Рішення

від 28.11.2024 по справі 369/7022/24

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/7022/24

Провадження № 2/369/5328/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

при секретарі Херенковій К.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу №369/7022/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФІЇВСЬКІ ЛИПКИ" про стягнення безпідставно отриманих коштів,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Сергієнко Катерина Сергіївна звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФІЇВСЬКІ ЛИПКИ" про стягнення безпідставно отриманих коштів.

В обґрунтуванняпозову представникпозивача зазначила,що з 2020 року сторони по справі перебували в трудових відносинах, позивач працювала на посаді бухгалтера. В квітні 2021 року позивач з відповідачем погодили укладення договору поворотної фінансової допомоги (надалі - ДПФД), за яким позивач мала надати підприємству фінансову допомогу. Зі свого боку позивач підписала та віддала відповідачу вказаний ДПФД №28/4-1 від 28 квітня 2021 року та здійснила переказ власних грошових коштів в розмірі 85000,00 грн. через касу відділення Акціонерний Банк «Глобус», що підтверджується заявкою на переказ готівки №ПН83043С1 від 28 квітня 2021 року.

За умовами ДПФД грошові кошти мали бути повернуті позивачу в квітні 2022 року, але, як зазначає представник позивача, повернуті не були. 04 липня 2022 року позивач припинила трудові відносини з відповідачем. Вважаючи ДПФД укладеним та вважаючи виконання за договором простроченим, 06 серпня 2022 року позивач звернулась до відповідача з вимогою про повернення коштів за ДПФД, яку направила на офіційну поштову адресу відповідача рекомендованим листом з описом вкладення за трек-номером відправлення 0813000398218. Зі слів позивача, 09 серпня 2022 року Відповідачем отримано вказану вимогу, але гроші не повернуто.

В силу викладених обставин 29 серпня 2022 року позивач звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до відповідача про стягнення за ДПФД. Зазначає, що із позиції відповідача по справі №369/7956/22 та наданих ним доказів, з`ясувалось, що вказаний ДПФД із позивачем укладено не було, а ДПФД за такими самими реквізитами було укладено з іншою особою ОСОБА_2 . З вказаного, на думку представника позивача вбачається, що відповідач отримав грошові кошти без жодної правової підстави, так як такого договору не укладав, про що був достеменно обізнаний з дати отримання вказаних коштів.

Таким чином, як зазначає представник позивача, грошові кошти на теперішній час не повернуті, у зв`язку із чим позивач звертається до суду та просить стягнути з ТОВ «СОФІЇВСЬКІ ЛИПКИ» на користь ОСОБА_1 :

-безпідставно отримані кошти в розмірі 85000,00 грн.;

-7626,85 грн. процентів за користування грошима, 7626,85 грн. 3% річних та 18210,09 грн. інфляційних втрат;

-судові витрати.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 квітня 2024 року по справі відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

06 серпня 2024 року від представника відповідача ТОВ «СОФІЇВСЬКІ ЛИПКИ» - адвоката Ярошинської Ірини Анатоліївни надійшов відзив на позовну заяву. Представник відповідача зазначила, що ТОВ «СОФІЇВСЬКІ ЛИПКИ» позовну заяву не визнає у повному обсязі, вважає, що позовні вимоги ґрунтуються на надуманих обставинах та не відповідають нормам законодавства. Так, в період з жовтня 2020 року по вересень 2022 року займала посаду бухгалтера товариства та мала доступ до документів та печатки підприємства. Дійсно, 28 квітня 2021 року виникла необхідність у поповненні обігових коштів на рахунках товариства. Тому був укладений договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №28/4-1 від 28 квітня 2021 року з ОСОБА_3 . Саме він надав товариству грошові кошти в розмірі 85000 грн. Ці готівкові кошти були передані позивачу, як бухгалтеру для внесення на рахунок підприємства. Натомість ОСОБА_1 внесла ці кошти від свого імені. Після отримання вимоги ОСОБА_1 про повернення 85000 грн., було проведено службове розслідування, за результатами якого виявлено відсутність договору, на який посилається позивач у позові. За вказаними подіями 19 жовтня 2022 року відкрито кримінальне провадження та проводиться досудове розслідування. У зв`язку із викладеним, просили суд у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СОФІЇВСЬКІ ЛИПКИ» витрати на правову допомогу у розмірі 20000 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 вересня 2024 року у задоволенні клопотання про витребування доказів у цивільній справі відмовлено.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 вересня 2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду.

У судове засідання позивач та її представник не з`явилися, повідомлялися належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Будь-яких заяв, клопотань від сторони позивача станом на час прийняття рішення до суду не надходило.

У судове засідання представник відповідача не з`явилася, повідомлялася належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Надала суду заяву про розгляд справи без участі представника відповідача, проти задоволення позовних вимог заперечувала та просила відмовити у задоволенні позову.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Статтею 10 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (статті 13 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з жовтня 2020 року по вересень 2022 року перебувала у трудових відносинах з ТОВ «СОФІЇВСЬКІ ЛИПКИ» та у вказаний період займала посаду бухгалтера, що підтверджується копією трудового договору №01 від 02 жовтня 2020 року, укладеного між ТОВ «СОФІЇВСЬКІ ЛИПКИ» та ОСОБА_1 , та копією Наказу №11-К про звільнення ОСОБА_4 від 26 вересня 2022 року.

Відповідно до Заяви на переказ готівки №ПН83043С1 від 28 квітня 2021 року, ОСОБА_1 перерахувала на користь ТОВ «СОФІЇВСЬКІ ЛИПКИ» 85000,00 грн. Призначення платежу: «Надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги за дог. №28/4-1 від 28 квітня 2021 року. Платник: ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ».

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

В силу положень ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень статей 79 та 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини 2, 3 ст. 89 ЦПК України).

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підпунктом 14.1.257 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Правовою основою для отримання поворотної фінансової допомоги є договір позики.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Вимоги до письмової форми правочину визначені положеннями ст. 207 ЦК України, відповідно якої правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20, під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину.

Реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17).

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу, позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такий правовий висновок щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі №6-50цс16 зроблено висновок про те, що договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в ч. 2 ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Отже, по своїй юридичній сутності договір позики грошових коштів є реальним договором, і для його укладення необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача (сплата) коштів позикодавцем позичальнику.

Законодавець імперативно в ч.1 ст. 1047 ЦК визначив необхідність вчинення в письмовій формі договору позики грошових коштів у разі якщо позикодавцем є юридична особа.

Вказівка призначення платежу при перерахунку коштів на картку, з урахуванням принципу розумності, не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти. Дійсно, в певних випадках в приватному праві призначення платежу може мати значення, наприклад при визначенні того, яке грошове зобов`язання погашається, але не для підтвердження укладення певного договору.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2023 року у справі №755/16831/19, провадження №61-17567св21.

З урахуванням вищенаведених вимог чинного законодавства, позивач, як юридична особа, зобов`язаний був укласти з відповідачем правочин у письмовій формі з викладенням у ньому всіх істотних умов договору.

У ційсправі позивачем відповідно до Заяви на переказ готівки № ПН83043С1 від 28 квітня 2021 року, було перерахувано на користь ТОВ «СОФІЇВСЬКІ ЛИПКИ» 85000,00 грн. Призначення платежу: «Надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги за дог. №28/4-1 від 28 квітня 2021 року. Платник: ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 »

Стороною відповідача не заперечується факт отримання коштів, однак повідомлено про відсутність договору №28/4-1 від 28 квітня 2021 року, укладеного з ОСОБА_1 .

Натомість, як вбачається з долучених відповідачем до матеріалів справи документів, 28 квітня 2021 року між ОСОБА_2 та ТОВ «СОФІЇВСЬКІ ЛИПКИ» укладено договір №28/4-1 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги.

Відповідно до п. 1.1. Розділу І Договору, сторони домовились, що Позикодавець зобов`язується надати Позичальнику безвідсоткову Зворотну фінансову допомогу у вигляді грошових коштів у національній валюті України, в розмірі, встановленому Договором фіндопомоги, що передаються в користування Позичальнику на визначений Договором фіндопомоги строк, та за користування якими не передбачається нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій (надалі за текстом «Фінансова допомога»), а Позичальник зобов`язується повернути їх Позикодавцю в порядку, встановленому Договором фіндопомоги.

Згідно п. 1.2. Розділу І Договору, цільове призначення Фінансової допомоги для власних потреб Позичальника.

Пунктом 2.1. Розділу ІІ Договору, сторони погодили, що сума Фінансової допомоги за Договором фіндопомоги становить 85 000 гривень 00 коп. без ПДВ.

Пунктом 3.1. Розділу ІІІ Договору, позикодавець зобов`язався надати Позичальнику Фінансову допомогу у розмірі, визначеному п. 2.1. Договору фіндопомоги, протягом 1 (одного) календарного місяця з моменту укладення Сторонами Договору фіндопомоги, а саме до 27 травня 2021 року включно.

Відповідно до п. 3.3. Розділу ІІІ Договору, сторонами погоджено, що Фінансова допомога надається Позикодавцем Позичальнику на строк 1 (один) рік з моменту укладення сторонами Договору фіндопомоги, а саме до 27 квітня 2022 року включно.

У Розділі 12 Договору «Реквізити та підписи сторін» зазначено: позикодавець ОСОБА_3 , позичальник ТОВ «СОФІЇВСЬКІ ЛИПКИ».

За таких обставин, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у загальному розмірі 96 400 грн за договорами поворотної фінансової допомоги відсутні, тому позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Крім того, позивач у позові посилається на те, що вона вважала, що уклала ДПФД та на цій підставі переказала грошові кошти в розмірі 85000 грн. на користь відповідача, а збереження відповідачем вказаних грошових коштів з урахуванням положень ст.1212 ЦК України є безпідставним отриманням коштів. Стосовно цього суд зазначає наступне.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 року у справі №918/47/18, від 01.04.2019 року у справі №904/2444/18, під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Передбачений ст. 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18 (провадження № 61-434 св 20), від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022 св 22) та від 17 квітня 2024 року у справі № 127/12240/22 (провадження № 61-18405 св 23).

Так, оскільки позивачем до матеріалів позовної заяви не було долучено копії договору №28/4-1 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 28 квітня 2021 року, суд приходить до висновку, що позивач знаючи про безпідставність переказу грошових коштів, що між нею та відповідачем відсутні будь-які договірні зобов`язання, сплатила на його рахунок спірні кошти.

У зв`язку із викладеним, суд вважає, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог та порушення її особистого права, як це передбачає ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Оскільки позовні вимоги про стягнення процентів за користування грошима, 3% річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов`язання, відповідно положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, є похідними від стягнення суми основного боргу за договорами позики, у задоволенні цих позовних вимог також слід відмовити.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в пункті 21 постанови Великої Палати від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц, принцип змагальності цивільного судочинства забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.

Щодо вимоги представника відповідача про стягнення з позивача витрат на правову допомогу у розмірі 20000 грн., суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що інтереси ТОВ «СОФІЇВСЬКІ ЛИПКИ» представляла адвокат Ярошинська Ірина Анатоліївна на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АІ №1223854.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно з частинами 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).

Як убачається з матеріалів справи, представником відповідача не надано жодних доказів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу (договору про надання правової допомоги, детального опису робіт, виконаних адвокатом, актів виконаних робіт, тощо). За таких обставин, суд не вбачає підстав для стягнення витрат на правову допомогу з позивача.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Зважаючи на те, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, витрати, пов`язані із розглядом справи покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10-13, 77-81, 89, 133, 137, 141, 247, 258-259, 265, 268, 352, 354, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФІЇВСЬКІ ЛИПКИ" про стягнення безпідставно отриманих коштів - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА