Рішення

від 03.12.2024 по справі 580/9400/24

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року справа № 580/9400/24

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю Лігнум Прайд про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

встановив:

Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі відділення Фонду, позивач) подало позов, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Лігнум Прайд (далі ТОВ Лігнум Прайд, відповідач) на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 10188,64 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2129,76 грн (Одержувач: ГУК у Луг. обл./Сєвєрод. р-н/50070000, Код: 37991110, Банк: Казначейство України, IBAN UA 928999980313161230000012515).

В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що відповідач у 2022 році не виконав норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця особами з інвалідністю не сплатив, що є підставою для їх стягнення разом з пенею в судовому порядку.

Ухвалою від 04.10.2024 суддя Черкаського окружного адміністративного суду визнав поважними причини пропуску позивачем строку звернення з адміністративним позовом та поновив такий строк, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі а також вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

24.10.2024 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі з посиланням лише на інформаційно-аналітичні бази даних, за відсутності встановлених актом перевірки органами Держпраці фактів недотримання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів, є передчасним.

Крім того зазначив, що трудові відносини з 8 працівниками були зупинені ще в 2022 року та протягом 2022, 2023 та 2024 років такі працівники до роботи не ставали, заробітна плата їм не нараховувалась, подальша їх доля невідома керівництву. У зв`язку з тим, що у відповідача всі приміщення та активи залишилися на тимчасово окупованій території Луганської області, він не мав можливості здійснювати господарської виробничої діяльності та всі створені відповідачем робочі місця для працевлаштування, в тому числі на них осіб з інвалідністю, зараз знаходяться на тимчасово окупованій території Луганської області. Провадження виробничої господарської діяльності на цій території не можливе до деокупації цих територій.

Також звернув увагу, що позивач не надав належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду протягом встановленого строку, не навів поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку, у зв`язку із чим просив залишити позов без розгляду.

Стосовно доводів відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом, суд зазначає, що в ухвалі від 04.10.2024 суддя визнав поважними причини пропуску строку звернення Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з адміністративним позовом та поновив такий строк, у зв`язку із чим суд вважає необґрунтованим клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

Суд встановив, що відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 9 осіб, таким чином середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, відповідача повинна складати 1 особа.

Однак, станом на 2022 рік 1 робоче місце, призначене для осіб з інвалідністю, не було зайнятим.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивач нарахував відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 10188,64 грн та 2129,76 грн пені за несвоєчасну сплату зазначених санкцій.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до абз. 2 ст. 19 Конституції України державні органи, органи місцевого самоврядування та їх службові і посадові особи зобов`язані діяти виключно в межах та спосіб, визначені законом.

Положення про Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, затверджене наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 № 129, передбачає, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року № 875-XII Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (далі Закон № 875-ХІІ).

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено ч.ч. 1-3 ст. 19 Закону № 875-ХІІ (у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Слід також зазначити, що в силу вимог п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України від 05.07.2012 № 5067-VI Про зайнятість населення (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону № 5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджений Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (далі Порядок № 316).

Згідно з пунктом 5 Порядку № 316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Водночас періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 11.09.2020 у справі № 440/2010/19 та від 03.08.2023 у справі № 120/4975/22.

Згідно із статтею 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої - третьої, п`ятої статті 19 Закону № 875-XII фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу статті 21 КЗпП України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).

Системний зміст наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067-VI та Наказом № 316;

- звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70;

- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Водночас, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників осіб з інвалідністю.

Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013.

Згідно із частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Отже, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або (1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або (2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин, другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування інвалідів.

Обов`язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.

Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб`єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.

Своєю чергою, до обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для інвалідів, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.

Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.

Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 13.07.2020 у справі № 804/4097/18 від 30.04.2020 у справі № 580/3311/19, від 03.08.2023 у справі №120/4975/22, від 22.08.2023 у справі № 120/2403/20-а, від 06 березня 2024 року у справі № 120/7955/21-а.

Суд звертає увагу, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, не несуть відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо вони розробили необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створили робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформували відповідні установи, але фактично не працевлаштували особу з інвалідністю з причин незалежних від них: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування, наявність протипоказань за станом здоров`я особи для роботи на відповідній посаді.

Наведене вище узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.04.2020 у справі № 824/643/18-а та від 21.05.2020 у справі № 520/3919/19.

Оцінюючи обставини цієї справи суд зазначає таке.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 9 осіб, таким чином середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, відповідача повинна складати 1 особа.

Заперечуючи проти задоволення позову відповідач зазначає, що трудові відносини з 8 працівниками були зупинені ще в 2022 року та протягом 2022, 2023 та 2024 років такі працівники до роботи не ставали, заробітна плата їм не нараховувалась, подальша їх доля невідома керівництву. У зв`язку з тим, що у відповідача всі приміщення та активи залишилися на тимчасово окупованій території Луганської області, він не мав можливості здійснювати господарської виробничої діяльності та всі створені відповідачем робочі місця для працевлаштування, в тому числі на них осіб з інвалідністю, зараз знаходяться на тимчасово окупованій території Луганської області. Провадження виробничої господарської діяльності на цій території не можливе до деокупації цих територій. Вказане, на переконання відповідача, вказує на відсутність обов`язку по забезпеченню нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Надаючи оцінку вказаним посиланням, суд зазначає таке.

Відповідно до Інструкції зі статистики кількості працівників затвердженого Наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286, середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.

Суд встановив, що згідно наявних у матеріалах справи податкових розрахунків сум доходу (а.с. 63-94) у 2022 році кількість штатних працівників відповідача яким нарахована заробітна плата (рядок 105) помісячно склала: 9+9+9+0+0+1+1+1+1+1+2+2=36/12=3.

Таким чином, у спірних правовідносинах середня річна чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача за рік склала 3 особи, тобто менше 8 осіб - кількості працівників підприємства з наявністю якої пов`язується обов`язок роботодавця, який використовує найману працю, для створення робочого місця та працевлаштування однієї особи з інвалідністю. Суд врахував, що звільнення працівників відповідачем починаючи з 2 кварталу 2022 року зумовлені об`єктивними чинниками, які не залежали від волі відповідача та пов`язані із військовою агресією росії проти України, зокрема бойовими діями у районі здійснення господарської діяльності відповідачем.

З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку, що у відповідача у 2022 році не було обов`язку по забезпеченню нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв`язку із чим відсутні підстави для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій, що передбачені ч. 1 ст.20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, у задоволенні яких належить відмовити.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

1) позивач Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (18002, м. Черкаси, вул. Благовісна, 269/105, код ЄДРПОУ 13396264);

2) відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю Лігнум Прайд (18029, м. Черкаси, вул. Одеська, 8/3, код ЄДРПОУ 42165439).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 03.12.2024.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК