Рішення

від 26.11.2024 по справі 290/538/21

РОМАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Романівський районний суд Житомирської області

290/538/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

26 листопада 2024 року селище Романів

Романівський районний суд Житомирської області в складісудді Ковальчука М.В., з участю секретаря судового засідання Багінської В.І.,позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника Романівської селищної ради Житомирського району Житомирської області Бондаря С.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданніцивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Романівської селищної ради Житомирського району Житомирської області про визнання права власності за набувальною давністю, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_3 , -

В С Т А Н О В И В :

В червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Романівської селищної ради Житомирського району Житомирської області, в якому просить суд визнати за нею право власностіна 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.

Позов мотивовано тим, що з 2001 року позивач відкрито, безперервно та добросовісно користується спірною частиною вказаного нерухомого майна, яке належало на праві власності ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник Романівської селищної ради Житомирського району Житомирської області щодо задоволення позову не заперечив.

При цьому, суд відмовляє у прийнятті визнання позову відповідачем - Романівською селищною радою Житомирського району Житомирської області, згідно поданої нею заяви, датованої 14 листопада 2022 року, оскільки визнання позову у даній справі порушує права та інтереси інших осіб (можливих власників спадкового майна), що є предметом позовних вимог, та ухвалення рішення на законних підставах та такого, що не суперечитиме закону.

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, в судове засідання не з`явилася, заявивши клопотання про розгляд справи за її відсутності, щодо задоволення позову не заперечила.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, заслухавши поясненняучасників справи та їх представників, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (позивачу у справі), ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (третій особі, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у справі) на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 17 грудня 1993 року Відділом приватизації майна комунальної власності Дзержинської районної державної адміністрації Житомирської області, належала на праві спільної сумісної власності (без визначення частки кожного з співвласників у праві власності) квартира АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Дзержинськ (нині селищі Романів Житомирського району) Житомирської області помер ОСОБА_4 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть.

Згідно інформаційної довідки зі спадкового реєстру № 65679975 від 21 липня 2021 року, спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не заводилася, свідоцтво про право на спадщину не видавалось.

11 грудня 2015 року приватним нотаріусом Романівського районного нотаріального округу Житомирської області Прогонним Є.М. за реєстром № 2005 посвідчено договір дарування, згідно якого 1/3 ідеальна частка чотирьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_6 , переходить ОСОБА_3

З довідки № 3801, виданої 01 червня 2021 року виконавчим комітетом Романівської селищної ради Житомирського району Житомирської області вбачається, що з 2001 року по час надання інформації ОСОБА_6 постійно проживає в квартирі АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності занабувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація) (постанова Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі №369/2190/22,провадження № 61-3246св23).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, невилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнішній строк володіння майном, визначений законом.

Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особиі він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми дляотримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнішнього володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнішнє володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також неперериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнішнє володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження№ 61-19156св18) Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) не знайшла підстав для відступлення віднаведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи маєіснувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, якене має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 січня 2023 року у справі№ 278/2443/18(провадження № 61-19963св21),від 01 листопада 2023 року у справі № 369/2190/22 (провадження № 61-3246св23).

З огляду на викладене, за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Окрім того, як роз`яснено у пункті 1 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, відносини спадкування регулюються правиламиЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правилаЦК УРСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Оскільки ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , то застосовуються положення актів цивільного законодавства, які чинні на момент їх виникнення, а саме ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно достатті 525 ЦК УРСР1963 року, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений встатті 21 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини першоїстатті 555 ЦК УРСР1963 року було встановлено, що спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави, якщо жоден із спадкоємців не прийняв спадщину.

ЦК УРСР1963 року не обмежувався строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом, у тому числі й для держави. Тому, якщо упродовж встановленого шестимісячного строку ніхто зі спадкоємців за законом або за заповітом не прийняв спадщину, вважається, що спадщина переходить до держави в силу закону.

За вищевказаних обставин, суд приходить до висновку, що спадкоємцем спірного майна після смерті ОСОБА_4 є держава в особі територіальної громади - Романівська селищна ради Житомирського району Житомирської області (на час відкриття спадщини - Дзержинська селищна рада Дзержинського району Житомирської області).

Відповідно до статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що з грудня 1993 року позивач була обізнана про те, що власником1/3 ідеальної частки квартири АДРЕСА_2 , яка є предметом спору та на яку вона просить визнати право власності за набувальною давністю, був ОСОБА_4 , тому не можна вважати володіння позивачем спірною часткою квартири, яка залишилась після смерті ОСОБА_4 , добросовісним. Смерть ОСОБА_4 та наявність при цьому спадкоємця, який прийняв спадщину після смерті останнього, не дають позивачу підстав для того, щоб вважати користування чужим майном правомірним.

За таких обставин, суд, належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, врахувавши принцип справедливості рішення суду, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, позивач не є добросовісним набувачем та безтитульним набувачем спірною часткою квартири протягом десяти років, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 10-13, 259, 263-265, 268, ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Романівської селищної ради Житомирського району Житомирської області (адреса місцязнаходження: вул. Сергія Лялевича, 2 селище Романів Житомирський район Житомирська область, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 04345185) про визнання права власності за набувальною давністю, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_3 (адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ), відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду в порядку передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Тридцятиденний строк на оскарження даного судового рішення слід обчислювати з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 03 грудня 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя М.В. Ковальчук