Рішення

від 04.12.2024 по справі 281/576/24

ЛУГИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЛУГИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. М. Грушевського, 2 а, селище Лугини, Коростенський район, Житомирська область, 11301,

тел. (04161)9-14-72, e-mail: inbox@lg.zt.court.gov.ua, web: http://lg.zt.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 02896124

Справа № 281/576/24

Провадження по справі 2/281/332/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року селище Лугини

Лугинський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Свинченко Г.Д.,

за участю:

секретаря судового засідання Островської І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Лугини цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Лугинської селищної ради Коростенського району Житомирської області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,-

В С Т А Н О В И В:

01.10.2024 до Лугинського районного суду Житомирської області надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Лугинської селищної ради Коростенського району Житомирської області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Ухвалою суду від 03.10.2024 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до підготовчого судового засідання на 05.11.2024 року.

27.11.2024 року винесено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На день смерті ОСОБА_2 був зареєстрований та проживав разом з матір`ю - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

Після смерті чоловіка, матір позивачки - ОСОБА_3 , яка фактично прийняла спадщину за законом, оскільки проживала та була зареєстрована разом із спадкодавцем, відмовилася від спадщини на користь позивачки.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Лугинського районного суду Житомирської області №612/246/12 встановлено факт прийняття ОСОБА_1 спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_2 у вигляді зазначеного житлового будинку та визнано за позивачкою право власності на спадковий житловий будинок з господарськими будівлями.

Приблизно у 2008 році погіршився стан здоров`я ОСОБА_3 , тому позивачка здійснювала догляд за матір`ю та переїхала жити до неї. Позивач вела господарство разом з матір`ю, піклувалася про неї, постійно знаходилася поруч. ІНФОРМАЦІЯ_3 матір позивачки ОСОБА_3 померла, позивачка здійснила її поховання та продовжила проживати у вищевказаному будинку.

У встановлений законом шестимісячний строк позивачка не звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, так як вважала себе такою, що прийняла спадщину, оскільки постійно доглядала за матір`ю до самої смерті, здійснила поховання та користувалась спадковим майном.

Позивачка звернулася до нотаріуса для оформлення своїх спадкових прав, але нотаріус відмовив у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для подачі заяви про прийняття спадщини та рекомендував встановити факт проживання із спадкодавцем в судовому порядку.

Встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини необхідне ОСОБА_1 для оформлення спадщини на спадкове майно.

Представник позивачки адвокат Волков С.М. надіслав заяву про розгляд справи без його участі та участі позивача, позовні вимоги підтримав та просив задовільнити в повному обсязі.

Відповідач Лугинська селищна рада Коростенського району Житомирської області в судове засідання не забезпечила явку свого представника, однак надіслала клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги не визнає та заперечує проти їх задоволення.

Свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 надали письмові пояснення в яких підтвердили, що позивач ОСОБА_1 дійсно проживала з матір`ю ОСОБА_3 з 2008 року і до смерті останньої. ОСОБА_3 хворіла і потребувала стороннього догляду, донька постійно доглядала матір, а пізніше переїхала до неї і вони проживали разом. В 2015 році ОСОБА_3 померла, похорон здійснювалаїї донька ОСОБА_1 , яка після смерті матері продовжила проживати в батьківській хаті. Наразі заявник продовжує дивитись за будинком, доглядає за ним, обробляє земельну ділянку, садить городину.

Суд, заслухавши пояснення позивачки, представника позивачки та свідків та матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв`язку, об`єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяви по суті, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_1 від 20.02.1959 року та свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_2 від 24.05.1995 року, батьками позивачки є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 06.01.2015 року, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Нотаріус відмовив ОСОБА_1 у вчинені нотаріальних дій, оскільки спадкова справа до майна померлої ОСОБА_3 не заводилась, а документи подано після спливу шестимісячного строку, що підтверджується листом № 734/01-16 від 09.09.2024 року.

ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем до майна померлої ОСОБА_3 як її дочка, що підтверджується довідкою про коло спадкоємців № 793/01-16 від 26.09.2024 року.

Відповідно до копії довідки № 175 від 04.09.2024 року, ОСОБА_1 дійсно проживала без реєстрації разом з матір`ю ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , до дня її смерті.

ОСОБА_1 дійсно прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_2 , що підтверджується заявою № 11 від 06.03.2012 року, рішенням Лугинського районного суду №612/246/12 від 18.06.2012 року, витягом про державну реєстрацію прав від 28.09.2012 року, технічним паспортом на житловий будинок.

На даний час у ОСОБА_1 виникла необхідність у встановленні факту постійного проживання із спадкодавцем для прийняття спадщини після смерті матері.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутись в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

Згідно ч. 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Відповідно до ст.ст. 1216,1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від померлої фізичної особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч. 3ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч.1ст.1269 ЦК України).

При цьому, слід враховувати, що чинним законодавством не розкривається поняття постійного місця проживання фізичної особи, тому визнання цього факту розцінюється законом як встановлення факту, що має юридичне значення.

Згідно з пп. 4.10 п. 4 гл. 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.

В останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини (п.2 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року). Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов`язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщини у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.

Як слідує із п. 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.п. 2, 2 3Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з цим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутись в суд з заявою про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Позивач скористався своїм правом та звернувся до суду із заявою в порядку позовного провадження.

Враховуючи досліджені судом докази надані на підтвердження заявлених вимог, які є належними та взаємопов`язаними між собою, достовірно встановлено, що позивач ОСОБА_7 проживала разом з матір`ю ОСОБА_3 на час відкриття спадщини.

З матеріалів справи вбачається, що підтвердження факту постійного проживання позивача разом із матір`ю на час відкриття спадщини необхідне позивачу для належної реалізації своїх спадкових прав, однак підтвердити цей факт в позасудовому порядку позивач не має можливості, що знайшло своє підтвердження в ході розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ч.1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивачка проживала разом із спадкодавцем - своєю матір`ю ОСОБА_3 на час її смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , за однією адресою, а відтак позовні вимоги про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини підлягають задоволенню.

Вказані висновки повністю узгоджуються із правовою позицією висловленою Верховним Судом в постанові від 22.09.2021 у справі № 227/3750/19.

Керуючись ст.ст. 1216-1218 ЦК України; ст.ст. 4, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 78, 81, 128, 141, 197-200, 206, 211, 258, 259, 263-265, 293, 315-319, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Лугинської селищної ради Коростенського району Житомирської області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини - задовільнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з матір`ю ОСОБА_3 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.Д. Свинченко