Постанова

від 04.12.2024 по справі 380/8635/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/8635/24 пров. № А/857/17677/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Носа С.П., Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Західного регіону на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Грень Н.М. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (далі - ВМКЦ, клінічний центр, відповідач), в якому просила визнати протиправною бездіяльність ВМКЦ щодо не нарахування та невиплати їй компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.12.2015 по день її фактичної виплати 21.10.2023 та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.12.2015 по день її фактичної виплати 21.10.2023.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.06.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ВМКЦ подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивачка не зверталася до клінічного центру з відповідною заявою про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати №2050-ІІІ від 19.10.2000 (далі - Закон №2050) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, Уряд) №159 від 21.02.2001 (далі - Порядок №159), із адвокатським запитом звернувся адвокат позивачки, а відтак відповідач у такій виплаті позивачці не відмовляв (доказів протилежного матеріали справи не містять), а тому право позивачки не було порушено суб`єктом владних повноважень і її звернення до суду з позовом у цій частині позовних вимог є передчасним.

Позивачка не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що наказом начальника ВМКЦ (по стройовій частині) №169 від 05.09.2019, ОСОБА_1 була виключена зі списків особового складу клінічного центру та всіх видів забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.11.2022 по справі №380/7038/22 було визнано протиправними дії ВМКЦ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 01.03.2018 з урахуванням січня 2008 року як базового місяця та 01.12.2018 по 05.09.2019, з урахуванням березня 2018 року, як базового місяця, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ №44 від 15.01.2004 (далі - Порядок №44) та зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за вказані періоди та з урахуванням вказаних базових місяців, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку №44.

21.10.2023 відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.11.2022 по справі №380/7038/22 ОСОБА_1 була виплачена заборгованість із грошового забезпечення у сумі 82370,85 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ ПриватБанк.

06.03.2024 представник позивачки звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 01.12.2016 по день фактичної виплати.

Листом №550/2435 від 20.03.2024 відповідач відмовив у нарахуванні та виплаті спірної компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка має право на виплату їй компенсації втрати частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків виплати суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №889 від 22.09.2010 Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій (далі - Постанова №889), з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення,за період затримки виплати.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050 та Порядком №159.

Відповідно до ст.1 Закону №2050, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи)

Згідно ст.2 Закону №2050, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до ст.ст.3, 4 Закону №2050, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону №2050 КМУ було прийнято Порядок №159, відповідно до пункту 2 якого, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Згідно п.3, 4 Порядку №159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення). Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Системний аналіз приведених вище норм дає підстави дійти висновку, що основними умовами для виплати компенсації є : 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (в тому числі одноразової грошової допомоги) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050 та окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 29.03.2023 по справі №120/9475/21-а, від 15.10.2020 по справі №240/11882/19, від 13.01.2020 по справі №803/203/17, від 22.06.2018 по справі №810/1092/17.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем на виконання рішення суду, позивачці було виплачено 21.10.2023 заборгованість по грошовому забезпеченні в розмірі 82370,85 грн.

З урахуванням того, що несвоєчасне нарахування та виплата остаточного розрахунку з позивачкою відбулись з вини відповідача, а тому вона має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суми індексації грошового забезпеченняза весь період невиплати з 01.12.2015 по 21.10.2023.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Західного регіону залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року по справі №380/8635/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук