Ухвала

від 05.12.2024 по справі 629/7335/24

ЛОЗІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.12.2024

м. Лозова Харківської області

Суддя Лозівського міськрайонного суду Харківської області

Харабадзе К.Ш.,

Справа № 629/7335/24

Номер провадження 2/629/1837/24

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

третя особа Виконавчий комітет Лозівської міської ради Харківської області

третя особа Державна екологічна інспекція у Харківській області

третя особа Державна інспекція архітектури та містобудування України

розглянувши цивільну справу про заборону здійснювати господарську діяльність

у с т а н о в и в:

Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про заборону здійснювати господарську діяльність, в якому просить заборонити відповідачу ОСОБА_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 здійснювати господарську діяльність з утримання та подвірного забою свійських травин (свиней та корів) за адресою: АДРЕСА_1 .

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі, суддя дійшов висновку про відмову у відкритті провадження з таких підстав.

Відповідно до статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 125Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 911/1834/18, від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20).

Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Відповідно до положень статті 19Цивільного процесуальногокодексу України (далі - ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (частина перша статті 2Цивільного кодексуУкраїни (далі - ЦК України).

У свою чергу відповідно до статті 4ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, частиною першою якої унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.

За частиною першою статті 20ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Згідно з ч. 4 ст.263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04.12.2024 ОСОБА_2 має актуальний стан на фактичну дату та час формування відповіді: зареєтронано, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , види економічної діяльності: 01.41. Розведення великої рогатої худоби молочних порід; 47.81 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами (основний); 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 03.22 Прісноводне рибництво (аквакультура).

Позивач просить заборонити відповідачу ОСОБА_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 здійснювати господарську діяльність з утримання та подвірного забою свійських травин (свиней та корів) за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, позивач, звертаючись до цивільного суду, помилково визначив належність спору до цивільної юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.

Оскільки юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу сторін та предмета позовних вимог, суд дійшов висновку, що в силу вимог статті 20 ГПК України, спір про заборону здійснювати господарську діяльність з утримання та подвірного забою свійських травин (свиней та корів) має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Отже, спір, що виник між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст.186ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 186, 258-261, 351-354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Виконавчий комітет Лозівської міської ради Харківської області, Державна екологічна інспекція у Харківській області, Державна інспекція архітектури та містобудування України про заборону здійснювати господарську діяльність

На виконання вимог ч. 5 ст.186ЦПК України роз`яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції Господарського суду Харківської області.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги особою, яка її оскаржує, протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручені у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Карина ХАРАБАДЗЕ