) страхувати товар та нести витрати на транспортування вантажу. В своєму позові декларант й зазначає, що товар не страхувався.

Наведені висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2019 року у справі № 814/2463/14, від 14 серпня 2018 року у справі № 821/1617/17.

Таким чином, вірними є твердження позивача, стосовно того, що витрати на страхування не можуть бути включені до заявленої позивачем митної вартості, оскільки вони не були понесені, страхування вантажу продавцем не проводилось.

Судом встановлено, що подані позивачем контролюючому органу документи у їх сукупності, банківські платіжні доручення ідентифікуються як такі, за якими позивачем оплачений відповідно до договору товар. Подані інвойси та декларації країни відправлення відповідають даті укладення договору, товару вказаному у інвойсах та специфікаціях, особі покупця та вартості товару, що не може свідчити про розбіжністі числового значення митної вартості товару.

В свою чергу, посилання відповідача в рішенні про коригування митної вартості товару на відомості з баз даних ЄАІС не є доказом заниження митної вартості товарів в разі наявності у декларанта усіх документів, які підтверджують обґрунтованість заявленої митної вартості товару за ціною договору та не мають розбіжностей, які б не давали можливість визначити вартість товару.

Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також Інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 21.02.2018 у справі № 820/17417/14 та від 04.09.2018 у справі № 818/1186/17.

Наявність у названій системі інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначення за другорядними методами, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, сезонність, наявність знижок тощо), і сама по собі не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.

Відповідачем не доведено, що зазначені ним недоліки щодо умов поставки вплинули чи могли вплинути на заниження позивачем митної вартості імпортованого товару.

Суд вважає, що позивачем при здійсненні імпортування товару на митну територію України на підтвердження заявленої ним митної вартості товару було надано пакет документів у відповідності до переліку, закріпленого ч. 2 ст. 53 МК України.

При цьому, відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. Обов`язок доведення обґрунтованості такого сумніву митним органом констатований в постанові Верховного Суду від 06.03.2019р. у справі №809/278/17.

Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 20.02.2018р. у справі №809/1884/16, згідно якої посилання відповідача на те, що сума, яка зазначена в рахунку-фактурі (інвойсі), поданому декларантом, не була підтверджена, є безпідставними, оскільки положення ст. 53 МК України не містять вимог щодо додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість товару.

Доводи відповідача про те, що підставою для коригування митної вартості товару слугувало спрацювання системи управління ризиками не заслуговують на увагу, з огляду на те, що спрацювання системи є лише рекомендацією посадовій особі митного органу більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Окрім цього, згідно позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 11.09.2012р. в справі № 21-262а12, та Верховного Суду, викладеної в постанові від 30.10.2018р. у справі № 826/25605/15, ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

При цьому митним органом жодним чином не спростовано контрактну ціну оцінюваних товарів, об`єктивну можливість і спроможність відповідача визначити на підставі наданих позивачем документів зазначену ціну товарів, а також рівень митної вартості товарів за ціною договору за правилами, визначеними у ст. 58 МК України. Відповідач не підтвердив належними доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Крім іншого, суд акцентує увагу на тому, що відповідачем не доведено наявності підстав для застосування другорядних методів визначення митної вартості, а саме резервного методу.

Суд зазначає, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів не містить жодних пояснень з боку митного органу щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та інформації і джерел, які використовувались митницею при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів всупереч положенням п.п.2, 4 ч. 2 ст.55 МК України.

Згідно з наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24.05.2012 р. Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору митницею при визначенні митної вартості товарів у Графі 33 зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу); невірно проведений розрахунок митної вартості; невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу III Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

В оскаржуваному рішенні не визначено, яка з перелічених у ч. 2 ст. 58 МК України підстав у даному випадку стала причиною неможливості застосування першого методу, яка складова частина митної вартості товару не піддається обчисленню, або непідтверджена документально, чи неправильно обрахована, що позбавляло позивача можливості надати належні документи чи обґрунтування.

Таким чином, дослідивши надані позивачем для митного оформлення документи, копії яких містяться у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позивач надав усі документи, необхідні для визначення митної вартості, документи містять повну інформацію про митну вартість та її складові частини.

У свою чергу, відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами обставин надання неповних відомостей, а також існування розбіжностей, неточностей, які б впливали на рівень митної вартості товарів, ознак підробки цих документів або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про визнання протиправними та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2024/000490 від 23.04.2024 року та рішення про коригування митної вартості № UA500500/2024/000266/2 від 23.04.2024 року.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем подано до суду клопотання про стягнення судових витрат, а саме: сплаченого судового збору у розмірі 12 520, 89 грн. та витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги в розмірі 12 500, 00 грн. та витрат, пов`язаних із залученням перекладача.

Суд вважає, що по даній справі з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань підлягають стягненню на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 12 520, 89 грн.

Щодо розподілу судових витрат в частині витрат на правничу допомогу у розмірі 12 500, 00 грн., суд дійшов наступного висновку.

У відповідності з п.1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.5-7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У той же час відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд має враховувати складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у справі надано договір про надання правничої допомоги № 22-11 від 22 листопада 2022 року, додатковуу угоду до договору про надання правничої допомоги № 5 від 28.05.2024 року, акт приймання-передачі наданих послуг № 5 від 28.05.2024 року, докази оплати позивачем наданих послуг.

Відповідач надав заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Визначаючи суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до стягнення суми понесених витрат із критеріями, встановленими ч.5 ст. 134 КАС України суд враховує, що дана справа є справою незначної складності; розгляд справи відбувся в порядку спрощеного позовного провадження.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно висновку, висловленого у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі №905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відтак, з урахуванням наведеного при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, що узгоджується з правовим висновком, сформульованим у постанові Верховного суду від 08.04.2020 р. по справі № 922/2685/19.

Дослідивши матеріали справи, надані до суду представником позивача документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 12500,00 грн не є співмірним із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг).

Враховуючи зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що вказана справа не відноситься до категорії складних, розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судова практика щодо розгляду та вирішення даної категорії справ вже сформована, вивчення законодавчої бази та формування правової позиції не потребували багато часу.

Враховуючи наведене, заперечення відповідача, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 грн.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Одеської митниці, - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року по справі № 420/14530/24, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Г.В. СеменюкСудді С.Д. Домусчі О.І. Шляхтицький