Ухвала

від 04.12.2024 по справі 140/10524/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

04 грудня 2024 рокуЛуцькСправа № 140/10524/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства Захід Авто Траст до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Захід Авто Траст (далі ПП Захід Авто Траст, позивач) звернулося з позовом до Волинської митниці (далі митниця, відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу № 255 від 26.08.2024 про проведення документальної невиїзної перевірки дотримання ПП Захід Авто Траст вимог законодавства з питань митної справи.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що зі змісту наказу Волинської митниці від 26.08.2024 № 255 про проведення документальної невиїзної перевірки

не вбачається, що саме стало підставою для проведення документальної невиїзної перевірки, оскаржуваний наказ не містить інформації про фактичні підстави, які відповідають приписам п. 2 ч. 2 ст. 351 МК України.

Вказує на те, що чинним законодавством регламентовано, що проведення перевірок щодо підтвердження походження товарів здійснюються, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог «щодо визначення концепції «Товарів, що походять з певної країни» і методів адміністративного співробітництва» до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом від 27 червня 2014 року (далі Протокол 1). Відповідно до вимог пункту 1 статті 33 Протоколу 1 подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватись у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу. Водночас, аналізуючи зміст наказу на проведення перевірки та повідомлення про проведення перевірки, останні не містять аргументів наявності у митного органу обґрунтованих сумнівів в достовірності документів та статусі походження товару, ввезеного позивачем на територію України за митними деклараціями, які перевірялися. Відтак, вважає, що підстав для проведення перевірки у відповідача не було.

В оскаржуваному наказі № 255 від 26.08.2024 зазначено, що перевірка проводилася з питань державної митної справи за митними деклараціями без вказівки на будь-які відомості про здійснення контрольно-перевірочних заходів TOB «Захід Авто Траст». Повідомлення від 27.08.2024 №7.3-2/19/13/9448, яким відповідач повідомив позивача про проведення перевірки, також не містить жодних посилань на конкретизацію об`єкта перевірки та підстави її проведення, а також на документи, які стали б достатніми для митного органу для проведення перевірки.

Враховуючи наведене, вважає, що у відповідача не було підстав для проведення перевірки позивача, а оскаржуваний наказ прийнятий без наявних правових підстав. Просив позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 01.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) суддею одноособово (а.с. 17).

10.10.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що Волинською митницею були виконані всі умови для проведення документальної невиїзної перевірки, а саме: встановлено наявність підстав для її проведення, видано відповідний наказ та повідомлено позивача про дату початку та місце проведення перевірки. Разом з тим, зазначає, що відповідно до пункту 89 Типової інструкції з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 №55, у преамбулі зазначаються підстава, обґрунтування або мета видання наказу. Зазначена частина починається із слів На виконання, З метою тощо. Так, у преамбулі оскаржуваного наказу митного органу вказано підставу для проведення перевірки, яка сформульована наступним чином: «На підставі пункту 7 частини 1 статті 336, пункту 2 частини 3 статті 345, пункту 2 частини 2 статті 351 Митного кодексу України від 13 березня 2012 №4495-VI (зі змінами та доповненнями) у зв`язку з надходженням від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про не підтвердження автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, доведеної листом Держмитслужби України від 30.11.2023 №15/15-03-01/7.3/5664».

Відтак, підставою для проведення вказаної перевірки слугувала отримана митним органом у встановленому порядку від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджена інформація про не підтвердження автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, яка була доведена листом Держмитслужби.

Отже, наказ №255 від 11.09.2024 «Про проведення документальної невиїзної перевірки дотримання ПП «Захід Авто Траст» вимог законодавства України з питань митної справи» відповідає встановленим чинним законодавством вимогам щодо його форми та змісту, є підставним, законним та обґрунтованим.

Водночас, вказує на те, що на момент подачі відзиву, результати вищевказаної перевірки оформлені актом, що є підставою для самостійного визначення митним органом суми податкового зобов`язання підприємства щодо сплати митних платежів, застосування заходів передбачених законами України. З огляду на вказане, наказ, як акт індивідуальної дії буде реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права суб`єкта ЗЕД. Належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки. З врахуванням наведеного просить відмовити у задоволенні позову повністю (а.с. 20-23).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що провадження у справі підлягає закриттю з огляду на таке.

Так, судом встановлено, що 26.08.2024 Волинська митниця видала наказ № 255 «Про проведення документальної невиїзної перевірки дотримання ПП «Захід Авто Траст» вимог законодавства України з питань митної справи» в частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування при митному оформленні товарів за митними деклараціями згідно з Додатком, тривалістю 2 робочих дні з 11.09.2024 за адресою: Волинська обл., Ковельський р-н, с. Римачі, вул. Призалізнична, 13 (а.с. 10).

За результатами проведеної перевірки Волинською митницею складено акт від 25.09.2024 № 37/24/7.3-19/43938877 «Про результати документальної невиїзної перевірки дотримання ПП «Захід Авто Траст» вимог законодавства України з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за МД згідно Додатку 1», в якому зафіксовані порушення вимог митного та податкового законодавства (а.с. 32-37).

Волинською митницею листом від 26.09.2024 № 7.-2/19/13/10569 надіслано ПП «Захід Авто Траст» акт перевірки від 25.09.2024 № 37/24/7.3-19/43938877 (а.с. 31).

Водночас позивач, звертаючись із цим позовом до суду, просить визнати протиправним наказ про проведення документальної невиїзної перевірки, який, на його думку, прийнятий без дотримання вимог та умов, встановленихМК України.

Розглядаючи матеріали адміністративної справи та вирішуючи питання про наявність підстав для розгляду справи у порядку адміністративного судочинства України, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Згідно з частиною першоюстатті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1статті 19 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

За визначенням, наведеним в частині першійстатті 4 КАС України:

адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1);

суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7);

індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19).

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю порушено його права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини першоїстатті 5 КАС Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Водночас, право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, установлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі можуть ініціювати їхнє вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу, що не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав особи й основоположних свобод (далі - Конвенція).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (mutatis mutandis пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).

Отже, з метою належного звернення за судовим захистом особа на момент звернення до суду повинна обґрунтувати існування його порушеного права або законного інтересу.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 № 2-зпу справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

У пункті 5Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 № 9-рп/2008в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

У постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши положення пункту 19 частини першоїстатті 4 КАС Україниу взаємозв`язку ізрішеннями Конституційного Суду України від 23.06.1997 № 2-зпу справі № 3/35-313 та від 22.04.2008 № 9-рп/2008 у справі № 1-10/2008, дійшла висновку, що у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.

Поряд із цим, ВП ВС зауважила, що хоча неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, однак може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Крім того, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду постановою від 21.02.2020 по справі № 826/17123/18 сформулювала правовий висновок, де у випадку, якщо контролюючим органом була проведена перевірка на підставі наказу про її проведення і за наслідками такої перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення чи інші рішення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження після допуску платником податків посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки не є належним способом захисту права платника податків, оскільки наступне скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки.

Вказана позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 17.06.2022 у справі №826/9184/18, від 10.03.2023 у справі № 140/2022/18, від 31.10.2023 у справі № 380/1802/20, від 10.11.2023 у справі № 815/2627/18, від 23.11.2023 у справі № 160/7797/23.

Частиною 2 статті 345 МК України визначено, що документальні перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів, проводяться митними органами з урахуванням строків давності, визначенихстаттею 102Податкового кодексу України.

Документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких митні органи переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних та інших платежів, а також пені, контроль за справлянням яких покладено на митні органи (частина 1 статті 345 МК України).

Митні органи мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань митної справи щодо: 1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів; 2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування, застосування знижених ставок ввізного мита; 3) правильності класифікації згідно зУКТ ЗЕДтоварів, щодо яких проведено митне оформлення; 4) відповідності фактичного використання переміщених через митний кордон України товарів заявленій меті такого переміщення та/або умовам процедури кінцевого використання, та/або відповідності фінансових і бухгалтерських документів, звітів, договорів (контрактів), калькуляцій, інших документів підприємства, що перевіряється, інформації, зазначеній у митній декларації, декларації митної вартості, за якими проведено митне оформлення товарів у відповідному митному режимі; 5) законності переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення товарів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території (частина 3).

Відповідно до статті 351 МК України предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.

Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі: 1) виявлення фактів або отримання документів, інформації (відомостей), що свідчать про порушення законодавства України з питань митної справи, під час здійснення пост-митного контролю, аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів; 2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження дотримання критеріїв походження або автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу митного органу.

Документальна невиїзна перевірка проводиться посадовими особами митного органу в приміщенні цього органу за умови направлення керівнику відповідного підприємства або відповідному громадянину рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особистого вручення зазначеним особам чи уповноваженим ними представникам під розписку письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки.

Присутність уповноважених посадових осіб підприємства або громадянина, що перевіряється, під час проведення невиїзної документальної перевірки не обов`язкова.

Отже, з аналізу наведеного слідує, що у посадових осіб митного органу виникає право на проведення документальної невиїзної перевірки за наявності хоча б однієї з підстав, визначених ч.2 ст.351 МК України для проведення документальної невиїзної перевірки; для проведення документальної невиїзної перевірки згідно ч.3 ст.351 МК України має бути наказ митного органу на проведення перевірки посадовими особами митного органу в приміщенні цього органу за умови направлення керівнику відповідного підприємства або відповідному громадянину рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особистого вручення зазначеним особам чи уповноваженим ним представникам під розписку письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки.

Судом встановлено, що Волинською митницею листом від 27.08.2024 № 7.3-2/19/13/9448 надсилалося позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення письмове повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки від 26.08.2024 № 35 (а.с. 43-48) та вручене уповноваженій особі позивача 02.09.2024, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, що є підставою для початку проведення такої перевірки.

Водночас, з матеріалів справи судом встановлено, що акт індивідуальної дії, а саме спірний у цій справі наказ Волинської митниці від 26.08.2024 № 255 «Про проведення документальної невиїзної перевірки дотримання ПП «Захід Авто Траст» вимог законодавства України з питань митної справи» реалізовано його застосуванням.

Отже перевірка відбулася, за результатами проведеної перевірки Волинською митницею складено акт перевірки від 25.09.2024 № 37/24/7.3-19/43938877, в якому зафіксовані виявлені під час перевірки порушення податкового та митного законодавства.

Відтак, правомірність наказу Волинської митниці від 26.08.2024 № 255 «Про проведення документальної невиїзної перевірки дотримання ПП «Захід Авто Траст» вимог законодавства України з питань митної справи» може бути оцінена при розгляді позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, у випадку зазначення про це у підставах адміністративного позову.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 дійшла висновку, що наказ контролюючого органу про проведення перевірки, після його реалізації, не може бути оскаржений до суду, та, відповідно, такий спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

При цьому поняття спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинстваслід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

З урахуванням висловленої вище позиції Верховного Суду з даного питання, не потребує роз`яснення право позивача щодо звернення до суду, що уповноважений розглядати даний спір, оскільки такий спір не належить до юрисдикції жодного іншого суду.

Відповідно до пункту 1 частини 1статті 238 КАС Українисуд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, суд, врахувавши суть спірних правовідносин дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у цій справі.

Суд роз`яснює позивачу, що згідно із частиною другоюстатті 239 КАС Україниу разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Керуючись статтями 238, 239, 248 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за позовом Приватного підприємства Захід Авто Траст до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування наказу закрити.

Роз`яснити позивачу, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 256 КАС України та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя Р.С. Денисюк