Ухвала

від 05.12.2024 по справі 761/19051/23

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 761/19051/23

Провадження № 1-кп/638/1000/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченої ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у приміщенні зали суду в м. Харкова клопотання захисника ОСОБА_4 про повернення обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному 26.03.2021 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021102070000011, за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Харкові, громадянка України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України,

В С Т А Н О В И В:

На розгляді Дзержинського районного суду м. Харкова перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42021102070000011 від 26.03.2021 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2023, визначено головуючого суддю ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 25.10.2023 у вказаному провадженні призначено підготовче судове засідання.

До початку підготовчого судового засідання захисником ОСОБА_4 подано до суду клопотання про повернення обвинувального акта у кримінальному провадженні.

У поданому клопотанні захисник посилається на те, що обвинувальний акт, який надійшов до суду, не відповідає положенням п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, оскільки висунуте обвинувачення не конкретизоване, формулювання обвинувачення не відповідає положенням КК України - не вказано час вчинення злочину, не розкрито спосіб його вчинення та які саме ознаки, встановлені законом про кримінальну відповідальність, утворюють об`єктивну сторону злочину, який на думку сторони обвинувачення вчинений ОСОБА_5 , не викладений причинний зв`язок між діями обвинуваченої та наслідками. Не розкрито суб`єктивну сторону злочину - форму і вид вини, мотив, мету. Вказано суперечливо розмір матеріальної шкоди та якому бюджету із бюджетної системи У країни спричинено збитки, не залучено жодної особи в якості потерпілого, тощо. Також мають місце недоліки реєстру матеріалів досудового розслідування в порушення вимог ст. 109 КПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом (п.13 ч.І ст. 3 КПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним документом, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Вимоги до змісту обвинувального акту встановлені ч. 2 ст. 291 КПК України.

Відповідно до вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

В частині 1 статті 91 КПК України визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, що виходячи з суті цієї статті має відображатися в обвинувальному акті, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими.

Для правильного формулювання обвинувачення необхідно встановити усі елементи складу кримінального правопорушення: суб`єкт, об`єкт, суб`єктивна та об`єктивна сторона, та викласти зазначене у відповідному процесуальному документі. Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, встановлених прокурором і формулювання обвинувачення повинно відповідати диспозиції статей КК України, за якими обвинувачується особа, і обставинам, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зазначеним у статті 91 КПК України.

Отже, у відповідності до цих норм закону, обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушень, які прокурор вважає встановленими, та до яких відноситься в тому числі і місце, час, способи, мотиви й наслідки кримінального правопорушення, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення тощо.

Правова кваліфікація дій обвинуваченого в обвинувальному акті повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону, а й точне формулювання у тому числі об`єктивної сторони, умислу, розміру завданої шкоди.

Виходячи з наведеного, в описово-мотивувальній частині обвинувального акту повинно бути повно викладено: обставини справи, як вони були встановлені на досудовому слідстві; спосіб вчинення кримінального правопорушення, інші його обставини; шкідливі наслідки, причинний зв`язок між діями обвинуваченого та наслідками, які настали; характер суб`єктивної сторони; місце, час, мотиви кримінального правопорушення; показання підозрюваного по суті повідомлення про підозру; відомості, які характеризують особистість обвинуваченого; виявлені пом`якшуючі та обтяжуючі його відповідальність обставини, тобто описова частина, повинна починатися з викладу всього обсягу вчинених обвинуваченим дій за кримінальним правопорушенням та їх юридичної оцінки.

Між тим, з тексту обвинувального акту вбачається лише наявність викладу певних обставин, а не фактичних обставин кримінального правопорушення.

У п. 42 рішення Європейського Суду з прав людини від 13.01.2011 року у справі «Михалкова та інші проти України» розтлумачено, що згідно ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод держава зобов`язана «гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції», що також опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування. Розслідування має бути ретельним, безстороннім і сумлінним. Розслідування повинне забезпечити встановлення винних осіб та їх покарання. Органи державної влади повинні вжити всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, показань очевидців, доказів експертиз. Будь-які недоліки у розслідуванні, які підривають його здатність встановити відповідальну особу, створюють ризик недодержання такого стандарту.

В Роз`ясненнях, викладених у листі №223-1430/0/4-12 від 03.10.2012 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про порядок здійснення підготовчого судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» зазначено, що суд має право повернути прокурору обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам статті 291 КПК України, зокрема, якщо цей документ містить положення, що суперечать одне одному; у документах наведено недопустиму натуралізацію опису злочину; обвинувальний акт не підписаний слідчим (крім випадків, коли прокурор склав його самостійно) чи не затверджений прокурором, до нього не долучено передбачені законом додатки.

Відсутність в обвинувальному акті вказаних фактичних обставин або даних про неможливість їх встановити позбавить суд прийняти будь-яке процесуальне рішення по суті справи, яке можна було б безспірно визнати законним і справедливим, виходячи навіть з того, що є неможливим з огляду на зміст даного обвинувального акту вирішити питання про визначення ступеня відповідальності обвинуваченої, а будь-яке конкретне уточнення з цього приводу у подальшому виходитиме за межі такого поверхового і неконкретного обвинувачення. Така неконкретність обвинувачення заздалегідь перекладає по суті на суд обов`язок по збиранню доказів обвинувачення, зокрема в частині розкриття конкретного змісту вказаних вище обставин, встановлення розміру фактичних збитків, що є неприпустимим з огляду на принцип змагальності сторін у кримінальному процесі (ст. 22 КПК України). А докази, що зібрані по даному кримінальному провадженню, на мою думку, є недостатніми для призначення справи до розгляду.

З огляду на забезпечення права на захист, обвинувачений має право знати у вчиненні якого кримінального правопорушення його обвинувачують. Тому викладення фактичних обставин кримінального правопорушення, формулювання обвинувачення та правова кваліфікація з посиланням на закон про кримінальну відповідальність, має бути чітким, зрозумілим, обвинувальний акт не повинен містити протиріч, неточностей та неоднозначного тлумачення і лише в такому випадку особа зможе ефективно захищатись від висунутого обвинувачення та не буде порушене її право на захист.

У відповідності до п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 91 КПК України, як зазначалось вище, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Разом з тим, обвинувальний акт щодо ОСОБА_5 не відповідає зазначеним вимогам закону.

Так, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України - заволодінні чужим майном, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем вчиненого в особливо великих розмірах а саме: «Директор ТОВ «АТ Біофарм» (код ЄДРПОУ 23317811) ОСОБА_5 , являючись службовою особою, зловживаючи своїм службовим становищем, маючи прямий умисел на заволодіння бюджетними коштами в особливо великих розмірах, використовуючи надані повноваження, достовірно знаючи, що вакцина проти ящуру не зареєстрована в Україні та не може бути використана за призначенням, усвідомлюючи та передбачаючи суспільно- небезпечний характер своїх дій заволоділа коштами, виділеними з місцевого бюджету на придбання з метою створення державного резерву вакцини проти ящуру тварин, шляхом укладення договору закупівлі вакцини проти ящуру тварин на загальну суму 29 800 000,00 грн., у зв`язку з чим у грудні 2019, Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів перераховано на р/р ТОВ «АТ Біофарм» 29 800 000,00 грн., за вакцину проти ящуру «Aftovac-Оіі», що в 250 і більше разів перевищує неоподаткований податком мінімум доходів громадян, станом на дату вчинення кримінального правопорушення. Таким чином, кримінальним правопорушенням спричинено збитки Державному бюджету України на загальну суму 29 800 000,00 грн.».

За конструкцією диспозиції ст. 191 та відповідних її частин КК України, суб`єктивною стороною привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем може бути вина у формі прямого умислу, яка обов`язково супроводжується корисливим мотивом.

Проте, обвинувальний акт не містить жодних відомостей про обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_5 злочину, які характеризують вину мотив.

Не наведено жодних фактичних обставин, що вказують на наявність умислу та корисного мотиву, спрямованих на заволодіння чужим майном.

Крім того, не зазначені жодні фактичні обставини, за яких обвинувачена ОСОБА_5 нібито заволоділа грошовими коштами. В той же час в обвинувальному акті прокурор зазначає про перерахування грошових коштів в сумі 29,8 млн. грн. на розрахунковий рахунок ТОВ «АТ Біофарм».

Також, виклад «фактичних обставин» не містить жодного посилання на час, місце «заволодіння чужим майном». Фактичні обставини повинні передбачати заволодіння та розпорядження ОСОБА_5 грошовими коштами на власний розсуд, але формулювання обвинувачення цього визначення не містить.

В обвинувальному акті прокурор стверджує, що дії ОСОБА_5 призвели до завищення вартості вакцини, та як наслідок на рахунок ТОВ «АТ Біофарм» перераховано на 13,8 млн. грн. більше (різниця між імпортом та реалізацією), далі зазначається, що обвинувачена заволоділа грошовими коштами в сумі 29,8 млн. грн. Разом з тим, у розділі обвинувального акту «Відомості про потерпілих та розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням» - потерпілі у вказаному провадженні відсутні.

Відсутній також розрахунок завданих збитків інкримінованими ОСОБА_5 діями, що кваліфіковані за ч. 5 ст. 191 КК України.

Крім цього, в обвинувальному акті прокурором зазначено, що ОСОБА_5 заволоділа коштами, виділеними з місцевого бюджету, хоча надалі за текстом обвинувального акту вказує, що збитки спричинено Державному бюджету України.

Таким чином, виходячи із обвинувачення, яке сформулював прокурор, ОСОБА_5 взагалі не зрозуміло - яким чином, у який спосіб, коли та в якій кількості вона заволоділа грошовими коштами, і конкретно кому ці кошти належали - чи то місцевому бюджету, чи Державному бюджету України.

За таких обставин не можна вважати, що прокурор направив до суду обвинувальний акт, в якому конкретно викладені фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення (тобто, викладені фактичні обставини щодо усіх елементів складу злочину, передбаченого ст. 191 КК України).

Обвинувальний акт фактично дублює пред`явлене раніше повідомлення про підозру, як припущення, оскільки в ньому викладені лише зміст підозри, а також ті «фактичні обставини» кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 , що ставить під сумнів доведеність її винуватості на стадії досудового розслідування.

Як вбачається з п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 року №8, суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити данні про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.

Вказаний принцип закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.

Європейський суд з прав людини (у справі «Абрамян проти Росії») більш ґрунтовно тлумачить зазначену норму, вказуючи на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу, та як деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи. Оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомлений про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (рішення від 19.12.1989 року у справі «Камінські проти Австрії» №9783/82 п-79).

Крім того, необхідно зазначити, що положення п.п. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25.03.1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» №25444/94, п.52; рішення від 25.07.2000 року у справі «Матточіа проти Італії» №23969/94, п.58; рішення від 20.04.2006 року у справі ОСОБА_6 та інші проти Австрії» №42780/98, п.34).

Право бути проінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого п.п. «Ь» п.З ст.6 Конвенції (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п.54, а також «Даллос проти Угорщини», п.47).

Про неконкретність викладення фактичних обставин кримінального правопорушення свідчить і наявність розбіжностей у тексті обвинувального акта, про які вказано вище. Має місце також розбіжність у зазначенні посади ОСОБА_5 а саме - генеральний директор / директор.

У направленому до суду обвинувальному акті відносно ОСОБА_5 міститься виклад «фактичних обставин» кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення Закону, статтю та частину статті Закону України про кримінальну відповідальність.

Однак в порушення норм КПК України в обвинувальному акті відсутнє чітке формулювання обвинувачення та обвинувальний акт носить неконкретний характер, що порушує право ОСОБА_5 на захист.

Частиною 2 статті 109 КПК України встановлено, що реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити: 1) номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; 2) реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування; 3) вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування.

Як вбачається з розділу І долученого до обвинувального акту реєстру матеріалів досудового розслідування «Проведені в ході досудового розслідування процесуальні дії», в пунктах 26, 27 не містяться відомості про час проведення процесуальної дії.

Крім того, у долученому до обвинувального акту Реєстрі матеріалів досудового розслідування не в повному обсязі зазначені процесуальні дії та процесуальні рішення, проведені та складені в ході досудового розслідування, зокрема, що стосується складення обвинувального акту та отримання копії обвинувального акту і реєстру матеріалів досудового розслідування тощо.

п. 1 Розділу І - не зазначена кваліфікація злочину внесеного до ЄРДР.

п. 3 Розділу І - не зазначено огляд якого веб-сайту здійснено.

п. 9 Розділу І - не зазначено кваліфікація злочину внесеного до ЄРДР.

п. 19 Розділу І - не зазначено кваліфікація злочину, за яким повідомлено про підозру.

п. 26 Розділу І - не зазначено кваліфікація злочину та час проведення процесуальної дії.

Відповідно до ч. 4 ст. 278 КПК України дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Разом з цим, у наданому реєстрі, у повідомленні про підозру (п. 27 Розділу І) слідчим не зазначено час повідомлення про підозру та кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5

п. 13 Розділу II - не зазначено які саме зміни проведено у кваліфікації злочину.

п. 14 Розділу II - не зазначено номера кримінальних проваджень, які об`єднано.

п.21 Розділу II - не зазначено кваліфікація злочину, матеріали якого виділені.

п.24 Розділу II - не зазначено кваліфікація злочину матеріали якого виділені.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 348 КПК України у судовому засіданні головуючий роз`яснює обвинуваченому суть обвинувачення, однак, з огляду на наведене, виконати ці вимоги кримінального процесуального закону неможливо. Неконкретність і суперечливість обвинувального акту суттєво порушує право обвинуваченого на захист та свідчить про невідповідність обвинувального акту вимогам КПК України.

Захисник у судовому засіданні доводи клопотання підтримав, пояснення надав аналогічні письмовому клопотанню та просив задовольнити.

Обвинувачена підтримала позицію захисника.

Прокурор заперечувала проти задоволення клопотання захисника, надавши суду письмові заперечення, посилаючись на те, що клопотання адвоката ОСОБА_4 , ґрунтується виключно на припущеннях адвоката та подано до суду з метою затягування підготовчого судового засідання.

Зокрема, адвокат зазначає що стороною обвинувачення не дотримано вимог щодо викладення фактичних обставин у обвинувальному акті.

Щодо неконкретного формулювання обвинувачення: прокурор в обвинувальному акті викладає фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, питання доведеності вини обвинуваченого у інкримінованому йому злочині, питання належності, допустимості та достатності доказів суд встановлює під час судового розгляду.

Крім того, кваліфікація, яка має бути визначена у разі доведеності фактичних обставин, сама по собі не є доказом, а відповідно до ст. 91 КПК України є обставиною, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні.

По даному питанню висловилась палата Вищого антикорупційного суду від 25.10.2021 р. у справі №633/69/21.

Колегія суддів зазначила, що виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК) стосуються не змісту обвинувального акта, а його форми (реквізитів).

На підготовчому засіданні суд першої інстанції не вправі перевіряти правильність обраної кваліфікації, наявність усіх елементів складу кримінального правопорушення, яке інкримінується особі (їх повноту), оскільки законодавець не наділяє суд на цьому етапі повноваженнями оцінювати процесуальне рішення прокурора про закінчення досудового розслідування в частині достатності доказів та повноти формулювання офіційної версії обвинувачення. Здійснення у ході підготовчого судового засідання перевірки відповідності обвинувального акта вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК передбачає формальне з`ясування наявності в такому рішенні прокурора наступних обов`язкових реквізитів:

1. виклад фактичних обставин, існування яких буде доводити прокурор у ході розгляду судом пред`явленого обвинувачення;

2. наведення правової кваліфікації відносно вказаних обставин (зазначення частини і статті КК, якою передбачено відповідальність за дії/бездіяльність обвинуваченої особи);

3. формулювання обвинувачення, тобто конкретизація, у яких діях/бездіяльності за наведених обставин винна особа (аналіз її поведінки через призму норми закону про кримінальну відповідальність, обвинувачення за якою їй пред`являється).

Також, правова позиція Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладена у постанові від 03.07.2019 но справі № 273/1053/17, відповідно до якої кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов`язувати його змінювати цей обсяг за повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого, визначення ж обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акту до суду належить виключно до повноважень прокурора.

Таким чином, доводи сторони захисту, щодо не конкретизованого викладенню фактичних обставин не знаходять свого підтвердження.

Втім, все ж таки слід зазначити щодо кваліфікації за ч. 5 ст. 191 КК України заволодіння чужим, майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим, становищем має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь чи користь третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становите. Його особливістю є те, що на відміну від привласнення чи розтрати, предметом заволодіння чужим майном шляхом службового зловживання може бути і майно, яке безпосередньо не було ввірене винному чи не перебувало в його віданні. У зазначений спосіб винний може заволодівати майном, щодо якого в силу своєї посади він наділений правомочністю управління чи розпорядження майном через інших осіб. Тобто він має певні владні повноваження щодо впливу на осіб, яким це майно ввірено чи перебуває у їх віданні.

Предметом такого протиправного заволодіння може бути також майно, щодо якого ані сам винний, ані його підлеглі не були наділені певною правомочністю. На відміну від привласнення і розтрати для заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем основною ознакою є не наявність чи відсутність у винного певної правомочності щодо майна, яке є предметом злочину, а використання для заволодіння чужим майно офіційно наданих йому за посадою службових повноважень.

В частині необхідності зазначення часу та місця заволодіння чужим майном, то слід зауважити що у злочинах такої категорії частіше неможливо встановити точну дату, час за місце коли сталося фактичне заволодіння, та заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем вважається закінченим з моменту отримання можливості розпорядитися ним на власний розсуд (ухвала Верховного Суду від 23.08.2018 № 0912/163 8/12).

З моменту вибуття бюджетних коштів з казначейського рахунку розпорядника, які знаходились у нього на законних підставах (у законному володінні), останній фактично позбавляється права здійснювати повноваження щодо розпорядження, управління, використання, тощо вказаними бюджетними коштами, як законний володілець.

Одночасно з моментом вибуття коштів від законного володільця на розрахунковий рахунок отримувача, останній одразу набуває можливості розпорядитись такими коштами, а ьим самим, в цей же момент і відбувається фактичне заволодіння.

Таким чином, саме з цього моменту злочин, передбачений ч. 5 ст. 191 КК України у формі заволодіння чужим майном вважається закінченим.

Крім того, щодо зауважень захисника до реєстру матеріалів досудового розслідування, то як зазначає і сам адвокат, посилаючись на положення ст. 109 КПК України, то реєстр матеріалів досудового розслідування має містити зокрема, найменування процесуальної дії та час її проведення, а також реквізити процесуальних рішень (реквізитами документу є його дата та номер).

Тому, зауваження адвоката щодо не зазначення кваліфікації злочину в реєстрі є недоречними.

Щодо не зазначення кваліфікації і часу повідомлення про підозру в реєстрі, адвокат посилається на ст. 278 KПК України, яка визначає вимоги до внесення відомостей про повідомлення про підозру до ЄРДР, в той же час повідомлення про підозру є процесуальним рішенням, найменування та дата якого зазначена у реєстрі, а тому такі зауваження адвоката є також недоречними.

Окрім іншого, обвинувачена та захисник ознайомлені з матеріалами досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України, обізнані з фактичними обставинами та кваліфікацією кримінального правопорушення, вчинення якого інкримінується ОСОБА_5 , а тому подання такого суперечливого та необґрунтованого клопотання про повернення обвинувального акту прокурору додатково свідчить лише про намір сторони захисту затягування підготовчого судового засідання.

Суд, дослідивши обвинувальний акт, заслухавши думки учасників судового провадження, проаналізувавши доводи клопотання захисника про повернення обвинувального акта, дійшов таких висновків.

Пунктом 3 частини 3 статті 314 КПК України передбачено право суду у підготовчому судовому засіданні повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України. При цьому необхідно звернути увагу, що законодавець встановлює не обов`язок суду, а саме право повернути обвинувальний акт прокурору (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 520/8135/15-к, провадження № 51-203 км 17).

У світлі вищезазначеної норми вбачається, що для ухвалення рішення про повернення обвинувального акта суд має встановити невідповідність відомостей, що фактично наявні у обвинувальному акті, тим відомостям, які він має містити, згідно з вимогами КПК України. При цьому повернення обвинувального акта прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акта вимогам закону, а наявність у ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд.

Перелік відомостей, які повинен містити обвинувальний акт, закріплено у ч. 2 ст. 291 КПК України. До них належать: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості викривача (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); розмір пропонованої винагороди викривачу; дату та місце його складення та затвердження. Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно (ч. 3 ст. 291 КПК України).

Крім цього, за змістом ч. 4 ст. 291 КПК України до обвинувального акта додаються: реєстр матеріалів досудового розслідування; цивільний позов, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування; розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1 цього Кодексу); розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного; довідка про юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження, у якій зазначаються: найменування юридичної особи, її юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, дата і місце державної реєстрації.

Дослідивши поданий у даному кримінальному провадженні обвинувальний акт, Суд дійшов висновку, що вищевказані вимоги до нього стороною обвинувачення дотримані в тій мірі, яка не перешкоджає суду призначити судовий розгляд. Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42021102070000011 від 26.03.2021 містить відомості, які передбачені ч. 2 ст. 291 КПК України, підписаний слідчим та прокурором, який його затвердив, і до нього додано передбачені кримінальним процесуальним законом додатки.

Оцінюючи доводи сторони захисту в частині аргументів про те, що фактичні обставини кримінальних правопорушень не відповідають правовій кваліфікації інкримінованих діянь, обвинувачення за ч. 5 ст. 191 КК України зводиться лише до цитування оціночних категорій злочину та цитуванні приписів законодавства, на переконання Суду, зводить доводи захисту до нечіткості визначення стороною обвинувачення об`єктивної та суб`єктивної сторони інкримінованих кримінальних правопорушень.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. В обвинувальному акті, зокрема, зазначається виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими (п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України). Саме сформульованим обвинуваченням визначаються межі судового розгляду (ч. 1 ст. 337 КПК України).

З наведеного слідує, що визначення способу та обсягу викладу фактичних обставин кримінального правопорушення в обвинувальному акті належить до дискреційних повноважень прокурора. Виключно прокурор уповноважений підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у порядку, встановленому КПК України. При цьому кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, кваліфікацій дій особи, зобов`язувати його змінювати цей обсяг та/або статтю Закону України про кримінальну відповідальність.

З наведеного слідує, що визначення способу та обсягу викладу фактичних обставин кримінального правопорушення в обвинувальному акті належить до дискреційних повноважень прокурора. Адже виключно прокурор уповноважений підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у порядку, встановленому КПК України. При цьому кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, кваліфікації дій особи, зобов`язувати прокурора змінювати цей обсяг та/або статтю Закону України про кримінальну відповідальність. Визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора.

Вказана позиція кореспондується з правовою позицією Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 03.07.2019 по справі № 273/1053/17 провадження № 51-8914км18. Відповідно до цієї позиції кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов`язувати його змінювати цей обсяг, у тому числі й у сторону збільшення, повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого тощо. Визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора.

Як попередньо зазначалося, визначення ступеня деталізації опису обставин вчинення злочину в обвинувальному акті належить до повноважень прокурора. Разом з тим, зміст та спосіб викладення вказаних обставин повинні давати можливість обвинуваченому в достатній мірі розуміти суть висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки позиції сторони захисту.

Про обізнаність обвинуваченого із суттю обвинувачення повинні свідчити не лише наявність у тексті обвинувального акта правової кваліфікації кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, а фактичні обставини вчинення злочину та інші обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Вказане є важливою передумовою забезпечення права на справедливий судовий розгляд.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що здатність розуміти суть обвинувачення залежить від індивідуальних особливостей сприйняття інформації певної особи. Саме тому одні й ті самі фактичні обставини та/або формулювання обвинувачення, викладені прокурором в обвинувальному акті, різними людьми можуть сприйматися та осмислюватися по-різному, але це не може свідчити про факт неконкретності обвинувачення або його незрозумілості.

За наслідками ознайомлення з обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 42021102070000011 від 26.03.2021, суд дійшов висновку, що він у достатній мірі інформує обвинувачену як про причину обвинувачення, так і про його характер. Встановлення ж судом відсутності в діянні обвинуваченої об`єктивних та/або суб`єктивних ознак кримінального правопорушення, встановлення неналежності їх до суб`єкту скоєння злочину, не підтвердження розміру матеріальних збитків, встановлення факту не внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за певною статтею КК України, проте висування за вказаною статтею обвинувачення є підставою для винесення виправдувального вироку, а не повернення обвинувального акта прокурору (ч. 1 ст. 373 КПК України).

З приводу відсутності в обвинувальному акті відомостей про потерпілого, суд зазначає таке.

Відповідно до приписів Кримінального процесуального кодексу України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» діє в інтересах власників облігацій, яким кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв`язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого. Якщо особа не подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпілого, то слідчий, прокурор, суд має право визнати особу потерпілою лише за її письмовою згодою. За відсутності такої згоди особа в разі необхідності може бути залучена до кримінального провадження як свідок (ч. 1, 2, 3, 7 ст. 55 КПК України).

З вищезазначеного слідує, що у кримінальному провадженні потерпілим є не будь хто, а лише фізична чи юридична особа, яким злочином спричинено шкоду та така особа звернулася до правоохоронного органу з заявою про вчинення щодо неї злочину або яка подала заяву про визнання її потерпілою у кримінальному провадженні.

З огляду на що Суд відхиляє твердження захисника про невідповідність обвинувального акта вимогам КПК України через не зазначення у ньому відомостей про потерпілого.

Підсумовуючи вищезазначене суд дійшов висновку, що стороною захисту не наведено, а судом не встановлено такої невідповідності обвинувального акта вимогам КПК України, яка б слугувала підставою для його повернення прокурору. За таких обставин у задоволенні клопотання захисника належить відмовити.

Керуючись статтями 219, 284, 290, 291, 314, 369-372 КПК України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_4 про повернення обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному 26.03.2021 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021102070000011, за обвинуваченням ОСОБА_5 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.

Головуючий суддя ОСОБА_1