Рішення

від 26.11.2024 по справі 499/347/24

ІВАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/347/24

Провадження № 2/499/244/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

26 листопада 2024 року селище Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області в складі: головуючого судді Погорєлова І. В., секретаря Дібрової О. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду в селищі Іванівка Березівського району Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мороз Віктор Павлович, до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: Служба у справах дітей Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області, про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

На розгляді у судді Іванівського районного суду Одеської області перебуває вищевказана позовна заява, в якій сторона позивача просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо його малолітніх дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 25 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Від шлюбу сторони мають трьох дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 12 червня 2023 року у справі № 499/481/23 розірвано шлюб між сторонами. Ще задовго до розлучення, починаючи від дня народження молодших дітей ( ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ), батько перестав приділяти дітям належну увагу, а також перестав утримувати їх, оскільки страждав від наркоманії. Від дня народження дітей до дня подання даного позову, батько дітей не сплачує належних коштів на утримання дітей та не проводить з ними часу, а проживає окремо та фактично «живе своїм особистим життям». Більше того, Позивач та її діти могли би пробачити «фінансову відсутність» та прийняти «фізичну присутність» Відповідача у їхньому житті, проте, нажаль, якщо б Відповідач й був присутнім фізично з ними, то це було б неприйнятним через його зловживання наркотичними засобами. Що давало б негативний приклад для малолітніх осіб.

ОСОБА_2 неодноразово виганяв з дому ОСОБА_1 з маленькими дітьми. Підіймав руку, навіть коли була вагітна. В вересні 2020 року, коли їздили на УЗД до Києва, в нетверезому стані вдарив в ніс, і носом пішла кров. Друга вагітність була дуже важка, і майже всю вагітність він казав, що діти нагуляні. Фінансової участі ні в перших, ні в других пологах не приймав (друга вагітність обійшлась більше 100 тис. гри). З грудня місяця 2020 року, по липень 2021 знаходився в реабілітаційному центрі. В житті дітей його майже не було. В вересні 2021р., коли близнюкам було 8 місяців, ОСОБА_1 пішла в садочок, за донькою, ОСОБА_2 залишився з близнюками. Коли ОСОБА_8 повернулась додому, хлопці були самі в ходунках. Пізніше прийшов ОСОБА_2 під наркотичним впливом. Пізніше, в жовтні, коли батьки ОСОБА_8 захворіли на коронавірус, ОСОБА_9 вигнав ОСОБА_8 з дому з дітьми, і вони були вимушені піти до батьків, де також захворіли на коронавірус. У ОСОБА_8 було 70% ураження легень, вона проходила важке лікування. Діти також проходили лікування вдома, ОСОБА_2 фінансово не допомагав, і не цікавився їх станом. Пізніше поїхав в реабілітаційний центр, де знаходився до квітня місяця 2022 року.

У справі відкрито загальне позовне провадження.

Ухвалою Іванівського районного суду Одеської області від 13 травня 2024 року задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано з БО «БФ «ВИБІР НОВОГО ЖИТТЯ» (02068, місто Київ, вулиця Драгоманова, будинок 25, квартира 17) копії документів, які підтверджують: 1) що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звертався у БО «БФ «ВИБІР НОВОГО ЖИТТЯ» за наданням допомоги; 2) перебування у БО «БФ «ВИБІР НОВОГО ЖИТТЯ» на лікуванні від наркологічної залежності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у період з 2019 року по 2024 рік включно.

Ухвалою Іванівського районного суду Одеської області від 04 червня 2024 року задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано у служби у справах дітей Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо його малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою Іванівського районного суду Одеської області від 04липня 2024 року закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду. В судове засідання викликано свідків сторони позивача: ОСОБА_10 ; ОСОБА_11 ; ОСОБА_12 ; ОСОБА_1 .

В судовому засіданні позивач та її представник позовну заяву підтримали, просили задовольнити.

Відповідач у судове засідання жодного разу не з`явився, про причини неявки не повідомив, заяв та клопотань не надавав, відзив на позовну заяву не подавав.

На адресу відомого зареєстрованого місця проживання відповідача судом направлялись ухвала про відкриття провадження, копія позову з доданими документами, судові повістки. До суду поштова кореспонденція, направлена відповідачу, повертається з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою».

За приписами п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомлені відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, ухвалою Іванівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2024 року постановлено здійснювати опублікування оголошення про виклик відповідача ОСОБА_2 на офіційному веб-порталі судової влади України

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, та належним чином повідомлена по час і місце розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення у справі «Пономарьов проти України»).

Представник третьої особи без самостійних вимог: Служби у справах дітей Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області в судовому засіданні ОСОБА_13 вважала за потрібне позбавити відповідача батьківських прав.

Крім того, в судовому засіданні допитано свідків сторони позивача, повідомлених про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиву дачу показів.

Так, свідок ОСОБА_12 показала суду, що вона є матір`ю позивачки, а відповідач колишній зять. Також зазначила: «Стосунки з відповідачем були нормальні, намагалися їм завжди допомагати, вони жили у нас, хоч у них була квартира, але більшість часу жили у нас, щоб допомогти йому не колотися, коли жили у нас, то він не вживав. Чоловік надавав йому роботу таку, щоб він не коловся. Тільки коли він вів себе неадекватно, то тоді відносились погано. Так, коли народилась перша дитина, то зять навіть соску не давав дитині, тому її забрали і вона жила у них без нього. Коли він руку підіймав, коли вона завагітніла близнятами її відправили в лікарню. Він поїхав з нею, а на зворотньому русі підіймав на неї руку в поїзді так, що вона боялась навіть повідомлення писати. Коли ОСОБА_14 повинна була народжувати, то ОСОБА_9 десь пропадав, тому ми платили за все і повністю займалися родами. Після родів він вигнав їх, тому вона пішла жити до нас. Коли народились близнюки, то він сказав, що буде робити тест ДНК. Коли вона потрапила туда то потрібно було багато коштів і для нас було чудо, що вони народились, бо було дуже складно, а він взагалі не допомагав. Після народження він з`явився і просив вибачення. Донька народилась десь 2019 рік червень місяць, а хлопчики 2020 року 07 грудня. З самого початку він вживав. Ми люди віруючі і тому є там така можливість виправитися, тому намагалися йому допомогти в цьому. Вони жили за наш рахунок. Деякий час він не пив, не вживав, працював, але потім щось ставалося і бувало повертався додому неадекватний, тож мій чоловік його не пускав додому, оскільки він вживає і веде себе неадекватно. Це було десь 2020 року. Після чого, пішов жити на квартиру, а ОСОБА_14 залишилася з нами. Бували моменти, що він десь через місяць вибачався, телефонував і казав, що любить ОСОБА_15 , вибачався, але потім все повторювалось знову, звинувачував її у різноманітних нісенітницях. Він вживав. Був у реабілітаційному центрі не пам`ятаю коли точно, мабуть в 2019 році, а потім поїхав, наче, у 2020 році. Пам`ятаю точно, що 2 рази їздив. На сьогоднішній день в житті дітей його немає. Де він наразі мені невідомо. В Німеччину я їхала з внуками та донькою. Його з нами не було, наче, він був в окупації, а потім виїхав до матері в Чехію. Знаю, що телефонував доньці на день народження. Під час сумісного проживання він нетривалий час працював охоронцем. Позивач прописана з нами, а проживає за іншою адресою в будинку, який перебуває в моїй власності, з ким проживає не знаю, проте ОСОБА_9 там немає. Прописати дітей не можемо, бо немає згоди батька, хоча хочемо це зробити».

Свідок ОСОБА_11 , який є батьком позивачки, показав суду: «Стосунки з відповідачем були різні: були моменти, що було непогані відносини, коли жив у нас; тільки залишався один або виходив на вулицю, то починав вживати наркотики. Як тільки я це бачив, то хотів зробити все, щоб він виправився, намагався боротися. Робив це заради доньки, бо вони просила, щоб він не реагував бурно, думала, що чоловік зміниться. І це тривало не один рік. Коли вони жили окремо, то донька телефонувала в сльозах і просила забрати її. Я їхав, але поліцію не викликав, бо донька просила не викликати, а ще тому, що я спілкуюсь і працюю з людьми, які залежні та з злочинним світом пов`язані, а там таке поняття, що викликати поліцію це не буде на користь, щоб потім з ним спілкуватися. Я забирав доньку з дітьми. Через деякий час починає дзвонити, просити вибачення, говорити, що вона для нього важлива. Вона повертається. І так по колу. Одного разу, коли вона жила у нас, він приїздить до нас, забирає у неї 200 грн., які у неї були, для того, щоб просто пропиячити їх. Я терпів тільки заради неї. В реабілітаційні центри відправляли неодноразово. Одного разу, прибіг він до нас голий взимку і казав, що його атакують біси. Тому, думаю, що він психічно хворий. Ніяких коштів на утримання дітей і дружини ніколи не надавав. Ніколи та ніде цілком не працював. Я допомагав йому влаштуватись, але він працював максимум 2-3 тижні, робив незрозуміло що і його звільняли. Коли він тверезий, то нормальна людина, але це лічені дні. ОСОБА_16 таке, що ОСОБА_9 виганяв ОСОБА_15 з будинку, а сам залишався з дитиною і незрозуміло що у нього в голові. Двічі я його направляв в реабілітаційні центри. Проте це нічого не давало та він знову вживав. Наразі я не знаю де він і не бажаю знати. Дітей малими ОСОБА_9 майже не бачив. Не казав, що це не його діти, бо вони дуже на нього схожі. Якби він любив дітей, то вона б мала якусь підтримку. Він спілкувався і грався з дітьми, але тільки тоді, коли вони жили у нас і коли він не вживав. Думаю наразі бажання у нього спілкуватися з дітьми немає. Чи телефонує мені невідомо, наче, телефонує інколи. Коли донька з дітьми та моя дружина виїхала в Німеччину, то одного разу він приїхав в ОСОБА_17 , щоб потім поїхати в Німеччину, і просився переночувати у мене. То я йому дозволив. В Німеччину він поїхав, бо тікав від війни. Декілька днів в Німеччині він проживав разом з ОСОБА_18 ».

Свідок ОСОБА_19 - ОСОБА_20 показала суду: «Знаю батьків ОСОБА_1 та саму ОСОБА_8 . Дружимо. ОСОБА_9 знаю погано. Стосунки з ним були нормальні. Одного разу, коли він виганяв їх з будинку, я була свідком того, що він був в стані сп`яніння, якого саме не знаю. ОСОБА_21 дитину на руках і казав: «Чому прийшла? ОСОБА_22 , помічниця прийшла». Після чого сильно сварився зі мною і ОСОБА_23 , казав чому я взагалі прийшла, не дозволяв чіпати дітей. В іншому, відносини між нами були нормальні. Як він відносився до неї дома не знаю, але часто чула як він кричав на неї. Повноцінно ніде не працював. Знаю, що він залежний і проходив реабілітацію. Мені відомо, що він їздив до мами в Чехію. Я не бачила, щоб ОСОБА_9 бив своїх дітей, чи ображав їх та таких випадків не знаю».

Свідок ОСОБА_1 (позивач по справі) пояснила: «Коли була маленька ОСОБА_24 , то він ще там грався з нею змінював памперс. Пізніше, участі в її житті як батько приймав лише на 40%, не говорячи вже про якесь матеріальне утримання. Коли народились хлопці, то всю вагітність він казав, що це не його хлопці, а мої проблеми з вагітністю це знак від Бога, що це не його діти. В принципі, його майже не було в їх житті. В центрі на зв`язок він не виходив, міг лише раз на тиждень подзвонити, та й те не завжди. Тривалий період часу з липня по листопад, початок грудня, була особливо важка ситуація. Він не грався з дітьми, вони просто бігали та повзали коло нього, а він дивився телевізор, міняв памперс на моє прохання, після чого уходив гуляти, тому я була майже весь час сама. Він не відносився до дітей як люблячий батько. Вдома він нічого не робив: не вкладав спати дітей, не купав, не кормив, не тримав дітей на руках, не укачував та взагалі ніякої участі як батько не приймав. Він підіймав руку на мене навіть тоді, коли я тримала дітей на руках. Ніколи не зверталась в поліцію. А коли сказала його мамі, що я звернусь до поліції, то вона погрозила, що посадить мене. Фізичне насилля вчиняв відносно мене, дітей не чіпав. Руслан був двічі у реабілітаційному центрі з ініціативи мого батька. Час він обирав самостійно, тобто міг в будь-який момент уїхати. Під час перебування в Німеччині він жив не з нами, а в іншому домі. Мав можливість приймати участь в житті дітей, але не приймав. З поїзда повідомив, що більше ОСОБА_9 немає. Такого контакту, щоб я могла йому подзвонити не було, бо він постійно змінював номери телефону. Наразі ніяких перешкод у прийнятті участі в житті дітей немає, проте він не приймає. Якби він просто телефонував дітям і виплачував аліменти, давав дозволи на прописку дітей, то я б не зверталась до суду з позовом про позбавлення батьківських прав.»

Судом також допитано представника служби у справах дітей Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області Пєнову Олену Валеріївну, яка пояснила суду, що підставою для прийняття висновку стали документи, які були надані службі позивачем та її адвокатом, спілкування з матір`ю, зі слів якої було встановлено, що батько не спілкується з дітьми, а також врахували, що вони бачили як вони жили та бачили його неодноразово у стані алкогольного сп`яніння. Зі слів матері та наданих адвокатом та позивачем довідок встановлено, що батько не надавав матеріального утримання та не приймав участі в житті дітей. Довідки про те, що дітей не забирає з садочку батько, не бере участі в їх житті, надавала позивач. Період в цих довідках не вказано. Зі слів матері та того, що його немає за місцем проживання встановлено, що відповідач не бере участь у вихованні дітей. Як відповідач виїхав за кордон, так і не повернувся. Вказала, що ОСОБА_2 виїздив за кордон разом з позивачкою. За кордоном були в період з 2022 року по 2024 рік, а відповідач і досі. Ці обставини відомі зі слів матері. Чи жили вони разом їм не відомо. До органу опіки та піклування звернулась позивач влітку 2024 року. Документів щодо того, що відповідач притягався до відповідальності, у служб немає.

Заслухавши учасників справи, свідків допитаних в залі судового засідання, дослідивши письмові матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Судом встановлені такі фактичні обставини справи.

25 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстрований Київським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, відповідний актовий запис № 752, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 .

Від шлюбу сторони мають трьох дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження.

Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 12 червня 2023 року у справі № 499/481/23, яке набрало законної сили 12 липня 2023 року, розірвано шлюб між сторонами.

За довідкою Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області № 53 від 15.01.2024 р., ОСОБА_1 зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 разом зі своїми дітьми до березня 2022 року. Слід зауважити, що така довідка видана зі слів заявника.

Згідно з відповіддю Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області від 18.01.2024 року, ОСОБА_1 зверталась за допомогами (державна допомога малозабезпеченим сім`ям) у 2021 році, з 2022 року по 2024 рік заявниця не зверталась. Крім того, з заяви про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсації та пільг від 13 вересня 2021 року, поданою ОСОБА_1 до органу праці та соціального захисту населення УСЗН Березівської РДА (відділ №1), вбачається, що остання проживала на той момент разом з ОСОБА_2 , про що свідчить підкреслена відповідь «Проживаю» у розділі «З особою, від якої маю дитину».

Офіційне підтвердження реєстрації для прописки, яка видана «Центром обслуговування населення «Магістрат» від 15.03.2022 року вказує, що ОСОБА_1 зареєструвалась разом зі своїми малолітніми дітьми за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з розширеною довідкою про реєстрацію, яка видана «Центром обслуговування населення «Магістрат» від 29.08.2022 року Німеччиною», де вказується, що ОСОБА_1 проживає разом зі своїми малолітніми дітьми за адресою: АДРЕСА_2 без Відповідача, починаючи з 09.03.2022 року.

Довідками Окружної комісії (відділу по роботі з молоддю) земельного округу Вальдек-Франкенберг від 05.12.2023 року встановлено, що ОСОБА_1 отримує аліменти для дітей: ОСОБА_5 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_3 .

За відомостями з веб-сайту «Судова влада України» та роздруківкою постанови Іванівського районного суду Одської області з вебсайту «ЄДРСР» від 23.08.2011 року у справі № 3-540/11, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 130 ч.1 КУпАП, а саме за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння.

Згідно з відповіддю Благодійної організації «Благодійний фонд «Вибір нового життя» № 17-5/24 від 17 травня 2024 року, ОСОБА_2 звертався в грудні 2021 року до Благодійної організації «Благодійний фонд «Вибір нового життя», при якій діє Адаптаційний центр, діяльність якого спрямована на надання благодійних та соціальних послуг з адаптації осіб, які мають проблеми зі зловживанням хімічних речовин (залежні від алкоголю, наркотиків, токсинів, тютюну, ігор тощо), та перебував там з грудня 2021 року по квітень 2022 року.

Рішенням Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області №00 від 19 червня 2024 року затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно його малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У довідках № 06, № 07, № 08 від 13.06.2024 р., які видані КП "Петрівський заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 2 "СОНЕЧКО", зазначається, що ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні дітей, не з`являвся на батьківські збори та до закладу дошкільної освіти, не цікавиться життям своїх дітей. Також, в довідках вказано, що саме матір дітей приводить і забирає їх із закладу. Додатково відмічено, що позивач працює у даному садочку на посаді підсобного робітника.

Відповідно до судового наказу Іванівського районного суду Одеської області від 16 травня 2024 року з ОСОБА_2 стягуються на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , - в розмірі половини заробітку , але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку

При ухваленні рішення по суті справи суд виходить з такого.

Частиною першою статті 9 Конституції Українипередбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 51Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частини першої, другоїстатті 12 Закону України «Про охорону дитинства»виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина другастатті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою, десятоюстатті 7 СК Українисімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

За змістомстатті 141 СК Українимати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Частинами першою-четвертоюстатті 150 СК Українипередбачено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Відповідно до пункту 1 статті 18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Відповідно до частин першої, другоїстатті 155 СК Україниздійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно з частинами другою, третьоюстатті 157 СК Українитой із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), в тому числі, й на рівне виховання батьками.

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема,стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободне надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Відповідно до частини першоїстатті 164 СК Українимати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першоїстатті 164 СК Українидозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у змісті постанови від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18).

Відтак, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Вказаний висновок викладено у змісті постанови Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20).

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантованістаттею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(пункт 47 рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).

Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідачів батьківських прав охоплюєтьсястаттею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободіє втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантованостаттею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушеннястатті 8Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.

Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Крім того, у рішенні від 30 червня 2020 року (заява № 70879/11) ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батько не може мати права відповідно достатті 8Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвживати таких заходів, які б могли завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, в залежності від їх характеру і серйозності, превалювати над інтересами батьків.

Також ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року (заява№ 70879/11) зазначив про те, щоякщо батько не підтримує стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантоване Конвенцією.

У постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) Верховний Суд вказав, що «зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21).

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Разом з тим, у змісті постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2024 року у справі № 715/1337/23 вказано, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З наведеного випливає, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено саме на позивача

Суд вважає, що позивач належним чином не довела про обрання щодо відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, не надала належних, допустимих та в своїй сукупності достатніх доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків без поважних причин, покази свідків здебільшого характеризують відповідача з негативної сторони, акцентовано на його відношення між дружиною та самими свідками, при цьому, такі свідчення не ґрунтуються на інших доказах та нічим не підтверджуються, а судом, між тим, не встановлено винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним своїми обов`язками, також не встановлено чи до відповідача раніше застосовувались попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дітей.

Щодо доводів сторони позивача про наркотичну залежність відповідача ОСОБА_2 суд зазначає, що позивачем не надано достатніх доказів перебування в хронічній залежності від наркоманії відповідачем, зокрема, відомості про те, чи перебуває останній на обліку у нарколога відсутні; до кримінальної чи адміністративної відповідальності, пов`язаної з виробництвом, виготовленням, придбанням, зберіганням, перевезенням чи пересилання наркотичних засобів, а також їх вживанням ОСОБА_2 не притягувався; адміністративних та/або кримінальних правопорушень у стані алкогольного/наркотичного сп`яніння не вчиняв, принаймні таких доказів позивачем суду не надано, а посилання на постанову Іванівського районного суду Одеської області від 23.08.2011 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, в даному контексті не є достатнім доказом для визнання хронічної залежності від наркотичних засобів, про яку заявляє сторона позивача у позовній заяві.

При цьому, суд враховує, що відповідач ОСОБА_2 звертався в грудні 2021 року до Благодійної організації «Благодійний фонд «Вибір нового життя», при якій діє Адаптаційний центр, діяльність якого спрямована на надання благодійних та соціальних послуг з адаптації осіб, які мають проблеми зі зловживанням хімічних речовин (залежні від алкоголю, наркотиків, токсинів, тютюну, ігор тощо), та перебував там з грудня 2021 року по квітень 2022 року. Такі обставини свідчать про усвідомлення відповідачем негативного впливу від вживання певних хімічних речовин та його бажання стати на шлях виправлення.

З цього ж приводу судом враховується, що Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 24 травня 2023 року у справі № 358/371/21 вказав, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, такі заходи допускаються лише тоді, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в його діях; неактивна участь батька в житті дочки спричинена надмірним споживанням відповідача алкоголю та наркотичних речовин, які в подальшому призвели до залежності та розвитку душевної хвороби; відповідач перебуває на лікуванні, у зв`язку з чим не можуть формуватись плідні та продуктивні відношення між батьком та дитиною, а фізична неможливість спілкування батька з дочкою, через перебування в медичному закладі, не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а свідчить про відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів.

Доводи сторони позивача, зазначені в змісті позовної заяви: « ОСОБА_2 неодноразово виганяв з дому ОСОБА_1 з маленькими дітьми. Підіймав руку, навіть коли була вагітна. В вересні 2020 року, коли їздили на УЗД до Києва, в нетверезому стані вдарив в ніс, і носом пішла кров. Друга вагітність була дуже важка, і майже всю вагітність він казав, що діти нагуляні. Фінансової участі ні в перших, ні в других пологах не приймав (друга вагітність обійшлась більше 100 тис. гри). З грудня місяця 2020 року, по липень 2021 знаходився в реабілітаційному центрі. В житті дітей його майже не було. В вересні 2021р., коли близнюкам було 8 місяців, ОСОБА_1 пішла в садочок, за донькою, ОСОБА_2 залишився з близнюками. Коли ОСОБА_8 повернулась додому, хлопці були самі в ходунках. Пізніше прийшов ОСОБА_2 під наркотичним впливом. Пізніше, в жовтні, коли батьки ОСОБА_8 захворіли на коронавірус, ОСОБА_9 вигнав ОСОБА_8 з дому з дітьми, і вони були вимушені піти до батьків, де також захворіли на коронавірус. У ОСОБА_8 було 70% ураження легень, вона проходила важке лікування. Діти також проходили лікування вдома, ОСОБА_2 фінансово не допомагав, і не цікавився їх станом. Пізніше поїхав в реабілітаційний центр, де знаходився до квітня місяця 2022 року. Знаходячись на окупованій території, він допомагав російським окупантам, розносити крадену гуманітарну допомогу і тд.», не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки постанов про притягнення до адміністративної відповідальності за вказаними фактами в матеріалах справи немає, як і вироків, якими б ОСОБА_2 визнавався винним у вчиненні кримінальних правопорушень; до правоохоронних органів з метою фіксації таких обставин та притягнення до відповідальності ОСОБА_2 позивач не зверталася та відповідних заяв матеріали справи не містять.

В силу частини шостої статті 19 Сімейного кодексу України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 07 травня 2024 року у справі № 715/1337/23, зазначивши, що висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав носить рекомендаційний характер.

Суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області від 19.06.2024 року, згідно з яким було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Так, у висновку органу опіки та піклування вказано те, що батько ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дітей, проте не наведено належних підстав та достатніх аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, а також позитивного впливу такого рішення на інтереси дітей та не вказано про встановлені фактичні обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дітей.

Крім того, цей висновок є недостатньо обґрунтованим, здійснений без урахування характеристики батька дитини, його ставлення до виконання батьківських обов`язків, а також, як зазначено представником служби у справах дітей Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області Пєновою О. В., даний висновок органу опіки та піклування Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області ґрунтується суто на словах та доказах позивачки ОСОБА_1 та її представника. Довідки КЗ «Петрівський ЗДО (ясла-садок) №2 «Сонечко», видані 13.06.2024 року за останні три місяці, що також, на переконання суду, не може свідчити про тривале ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідачем ОСОБА_2 відносно своїх дітей.

Судом також враховується, що в ході розгляду справи не встановлено, що відповідач є тією особо, поведінка чи дії якого можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив з ним сімейних відносин не відповідає інтересам дітей.

Враховуючи встановлені обставини про недоведеність навмисного ухиляння ОСОБА_2 від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, негативного впливу на їх життя, його винної поведінки у цьому, чи свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками, відповідності позбавлення його батьківських прав істинним інтересам дітей, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3-11, 15, 57-60, 81, 88, 174, 209, 212-215, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ), в інтересах якої діє адвокат Мороз Віктор Павлович, до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ), третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області (вул. Центральна, буд. 48А, с-ще Петрівка Березівського р-ну, Одеської обл.; ЄДРПОУ: 43949688) про позбавлення батьківських прав відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 04.12.2024 року

СуддяІгор ПОГОРЄЛОВ