Постанова

від 03.12.2024 по справі 200/7273/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5515/24 Справа № 200/7273/17 Суддя у 1-й інстанції - Куцевол В.В. Доповідач - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді Макарова М.О.

суддів Барильської А.П., Єлізаренко І.А.

при секретарі Керімовій-БандюковійЛ.К.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Дніпро цивільнусправу заапеляційними скаргами ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 адвоката Корсуновського Павла Юрійовича на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого 2024 року по справі за позовом заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , товариство з обмеженою відповідальністю «ТУЛС», комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Південне» про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2017 року заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , товариство з обмеженою відповідальністю «ТУЛС», комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Південне» про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року, постановленою за результатами розгляду справи №34/5005/4591/2012, яка залишена без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 березня 2017 року, визнано неправомірним дії ліквідатора КЖЕП «Південне» арбітражного керуючого Барановського О.В. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нежитлового приміщення №601, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та продажу його з відкритих біржових торгів. Крім того, визнано недійсними результати біржових торгів, проведених товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» з продажу нерухомого майна і визнано недійсним договір купівлі-продажу №617 від 18 травня 2013 року за яким право власності на вказане приміщення перейшло до ТОВ «ТУЛС».

Позивач зазначає, що спірний об`єкт нерухомості вибув з володіння Дніпровської міської ради всупереч волі останньої, про що свідчать вищезазначені судові рішення, та нарізі знаходиться у власності відповідачів.

Позивач вважає, що внаслідок бездіяльностю міської ради в розрізі захисту інтересів держави вказана нерухомість підлягає поверненню до комунальної власності територіальної громади міста.

Враховуючи викладене, а також з урахуванням позову у новій редакції та уточнених позовних вимог, позивач просив витребувати від ОСОБА_3 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення №601А, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1544308312101); та від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення №601Б, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1544383212101).

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого 2024 року позовні вимоги задоволені в повному обсязі.

Додатковим рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2024 року заяву про ухвалення додаткового рішення задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у розмірі по 440, 50 грн. з кожного. В задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що витребування майна у цій справі матиме наслідком покладення на відповідачку, як добросовісного набувача, індивідуального й надмірного тягаря, що призведе до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Апелянт вказує на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом. Крім того, апелянт стверджує, що прокурором не обґрунтовано належним чином підстави для представництва ним інтересів держави та не надано місцевому органу самоврядування розумного строку для можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, що вказує на наявність правових підстав для залишення позову без розгляду.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 адвокат Корсуновський П.Ю. посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що помилки держави та її представників не можуть використовуватись на шкоду осіб, на яких ці помилки мають вплив. Апелянт вказує, що витребування майна у цій справі матиме наслідком покладення на відповідачку, як добросовісного набувача, індивідуального й надмірного тягаря. Також апелянт зазначає, що позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом. При цьому, апелянт зазначає, що даний спір підсудний господарському суду.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 прийнятої за результатами розгляду справи №34/5005/4591/2012, визнано: неправомірними дії ліквідатора КЖЕП «Південне» арбітражного керуючого Барановського О.В. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нерухомого майна, зокрема, нежитлового приміщення АДРЕСА_2 ; неправомірними дії ліквідатора КЖЕП «Південне» арбітражного керуючого Барановського О.В. щодо реалізації з відкритих біржових торгів нерухомого майна, зокрема, нежитлового приміщення АДРЕСА_2 ; недійсними результати біржових торгів, проведених 27 грудня 2012 року товарною біржею «Регіональна університетська біржа» з реалізації нерухомого майна, зокрема, нежитлового приміщення АДРЕСА_2 ; недійсним договір купівлі-продажу №617 від 18 травня 2013 року, який зареєстровано приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В., укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим КЖЕП «Південне» Саричевою Н.В. та ТОВ «ТУЛС».

Обґрунтовуючи вказане судове рішення суд посилався на те, що під час розгляду справи встановлено що:

- 02 березня 2011 Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення №16/9, в якому зазначено: «Провести реорганізацію комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва дніпропетровської міської ради, шляхом передачі з їх балансу на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради окремо розташовані нежитлові будівлі і споруди, призначені для торгівельних, побутових та інших потреб непромислового характеру»;

- 29 липня 2011 року Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення №40/14 про ліквідацію Комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Південне»;

- у ході ревізії законності відчуження комунального майна територіальної громади міста Дніпропетровська, яке знаходилося на балансі комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Південне», проведеної Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області, встановлено, що в наслідок не виконання рішення міської ради №16/9 від 02 березня 2011 року, в частині прийому-передачі об`єктів нерухомого комунального майна, яке в подальшому було відчужено у ході здійснення процедури банкрутства, Дніпропетровською міською радою втрачено активів у кількості 29 одиниць;

- рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2011 року по справі №9/5005/14871/2011 зобов`язано КЖЕП «Південне» ДМР передати шляхом підписання ліквідаційною комісією КЖЕП «Південне» в особі голови ліквідаційної комісії Пересунька Б.Б. авізо та актів приймання-передачі зі свого балансу на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» ДМР об`єкти нерухомого майна;

- у вироку Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 22 квітня 2016 року по справі №201/17998/15-к зазначено, що Особа-1, умисно не виконуючи рішення господарського суду, передачу частини майна не здійснив та звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із заявою про порушення справ про банкрутство КЖЕП «Південне» 21 травня 2012 року. В результаті злочинних дій щодо умисного невиконання Особою-1 рішень суду, нерухоме майно, що є власністю територіальної громади м.Дніпропетровська перейшло у власність третіх осіб, а грошові кошти, що надійшли від його продажу були спрямовані на погашення кредиторської заборгованості ліквідованих комунальних підприємств;

- невиконання ліквідатором, а ні рішення господарського суду від 23 листопада 2011 року по справі №9/5005/14871/2011, а ні рішення Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02 березня 2011 року потягло за собою включення до ліквідаційної маси та реалізацію нерухомого майна КЖЕП «Південне», в тому числі нежитлового приміщення АДРЕСА_2 .

Ухвалами Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2016 року, 12 вересня 2016 року, 23 листопада 2016 року апеляційні скарги на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року у справі № 34/5005/4591/2012 було повернуто скаржникам без розгляду.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 березня 2017 року ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року у справі № 34/5005/4591/2012 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 05 липня 2017 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Регіонінвестгрупп" залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 березня 2017 року у справі № 34/5005/4591/2012 залишено без змін.

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності встановлено наступне:

- приміщення АДРЕСА_2 на праві господарського відання перебувало у КЖЕП «Південне» ДМР, власником приміщення була Територіальна громада міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради - запис № 966242.

- 18 травня 2013 року (запис № 979072) право власності на вказане приміщення було зареєстроване за ТОВ «ТУЛС» на підставі договору купівлі-продажу №617 від 18 травня 2013;

- в подальшому приміщення №601 розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , ТОВ «ТУЛС» за договором купівлі-продажу №649 від 24 травня 2013 було відчужено на користь ОСОБА_4 (запис № 1047684), яким, в свою чергу вказане майно 24 липня 2013 року відчужено на користь ОСОБА_3 0,419 частки (запис № 1797425) та ОСОБА_1 0,581 частки (запис № 1796264);

- 03 травня 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності внесено запис про поділ об`єкта нерухомого майна нежитлового приміщення АДРЕСА_2 на підставі договору про поділ приміщення від 03 травня 2018 року реєстровий номер 183, у зв`язку із чим право власності погашено;

- 03 травня 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлового приміщення АДРЕСА_2 ;

- 03 травня 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на нежитлового приміщення АДРЕСА_2 .

Також, згідно копії договору про поділ приміщення від 03 травня 2018 посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Каліновичем С.П., було здійснено поділ нежитлового приміщення АДРЕСА_2 на два окремих нежитлових приміщення: приміщення №601А та приміщення №601Б.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне нерухоме майно вибуло з комунальної власності незаконно та поза волею власника, оскільки комунальне підприємство, за яким майно було закріплено на праві господарського відання, не вправі було самостійно ним розпоряджатися. Повернення у комунальну власність нерухомого майна, незаконно відчуженого в процедурі банкрутства, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цього майна як майна територіальної громади. Крім того, суд зазначив, що добросовісний набувач має право на відшкодування збитків продавцем за правилами евікції, яке визнається належною компенсацією за правом на мирне володіння майном, гарантованою статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, зокрема, нежитлові приміщення, та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до ч. 5 ст. 60 вказаного Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції.

Згідно з п. 31 ч. 1 ст. 26 Закону до виключної компетенції пленарного засідання міської ради відноситься прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (статті 319, 321 ЦК України).

Згідно ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (стаття 338 ЦК України).

Відповідно до змісту наведеної норми випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передання майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. У той же час покупець не може бути визнаний добросовісним набувачем, якщо на момент укладення відплатної угоди щодо спірного майна мали місце претензії третіх осіб, про які покупцю було відомо і які згодом були в установленому порядку визнані правомірними.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2017 року у справі № 34/5005/4591/2012, про банкрутство КЖЕП «Південне» встановлено, що спірне нежитлове приміщення не належало КЖЕП «Південне», визнано неправомірними дії ліквідатора щодо включення майна до ліквідаційної маси боржника та подальшої його реалізації, а також визнано недійсними результати біржових торгів та договір купівлі-продаж, за яким відбулося відчуження спірного нежитлового приміщення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне нерухоме майно вибуло із володіння Дніпровської міської ради поза волею власника, а тому відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України міська рада має право на витребування його у відповідачів як добросовісних набувачів.

Законодавство про банкрутство не встановлює порядок реалізації майна боржника виключно шляхом його продажу та не виключається можливість передання майна боржника, в тому числі комунального підприємства, за наявності відповідного рішення місцевої ради, на баланс іншого комунального підприємства, зокрема, за рішенням суду про зобов`язання вчинити такі дії. Постанову суду першої інстанції про введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство не можна вважати судовим рішенням, на виконання якого безумовно здійснюється реалізація майна боржника, оскільки цим судовим актом вводиться особлива процедура банкрутства боржника, а сама реалізація майна боржника або передання майна, яке перебувало у нього на праві власності чи повного господарського відання, здійснюється з урахуванням положень законодавства, що регулює хід ліквідаційної процедури та інших особливостей правового статусу майна боржника, визначених спеціальними законами щодо різних категорій боржників.

Визнання недійсними результатів торгів (аукціону) на виконання рішення суду про грошове стягнення є підставою для витребування власником майна від добросовісного набувача за статтею 388 ЦК України, оскільки майно вибуло від власника поза його волею іншим шляхом внаслідок проведення публічних торгів іншою особою на виконання судового рішення про стягнення коштів.

Таких висновків у аналогічних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 20 березня 2018 року у справі № 904/12514/16 та від 29 березня 2018 року у справі № 904/10673/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 199/7377/16-ц, провадження № 61-46307св18, від 03 березня 2021 року у справі № 199/7376/16-ц провадження № 61-9290св19, від 22 лютого 2023 року у справі № 206/5891/16-ц, провадження № 61-23384св19.

Європейський суд з прав людини визначив три критерії (принципи), які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, та які застосовуються виключно в сукупності, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

У справах про витребування майна із чужого незаконного володіння суди повинні оцінювати наявність або відсутність добросовісності у зареєстрованого володільця нерухомого майна (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, провадження № 14-192цс19, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, провадження № 14-436цс19).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно з принципами диспозитивності та змагальності сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не розглядає не ініційовані сторонами питання (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини перша - четверта статті 12, частини перша та третя статті 13 ЦПК України). Якщо кінцевий набувач розпорядився процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про витребування майна, це не позбавляє його права заявити цей позов у разі ініціювання повернення майна власнику. Навіть у випадку повернення майна від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного набувача, у якого він придбав майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19.

Встановлено, що 18 травня 2013 року (запис № 979072) право власності на спірне приміщення було зареєстроване за ТОВ «ТУЛС» на підставі договору купівлі-продажу №617 від 18 травня 2013.

В подальшому приміщення №601 розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , ТОВ «ТУЛС» за договором купівлі-продажу №649 від 24 травня 2013 було відчужено на користь ОСОБА_4 , яким, в свою чергу вказане майно 24 липня 2013 року відчужено на користь ОСОБА_3 0,419 частки (запис № 1797425) та ОСОБА_1 0,581 частки (запис № 1796264).

Також, згідно копії договору про поділ приміщення від 03 травня 2018 посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Каліновичем С.П., було здійснено поділ нежитлового приміщення АДРЕСА_2 на два окремих нежитлових приміщення: приміщення №601А та приміщення №601Б.

Згідно з постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2015 року у справі №804/53/15 встановлено, що службові особи Дніпропетровської міської ради, КЖЕП «Південне», зловживаючи своїм службовим становищем, діючи умисно, з метою одержання неправомірної вигоди у період 2012-2013 років всупереч інтересам територіальної громади м. Дніпропетровська «допустили відчуження за заниженою вартістю об`єктів комунального майна територіальної громади м. Дніпропетровська, що розташовані у місті, які знаходилося на балансі вказаних підприємств Дніпропетровської міської ради, на користь суб`єктів господарювання приватного права, чим спричинили настання тяжких наслідків».

Вказані обставини також підтверджуються вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2016 у справі № 201/17998/15-к, яким встановлено факт протиправного невиконання вимог рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2011 року у справі № 9/5005/14871/2011, вчинене головою ліквідаційної комісії КЖЕП «Південне» всупереч інтересам територіальної громади м. Дніпропетровська.

У постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20, Велика Палата Верховного Суду вказала, що «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що втручання держави у право власності відповідачів є правомірним та відповідає критерію «справедливої рівноваги» згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

При цьому, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не пропущено строк позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом, оскільки її перебіг має свій відлік, саме з моменту набрання чинності ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року, якою встановлено протиправність дій, які призвели до відчуження спірного нерухомого майна.

Тобто, вирішення питання законності/незаконності відчуження спірного майна є передумовою вирішення питання повернення такого майна у володіння

законному власнику.

Також колегія суддів вважає вірним висновок суду першої щодо безпідставності тверджень відповідачів про не дотримання позивачем механізму вступу у справу прокурора на захист прав міської ради, огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02).

У ч.ч. 1, 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» (тут і далі у редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом) зазначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Наведеним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України.

Системне тлумачення ч. 2 ст. 45 ЦПК України (в редакції, що діяла на час звернення до суду з позовом) та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає змогу зробити висновок про те, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох таких випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Отже, прокурор, звертаючись до суду, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу, а іншою - відсутність такого органу.

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 зроблено висновок про те, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Отже, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, прокурор обґрунтував неналежне, на його переконання, здійснення захисту інтересів територіальної громади міста Дніпра міською радою як уповноваженим органом, яка самостійно не вживала достатніх заходів представницького характеру з метою захисту прав територіальної громади на спірне нерухоме майно протягом тривалого періоду часу, незважаючи на те, що їй достеменно було відомо, що нерухоме майно вибуло з комунальної власності поза волею її власника.

Тож прокурор навів підставу для представництва інтересів держави, а саме незаконне вибуття спірного нерухомого майна з комунальної власності, та зазначив підстави для звернення до суду з позовом, існування нагальної потреби у захисті порушених інтересів держави.

Так, дізнавшись на підставі ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року у справі № 34/5005/4591/2012 про банкрутство КЖЕП «Південне» про недійсність первинної угоди щодо відчуження спірного нежитлового приміщення, Дніпровська міська рада не вжила заходів щодо повернення комунального майна, що свідчить про бездіяльність міської ради та обґрунтовує підстави звернення до суду прокурора.

24 квітня 2017 року Прокуратурою Дніпропетровської області було подано до Дніпровської міської ради повідомлення про звернення до суду з позовною заявою про витребування на користь територіальної громади м. Дніпра нежитлового приміщення № НОМЕР_1 , розташованого за адресою,: АДРЕСА_1 .

Дніпровською міською радою жодних дій спрямованих на звернення до суду чи відповіді на повідомлення прокуратури надано не було.

28 квітня 2017 року Прокуратура Дніпропетровської області звернулась з позовом до суду.

Поданий прокурором позов підтримала Дніпровська міська рада, яка не оспорювала в суді наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в її особі, заперечень проти цього не висловлювала.

Таким чином, встановивши вказані обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність тверджень відповідачів щодо не дотримання позивачем механізму вступу у справу прокурора на захист прав міської ради.

Доводи апелянтівв скарзіпро те,що витребуваннямайна уцій справіматиме наслідкомпокладення навідповідачів,як добросовіснихнабувачів,індивідуального йнадмірного тягаря,що призведедо порушенняст.1Першого протоколудо Конвенції,колегія суддіввважає необґрунтованими,з оглядуна те,що витребування спірного нежитлового приміщення задовольняє всі три критерії правомірного втручання, сформульовані у практиці ЄСПЛ, а саме: спірне нежитлове приміщення не є житловим, тобто в розумінні житлового законодавства не має особливого майнового статусу і право на яке не потребує особливого захисту у разі його витребування у фізичної особи; вибуло з власності територіальної громади м. Дніпра поза її волею; протягом тривалого періоду (з 2013 року з часу подання скарги на дії ліквідатора щодо незаконного включення до ліквідаційної маси майна, в тому числі спірного) вчиняються дії щодо його повернення законному власнику, і такі дії в часі співпадають з часом набуття прав на спірне майно останнім набувачем (2013 рік); позивач застосував правильний, ефективний та законний спосіб захисту своїх прав власника шляхом витребування майна (віндикаційний позов); судовим рішенням в іншій справі встановлено, що вибуття із володіння територіальної громади м. Дніпра майна, зокрема і спірного, призвело до настання тяжких наслідків.

Твердження апелянтів про те, що позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом, колегія суддів також вважає безпідставними, так як суд першої інстанції правильно встановив обставини, коли саме позивач довідався про порушення прав територіальної громади м. Дніпра з моменту набрання чинності ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року, якою встановлено протиправність дій, які призвели до відчуження спірного нерухомого майна.

Доводи апелянта в скарзі про те, що прокурором не обґрунтовано належним чином підстави для представництва ним інтересів держави та не надано місцевому органу самоврядування розумного строку для можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, колегія суддів вважає необґрунтованими, так як необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у відновленні законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства (у цій справі місцевої громади) й останнього набувача нерухомості, повернення майна у комунальну власність та відновлення порушеного порядку розпорядження цим майном. Дніпровська міська рада неналежно виконує свої повноваження щодо повернення комунального майна, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян членів територіальної громади м. Дніпра та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці ЄСПЛ.

Інші твердження апелянтів колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення суду.

Суд першої інстанції чітко вказав підстави для задоволення позовних вимог, які відповідають нормам чинного законодавства та з якими погоджується колегія суддів.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Рішення, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

В зв`язку із залишенням апеляційних скарг без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачені апелянтами суми судового збору за подання апеляційних скарг поверненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 адвоката Корсуновського Павла Юрійовича залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді А.П. Барильська

І.А. Єлізаренко