Рішення

від 05.12.2024 по справі 200/8073/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2024 року Справа№200/8073/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про:

- визнання протиправними дій щодо припинення нарахування та виплати щомісячних страхових виплат з 01.10.2022 року по день поновлення такої виплати;

- зобов`язання нарахувати та виплатити заборгованість із щомісячних страхових виплат, яка виникла з 01.10.2022 року по день поновлення такої виплати.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовував тим, що йому встановлено втрату професійної працездатності у зв`язку із професійним захворюванням, він має право на страхові виплати.

Позивач перебував на обліку та отримував страхові виплати як ВПО, однак з 01.10.2022 року нарахування страхових виплат було припинено без повідомлення причин, у зв`язку з чим позивач 16.05.2024 року через представника звернувся до відповідача.

На запит представника позивача відповідач листом від 20.05.2024 року повідомив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа у Торецькому відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. Страхові виплати були припинені на підставі п.6 ст.46, ч.2 ст.16 Закону України від 23.09.1999 «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній на момент припинення) Торецьким відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з 01.10.2022 відповідно п.1.12 розділу 1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат (чинній на момент припинення) згідно рекомендацій Міністерства фінансів України щодо проведення щомісячних верифікацій страхових виплат.

Вважає, що діями щодо припинення страхових виплат відповідач порушує конституційні права позивача.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем надано відзив на позовну заяву від 04.12.2024 року. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що на підставі інформації з Єдиної інформаційно-аналітичної системи Фонду соціального страхування України ОСОБА_1 перебував на постійному обліку в Торецькому відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та отримував щомісячні страхові виплати як внутрішньо переміщена особа по 30.09.2022.

Згідно постанови відділення від 14.10.2022 № 14028/87433/50969/11 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» виплати припинені з 01.10.2022, зазначена причина припинення п.6 ч.1 ст.46, ч.2 ст.16 Закону № 1105-XIV.

За період з 01.10.2022 по теперішній час щомісячні страхові виплати потерпілому не нараховувалися та не виплачувалися, заборгованість відсутня.

Порядком надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Правління Фонду соціального страхування України від 12.12.2018 №27 (далі Порядок № 27) передбачено, що внутрішньо переміщені особи мають право на призначення та/або продовження раніше призначених страхових виплат, витрат на медичну та соціальну допомогу відповідно до Закону № 1105 безпосередньо в робочих органах виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (далі - робочі органи виконавчої дирекції Фонду) або їх відділеннях за фактичним місцем проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданою відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, з дотриманням вимог Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, та постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (п.1.2 Розділ І Порядку №27).

Відповідно до пункту 1.3. Порядку №27 закріплено, що у разі зміни фактичного місця проживання (перебування) внутрішньо переміщена особа зобов`язана повідомити протягом 10 календарних днів до дати зміни місця фактичного проживання (перебування) (але не пізніш як за три дні до дня від`їзду робочий орган виконавчої дирекції Фонду або його відділення, яке здійснює йому страхові виплати, страхові витрати на медичну та соціальну допомогу шляхом подання заяви особисто або надсилання рекомендованим листом (з описом вкладеної до нього такої заяви) про припинення йому виплат у зв`язку зі зміною місця проживання (перебування).

Копія такої заяви або підтвердження надсилання рекомендованого листа подається до робочого органу виконавчої дирекції Фонду або його відділення за новим місцем фактичного проживання (перебування) одночасно з заявою на продовження страхових виплат.

Згідно з пунктом 3.1. Порядку №27 передбачено, що для продовження раніше призначених страхових виплат внутрішньо переміщена особа подає такі документи: заяву; копію довідки про взяття на облік; рішення Комісії (у разі наявності на момент подачі документів); копію паспорта або документа, що посвідчує особу; копію реєстраційного номера облікової картки платника податків або паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті). Копії документів засвідчуються працівником управління (відділення) при пред`явленні оригіналів.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 29.10.2014р. №1706-УІІ, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Підставами для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є наявність реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення. Для отримання довідки внутрішньо переміщена особа має звернутися до структурного підрозділу місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення за місцем фактичного проживання із заявою про отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до зазначених законодавчих актів та Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.07.2015 №13- 1, поновлення страхової виплати від нещасного випадку на виробництві (професійного захворювання) буде можливе за умови переміщення в населенні пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, що має бути підтверджено довідкою внутрішньо переміщеної особи.

Наголошує, що позивач не звертався з заявою про поновлення страхових виплат, тому станом на теперішній час заборгованість по страховим виплатам відсутня.

Наголошує, що дії управління не суперечать чинному законодавству, тому просив відмовити в позові ОСОБА_1 в повному обсязі.

Відповідно до положень статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України даний предмет спору віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача у відповідності до норм законодавства повідомлено про наявність позову щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 . Згідно паспортних даних позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 17.09.2024 року № 3249-5003453229 позивача зареєстровано як ВПО за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивачу встановлено другу групу інвалідності у зв`язку із професійним захворюванням, про що свідчить довідка обласної МСЕК серії 2-18 АЖ № 266492 від 07.12.2000 року.

Позивач як внутрішньо переміщена особа перебував на постійному обліку у Торецькому відділенні УВД ФСС України в Донецькій області.

З 01.10.2022 року нарахування щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 було припинено з невідомих причин, тому 16.05.2024 року позивач через адвоката звернувся до відповідача з заявою про поновлення страхових виплат.

Листом від 20.05.2024 року відповідач повідомив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа у Торецькому відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. Страхові виплати були припинені на підставі п.6 ст.46, ч.2 ст.16 Закону України від 23.09.1999 «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній на момент припинення) Торецьким відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з 01.10.2022 відповідно п.1.12 розділу 1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат (чинній на момент припинення) згідно рекомендацій Міністерства фінансів України щодо проведення щомісячних верифікацій страхових виплат.

Відповідачем до відзиву долучено постанову Торецького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 14.10.2022 року № 14028/87433/50969/11 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» ОСОБА_1 з 01.10.2022 року, де зазначена причина припинення п.6 ч.1 ст.46, ч.2 ст.16 Закону № 1105-XIV «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати».

Даних стосовно надіслання позивачу постанови Торецького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 14.10.2022 року № 14028/87433/50969/11 матеріали справи не містять.

Відтак, на дату звернення до відповідача страхові виплати позивачу не поновлено.

Перевіряючи правомірність дій відповідача щодо припинення та не нарахування і невиплати щомісячних страхових виплат позивачу, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Питання щодо страхових виплат врегульовані Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

У відповідності до вимог статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Як зазначає позивач, виплата страхових виплат позивачу припинена у зв`язку з припиненням дії довідки внутрішньо переміщеної особи на підставі пункту 6 частини 1 зазначеної статті.

Водночас, статтею 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» такої підстави для припинення страхових виплат, як незнаходження за адресою внутрішньо переміщеної особи чи припинення дії довідки внутрішньо переміщеної особи - вказаним Законом не передбачено.

Відповідачем не надано жодного, встановленого законом доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві страхових виплат.

Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.

Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина 2 статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною 2 статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність або відсутність у позивача, в певний період часу, статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами України.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.

Виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов`язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання) або з відсутністю довідки про внутрішньо переміщену особу, а держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користування правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції, до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа «Мюллер проти Австрії»).

У рішенні від 8 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював контроль над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров`я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Отже, як Законом України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні», так і практикою ЄСПЛ встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

У статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому страхових виплат незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.

Суд також зазначає, що згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одними з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Разом з цим, положення частини першої статті 27 Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості, якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність, якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи, внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування, в інших випадках, передбачених законами.

Відтак, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення страхових виплат не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі Закон № 1706-VII).

Згідно з нормами статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати соціальних виплат встановлені Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі Закон № 1105).

Відповідно до преамбули зазначеного закону - цей Закон відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я.

Як вже зазначалось судом раніше, з аналізу норм статті 46 Закону № 1105 вбачається, що визначені законодавством підстави припинення страхових виплат не є вичерпними.

Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що інші випадки для припинення страхових виплат повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.

Суд наголошує, що статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров`я, екологічної безпеки.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи. Втім, отримання цього статусу не є обов`язком, а є правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними гарантіями.

Окрім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання страхових виплат не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством.

Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо страхових виплат безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.

Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь - яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки на умовах передбачених законом і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Зважаючи на встановлені обставини у справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії підлягають задоволенню, проте не у спосіб, визначений позивачем, оскільки права позивача порушено не діями відповідача, а постановою про припинення страхових виплат, а заборгованості на час прийняття рішення не існує тому, що відповідач не нараховував позивачу страхові виплати з 01.10.2022 року.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Позивач не просив визнати протиправною та скасувати постанову Торецького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 14.10.2022 року № 14028/87433/50969/11 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» з 01.10.2022 року, оскільки не отримував її. При цьому, для повного захисту прав позивача суд має визнати протиправною та скасувати вказану постанову.

Відповідно до п. 10 ч. 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини 9 статті 5 Закону України «Про судовий збір» як інвалід другої групи, тому витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.

З огляду на викладене, на підставі положень Конституції України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 23.09.1999 року № 1105-XIV, ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ; фактична адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Торецького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 14.10.2022 року № 14028/87433/50969/11 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» ОСОБА_1 з 01.10.2022 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.10.2022 року.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 05 грудня 2024 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Л.Б. Голубова