Постанова

від 04.12.2024 по справі 145/678/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 145/678/21

Провадження № 22-ц/801/2305/2024

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ратушняк І. О.

Доповідач:Шемета Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 рокуСправа № 145/678/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

секретар судового засідання Куленко О. В.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІНСАЙТ»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Тиврівська селищна рада Вінницької області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНСАЙТ», поданою генеральним директором ОСОБА_2 , на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 вересня 2024 року, ухвалене у складі судді Ратушняка І. О. в смт. Тиврів, дата складення повного судового рішення відповідає даті його ухвалення, -

в с т а н о в и в :

В квітні 2021 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Лісниченка С. В. звернувся до суду з позовом до ТОВ «ВІНСАЙТ» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, в якому просить: усунути перешкоди у користуванні належної йому земельної ділянки шляхом зобов`язання ТОВ «ВІНСАЙТ» повернути земельну ділянку кадастровий номер 0524583200:03:001:0050 площею 6,7280 га, яка розташована на території Жахнівського старостинства Тиврівської селищної ради Вінницької області за межами с. Жахнівка; скасувати державну реєстрацію договору оренди землі від 01 грудня 2019 року, укладеної між ТОВ «ВІНСАЙТ» та ним, яка була зареєстрована 27 липня 2018 року державним реєстратором Тиврівської державної адміністрації Вінницької області Магдалюком О. Г. за № 272114863.

Позов мотивований тим, що 01 грудня 2009 року він уклав договір оренди землі з ТОВ "ВІНСАЙТ" на належну йому земельну ділянку кадастровий номер 0524583200:03:001:0050 площею 6,7280 га терміном на 10 років.

В жовтні2019рокувінзвернувся до ТОВ «ВІНСАЙТ» зуснимпопередженням,що не має більше намірупродовжуватидоговіроренди на належну йому земельну ділянку та просивїїповернутиз 01 грудня 2019 року, однак отримаввідмову відТОВ «ВІНСАЙТ»вповерненні йомуземельноїділянки,оскількидоговірпідписаний терміномна 25 років.

Таким чином, йому стало відомо, що належна йому земельна ділянка перебуває в користуванні ТОВ «ВІНСАЙТ» на підставі договору оренди, який укладеного не на 10 років, як він підписував, а на 25 років.

Йому такожбуло наданокопію вказаногодоговору орендита актуприйому передачіземельноїділянки,ознайомившись з якими, він стверджує, що не укладав їх, а підписи в договорі оренди та акті прийому-передачі землі виконані не ним.

ОСОБА_1 було подано13грудня 2019року доТиврівського районногосуду Вінницької області позовну заяву про визнання договоруоренди земельноїділянки недійсним,він оплативналежним чиномпочеркознавчу експертизу підписів у договорі та акті прийому передачі земельної ділянки у справі № 145/2076/19. Експертами було встановлено, що підпис виконано не ним.

Однак під час знаходженнясправи у Тиврівському районномусуді Вінницькоїобласті,змінилася правовапозиція Верховногосуду уподібних спорах,а самеВелика ПалатаВерховного Суду у постанові від 16.06.2020у справі № 145/2047/16-ц відступила від висновку,висловленого в постанові Верховного Суду України від 22.04.2015 у справі № 6-48цс15, зазначаючи, що «правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним, тому у задоволенні його позову було відмовлено з підстав обрання неефективного способу захисту.

Тому він змушений був повторно звернутися д суду.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 вересня 2024 року позов задоволено частково: усунуто перешкодив користуванніналежної ОСОБА_1 земельною ділянкоюта зобов`язаноТовариство зобмеженою відповідальністю«ВІНСАЙТ» повернути земельну ділянку кадастровий номер 0524583200:03:001:0050, площею 6,7280 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Жахнівського старостинського округу (колишньої Жахнівської сільської ради) Вінницького (колишнього Тиврівського) району Вінницької області; в іншій частині позовних вимог відмовлено; стягнуто з Товариства зобмеженою відповідальністю«ВІНСАЙТ» на користь ОСОБА_1 сплаченийпри подачіпозову судовийзбір пропорційнорозміру задоволенихвимог всумі 454(чотиристап`ятдесятчотири)гривні 00копійок.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки договір оренди та акт прийому-передачі земельної ділянки не підписаний, то він є неукладеним, а тому земельна ділянка, якою користується відповідач без правової підстави, повинна бути ним повернена позивачеві як власнику земельної ділянки, пославшись при цьому на постанову Великої палати Верховного Суду від 16.06.20202 року у справі № 145/2047/16-ц.

Відмовляючи в скасуванні державної реєстрації договору оренди землі суд першої інстанції виходив з того, що позивачем невірно обрано спосіб захисту , вірним способом захисту є скасування рішення про державну реєстрацію договору, при цьому суд послався на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 645/3067/19, від 17 серпня 2022 року у справі № 450/441/19, від 22 серпня 2022 року у справі № 597/977/21.

Не погодившись із таким рішенням, ТОВ «ВІНСАЙТ» подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити та стягнути судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3633,60 грн.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23) зробив висновок що: «належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача». Отже позивач як орендодавець земельної ділянки обрав невірний спосіб захисту, що є підставою для відмови у задоволенні позову, однак суд першої інстанції на це уваги не звернув та постановив помилкове рішення.

Відзив від учасників справи, впродовж встановленого апеляційним судом строку, на адресу апеляційного суду не надходив.

В судовезасідання апеляційногосуду учасники справи не з`явилися, про день та час судового розгляду повідомлені належним чином.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законністьі обґрунтованістьрішень судупершої інстанціїв межахдоводів тавимог апеляційноїскарги,апеляційний судприходить довисновку,що судоверішення відповідає вказаним вимогам закону.

По справі встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини:

- ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, що розташована на території Жахнівського старостинського округу (колишньої Жахнівської сільської ради) Вінницького (колишнього Тиврівського) району Вінницької області, кадастровий номер 0524583200:03:001:0050 площею 6,7280 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що стверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 717352 від 28.08.2008 (а.с.6);

- 01 вересня 2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ВІНСАЙТ» укладено договір оренди землі (а.с.7), відповідно до умов якого ОСОБА_1 надав, а ТОВ «ВІНСАЙТ» прийняло у строкове платне користування земельну ділянку кадастровий номер 0524583200:03:001:0050 площею 6,7280 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 25 років, що також стверджується актом приймання-передачі згідно договору від 01 грудня 2009 (а.с.9);

- 27 червня 2018 року державним реєстратором Тиврівської РДА Магдалюком О. Г. зареєстроване інше речове право (право оренди земельної ділянки) на підставі договору оренди землі від 01 грудня 2009 року, строк дії якого 25 років з 07 жовтня 2010 року, запис № 27214863, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с. 10).

Позивач ОСОБА_1 стверджує, що договір оренди землі від 01.12.2009, терміном на 25 років та акт приймання-передачі він не підписував.

13.12.2019 ОСОБА_1 звертався до Тиврівського районного суду Вінницької області із позовом до ТОВ "ВІНСАЙТ" про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, справа №145/2076/19, у задоволені якого було відмовлено через обрання позивачем неефективного способу захисту. В ході розгляду цієї справи було проведено почеркознавчу експертизу.

Тиврівським районнимсудом булооглянуто матеріали цивільної справи №145/2076/19 та встановлено, що згідно висновку експертів за результатами проведення судово-технічної та почеркознавчої експертизи, проведеної під час розгляду справи №145/2076/19 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "ВІНСАЙТ" про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, експерти дійшли наступних висновків:

?у договорі оренди землі від 01.12.2009 у розділі "Реквізити сторін" у стрічці "Підписи сторін Орендодавець" підпис, зазначений від імені ОСОБА_1 , - виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів;

?у акті приймання-передачі згідно договору б/н від 01.12.2009 у розділі "об`єкт оренди здав" підпис, зазначений від імені ОСОБА_1 , - виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів;

?у договорі оренди землі від 01.12.2009 у розділі "Реквізити сторін" у стрічці "Підписи сторін Орендодавець" підпис, зазначений від імені ОСОБА_1 , - не належить ОСОБА_1 , а виконаний іншою особою;

?у акті приймання-передачі згідно договору б/н від 01.12.2009 у розділі "об`єкт оренди здав" підпис, зазначений від імені ОСОБА_1 , - не належить ОСОБА_1 , а виконаний іншою особою (справа №145/2076/19, а.с.100-104).

Факт не підписання договору ОСОБА_1 відповідач не заперечує.

Між сторонами виник спір про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору найму, регулюються актами земельного законодавства -ЗК України,Законом України «Про оренду землі». Частиною першоюстатті 93 ЗК Українита статтею 1 ЗУ «Про оренду землі»визначено, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до положень ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина другастатті 207 ЦК України).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц Верховний Суд зазначив, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника/-ів правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу приписів ч. 1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил ст. ст. 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і в ст. ст. 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване у належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача.

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

Зазначений правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц та від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на 01 грудня 2009 року), договір оренди землі укладається у письмовій формі, а набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18 цього Закону).

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» визначені істотні умови договору оренди землі. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга ст. Закону України «Про оренду землі»).

У разі ж якщо сторони не досягли згоди щодо встановлення істотних умов договору, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Отже, суд першої інстанції, з огляду на висновок судово-технічної та почеркознавчої експертизи, наявний у матеріалах цивільної справи №145/2076/19 експерта, який підтвердив, що підписи в тексті договору оренди від 01.12.2009 року та в акті приймання-передачі до цього договору виконані не ОСОБА_1 , - правильно зазначив, що договір оренди між позивачем та відповідачем є неукладеним.

Факт неукладеності договору оренди не заперечує відповідач, а лише вказує в апеляційній скарзі на те, що позивач обрав невірний спосіб захисту: слід не ставити питання про повернення земельної ділянки, а висувати вимогу про визнання права оренди відсутнім, вказує при цьому, що суд при розгляді справи не врахував правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22.

Оцінюючи такий аргумент апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Згідно статті 318 ЦК України суб`єктами права власності є учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до цієї статті власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, звернувшись до суду з відповідним негаторним позовом.

Підставою для подання такого негаторного позову є вчинення будь-якою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження, користування належним йому майном.

Для подання негаторного позову достатньо, щоб такі дії об`єктивно порушували права власника та щоб такий позов відповідав усім формальним вимогам процесуального права і містив усі основні елементи цивільно-правового позову, якими є його предмет і підстава.

Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугуватимуть посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Матеріалами справи встановлено, що позивачка ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, в якому він висуває вимогу усунути йому перешкоди у користуванні та розпорядженні належною йому земельною ділянкою, які чиняться ТОВ «ВІНСАЙТ» (використовує земельну ділянку без відповідної правової підстави), шляхом зобов`язання останнього повернути йому земельну ділянку.

Такі вимоги позивача є належним способом захисту його прав з урахуванням правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, де Велика Палата відступила від наведеного висновку у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц шляхом уточнення, а саме зазначила, що: «зайняття земельних ділянок, зокрема, фактичним користувачем треба розглядати як таке, що не є пов`язаним з позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок» (пункт 71) .

Установивши, що ОСОБА_1 не підписував договір оренди земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що указаний договір порушує права позивача як власника цієї земельної ділянки, оскільки належне йому нерухоме майно знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав, що створює позивачеві перешкоди у користуванні своїм майном та є підставою для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що в даній справі слід було застосувати правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, - апеляційний суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

В справі № 567/3/22, яка була переглянута Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду Верховного Суду 19 лютого 2024 року, Верховний Суд, зазначаючи, що «належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстровано право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача», - послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження 14-49цс22).

Як вбачається зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19, Велика Палата у цій справі вирішувала дві вимоги: 1) позов СФГ «Рассвет» (орендаря) до орендодавця про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, так як по закінченню (як вважав орендодавець) терміну дії договору оренди, орендодавець почав самостійно обробляти земельну ділянку, чим чинив перешкоди орендарю; 2) за позовом орендодавця до орендаря про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки.

Тобто за обставинами справи № 513/879/19, розглянутої Великою Палатою Верховного Суду, орендодавець використовував належну йому земельну ділянку самостійно, йому «заважала» лише державна реєстрація права оренди за СФГ «Рассвет», відтак в пункті 55 постанови Велика Палата виснувала, що в такому випадку «належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди».

В справі ж, яка розглядається наразі апеляційним судом, орендар ТОВ «ВІНСАЙТ» використовує земельну ділянку позивача, тобто обставини цих справ не є релевантними. Відтак суд першої інстанції вірно застосував правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц 23 та яка була уточнена в Постанові Великої Палати від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, яка є чинною та відступу від якої не було.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін можливе, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги відповідача ТОВ «ВІНСАЙТ» не спростовують ухвалене у справі рішення суду першої інстанції, яке ґрунтується на повному та всебічному з`ясуванні обставин справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 вересня 2024 року підлягає залишенню без змін, а подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати відповідача у виді судового збору слід залишити за ним, доказів понесення судових витрат в суді апеляційної інстанції позивачем матеріали справи не містять.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНСАЙТ», подану генеральним директором ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Т. М. Шемета

Судді: О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк