Рішення

від 03.12.2024 по справі 759/17785/24

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/17785/24

пр. № 2/759/5500/24

03 грудня 2024 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Ключника А.С. за участю секретаря судового засідання Марченко В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства СП «Партнер» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, пені, індексу інфляції та 3% річних за фактичне користування послугами,-

ВСТАНОВИВ:

30.08.2024 року позивач звернувся до суду із вказаними позовними вимогами, просить суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 25 500,00 грн; інфляційні втрати у розмірі 2 970,58 грн, загальну суму 3% річних у розмірі 708,59 грн, в тому числі сплачений судовий збір у розмірі 3 028,00 грн та сплачену суму правової допомоги у розмірі 4 500,00 грн., що загалом складає 36 707,17 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ОСОБА_1 є належним користувачем автогаражного боксу № НОМЕР_1 (крите машиномісце), який знаходиться на земельній ділянці відведеній позивачу для експлуатації та обслуговування за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі чого позивач здійснює охорону в тому числі металевого гаражу № НОМЕР_1 , належного відповідачу. Отже, відповідач отримала перепустку на в`їзд на територію стоянки та користувався гаражем, сплачував щомісячні внески за фактичне користування послугами та охорону машин в тому числі металевого гаражу. Відповідач користуючись гаражним боксом № НОМЕР_1 не оплачує щомісячні внески за надані послуги позивачем, внаслідок чого у неї утворилася заборгованість станом на 10.06.2024 року у розмірі 25 500,00 грн, у зв`язку із чим, позивач неодноразово надсилав на адресу відповідача претензії та пропозиції щодо мирного врегулювання спору про оплату боргу, однак оплату здійснено не було. Зважаючи на те, що відповідач продовжує користувався капітальним гаражем № НОМЕР_1 позивач вважає, що має право на стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 2 970,58 грн, а також 3% річних у розмірі 708,59 грн за весь період прострочення виконання грошового зобов`язання з 01.01.2019 року по 10.06.2024 року, що загалом становить 29 179,17 грн.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 04 вересня 2024 року відкрито провадження по справі та розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 47).

Ухвалою судді відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для направлення відзиву на позовну заяву.

Поряд з цим, відповідач ухвалу судді від 04 вересня 2024 року про відкриття провадження разом із позовною заявою та додатками не отримала, оскільки вказані документи повернулися разом з рекомендованим повідомленням та конвертом до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 50).

Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву до суду не направив.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що на підставі рішення №138 виконавчого комітету Ленінградської районної ради народних депутатів від 09.03.1992 р. виділено земельну ділянку для розміщення тимчасової автомобільної стоянки малому підприємству «Партнер» по АДРЕСА_1 (а.с. 11).

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 22.04.2011 року змінено найменування юридичної особи ПрАТ СП «Партнер» (а.с. 8).

ПрАТ СП «Партнер» діє на підставі статуту затвердженого рішення Загальних зборів акціонерів протоколом №19 від 01.04.2011 р. (а.с. 6, 7).

Згідно наказу №98 від 28.12.2018 р. збільшено витрати на утримання охорони та експлуатації АС №5 ПрАТ СП «Партер» з 01.01.2019 р., а тому щомісячні внески на відшкодування витрат становлять 500,00 грн (а.с. 17, 18).

Згідно наказу №130 від 30.12.2021 р. збільшено витрати на утримання охорони та експлуатації АС №5 ПрАТ СП «Партер» з 01.01.2022 р., а тому щомісячні внески на відшкодування витрат становлять 600,00 грн (а.с. 19, 20).

Згідно наказу №36 від 29.03.2024 р. збільшено витрати на утримання охорони та експлуатації АС №5 ПрАТ СП «Партер» з 01.04.2024 р., а тому щомісячні внески на відшкодування витрат становлять 650,00 грн (а.с. 21, 22).

Як вбачається із матеріалів справи, ПрАТ СП «Партнер» укладав такі договори: додаткову угоду № від 23.12.2015 р. до договору про постачання електричної енергії №ПЗ/ЕЕ-071111/1068/НЮ від 25.05.2011 року, договір №486КІО про спільне використання конструкцій технологічних мереж зовнішнього освітлення від 01.02.2022 р., договір №02 від 01.01.2022 р. щодо виконання робіт по вивезенню та розміщенню на полігоні в смт Бородянка твердих побутових відходів (ТПВ) та харчових відходів (а.с. 23-34).

Згідно «Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках» затверджених Постановою КМУ від 22.01.1996 року № 115, дана автостоянка поділяється: «за терміном зберігання на: довготермінову - для постійного зберігання транспортних засобів громадян. За способом зберігання на: змішану - де поряд з місцями для відкритого зберігання, а також з навісами та /або гаражами, закріпленими за автостоянками, є гаражі чи навіси, що належать власникам транспортних засобів на правах приватної власності». Саме Правила зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою КМУ від 22.01.1996 р. № 115, регламентують організацію та порядок надання послуг щодо зберігання транспортних засобів, які належать фізичним особам та юридичним особам, на автостоянках, що охороняються, незалежно від форм власності. Зберігання транспортних засобів здійснюється відповідно до ст. 977 ЦК України за договором зберігання транспортного засобу в боксах та гаражах, на спеціальних стоянках зберігач зобов`язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця.

Керуючись п. 8 постанови КМУ від 22 січня 1996 р. № 115 «Про затвердження Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках» на території автостоянки забороняється знаходитися стороннім особам. Згідно п. 12 постанови КМУ від 22 січня 1996 р. № 115 «Про затвердження Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках» володільцеві транспортного засобу, прийнятого на довготермінове зберігання, видається перепустка.

Позивач в якості доказу наявності суми боргу надав до суду взаємні розрахунки із орендаторами за період з 01.01.2017 р. по 25.06.2024 р. згідно якого у відповідача виникла заборгованість за користування послугами ПрАТ СП «Партнер» АС групи №5 у розмірі 25 500 грн (а.с. 12).

У зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань, ПрАТ СП «Партнер» звертався до ОСОБА_1 із вимогами №80 від 07.02.2019 р., №272 від 31.12.2020 р., №53 від 11.02.2022 р. (а.с. 13-16).

Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача за несплату грошових внесків за надані послуги інфляційні втрати у розмірі 2 970,58 грн та 3% річних у розмірі 708,59 грн за період з 01.01.2019 по 10.06.2024 р., що разом із основною сумою боргу 25 550,00 грн, становить 29 179,11 грн.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 977 ЦК України якщо зберігання автотранспортних засобів здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності, такий договір є публічним.

Договір зберігання транспортних засобів вважається укладеним з моменту передання майна на зберігання, що свідчить про його реальний характер. Між тим, загальні положення про зберігання передбачають обов`язок професійного зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому (ч. 2 ст. 936 ЦК). Тобто, зазначена норма передбачає можливість укладення договору зберігання за конструкцією консенсуального і цілком поширюється на спеціальні види зберігання, а отже - і на договір зберігання транспортних засобів.

Договір зберігання транспортного засобу поширюється також на відносини між гаражно-будівельним чи гаражним кооперативом та їх членами, якщо інше не встановлено законом або статутом кооперативу. Прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером, жетоном).

За змістом статей 208, 218, 936, 937 ЦК України недодержання сторонами письмової форми угоди не позбавляє їх права у разі виникнення спору доводити наявність останньої іншими засобами доказування, до яких можуть бути віднесені, зокрема письмові докази (розписки, чеки, платіжні доручення та ін.).

Зберігання автотранспортних засобів здійснювалося ПрАТ «СП «Партнер» як суб`єктом підприємницької діяльності, у зв`язку з чим такий договір зберігання є публічним. Правовідносини, в яких замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в яких передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням. При цьому факт відсутності договору зберігання автотранспортних засобів сам по собі не може бути підставою для звільнення від оплати послуг, якщо особа фактично користувалася ними.

На підтвердження користування відповідачем наданими послугами СП «Партнер», позивачем надано копію прибуткового касового ордеру №1620 виданого на ім`я ОСОБА_1 від 02.10.2020 р. на сплату послуг у розмірі 1 000,00 грн за послуги зберігання транспортних засобів вересень-жовтень 2020 р. на АС №5, гараж (а.с. 53).

У відповідності із ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. До витрат, які здійснює ПрАТ СП «Партнер» відносяться витрати на електроенергію, вивіз сміття, електрообладнання, ремонтно-будівельні роботи, обов`язкові платежі та податки.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, суд бере вказаний взаєморозрахунок до уваги, як належний та допустимий доказ невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати наданих позивачем послуг, у зв`язку із чим у позивача виникло повне право на стягнення з відповідача інфляційного стягнення та 3% річних, при цьому відповідачем у спростування позовних вимог не надано до суду контророзрахунку.

Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв`язку, враховуючи те, що відповідачем взяті на себе зобов`язання не виконано, а також ним не було спростовано вищезазначених обставин, на які позивач посилається як на підставу позову, у зв`язку із чим позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Що стосується вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу суд, слід зазначити наступне.

За положеннями ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 та ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

З огляду на викладене склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених судових витрат у вигляді професійної правової допомоги, позивачем подано: договір про надання правової допомоги №10/03-24 від 10.03.2024; протокол погодження гонорару від 10.03.2024; протокол погодження гонорару від 09.06.2024 р. на суму 4 500,00 грн.; акт приймання-передачі наданих послуг №22 від 10.06.2024 за договором про надання правової допомоги №10/03-24 від 10.03.2024 р.

Зменшення суми судових витрат на правничу допомогу можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю виконаної роботи. Такі висновки відповідають правовим позиціям Верховного Суду у справі № 910/16803/19 (постанова від 19.07.2021) та Великої Палати Верховного Суду у справі 755/9215/15-ц (постанова від 19.02.2020).

З огляду на наведене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь СП «Партнер» 4 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

У зв`язку з задоволенням позову в повному обсязі, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 3 028,00 грн відповідно до ст.141 ЦПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 208, 218, 322, 509, 525-527, 545, 549, 551, 611, 612, 625, 907, 936, 937, 978 ЦК Украни; ст.ст. 4, 5, 12, 13, 48, 51, 76-81, 89, 133, 141, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства СП «Партнер» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, пені, індексу інфляції та 3% річних за фактичне користування послугами - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Приватне акціонерне товариство СП «Партнер» (код за ЄДРПОУ 13684158) суму заборгованості у розмірі 29 179 (двадцять дев`ять тисяч сто сімдесят дев`ять) грн 17 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Приватне акціонерне товариство СП «Партнер» (код за ЄДРПОУ 13684158) судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 4 500 (чотири тисячі п`ятсот) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя Ключник А.С.

Позивач: Приватне акціонерне товариство СП «Партнер» (код за ЄДРПОУ 13684158, юридична адреса: 03148, м. Київ, вул. Жмеринська, 1-А);

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ).