Рішення

від 28.11.2024 по справі 447/1954/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №2/447/603/24 Справа №447/1954/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

28.11.2024 Миколаївський районний суд Львівської області в складі судді Павліва В.Р., за участю секретаря судового засідання Малик О.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м. Миколаєві Львівської області у порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Новороздільська державна нотаріальна контора Львівської області про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування усього майна ОСОБА_3 , визнання недійсними свідоцтв про права на спадщину №1206, №1207, витребування у ОСОБА_2 частку у розмірі 3/4 (три/четвертих) квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (п`ятдесят) на користь ОСОБА_1 ,

представниця позивачки ОСОБА_4

законна представниця відповідача ОСОБА_5

представник відповідача ОСОБА_6

встановив:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Новороздільська державна нотаріальна контора Львівської області про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування усього майна ОСОБА_3 , визнання недійсними свідоцтв про права на спадщину №1206, №1207, витребування у ОСОБА_2 частки у розмірі 3/4 (три/четвертих) квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (п`ятдесят) на користь ОСОБА_1 .

Позов мотивований тим, що в ухвалі Миколаївського районного суду Львівської області від 19.02.2021 у справі №447/1420/19 було встановлено, що ОСОБА_2 , близько 22:00 год 30.01.2019, знаходячись у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , у ході словесної суперечки із своєю бабусею - ОСОБА_3 , страждаючи хронічним психічним захворюванням у формі параноїдальної шизофренії, не усвідомлюючи значення своїх дій та не маючи можливості керувати ними, наніс десять ударів клинком кухонного ножа, який є ножем господарсько-побутового призначення, по тілу ОСОБА_3 , чим спричинив проникаючі поранення грудної клітки з ушкодженням правого передсердя і легень, що призвело до масивного крововиливу в плевральні порожнини і порожнину серцевої сорочки. Дані тілесні ушкодження знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв`язку із настанням смерті потерпілої. Таким чином, ОСОБА_2 , вчинив суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, а саме: умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. З огляду на вказане, позивач вважає, що відповідач має бути усунутий від спадкування, як спадкоємець, який умисно позбавив життя спадкодавця у відповідності до ст. 1224 ЦК України, тому відповідач є негідним спадкоємцем, а тому останній не мав права успадковувати право власності на квартиру а ні за заповітом, а ні за законом.

Представником відповідача, адвокатом Тарасенко Л.Л., було подано відзив, у якому відповідач заперечував проти задоволення позову. Відзив мотивовано тим, що відповідач не вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 115 КК України, умисне вбивство, а допустив настання суспільно-небезпечних наслідків, що встановлено судом в Ухвалі Миколаївського районного суду Львівської області від 19.02.2021 р. по справі № 447/1420/19: під час інкримінованих дій ОСОБА_2 страждав хронічним психічним захворюванням у формі параноїдальної шизофренії, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. У зв`язку з цим, вважає, правові наслідки, передбачені ч. 1 ст. 1224 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки відсутній умисел у особи, яка позбавила життя спадкодавця.

У судовому засіданні представниця позивача, адвокатеса Суткович М.А., позовні вимоги підтримала, наголосила на тому, що відповідач ОСОБА_2 вчинив суспільно небезпечне діяння, передбачене ч. 1 ст. 115 КК України а саме: умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, але не підлягав притягненню до кримінальної відповідальності. Для застосування до ОСОБА_2 положень ч.1 ст.1224 ЦК України визначальним є саме встановлення судом факту вчинення ОСОБА_2 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, а саме: умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Представник відповідача, адвокат Тарасенко Л.Л. та законна представниця відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснили, що оскільки діяння, зазначені у частині першій статті 1224 ЦК України, є кримінально караними, то вони повинні бути підтверджені обвинувальним вироком суду або постановою про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, які є самостійною та достатньою підставою для усунення від права на спадкування. Відповідач ОСОБА_2 перебував у стані неосудності, що виключає наявність умислу на вчинення злочину. Тому, вважають, що ОСОБА_2 злочину не вчинив і ст. 1224 ЦК України не підлягає застосуванню.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_3 (спадкодавцю) належала на праві приватної власності квартира, що знаходилася за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Квартира).

25.01.2018 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Новороздільської державної нотаріальної контори Шолок О.Я., зареєстрований в реєстрі за №307, номер бланку ННА 243482 (далі - Заповіт від 25.01.2018).

Згідно вищевказаного заповіту ОСОБА_3 , заповіла належну їй квартиру своєму синові - ОСОБА_7 (батьку позивачки), ІНФОРМАЦІЯ_2 , та онукові - ОСОБА_2 (відповідачу), ІНФОРМАЦІЯ_3 , в рівних частках кожному. ОСОБА_7 був батьком позивачки та помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , перебуваючи у вищевказаній квартирі, у ході словесної суперечки із своєю бабусею ОСОБА_3 , допустив настання суспільно-небезпечних наслідків у виді смерті, наніс останній десять ударів клинком кухонного ножа у ділянки життєво-важливих органів.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 19.02.2021 у справі №447/1420/19 (кримінальне провадження в ЄРДР №? 12019140360000040) до ОСОБА_2 (відповідача), який вчинив суспільно небезпечне діяння, передбачене ч.1 ст. 115 КК України, було застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Згідно Свідоцтв про право на спадщину №1206, 1207 від 22.06.2024 державний нотаріус Новороздільської державної нотаріальної контори Львівської області Шолок О.Я. засвідчила, що спадкоємцями на зазначене у цих свідоцтвах майно, належне ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , є:

її онука, ОСОБА_1 (позивачка), ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , батько якої (син спадкодавця) ОСОБА_7 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Позивачці було видано нотаріусом Свідоцтво про право на спадщину на 1/4 квартири (спадкування за законом);

її онук, ОСОБА_2 (відповідач), ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_2 , - який як спадкоємець успадкував 3/4 квартири (1/2 квартири успадковано за заповітом, 1/4 квартири успадковано за законом).

Оцінка суду:

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1224 ЦК України не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.

Ст. 1224 ЦК України передбачає цивільно правові наслідки діяння особи, яка умисно позбавила життя спадкодавця.

Відтак обов`язковою складовою усунення від спадкування є умисел.

Як встановлено судом при розгляді справи № 447/1420/19 (ухвала Миколаївського районного суду Львівської області від 19.02.2021), згідно висновку судово-психіатричного експерта №29 від 13.03.2019 ОСОБА_2 (відповідач) страждає хронічним психічним захворюванням у формі параноїдальної шизофренії, не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Під час інкримінованих дій ОСОБА_2 страждав хронічним психічним захворюванням у формі параноїдальної шизофренії, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Суд в ухвалі Миколаївського районного суду Львівської області від 19.02.2021 по справі № 447/1420/19 вказує, що:

- за своїм психічним станом ОСОБА_2 потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом;

- в судовому засіданні прокурор клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_2 підтримав, вказав, що дослідженими в судовому засідання доказами доведено вчинення ним суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. Проте, оскільки він вчинив суспільно небезпечне діяння у стані неосудності і на даний час перебуває у цьому стані, тому не може бути суб`єктом кримінальної відповідальності;

- на момент вчинення інкримінованого суспільно небезпечного діяння ОСОБА_2 знаходився в стані неосудності і не міг нести відповідальність за вчинене ним кримінальне правопорушення в передбаченому законом порядку;

- відповідно до ст.19 КК України не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним кодексом, перебувала у стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Оскільки діяння, зазначені у ч. 1 ст. 1224 ЦК України, є кримінально караними, вони повинні бути підтверджені вироком суду. Про це вказано і у Листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування».

Так, відповідно до ч. ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КК України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 КК України суб`єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

Відповідач ОСОБА_2 був неосудним на момент вчинення діяння, яке призвело до смерті спадкодавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 КК України осудною визнається особа, яка під час вчинення кримінального правопорушення могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 КК України не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Відповідно до ст. 23 КК України виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Відповідно до ст. 24 КК України умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Відповідно до п. 1 ст. 93 КК України примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння.

При ухваленні рішення суд враховує правові позиції Верховного Суду.

Відповідно до Постанови Верховного Суду від 31 травня 2022 року, справа № 161/88/19, оскільки діяння, зазначені у частині першій статті 1224 ЦК України є кримінально караними, то вони повинні бути підтверджені обвинувальним вироком суду або постановою про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, які є самостійною та достатньою підставою для усунення від права на спадкування. За наявності постановлених у кримінальному судочинстві вказаних судових рішень, які набрали законної сили, особа, яка умисно позбавила життя спадкодавця, не має права на спадкування в силу закону.

Верховний Суд у цій же Постанові від 31 травня 2022 року, справа № 161/88/19, наголошує, що підставою для усунення особи від права на спадкування за частиною першою статті 1224 ЦК України є наявність в її діях вини у формі умислу. Відповідно до статті 23 КК України виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Статтею 24 КК України передбачено, що умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. До аналогічного висновку прийшла і Велика Палата Верховного Суду (Ухвала Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року, справа № 688/2840/22).

У діях відповідача ОСОБА_2 не було умислу щодо вчинення суспільного-небезпечного діяння, оскільки відповідач перебував у стані неосудності, що встановлено судом.

Частина 1 статті 1224 ЦК України передбачає саме «умисне» позбавлення життя спадкодавця спадкоємцем як умову усунення від права на спадкування.

Відтак у вказаних діях спадкоємця повинен бути умисел. Відсутність умислу у відповідача щодо вчинення суспільно небезпечного діяння (позбавлення життя спадкодавця) унеможливлює застосування до вказаних правовідносин ч. 1 ст. 1224 ЦК України.

У даному випадку відповідач не вчинив злочину, який передбачений ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки відсутній як суб`єкт злочину, так і суб`єктивна сторона.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, Постанова від 19 листопада 2019 р. №130/2612/17, згідно з вимогами ст. 18, ст. 19 КК осудність є обов`язковою ознакою суб`єкта злочину, що характеризується таким психічним станом особи, при якому вона під час скоєння злочину здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Здатність особи під час скоєння злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об`єктивних ознак злочину об`єкта посягання, суті діяння, обстановки, часу й місця, способу його скоєння, його суспільно небезпечних наслідків тощо. Така здатність повинна бути пов`язана з можливістю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля взаємозалежні й лише в сукупності виступають передумовою визнання особи винною. Натомість неосудною визнається особа, яка під час учинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Поняття неосудності включає в себе співвідношення медичного (біологічного) та юридичного (психологічного) критеріїв. Медичний критерій полягає в наявності в особи психічного захворювання, що істотно впливає на свідомість і волю людини (хронічне психічне захворювання, тимчасовий розлад психічної діяльності, недоумство, інший хворобливий стан психіки). Юридичний у нездатності особи під час учинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. При цьому юридичний критерій виражається двома ознаками:

1) інтелектуальною особа не може усвідомлювати фактичну сторону своїх дій (бездіяльності) та/або не здатна усвідомлювати їх суспільно небезпечний характер;

2) вольовою особа не може керувати своїми діями (бездіяльністю) внаслідок руйнування психічною хворобою її вольової сфери.

Особу може бути визнано неосудною тільки тоді, коли встановлена одна з ознак критерію юридичного на підставі хоча б однієї з ознак критерію медичного.

Відповідно до дослідженого місцевим судом висновку стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи від 24.10.2017 на час учинення суспільно небезпечного діяння та на час проведення експертизи ОСОБА_2 страждав на психічний розлад у формі «шизофренії параноїдальної, період спостереження менше року», що позбавляло його здатності розуміти свої дії та керувати ними. Тобто в Особи 2 встановлено наявність як медичного критерію (хронічне психічне захворювання у вигляді шизофренії параноїдальної), так і інтелектуальної та вольової ознак юридичного критерію (нездатність розуміти свої дії та керувати ними).

Верховний Суд у вказаній Постанові наголошує, що оскільки стан неосудності пов`язаний з відсутню в особи інтелектуальної та вольової ознак, з ним несумісні наявність у свідомості особи чітко сформованих мети й мотиву як ознак суб`єктивної сторони злочину, тому встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) у діях неосудної особи об`єктивно є неможливим. Юридична оцінка суспільно небезпечному діянню в такому випадку повинна даватися, виходячи з фактичних обставин скоєного та наслідків, що настали. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня 2023 року по справі №761/37225/20.

Суд погоджується, що вчинення особою суспільно небезпечного діяння в стані неосудності є несумісним зі встановленням суб`єктивної сторони складу злочину.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня 2023 року по справі №761/37225/20 додатково наголошено на тому, що особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, у стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки (відповідно вольова та інтелектуальна ознаки) не є суб`єктом кримінального правопорушення в розумінні ч. 1 ст. 18 КК і в такому випадку відсутня вина як обов`язкова основна ознака суб`єктивної сторони будь-якого складу кримінального правопорушення, а отже і суб`єктивна сторона. Зазначене є правовою підставою для юридичної оцінки дій неосудної особи не як кримінального правопорушення, а як суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК. Суб`єктивна сторона - це внутрішня сторона кримінального правопорушення, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення кримінального правопорушення. Ознаками суб`єктивної сторони, як елементу складу, є вина, мотив і мета кримінального правопорушення. Обов`язковою (необхідною) основною ознакою суб`єктивної сторони будь-якого складу кримінального правопорушення є вина особи.

Враховуючи викладене, що відповідач ОСОБА_2 страждав хронічним психічним захворюванням у формі параноїдальної шизофренії під час вчинення суспільно-небезпечного діяння, яке спричинило смерть спадкодавця, він не усвідомлював значення своїх дій та не мав можливості керувати ними, і допустив настання суспільно-небезпечних наслідків у виді смерті спадкодавця, враховуючи те, що відповідач ОСОБА_2 перебував у стані неосудності, що виключає наявність умислу на вчинення злочину, виключає наявність умислу на позбавлення життя спадкодавця, тому відсутні підстави для застосування ч. 1 ст. 1224 ЦК України щодо позбавлення відповідача права на спадкування.

У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку, що у діях відповідача відсутній умисел щодо позбавлення життя спадкодавця, відсутній суб`єкт та суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, тому ч. 1 ст. 1224 ЦК України не може бути застосована до спірних правовідносин.

Враховуючи наведене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позовної заяви задоволенню не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст. 1216, 1217, 1218, 1220, 1223, 1224 ЦК України, ст. ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ухвалив:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Новороздільська державна нотаріальна контора Львівської області про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування усього майна ОСОБА_3 , визнання недійсними свідоцтв про права на спадщину №1206, №1207, витребування у ОСОБА_2 частку у розмірі 3/4 (три/четвертих) квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (п`ятдесят) на користь ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Законна представниця відповідача: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП невідомий.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Новороздільська державна нотаріальна контора Львівської області, місцезнаходження: вул. Шевченка, 16, м. Новий Розділ, Стрийський район Львівська область. ЄДРПОУ 02132303.

Повний текст рішення складено 05.12.2024.

Суддя Павлів В. Р.