Рішення

від 05.12.2024 по справі 200/464/22

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2024 року Справа№200/464/22

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Загацької Т.В., розглянувши в письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: 87517, Донецька область, м.Маріуполь, пр.Нахімова, буд.86) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо відмови нарахувати та сплатити грошову компенсацію за невикористанні дні додаткових відпусток зі збереженням грошового забезпечення відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016-2018, 2021 роки (в загальній кількості 56 діб) ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області внести зміни до наказу від 19.03.2021 №175о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, включивши до нього відомості про невикористані дні додаткових відпусток зі збереженням грошового забезпечення відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016-2018, 2021 роки (в загальній кількості 56 діб);

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 - грошову компенсацію за невикористанні дні додаткових відпусток зі збереженням грошового забезпечення відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016 -2021 роки (в загальній кількості 56 діб);

- зобов`язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив службу у відповідача, та наказом від 19.03.2021 № 175 о/с його звільнено за власним бажанням. Позивач вважає, що Головним управлінням неправомірно не проведено із ним усіх розрахунків при звільненні, зокрема не виплачено грошову компенсацію за невикористанні дні додаткових відпусток зі збереженням грошового забезпечення відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016-2021 роки (в загальній кількості 56 діб). Позивач просить врахувати, що право на отримання такої компенсації гарантоване Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Тому, з метою захисту своїх прав та інтересів, звернувся до суду із адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 17.01.2022 було відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві на позов відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог позивача, зазначає, що виплата грошової компенсації передбачена виключно за невикористану поліцейським в році звільнення відпустку.

Відповідач вказав, що додаткова відпустка не замінюється грошовою компенсацією та у разі звільнення працівника, який має право на таку відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки.

Із посиланням на сукупність вказаних обставин, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Разом в відзивом на позовну заяву відповідачем надано клопотання про залишення без розгляду в частині позовних вимог про зобов`язання внести зміни до наказу про звільнення. В обґрунтування клопотання зазначено, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав він мав дізнатись після ознайомлення з наказом про звільнення 19.03.2021, проте до суду звернувся в грудні 2021 року.

Позивачем надано відповідь на відзив на позовну заяву, в якій просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зазначає, що позовна вимога щодо внесення змін до наказу про звільнення не стосується питань оскарження підставі звільнення.

Ухвалою суду від 07.07.2022 клопотання представника відповідача задоволено; зупинено провадження у справі №200/464/22 до припинення або скасування періоду дії правового режиму воєнного стану в Україні.

Ухвалою суду від 19.11.2024 поновлено провадження у справі №200/464/22; розгляд справи продовжено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею одноособово; встановлено учасникам справи п`ятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для подання до суду додаткових пояснень та доказів.

Ухвалою суду від 27.11.2024 позов був залишений без руху у зв`язку із невідповідністю вимогам ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України для надання суду клопотання про поновлення строку звернення до суду вказавши підстави для поновлення строку та доказів поважності причин його пропуску.

Ухвалою суду від 05.12.2024 заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду задоволено; поновлено строк звернення до суду із адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії; відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції в Донецькій області про залишення без розгляду в частині позовних вимог про зобов`язання внести зміни до наказу про звільнення; продовжено розгляд справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 07.11.2015 по 19.03.2021 проходив службу в Головному управління Національної поліції в Донецькій області.

Позивач набув статусу учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .

Наказом відповідача від 19.03.2021 № 175 о/с позивача звільнено з старшого оперуповноваженого відділу розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку Головного управління Національної поліції в Донецькій області за власним бажанням.

Зокрема, з метою нарахування та виплати компенсації за вказані невикористані дні відпусток позивач 05.11.2021 звернувся із відповідною заявою до відповідача.

16.11.2021 відповідачем видано довідку № 4516/12/03-2021, в якій зазначено, що з згідно з обліками управління кадрового забезпечення ОСОБА_1 додаткову відпустку як учасник бойових дій використав за 2019 рік у період з 21.12.2019 до 03.01.2020 (наказ ГУНП в Донецькій області від 22.11.2019 № 506 о/с) та за 2020 рік у період з 21.12.2020 до 03.01.2021 (наказ ГУНП в Донецькій області від 21.12.2020 № 533 о/с). Рапортів останнього щодо надання додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2016-2018 та 2021 роки до підрозділів кадрового забезпечення не надходило. Наголошено на тому, що додаткова відпустка, як учаснику бойових дій не належить до щорічних відпусток у зв`язку з чим відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Закону України «Про відпустки» додаткова відпустка, як учаснику бойових дій не переноситься на інший період (продовжується) у разі хвороби працівника, не переноситься на наступний календарний рік, не ділиться на частини та не замінюється грошовою компенсацією.

Листом відповідача від 01.12.2021 №К-216;262/26/02-2021 позивача повідомлено, крім іншого, про те, що відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А 1 групи. Нарахування та виплату грошової компенсації учасникам бойових дій за невикористану додаткову відпустку законодавством не передбачено. Згідно інформації, наданої кадровим підрозділом, протягом 2016-2018 років заявник не використовував відпустки, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Відповідні рапорти до кадрового підрозділу не надходили. Таким чином, грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2018 не нараховувалась та не виплачувалась.

Вважаючи, що відповідачем протиправно не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, яка передбачена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

До спірних правовідносин необхідно застосувати Закон України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі Закон № 504/96-ВР), Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-ХІІ), Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII), Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі Порядок № 260).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

За приписами пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно зі статтею 60 Закону № 580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв`язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.

Частиною першою статті 92 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки (частина друга статті 92 Закону № 580-VIII).

Відповідно до частин першої та другої статті 93 Закону № 580-VIII, яка регулює питання обчислення тривалості відпусток, тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.

Згідно із частиною восьмою статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.

Частиною одинадцятою статті 93 Закону № 580-VIII визначено, що за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Отже, законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарному році.

Відповідно до частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 8 розділу III Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення (абзац восьмий пункту 8 розділу III Порядку № 260).

З системного аналізу вищевикладених норм суд дійшов висновку, що у випадку звільнення поліцейських - учасників бойових дій - їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 805/5111/15-а.

Як слідує з матеріалів справи, позивач має статус учасника бойових дій з 2016 року. Відповідно, починаючи з 2016 року позивач має право на додаткову відпустку як учасник бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Згідно з наявних в матеріалах справи довідок ГУНП в Донецькій області позивачу в 2016, 2017, 2018 та 2021 роках додаткова відпустка як учаснику бойових дій не надавалась.

Таким чином, суд погоджується з твердженнями позивача, що при звільненні зі служби в поліції позивач мав право на отримання компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасник бойових дій за 2016, 2017, 2018 та 2021 роках, а відповідач безпідставно не вказав про це в наказі про звільнення позивача, не нарахував та не виплатив грошову компенсацію.

Суд зазначає, що норми Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, тому суд відхиляє як безпідставні твердження представника відповідача, що Законом № 580-VIII та Порядком № 260 передбачена компенсація лише за невикористану відпустку у році звільнення.

Щодо твердження відповідача про те, що позивач не звертався до відповідача з заявою чи рапортом про надання йому додаткової відпустки, як учаснику бойових дій чи компенсації за неї, суд зазначає наступне.

Порядком № 260 та Порядком № 580 не встановлено особистого звернення поліцейського з відповідним рапортом про виплату йому грошової компенсації, оскільки грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки виплачується разом з компенсацією за невикористані дні щорічної основної відпустки. Вирішальним при виплаті вказаної компенсації є невикористання днів відпусток на час звільнення поліцейського.

На підставі зазначеного, суд критично оцінює доводи відповідача про те, що позивач не звертався з відповідним рапортом щодо надання йому додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, чи грошової компенсації за неї.

Таким чином, під час звільнення зі служби, із позивачем повинен бути повністю проведений розрахунок, в тому числі, нараховано грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, чого відповідачем здійснено не було.

Посилання відповідача на те, що позивач надав копію трудової книжки без запису про звільнення, що унеможливлює встановлення працевлаштування позивача протягом березня-грудня 2021 року, суд вважає безпідставними з мотивів викладених у рішенні. Крім того, відповідачем доказів зворотного суду не надано.

Таким чином, на момент звільнення позивача, відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ за 2016, 2017, 2018 та 2021 роки, а отже позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо відмови в нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористанні дні додаткових відпусток зі збереженням грошового забезпечення відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016-2018, 2021 роки, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Як наслідок, задоволенню також підлягає позовна вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористанні дні додаткових відпусток зі збереженням грошового забезпечення відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016-2018, 2021 роки.

Поряд з цим суд зауважує, що визначення кількості днів невикористаної додаткової відпустки відноситься до виключної компетенції відповідача, а тому суд задовольняє позовні вимоги в даній частині без визначення кількості днів, які підлягають компенсації. Суд наділений лише повноваженнями встановити наявність права позивача на отримання такої компенсації.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача внести зміни до наказу від 19.03.2021 №175о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, включивши до нього відомості про невикористані дні додаткових відпусток зі збереженням грошового забезпечення відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016-2018, 2021 роки (в загальній кількості 56 діб) суд дійшов такого висновку.

За приписами п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Наказ Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 19.03.2021 №175о/с, за своєю правовою природою є актом індивідуальної дії, оскільки не змінює, не припиняє (не скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і не розрахований на довгострокове та неодноразове застосування, а є актом одноразового застосування, дія якого має визначений строк.

При вирішенні цієї справи, суд враховує рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 у якому визначено, що ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Ненормативні правові акти є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені після їх виконання.

Суд зазначає, що наявність такої інформації в наказі є доцільною у випадку визначення її відповідачем при звільненні для подальшої виплати позивачу, однак, оскільки сама виплата компенсації в даній справі є предметом спору, то достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за всі невикористані дні основної та додаткової відпустки. У такому випадку рішення суду є достатньою підставою для виплати компенсації.

Отже, у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не внесення до наказу від 19.03.2021 №175о/с відомостей про нарахування спірної компенсації та зобов`язання внести такі відомості слід відмовити.

Відтак, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Трофимчук проти України» від 28 жовтня 2010 року, № 4241/03 (пункт 54) зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32), зокрема, у пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року № 4909/04 зазначив, що згідно з його усталеною практикою, що відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суд зазначає таке.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно із частинами другою-четвертою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.

Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до приписів частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

У рішеннях Європейського суду з прав людини (у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, прослідковується однозначна позиція, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення як завершальна стадія судового процесу за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя.

Статтею 382 КАС України передбачений судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах.

Відповідно до частин першої та другої вказаної статті суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З аналізу викладених норм убачається, що судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Судом не встановлено, а позивачем не доведено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач створюватиме перешкоди для виконання такого рішення.

Отже, клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення залишається судом без задоволення.

При вирішенні процесуального питання про розподіл судових витрат, суд не встановив факту їх понесення учасниками справи.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 12, 72-77, 94, 139, 192-193, 242-246, 257-258, 262, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: 87517, Донецька область, м.Маріуполь, пр.Нахімова, буд.86) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо відмови нарахувати та виплаті грошової компенсації за невикористанні дні додаткових відпусток зі збереженням грошового забезпечення відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016-2018, 2021 роки ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористанні дні додаткових відпусток зі збереженням грошового забезпечення відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016-2018, 2021 роки.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Повне судове рішення складено 05.12.2024.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В.Загацька