Рішення

від 05.12.2024 по справі 380/20388/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2024 рокусправа № 380/20388/24

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом керівника Пустомитівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до Городоцької міської ради Львівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Керівник Пустомитівської окружної прокуратури (адреса місцезнаходження: 81100, Львівська обл., м. Пустомити, вул. Шевченка, 3; ЄДРПОУ: 0291003127">0291003127) звернулась до суду із позовною заявою в інтересах держави в особі Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (адреса місцезнаходження: 79054, м. Львів, вул. Яворницького, 8б; ЄДРПОУ: 44921644) до Городоцької міської ради Львівської області (адреса місцезнаходження: 81500, Львівська обл., м. Городок, майдан Гайдамаків, 6; ЄДРПОУ: 26269892), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Городоцької міської ради Львівського району Львівської області, що полягає у не розгляді на сесії міської ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства №02/1929-23 від 28.11.2023 щодо віднесення земельних ділянок загальною площею 8,5945 га до самозалісених;

зобов`язати Городоцьку міську раду Львівського району Львівської області розглянути на сесії міської ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства №02/1929-23 від 28.11.2023 щодо віднесення земельних ділянок загальною площею 8,5945 га до самозалісених і вжити всіх заходів до віднесення таких земельних ділянок до самозалісених у порядку, визначеному ст.57-1 Земельного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Пустомитівською окружною прокуратурою встановлено підстави для вжиття заходів представницького характеру в інтересах держави щодо самозалісених земель та виявлено факт порушення вимог чинного законодавства, що полягає у невжитті Городоцькою міською радою Львівського району Львівської області заходів щодо віднесення земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення до самозалісених. Так, за результатами відповідних натурних обстежень встановлено самозалісених 8,5945 га земель на території колишньої Тучапської сільської ради Городоцького району (4620989100:19:000:0001 площею 3,9945 га та іншої орієнтовною площею 4,6 га, яка на теперішній час не сформована). З метою збереження самосійних лісів та подальшого ведення лісового господарства на території Львівського району Львівської області Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства звернулось до Городоцької міської ради Львівського району Львівської області з поданням про віднесення вищевказаних земельних ділянок до самозалісених та внесення даних до Державного земельного кадастру як про самозалісені ділянки. Проте, на розгляд сесії Городоцької міської ради не виносилось питання про віднесення вищевказаних земельних ділянок до самозалісених та внесення даних до Державного земельного кадастру як про самозалісені ділянки. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою від 07.10.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту вручення ухвали подати відзив на позовну заяву та усі докази, які підтверджують заперечення проти позову.

Відповідач 21.10.2024 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що зі змісту частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» випливає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу. У позовній заяві прокурором не зазначені причини, які перешкоджають Західному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства самостійно здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, як не надано доказів неналежного виконання вказаного обов`язку. Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства є суб`єктом владних повноважень та має статус юридичної особи і наділене адміністративною процесуальною правосуб`єктністю, а відтак може самостійно представляти інтереси держави у справі та здійснювати їх захист. Разом з тим, у заяві не вказано, в чому саме полягає усвідомлена пасивна поведінка уповноваженого органу.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

05.08.2024 Пустомитівська окружна прокуратура звернулась із запитом до Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства №14.55/04-32-4341ВИХ-24, у якому, зокрема, просила повідомити, які заходи вживались Західним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства щодо віднесення земель до самозалісених (направлення листів, подань, проведення обстеження земельних ділянок та ін.) та надати копії відповідних документів - листів, подань, актів обстежень, наявні графічні та фото матеріали; чи повідомляла Городоцька міська рада Львівської області про результати розгляду вищевказаних подань Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства та надати належним чином завірені копії цих листів.

Листом від 13.08.2024 №02/2142-24 Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства повідомило, що ним скеровувалось подання до об`єднаних територіальних громад Львівського району про віднесення ідентифікованих земельних ділянок до самозалісених, зокрема, від 28.11.2023 №02/1929-23 до Городоцької міської громади. У відповідь Городоцька ТГ листом від 22.12.2023 №2590/03-23 повідомила про розгляд подання щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених.

Так, судом встановлено, що Західним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства скеровувалось подання до Городоцької міської громади від 28.11.2023 №02/1929-23 про віднесення наступних земельних ділянок у межах об`єднаної територіальної громади загальною площею 8,5945 га до самозалісених земель та внесених даних до Державного земельного кадастру як про самозалісені ділянки, з подальшим їх закріпленням за постійним лісокористувачем відповідно до вимог ст. 17 Лісового кодексу з метою раціонального використання лісових земель: ділянка орієнтовною площею 4,6 га, за координатами GPS 49,850257 23,519502 поблизу с. Тучапи. Склад насадження 4Влч4Бп20с. Середній вік 30 років; ділянка біля с. Тучапи, площею 3,9945 га, кадастровий номер 4620989100:19:000:0001 та за координатами GPS 49.839192, 23.511820. Склад насадження 4Влч4Бп20с. Середній вік 30 років.

Листом від 25.12.2023 №2790/1-4/3899-23 Городоцька міська рада повідомила, що відповідно до проекту формування території Тучапської сільської ради, затвердженого Городоцькою районною радою народних депутатів Львівської області, дані землі віднесені до земель сільськогосподарського призначення. Частина вказаних земель відповідно до проекту паювання території Тучапської сільської ради надана громадянам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

05.08.2024 Пустомитівська окружна прокуратура звернулась із запитом до Городоцької міської ради Львівської області №14.55/04-32-4342ВИХ-24, у якій просила повідомити: чи отримувала Городоцька міська рада Львівської області від Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства подання щодо віднесення вищезазначених земельних ділянок до самозалісених. У разі їх отримання, зазначити дату надходження та результати їх розгляду, у тому числі вжиті міською радою заходи щодо віднесення вказаних земель до самозалісених (чи розглядалось дане питання на комісіях, приймалось рішення щодо розроблення технічної документації із землеустрою, проводилось обстеження земельних ділянок та ін.); чи приймались на сесії Городоцької міської ради Львівської області рішення щодо віднесення або про відмову у віднесенні зазначених вище земельних ділянок до самозалісених ділянок; чи повідомляла Городоцька міська рада Львівської області про результати розгляду вищевказаних подань Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства.

У відповідь на вказаний запит Городоцька міська рада Львівської області супровідним листом від 23.08.2024 №3615-24 направила на адресу Пустомитівської окружної прокуратури копію листа Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (№02/1929-23 від 28.11.2023) та лист Городоцької міської ради (№2590/03- 23 від 22.12.2023). Крім того, повідомила, що інша запитувана інформація в міській раді відсутня.

Вважаючи протиправною бездіяльність Городоцької міської ради Львівського району Львівської області, що полягає у не розгляді на сесії міської ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства №02/1929-23 від 28.11.2023 щодо віднесення земельних ділянок загальною площею 8,5945 га до самозалісених, прокуратура звернулась до суду із позовом в інтересах держави.

При вирішенні даного адміністративно-правового спору суд керується такими нормами права.

Щодо звернення прокурора до суду в інтересах держави.

У відповідності до положень статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі Закон №1697-VII) на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених вказаним Законом.

Керівник окружної прокуратури відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону №1697-VII представляє окружну прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями, виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України.

Питання представництва прокурором інтересів громадянина або держави врегульоване статтею 13 зазначеного Закону.

Зокрема, воно полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження: 1) звертатися до суду з позовом (заявою, поданням); 2) вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження; 3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; 4) брати участь у розгляді справи; 5) подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом; 6) брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді; 7) з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1697-VII право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Наведені приписи законодавства вказують на те, що прокуратура з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій, має право звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави (стаття 55 Конституції України), але не на загальних підставах, а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 по справі № 826/13768/16, однією з умов виникнення у прокурора права на звернення до суду в інтересах держави є наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

У другому випадку законодавчо обумовлено, що має бути відсутнім орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Верховний Суд у постанові від 29.11.2022 по справі № 240/401/19 відступив від раніше викладених висновків щодо права прокурора на звернення до адміністративного суду з позовом в інтересах держави, зазначивши таке.

…виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99).

Ці висновки Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене цим Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, застосованого у статті 23 Закону України Про прокуратуру.

Відтак, суд вважає, що інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15, від 28 січня 2021 року у справі № 380/3398/20, від 5 жовтня 2021 року у справі № 380/2266/21, від 2 грудня 2021 року у справі № 320/10736/20 та від 23 грудня 2021 року у справі № 0440/6596/18.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не повною мірою відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини другої статті 129 Конституції України).

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі № 806/602/18, від 13 березня 2019 року у справі № 815/1139/18, від 15 жовтня 2019 року у справі № 810/3894/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 569/4123/16-а, від 5 листопада 2019 року у справі № 804/4585/18, від 3 грудня 2019 року у справі № 810/3164/18 та від 1 червня 2022 року у справі № 260/1815/21.

Крім цього, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Невжиття уповноваженим на захист інтересів держави органом заходів із їх судового захисту призводить до несвоєчасного усунення порушень закону, перешкоджає здійсненню державних програм з охорони довкілля, що є порушенням інтересів держави, насамперед у сфері охорони навколишнього природного середовища, тому є правові підстави для пред`явлення прокурором позову до суду на їх захист, в межах його компетенції, відповідно до ст. 131 Конституції України.

Отже, за наявності підстав, що були очевидні (внаслідок загальнодоступності правових норм та обізнаності про бездіяльність сільської ради щодо усунення порушень закону), та повноважень на звернення до суду уповноваженим суб`єктом не вжито заходи із забезпечення судового захисту порушених інтересів держави, що свідчить про пасивну поведінку уповноваженого органу, має своїм наслідком нездійснення захисту інтересів держави у суді та є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Враховуючи те, що прокурором проінформовано органи про виявлені прокурором порушення, а відповідні органи відреагували на повідомлення про те, що обізнані про таке порушення, але не здійснювали захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Щодо позовних вимог по суті суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства регулює Лісовий кодекс України.

Частиною другою статті 1 Лісового кодексу України визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до частини 12 статті 1 Лісового кодексу України самозалісена ділянка - земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.

Згідно з статтею 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Спеціальним законом, що регулює земельні правовідносини в Україні, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III (далі ЗК України).

Відповідно до пунктів «а» і «б» частини 1 статті 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Указами Президента України від 07.06.2021 №228/2021 «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів», №675/2022 від 29.09.2022 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29.09.2022 «Про охорону, захист, використання та відновлення лісів України в особливий період», екологічної ініціативи Президента України «Зелена країна», Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів» від 20.06.2022 №2321-IX, передбачено проведення ідентифікації самозалісених та придатних для створення лісів земельних ділянок державної та комунальної форм власності.

Законом України від 20.06.2022 №2321-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів» внесені зміни до Земельного кодексу України, а саме главу 11 доповнено статтею 57-1 «Самозалісені землі», якою визначено порядок віднесення земельних ділянок до самозалісених.

Так, частинами 1-3 статті 57-1 ЗК України визначено, що самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.

Віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею.

Віднесення земельної ділянки, що перебуває у користуванні, заставі, до самозалісеної ділянки здійснюється за погодженням із землекористувачем, заставодержателем.

Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Згідно з частинами 1-2 статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Аналіз вказаних норм свідчить, що обов`язковим є прийняття відповідним органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду відповідного подання вмотивованого рішення про віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки або мотивовану відмову у такому віднесенні.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України Про місцеве самоврядування від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР).

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №280/97-ВР органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Статтею 25 Закону №280/97-ВР передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частинами 1, 5 статті 46 Закону №280/97-ВР передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Частиною 1 статті 71 Закону № 280/97-ВР передбачено, що територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.

Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Відповідно до частин 1-3 статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

Відповідно до частини 11 статті 59 Закону №280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Таким чином, враховуючи положення вищезазначених нормативних актів, віднесення земельної ділянки до самозалісеної, яка є комунальною власністю територіальної громади, здійснюється сільськими, селищними та міськими радами.

Відповідно до Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 №521, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

В свою чергу, відповідно до Положення про Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 09.11.2022 №1006, управління підпорядковується Держлісагенству та є його територіальним органом. Завданням Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства є реалізація повноважень Держлісагенства у сфері лісового та мисливського господарства на території Львівської, Закарпатської та Івано-Франківської області.

Відповідно до частин 3, 4 статті 57-1 Земельного кодексу України віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру.

Віднесення земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою.

Крім того, з метою реалізації вказаної норми, частину четверту статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» доповнено абзацом 4, яким передбачено, що відомості про угіддя земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі заяви органу місцевого самоврядування, який відповідно до статті 122 Земельного кодексу України приймає рішення про передачу земельних ділянок комунальної власності у власність, - щодо зміни угідь на угіддя самозалісеної.

Судом встановлено, що Західне міжрегіональне управління скеровувалось подання до Городоцької міської громади від 28.11.2023 №02/1929-23 про віднесення наступних земельних ділянок у межах об`єднаної територіальної громади загальною площею 8,5945 га до самозалісених земель та внесених даних до Державного земельного кадастру як про самозалісені ділянки, з подальшим їх закріпленням за постійним лісокористувачем відповідно до вимог ст. 17 Лісового кодексу з метою раціонального використання лісових земель: ділянка орієнтовною площею 4,6 га, за координатами GPS 49,850257 23,519502 поблизу с. Тучапи. Склад насадження 4Влч4Бп20с. Середній вік 30 років; ділянка біля с. Тучапи, площею 3,9945 га, кадастровий номер 4620989100:19:000:0001 та за координатами GPS 49.839192, 23.511820. Склад насадження 4Влч4Бп20с. Середній вік 30 років. Проте, відповідачем вказане подання не було розглянуто у встановленому законодавством порядку та не приймалось жодного рішення за наслідками його розгляду.

З наведеного позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Городоцької міської ради Львівського району Львівської області, що полягає у не розгляді на сесії міської ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства №02/1929-23 від 28.11.2023 щодо віднесення земельних ділянок загальною площею 8,5945 га до самозалісених є підставними та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Городоцької міської ради Львівського району Львівської області розглянути на сесії міської ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства №02/1929-23 від 28.11.2023 щодо віднесення земельних ділянок загальною площею 8,5945 га до самозалісених і вжити всіх заходів до віднесення таких земельних ділянок до самозалісених у порядку, визначеному ст.57-1 Земельного кодексу України суд зазначає таке.

Відповідно до статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Завдання адміністративного судочинства полягає в гарантуванні ефективного захисту порушених прав осіб, що звертаються до суду за захистом цих прав, з урахуванням принципу розподілу влади. На адміністративний суд покладено обов`язок контролю правомірності дій та рішень суб`єктів владних повноважень, які мають діяти у визначених законом межах та на власний розсуд при виборі одного законного рішення із кількох можливих варіантів.

Суд звертає увагу, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зазначає, що задоволення вимог позивача про зобов`язання відповідача як суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії є можливим в разі встановлення судом необхідності спонукати (заставляти) рішенням суду такого відповідача до вчинення дій, які він повинен (зобов`язаний) вчинити у відповідності до вимог чинного законодавства.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовним органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідалозакону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже,законмає з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Оскільки, як уже встановлено судом, відповідач не прийняв жодного рішення за наслідками розгляду подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання Городоцької міської ради Львівської області розглянути на сесії міської ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства №02/1929-23 від 28.11.2023 щодо віднесення земельних ділянок загальною площею 8,5945 га до самозалісених та прийняти відповідне рішення у порядку, визначеному статтею 57-1 Земельного кодексу України. Водночас, вимога про вжиття всіх заходів до віднесення таких земельних ділянок до самозалісених задоволенню не підлягає, оскільки її задоволення буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача. Крім того, оскільки відповідач ще не розглянув подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства у встановленому законом порядку, у суду на момент розгляду справи відсутні підстави вважати, що права позивача у цій частині будуть порушені, а відтак вказана вимога є передчасною і не підлягає задоволенню.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) від 20.10.2011 ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик їх помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Також зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен накладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини першої ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Оскільки, позивач не надав доказів понесення таких судових витрат, суд не має підстав вирішувати питання про їх розподіл.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 19-21, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,

в и р і ш и в :

адміністративний позов керівника Пустомитівської окружної прокуратури (адреса місцезнаходження: 81110, Львівська обл., м. Пустомити, вул. Шевченка, 3; ЄДРПОУ: 02910031) в інтересах держави в особі Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (адреса місцезнаходження: 79054, м. Львів, вул. Яворницького, 8б; ЄДРПОУ: 44921644) до Городоцької міської ради Львівської області (адреса місцезнаходження: 81500, Львівська обл., м. Городок, майдан Гайдамаків, 6; ЄДРПОУ: 26269892) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Городоцької міської ради Львівської області (адреса місцезнаходження: 81500, Львівська обл., м. Городок, майдан Гайдамаків, 6; ЄДРПОУ: 26269892) щодо нерозгляду на сесії міської ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства №02/1929-23 від 28.11.2023 щодо віднесення земельних ділянок загальною площею 8,5945 га до самозалісених.

Зобов`язати Городоцьку міську раду Львівської області (адреса місцезнаходження: 81500, Львівська обл., м. Городок, майдан Гайдамаків, 6; ЄДРПОУ: 26269892) розглянути на сесії міської ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства №02/1929-23 від 28.11.2023 щодо віднесення земельних ділянок загальною площею 8,5945 га до самозалісених та прийняти рішення за наслідками такого розгляду у порядку, визначеному статтею 57-1 Земельного кодексу України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п.15.5 п.15 P.VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна