Постанова

від 26.11.2024 по справі 910/4905/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/4905/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Багай Н. О., Берднік І. С.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Іщенко Г. М. (адвокат),

відповідача - Грома А. М. (в порядку самопредставництва),

прокуратури - Ющенко М. О. (за посвідченням від 14.03.2023 № 076999),

розглянув касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 (суддя Балац С. В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 (головуючий - Гаврилюк О. М., судді Сулім В. В., Ткаченко Б. О.)

та касаційну скаргу Міністерства оборони України на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 (головуючий - Гаврилюк О. М., судді Сулім В. В., Ткаченко Б. О.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріального забезпечення "Райвел"

до Міністерства оборони України

про стягнення 162 044 317 грн.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 31.03.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріального забезпечення "Райвел" (далі - ТОВ "ПМЗ "Райвел", Товариство, інвестор, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міноборони України, Міністерство, відповідач) про стягнення з відповідача 162 044 317 грн вартості медичного обладнання, переданого Міністерству за договором інвестування реконструкції та модернізації матеріально-технічної бази військового шпиталю від 27.03.2007 № 1 (далі - договір від 27.03.2007, договір № 1, інвестиційний договір), з посиланням на положення статей 16, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Позовна заява обґрунтовується наявністю підстав для застосування реституції шляхом стягнення з Міністерства вартості майна (медичного обладнання) в спірній сумі з огляду на передачу такого майна відповідачу за укладеним між сторонами інвестиційним договором, який в подальшому визнано недійсним згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 у справі № 910/13603/18, що набрало законної сили.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

2. Суди розглядали справу неодноразово. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 позов задоволено частково. Стягнуто з Міноборони України на користь ТОВ "ПМЗ "Райвел" 104 357 034,98 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позовна вимога про стягнення з відповідача вартості поставленого майна за договором № 1 підлягає задоволенню саме в сумі 104 357 034,98 грн, що становить різницю між загальною ринковою вартістю майна (117 768 750 грн), визначеною висновком Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса" від 29.06.2021 № 4938/9306-9605/10973-11272/13722-14021/15414-15713/16072-16218 (далі - експертний висновок від 29.06.2021), складеним за результатами призначеної судової товарознавчої експертизи, та сумою часткової оплати заборгованості (13 411 715,02 грн), здійсненої Міністерством на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2011 у справі № 50/740-11/78.

При цьому суд першої інстанції відхилив заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності з огляду на те, що право на застосування реституції та витребування майна виникло в Товариства з моменту набрання законної сили (01.03.2019) рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 у справі № 910/13603/18, яким було визнано недійсним інвестиційний договір у частині поставки позивачем майна Міністерству, тому позивач, звернувшись 31.03.2020, не пропустив позовну давність.

3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2022 (головуючий - Барсук М. А., судді Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А.) рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постанова аргументована тими обставинами, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.03.2016 у справі № 60/158-08 встановлено нікчемність інвестиційного договору, а зважаючи на правило частини 3 статті 261 ЦК України (щодо початку перебігу позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину від дня, коли почалося його виконання), у справі, що переглядається, виконання договору № 1 почалось 04.06.2007, тому позивач пропустив позовну давність, про застосування якої заявлено стороною у спорі, не навівши обставин, які свідчили би про поважність причин пропуску такого строку, що в силу вимог частини 4 статті 267 цього Кодексу є підставою для відмови у позові.

4. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.11.2022 (головуючий - Кондратова І. Д., судді Бакуліна С. В., Губенко Н. М.) касаційну скаргу ТОВ "ПМЗ "Райвел" задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2022 у справі № 910/4905/20 скасовано з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована передчасністю висновку апеляційного суду про сплив позовної давності без поважних причин її пропуску, оскільки суд апеляційної інстанції:

1) встановив початок перебігу строку, але не з`ясував та прямо не зазначив конкретної дати спливу такого строку;

2) не перевірив наявності обставин переривання перебігу позовної давності в контексті ненадання оцінки поведінці Міністерства як сторони договору та ознак його суперечливої поведінки в реалізації права на оспорювання договору та заперечення таких обставин при вирішенні спору про застосування наслідків недійсності договору, а також можливого вчинення ним дій, що можуть свідчить про визнання свого боргу або іншого обов`язку;

3) не врахував висновків Верховного Суду про необхідність дотримання принципу "res judicata" в аспекті того, що сторони однаково тлумачили правову природу інвестиційного договору, тому цей договір за позовом органів державної влади (в тому числі відповідача в цій справі) окремо був визнаний недійсним як оспорюваний правочин, що зокрема зумовило відмову у задоволенні позову в стягненні заборгованості за поставлене обладнання у справі № 910/13603/18.

При цьому Верховний Суд відхилив аргументи Товариства про необхідність врахування як висновку щодо застосування презумпції правомірності правочину, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010, так і висновку щодо застосування наслідків недійсності частини правочину (окремих пунктів кредитного договору), викладеного постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.12.2019 у справі № 524/5152/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 583/3343/19, від 21.10.2020 у справі № 194/1387/19, від 15.03.2021 у справі № 361/392/20, оскільки в справі № 60/158-08 (про визнання права власності ТОВ "ПМЗ "Райвел" на нерухоме майно) апеляційний суд визнав інвестиційний договір нікчемним не в частині, а повністю, позаяк дійсною метою зазначеної інвестиційної угоди було протиправне відчуження військового майна. В спірних правовідносинах обставина визнання судом у подальшому недійсним інвестиційного договору за позовом органу державної влади не свідчить про те, що цей договір був визнаний нікчемним лише в частині, однак такі обставини можуть враховуватися в контексті оцінки з`ясування обставин переривання перебігу позовної давності та поважності причин її пропущення.

5. За результатами нового апеляційного розгляду справи постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 змінено мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 шляхом її викладення в редакції вказаної постанови. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 у цій справі залишено без змін.

Зазначена постанова аргументована посиланням на норми статей 216, 261 ЦК України, статей 74, 80, 86, 277, 316 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог як таких, що заявлені без пропуску позовної давності, з огляду на те, що:

1) враховуючи обов`язковість вказівок, викладених в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.11.2022, суд зазначив, що початком перебігу позовної давності за вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину є 05.06.2007, а датою закінчення такого строку є 05.06.2010 включно;

2) Міністерство як державний орган, який зобов`язаний захищати інтереси держави, не вчиняло жодних дій щодо застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, зокрема, щодо повернення грошових коштів у розмірі 13 411 715,02 грн, які (кошти) було стягнуто з відповідача за судовим рішенням у справі № 50/740-11/78 на виконання інвестиційного договору;

3) суперечлива поведінка відповідача в сукупності з наявністю суперечливих судових рішень у справах №№ 60/158-08, 904/2552/15, 910/13603/18, створила для позивача правову невизначеність, що ускладнило Товариству з`ясування змісту права та можливість скористатися цим правом, натомість інвестор отримав правову визначеність щодо порядку та способу захисту свого порушеного права лише після ухвалення судового рішення в справі № 910/13603/18, яке з урахуванням принципу "res judicata" є кінцевим щодо встановлення обставин недійсності договору № 1;

4) враховуючи те, що позивачем заявлено позов у справі № 910/4905/20 саме з вимогою застосування наслідків недійсного правочину, позовну давність для звернення з цим позовом, предметом якого є відшкодування вартості майна, одержаного відповідачем за договором, визнаним недійсним (реституція), Товариство не пропустило, оскільки судове рішення в справі № 910/13603/18 набрало законної сили 28.02.2019 та позовна давність за вимогами про застосування наслідків недійсності правочину, сплинула би 01.03.2022 (без урахування положень про карантин), а тому позовну заяву подано в межах позовної давності.

6. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 заяву ТОВ "ПМЗ "Райвел" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Міноборони України на користь Товариства 63 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Відмовлено в задоволенні решти вимог зазначеної заяви (про стягнення 137 000 грн таких витрат).

Додаткова постанова мотивована тим, що:

1) відсутні підстави для стягнення з відповідача витрат правової допомоги в частині моніторингу стану справи за допомогою офіційного інтернет-сайту "Судова влада" (на суму 11 000 грн), оскільки зазначені витрати не були необхідними з урахуванням надсилання на адресу позивача копій ухвал Північного апеляційного господарського суду;

2) заявлені позивачем до стягнення суми витрат за вивчення матеріалів, формування правової позиції, участь в робочих групах довірителя (42 000 грн за 10 годин) та за підготовку проекту письмових пояснень, доводів й заперечень на позицію сторони у справі та прокурора, підготовку пакету документів й направлення їх до суду (105 000 грн за 25 годин) підлягають зменшенню як неспівмірні з фактично наданим обсягом юридичної допомоги, позаяк правова позиція позивача, з урахуванням постанови Верховного Суду від 29.11.2022 у справі № 910/4905/20, змінювалась несуттєво, адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні відносини, тому співмірною та такою, що відповідає складності справи за послугу вивчення матеріалів, формування правової позиції, участь в робочих групах довірителя, є сума в 21 000 грн (5 годин), а за підготовку проекту письмових пояснень, доводів й заперечень на позицію сторони у справі та прокурора, підготовку пакету документів й направлення їх до суду - сума в 21 000 грн (5 годин);

3) заявлена позивачем до стягнення сума витрат (42 000 грн за 10 годин) за участь у судових засіданнях в Північному апеляційному господарському суді є завищеною в співвідношенні з фактично наданим обсягом юридичної допомоги, в зв`язку з чим співрозмірним є її вдвічі менший розмір (21 000 грн).

Водночас апеляційний суд відхилив викладені в клопотанні про зменшення витрат на оплату правничої допомоги доводи відповідача щодо ненадання Товариством належних доказів оплати таких витрат, оскільки, по-перше, в разі підтвердження обсягу та вартості наданих послуг витрати за надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (аналогічний висновок викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19 та в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21). По-друге заявником додано лист від 21.07.2023 № 21/07/2023-01 щодо уточнення призначення платежу за відповідною платіжною інструкцією.

Разом з тим суд апеляційної інстанції частково не погодився з викладеними в запереченнях на заяву позивача про ухвалення додаткового рішення доводами відповідача та прокурора про те, що позиція позивача у справі № 910/4905/20 під час апеляційного перегляду не змінювалася та висловлені позивачем доводи не потребували додаткового вивчення юридичної природи спірних правовідносин, оскільки представником позивача вивчалися матеріали справи, формувалася правова позиція та надавалися пояснення з урахуванням обставин, викладених у апеляційній скарзі Міністерства, та висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.11.2022 у цій справі.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

7. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, Міноборони України звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Не погоджуючись з додатковою постановою суду апеляційної інстанції, Міноборони України звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначену додаткову постанову скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні вимог ТОВ "ПМЗ "Райвел" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційні скарги

8. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:

1) суди не врахували висновків щодо застосування положень частини 1 статті 216 ЦК України в подібних правовідносинах (щодо недопустимості застосування судом односторонньої реституції), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 916/1952/17, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 14.05.2020 у справі № 916/1952/17;

2) суди не врахували висновків щодо застосування норми частини 5 статті 267 ЦК України (в контексті пропуску строку звернення до суду з поважних причин, які мають доказуватися позивачем), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 7106/1272/14-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 10/Б-743 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 752/4422/17, внаслідок чого необґрунтованим є твердження позивача про свою необізнаність з нікчемністю інвестиційного договору, яку (нікчемність) встановлено лише в 2016 році, оскільки Товариство було відповідачем у справі № 60/158-08, отже, навіть з моменту встановлення факту нікчемності договору від 27.03.2007 постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.03.2016 у справі № 60/158-08 позивач міг звернутися до суду в межах позовної давності, яка спливла 28.03.2019 (дата набрання зазначеною постановою законної сили), однак не подав позов у вказаний період;

3) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 216, 228 ЦК України в подібних правовідносинах, а саме в контексті визначення критеріїв початку перебігу і закінчення позовної давності з урахуванням переривання її перебігу згідно зі статтею 264 ЦК України та при необхідності дотримання принципу "res judicatа", якщо один і той самий договір у різні періоди часу визнавався різними судами як нікчемним правочином (через його антипублічний характер як такий, що спрямований на протиправне заволодіння державним нерухомим майном), так і оспорюваним недійсним правочином, укладеним з метою приховати інший правочин - договір міни нерухомого майна на медичне обладнання;

4) на порушення вимог частини 5 статті 310 та частини 1 статті 316 ГПК України апеляційний суд під час нового апеляційного розгляду справи не виконав вміщених у пунктах 37, 43 постанови від 29.11.2022 вказівок Верховного Суду щодо необхідності встановлення кінцевої дати спливу позовної давності як за нікчемним, так і за недійсним правочином, а також щодо з`ясування ймовірної поважності причин пропуску позовної давності;

5) до заявленої позивачем та стягнутої судом у порядку односторонньої реституції суми входить вартість нежитлової будівлі майстерні № 27 загальною площею 191,8 м2 (наразі церква) літ. Д-1, д(1)-1, д(2)-1, яку (будівлю) було обміняно на медичне майно, а в подальшому на підставі договору дарування від 10.06.2008 відчужено Товариством на користь Релігійної громади Преподобного Іллі Муромця Печерського Парафії Дніпропетровської Єпархії УПЦ та не було повернуто відповідачу;

6) суд апеляційної інстанції розглянув і вирішив справу неповноважним складом суду та судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу, зокрема 29.08.2023 під час судового засідання до складу колегії замість судді Майданевича А. Г. увійшов суддя Сулім В. В., проте не було постановлено ухвалу з процесуальних питань (про зміну складу колегії суддів), а відповідну ухвалу було виготовлено та оприлюднено в системі "Електронний суд" лише 04.09.2023, тобто вже після проведення судового розгляду. В розумінні пунктів 1, 4 частини 1 статті 310 ГПК України зазначені порушення є підставами для обов`язкового скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд;

7) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування норм статей 124, 126 ГПК України (в контексті обов`язку подання учасником справи попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат на правничу допомогу адвоката та права суду відмовити в їх відшкодуванні в разі невиконання стороною такого обов`язку), викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 922/3812/19, від 31.03.2021 у справі № 916/2087/18, від 08.04.2021 у справі № 905/716/20, від 14.12.2021 у справі № 922/676/21, оскільки позивачем такого розрахунку разом із першою заявою по суті спору подано не було;

8) суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо обов`язкового надання підтвердження стороною у справі проведеної оплати судових витрат доказом - платіжним дорученням (квитанцією) з відміткою банку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, внаслідок чого помилково прийняв як належний доказ платіжну інструкцію від 21.07.2023 № @2PL251239 на суму 200 000 грн, в якій платником було зазначено не ТОВ "ПМЗ "Райвел", а фізичну особу - ОСОБА_1 ;

9) стягнутий судом апеляційної інстанції розмір витрат на оплату послуг адвоката за фактичну участь представника Товариства в трьох судових засіданнях є неспівмірним, оскільки із запланованих 10 годин було витрачено на участь у судових засіданнях лише 248 хвилин.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

9. ТОВ "ПМЗ "Райвел" у відзиві на касаційну скаргу на рішення від 08.12.2021 та постанову від 29.08.2023 просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Розгляд справи Верховним Судом

10. Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.11.2023 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами Міноборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021, постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 і додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 у справі № 910/4905/20 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 28.11.2023.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 23.11.2023 у зв`язку з перебуванням судді Дроботової Т. Б. на лікарняному справу № 910/4905/20 передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду в такому складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, Багай Н. О., Берднік І. С.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2023 розгляд касаційних скарг Міноборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021, постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 і додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 у справі № 910/4905/20 відкладено на 19.12.2023.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.12.2023 зупинено касаційне провадження у справі № 910/4905/20 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 918/1043/21.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2024 поновлено касаційне провадження за касаційними скаргами Міноборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021, постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 і додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 у справі № 910/4905/20 та призначено її до розгляду на 12.11.2024.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2024 розгляд касаційних скарг Міноборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021, постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 і додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 у справі № 910/4905/20 відкладено на 26.11.2024.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій (в частині вирішення спору по суті заявлених позовних вимог)

11. 27.03.2007 ТОВ "ПМЗ "Райвел" і Міноборони України укладено договір № 1, предметом якого є правове регулювання участі сторін у складанні, корегуванні проєкту, реконструкції, модернізації, технологічному оснащенні матеріально-технічної бази військового шпиталю, зазначеному у пункті 1.1 цього договору, а також здійсненні інших робіт, зокрема, будівельних, направлених на досягнення мети цього договору, та введення об`єкта в експлуатацію.

У пунктах 1.1- 1.3 інвестиційного договору сторони погодили, що метою цього договору є підвищення рівня матеріально-технічного забезпечення, технологічного та медичного оснащення бази військового шпиталю, розташованого на земельній ділянці, площею 3,59 га по вул. Комсомольській у м. Дніпропетровську, яка перебуває у державній власності, до рівня вимог світових стандартів шляхом реконструкції, переобладнання та модернізації його існуючих корпусів з будівництвом та надбудовою нових поверхів з метою раціонального використання існуючих, забезпечення високотехнологічною медичною технікою з програмним забезпеченням тощо. В рамках цього договору позивач є генеральним інвестором щодо складання, корегування проекту, реконструкції, будівництва, переобладнання, модернізації та технологічного оснащення об`єкта та введення його в експлуатацію тощо

Згідно з пунктами 2.4, 2.5, 3.1.3, 3.2.1, 3.2.9, 3.2.10, 3.2.17, 3.2.18 договору від 27.03.2007 за попереднім проєктом, на дату завершення реконструкції будівництва та модернізації об`єкта, шляхом вивільнення окремих корпусів за рахунок зменшення використання робочої площі, до складу будівель та споруд об`єкта будуть входити: будівля шпиталю загальною площею 5950 м2 (три поверхи - південне приміщення); підземне овочесховище, загальною площею 230 м2 (один поверх); адміністративний корпус загальною площею 900 м2 (чотири поверхи); гараж на п`ять автомобілів загальною площею 180 м2 (один поверх); приміщення адміністративного призначення, загальною площею 360 м2 (два поверхи). Загальна площа будівель та споруд після завершення реконструкції та модернізації об`єкта складатиме 7620 м2 без урахування звільненої робочої площі. Позивач зобов`язується забезпечити фінансування робіт зі складання проєктно-кошторисної документації, реконструкції, будівництву, модернізації об`єкта, введення його в експлуатацію, забезпечити фінансування та проведення реконструкції будівництва, а також здійснити поставку медичного обладнання. Сторони зобов`язані підписати "Акт розподілу часток сторін в об`єкті, які закріплюються за ними", який є невід`ємною частиною договору.

Пунктами 6.1- 6.3 договору № 1 передбачено, що у власності Міноборони України залишається 7620 м2, що становить 100 % загальної площі будівель та споруд після завершення реконструкції та модернізації об`єкта без урахування звільненої робочої площі об`єкта. Площа території, на якій будуть розміщені будівлі та споруди після завершення реконструкції, будівництва та модернізації об`єкта, складатиме 0,72 га. Вивільнені будівлі та споруди об`єкта з вбудованими та підсобними приміщеннями з прилеглою територією, що не входять до переліку об`єктів реконструкції та будівництва, переходять до ТОВ "ПМЗ "Райвел". Площа земельної ділянки з будівлями і спорудами, яка не підлягає реконструкції, становитиме 2,87 га, переходить в користування інвестору і використовується за його рішенням. Товариство може отримувати у власність звільнені будівлі та споруди об`єкта з вбудованими та підсобними приміщеннями на суму вкладених інвестицій на підставі щоквартального акта виконання інвестиційного проєкту.

12. Актом виконання інвестиційного проєкту від 23.12.2008 підтверджується факт передачі позивачем відповідачу обладнання за договором № 1 в загальній сумі 47 575 297,08 грн відповідно до актів прийому-передачі, зазначених у такому акті.

13. Обставини виконання інвестором умов інвестиційного договору протягом 2007- 2008 рр. і здійснення поставки медичного обладнання на загальну суму 47 575 297,08 грн встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2011 у справі № 50/740-11/78, яким стягнуто з Міністерства на користь Товариства 13 411 715,02 грн заборгованості за поставлене медичне обладнання. Зазначене судове рішення залишено в силі постановою Вищого господарського суду України від 07.09.2011.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України про закінчення виконавчого провадження від 09.12.2011 ВП № 28869264 встановлено виконання наказу від 16.09.2011 № 50/740-11/78 про стягнення з відповідача на користь позивача, зокрема, основного боргу в сумі 13 411 715,02 грн.

14. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.03.2016 у справі № 60/158-08, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 09.08.2016, відмовлено у задоволенні позову ТОВ "ПМЗ "Райвел" про визнання права власності на нерухоме майно.

Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що Міністерство відчужило спірне нерухоме військове майно без дозволу Кабінету Міністрів України, тому відповідно до статті 228 ЦК України інвестиційний договір та додаткові угоди до нього є нікчемним правочином, який порушує публічний порядок.

Ухвалою Верховного Суду України від 10.04.2017 відмовлено в допуску справи № 60/158-08 до провадження Верховного Суду України.

15. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2016 у справі № 904/2552/15, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 26.10.2016, визнано недійсним договір № 1 з додатками до цього договору та невід`ємними частинами цього договору - актами розподілу часток сторін в об`єкті (матеріальна база військового шпиталю, що розташований на земельній ділянці по вул. Комсомольській, 63 у м. Дніпропетровську) від 16.08.2007, від 06.09.2007, від 08.10.2007, від 17.12.2007, від 01.08.2008, від 06.10.2008 стосовно споруд і будівель, розташованих на території військового містечка № 7 у м. Дніпропетровську по вул. Комсомольській, 63. Витребувано з чужого незаконного володіння Публічного акціонерного товариства "БТА Банк" об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер Державного реєстру речових прав № 844244312101 та повернуто у власність держави в особі Фонду державного майна України будівлі, розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, 63, а саме: будівлю лікувального корпусу літ. М-2, М1-1, М11-1, М3-1, м3, м6, м8, м10, м13, м17, м21, м22, м30, м32, м35, м36, м38, м42, приямки літ. м1, м2, м4, м5, м7, м9, м11, м14-м16, м18, м24- м29, м31, м33, м34, м39, м41, м44, м45, ґанки літ. м, м12, м19, м20, м23, м43 (загальною площею 5532,4 м2); будівлю лікувального корпусу літ. О-2, О1-1, ґанки літ. о, о1, о2, приямки літ. о3, о4, балкон літ. о5 (загальною площею 1880,9 м2); будівлю КПП контрольно-пропускного пункту) літ. Б, Б1, ґанки літ. б, б1; дезкамеру літ. Е; трансформаторну підстанцію літ. У; господарчу будівлю літ. Г; господарчу будівлю літ. К; господарчу будівлю літ. Л; господарчу будівлю літ. І; господарчу будівлю літ. С; господарчу будівлю літ. Ж; господарчу будівлю літ. З, пожежний щит № 14. Витребувано з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Український готельний менеджмент" об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер Реєстру прав власності на нерухоме майно № 23467542 та повернуто у власність Держави в особі Фонду державного майна України будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, 63, а саме: будівлю лікувального корпусу літ. А-2, А1-2, а-1, а1-1, а5-1, та приямки літ. а-а31, ґанки літ. а32-а36, димохід літ. а37, загальною площею 3923,4 м2; будівлю клубу літ. Н-2, Н1-2, Н2-2, н-1, ґанки літ. н, н1-н4, н6-н8, пандус літ. н5, повітровід літ. н9, сходи літ. н10, вентиляційну шахту літ н11, загальною площею 1725,4 м2, будівлю лікувального корпусу літ. Ф-2, Ф1-2, Ф11-2, ф-1, ґанки літ. ф, ф3-ф6, загальною площею 1615,4 м2, бомбосховище літ. П; овочесховище літ. Р.

Під час розгляду справи № 904/2552/15 суди дійшли висновку про те, що інвестиційний договір укладений з метою приховати інший правочин, - договір міни (відчуження) спірного нерухомого військового майна на медичне обладнання, яке поставив позивач. Міністерство відчужило військове майно під час дії заборони. Зазначений договір суперечить інтересам суспільства, оскільки результатом його виконання стало вибуття з державної власності військового шпиталю, що не відповідало меті договору.

16. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 у справі № 910/13603/18 задоволено зустрічний позов Міноборони України. Визнано недійсним договір від 27.03.2007 з додатками до цього договору та невід`ємними частинами цього договору - актами розподілу часток сторін в об`єкті від 16.08.2007, від 06.09.2007, від 08.10.2007, від 17.12.2007, від 01.08.2008, від 06.10.2008. Відмовлено в задоволенні первісного позову Товариства про стягнення з Міністерства 200 000 грн заборгованості за поставлене медичне обладнання в зв`язку з визнанням інвестиційного договору недійсним.

17. Листом від 25.11.2019 ТОВ "ПМЗ "Райвел" звернулося до Міноборони України з клопотанням про повернення майна, отриманого за договором № 1, а при неможливості такого повернення - відшкодувати його вартість.

Міністерство листом від 22.01.2020 № 510/8/500 повідомило Товариство про те, що майно за інвестиційним договором набуло статусу військового майна, передачу якого за вимогою суб`єктів господарювання чинним законодавством не передбачено.

18. На замовлення позивача Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничим підприємством "Фінансова та технічна експертиза" складено звіт про оцінку майна, згідно з яким вартість майна, переданого позивачем відповідачу за договором № 1, становить 162 042 317 грн.

19. З метою встановлення вартості медичного обладнання, одержаного відповідачем за недійсним договором, за клопотанням Міністерства ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 у цій справі призначалася судова товарознавча експертиза.

В експертному висновку від 29.06.2021 зазначено, що загальна ринкова вартість майна, вказаного в ухвалі та додатках до неї, яку визначено на момент проведення експертизи, становить 117 768 750 грн, без урахування вартості товарів у товарних позиціях п.п. 236-240, 301, 479-480, яка не визначалася з причин, наведених у таблиці № 1 дослідницької частини висновку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції (в частині розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції)

20. 19.01.2023 між ТОВ "ПМЗ "Райвел" та Адвокатським об`єднанням "Іщенко, Світлицький та партнери" укладено договір про надання послуг правничої (правової) допомоги № АО-19/01-23-01 (далі - договір № АО-19/01-23-01), за умовами пункту 5.2 якого розмір оплати послуг, передбачених пунктом 1.3.1 цього договору становить:

- вивчення матеріалів, формування правової позиції, участь у робочих групах довірителя (10 годин) - 42 000 грн;

- підготовка проекту письмових пояснень, доводів й заперечень на позицію сторони у справі та прокурора, підготовка пакету документів й направлення до суду (25 годин) - 105 000 грн;

- моніторинг стану справи за допомогою офіційного інтернет-сайту судова влада до 3 годин - 12 600 грн;

- представництво інтересів в судових засіданнях Північного апеляційного господарського суду (10 годин) - 42 000 грн.

В акті надання послуг від 21.07.2023 № 135 зазначено про надання позивачу таких послуг:

- правова допомога: вивчення матеріалів, формування правової позиції, участь у робочих групах довірителя - 10 годин, ціна 4200 грн, сума - 42 000 грн;

- правова допомога: підготовка проекту письмових пояснень, доводів й заперечень на позицію сторони у справі та прокурора, підготовка пакету документів й направлення до суду - 25 годин, ціна 4200 грн, сума - 105 000 грн;

- правова допомога: моніторинг стану справи за допомогою офіційного інтернет-сайту судова влада - 1 послуга, ціна 11 000 грн, сума 11 000 грн;

- правова допомога: представництво інтересів в судових засіданнях Північного апеляційного господарського суду - 10 годин, ціна 4200 грн, сума 42 000 грн.

До поданої заяви про ухвалення додаткового рішення Товариство долучило: копію договору № АО-19/01-23-01; копію акта надання послуг від 21.07.2023 № 165; копію рахунку на оплату від 21.07.2023 № 165; докази сплати витрат на професійну правничу допомогу; копію листа ТОВ "ПМЗ "Райвел" щодо уточнення призначення платежу від 21.07.2023 № 21/07/2023-01.

Позиція Верховного Суду

21. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційних скарг наведені в них доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Щодо касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023

22. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки місцевого та апеляційного господарських судів про наявність передбачених частиною 1 статті 216 ЦК України підстав для застосування реституції шляхом відшкодування Товариству за рахунок Міністерства вартості майна (медичного обладнання), переданого відповідачу за інвестиційним договором, який за рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 у справі № 910/13603/18 визнано недійсним з огляду на те, що:

1) суперечлива поведінка відповідача в сукупності з наявністю суперечливих судових рішень у справах №№ 60/158-08, 904/2552/15, 910/13603/18, створила для позивача правову невизначеність, яка ускладнила Товариству з`ясування змісту права та можливість скористатися цим правом, натомість інвестор отримав правову визначеність щодо порядку та способу захисту свого порушеного права лише після ухвалення судового рішення в справі № 910/13603/18, яке з урахуванням принципу "res judicata" є кінцевим щодо встановлення обставин недійсності договору від 27.03.2007;

2) оскільки позивачем заявлено позов у справі № 910/4905/20 саме з вимогою застосування наслідків недійсного (оспорюваного) правочину, а не нікчемного правочину, то ТОВ "ПМЗ "Райвел" не пропустило позовну давність для звернення з цим позовом, предметом якого є відшкодування вартості майна, одержаного відповідачем на виконання інвестиційного договору, визнаного недійсним (реституція), оскільки судове рішення в справі № 910/13603/18 набрало законної сили 28.02.2019 та позовна давність за вимогами про застосуванням наслідків недійсного правочину, сплинула би 01.03.2022 (без урахування положень про карантин), а тому позовну заяву в цій справі Товариство подало в межах позовної давності.

23. Колегія суддів вважає зазначений висновок суду апеляційної інстанції передчасним і водночас погоджується з доводами скаржника в частині неврахування апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови висновків щодо застосування положень частини 5 статті 267 ЦК України (в контексті пропуску строку звернення до суду з поважних причин, які мають доказуватися позивачем), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 7106/1272/14-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 10/Б-743 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 752/4422/17, з огляду на таке.

24. Відповідно до частин 2, 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

25. Згідно з частиною 3 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Статтею 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

За змістом положень частини 4, 5 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

26. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Частиною 5 статті 310 ГПК України передбачено, що висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Згідно з частиною 1 статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

27. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 7106/1272/14-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 10/Б-743 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 752/4422/17 викладено висновки про те, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписами частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин.

Водночас у пункті 143 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 10/Б-743 зазначено, що, оскільки порушення прав позивача було предметом судового розгляду в іншій справі (№ 15/106-1776), то позивачу було відомо про таке порушення ще на час звернення з віндикаційним позовом у цій справі. Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що судове рішення у справі № 15/16-1776 набуло законної сили за наслідком ухвалення Львівським апеляційним господарським судом постанови від 13.07.2011, залишеної без змін постановою Вищого господарського суду України від 27.12.2011, яким задоволено позовні вимоги ТОВ "Агентство корпоративного управління" до Західно-Української товарної біржі і ДП "Струсівський комбінат продтоварів" та визнано недійсними результати аукціону, проведеного Західно-Українською товарною біржею 10.03.2010, оформленого протоколом від 10.03.2010 № 7 у зв`язку із встановленням факту відсутності згоди уповноваженого органу та комітету кредиторів на відчуження майна. Зазначене свідчить про те, що позивачу було відомо про порушення його прав принаймні на цю дату - 13.07.2011.

28. Таким чином, не врахувавши зазначених правових висновків Верховного Суду та обмежившись посиланням на сплив позовної давності за вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину 05.06.2010, на порушення положень статей 86, 236, 269, 282 310, 316 ГПК України суд апеляційної інстанції під час нового апеляційного розгляду справи не виконав повністю вміщених у пунктах 37, 43 постанови від 29.11.2022 вказівок Верховного Суду, зокрема в частині необхідності встановлення наявності чи відсутності обставин можливого переривання перебігу позовної давності, а також щодо з`ясування ймовірного існування поважних причин пропуску Товариством позовної давності з огляду на те, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.03.2016 у справі № 60/158-08 спочатку було встановлено нікчемність інвестиційного договору повністю, а обставини подальшого визнання судовими рішеннями в справах № 904/2552/15 і № 910/13603/18 недійсним інвестиційного договору як оспорюваного правочину не спростовують факт його нікчемності, встановлений раніше.

При цьому апеляційний суд належним чином не відхилив доводи скаржника про необґрунтованість твердження позивача щодо своєї необізнаності з нікчемністю інвестиційного договору, яку (нікчемність) встановлено лише в 2016 році, оскільки Товариство було відповідачем у справі № 60/158-08, отже, з моменту встановлення факту нікчемності договору від 27.03.2007 постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.03.2016 у справі № 60/158-08 (тобто з дати набрання зазначеною постановою законної сили) Товариство могло звернутися до суду в межах позовної давності, яка спливла 28.03.2019, однак із невідомих причин не подало позов у вказаний період.

Таким чином, позивачу було відомо про порушення його прав принаймні на дату ухвалення постанови Харківського апеляційного господарського суду від 28.03.2016 у справі № 60/158-08 (див. пункт 143 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 10/Б-743).

29. Наведеним вище спростовується передчасний висновок суду апеляційної інстанції про відсутність пропуску інвестором позовної давності за вимогою про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину взагалі в зв`язку з набранням 28.02.2019 законної сили судовим рішенням у справі № 910/13603/18 (предмет зустрічного позову Міноборони України - визнання недійсним договору від 27.03.2007).

Крім того, зазначений висновок апеляційного суду (про подання цього позову в межах позовної давності) є взаємовиключним у співвідношенні з попереднім висновком про сплив 05.06.2010 позовної давності за вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, позаяк у силу положень частини 2 статті 215 ЦК України нікчемний правочин не може одночасно вважатися недійсним (оспорюваним) правочином, адже визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону (схожий за змістом висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц (пункти 71- 73), від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (пункт 84)).

Таким чином, суперечливі висновки суду апеляційної інстанції про сплив позовної давності 05.06.2010 та про відсутність пропущення цього строку інвестором станом на 31.03.2020 ґрунтуються на помилковому ототожненні договору від 27.03.2007 як нікчемного та оспорюваного (недійсного) правочину водночас, що є недопустимим.

30. Разом з тим колегія суддів зауважує, що висновок апеляційного суду про сплив у червні 2010 року позовної давності без поважних причин з огляду на встановлення нікчемності інвестиційного договору судовим рішенням у справі № 60/158-08, ухваленим лише в березні 2016 року (тобто майже через 6 років) не відповідає принципу правової визначеності ("res judicata") та залежно від встановлених судом обставин може свідчити про поважність причин пропуску позовної давності, оскільки Товариство впродовж 2007- 2010 рр. об`єктивно не могло дізнатися про порушення свого права на застосування реституції за нікчемним правочином раніше дати набрання законної сили зазначеним судовим рішенням, тобто "заднім числом".

31. Водночас аналіз наведених норм матеріального права (щодо "інституту позовної давності") в сукупності з нормами ГПК України, які обмежують повноваження суду касаційної інстанції в частині додаткової оцінки доказів та обставин справи, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного визначення обставин дати початку перебігу позовної давності, однак і не обмежують його в перевірці правильності встановлення судами попередніх інстанцій початку відліку такого строку.

Схожий за змістом правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 910/14469/18, від 22.10.2019 у справі № 910/2968/18, від 23.01.2020 у справі № 916/2128/18, від 03.08.2022 у справі № 925/538/19, проте суд апеляційної інстанції не врахував такого висновку, як наслідок, достовірно не встановивши обставин початку та закінчення перебігу позовної давності, помилково не застосував наслідки її спливу до вимог Товариства про стягнення грошових коштів у порядку реституції.

32. Наведене в сукупності свідчить про неповне з`ясування апеляційним судом фактичних обставин справи в контексті встановлення підстав застосування/незастосування позовної давності, що, в свою чергу, свідчить про необхідність скасування оскаржуваної постанови та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

33. Однак колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішення та постанови висновків щодо застосування положень частини 1 статті 216 ЦК України в подібних правовідносинах (щодо недопустимості застосування судом односторонньої реституції), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 916/1952/17, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 14.05.2020 у справі № 916/1952/17, з огляду на таке.

34. Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи постанову від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, до завершення розгляду якої зупинялося касаційне провадження в справі № 910/4905/20, виснувала про те, що виходячи з буквального тлумачення змісту статті 216 ЦК України, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості (див. пункти 8.49, 10.2 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду).

Схожий за змістом висновок викладено в пункті 294 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19.

35. Разом з тим в абзаці 2 пункту 8.49 постанови від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 конкретизувала умови застосування двосторонньої реституції, зазначивши про таке:

"Оскільки суди встановили обставини виконання сторонами Договору (передачу майна у власність Позивача за видатковою накладною від 24.12.2019 № РН-000013 та сплату на користь Відповідача 199 850,40 грн його ціни за платіжним дорученням від 26.12.2019 № 1) та не встановлювали обставини, які б унеможливлювали двосторонню реституцію, а сторони про них не стверджували, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним Договору та стягнення з Підприємства на користь Ліцею 199 850,40 грн, сплачених за платіжним дорученням від 26.12.2019 № 1, суди також мали повернути від Ліцею на користь Підприємства майно, передане за видатковою накладною від 24.12.2019 № РН-000013. Тобто застосувати двосторонню реституцію як необхідний наслідок визнання недійсним Договору та задоволення реституційної вимоги Ліцею".

Таким чином, суди при вирішенні спору про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину мають встановлювати обставини, які б унеможливлювали двосторонню реституцію, якщо сторони стверджують про існування таких обставин.

Крім того суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (частина 5 статті 216 ЦК України).

36. Водночас із матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується той факт, що до заявленої позивачем та стягнутої судом у порядку односторонньої реституції суми входить вартість нежитлової будівлі майстерні № 27 загальною площею 191,8 м2 (наразі церква) літ. Д-1, д(1)-1, д(2)-1, яку (будівлю) було обміняно на медичне майно, а в подальшому на підставі договору дарування від 10.06.2008 відчужено Товариством на користь Релігійної громади Преподобного Іллі Муромця Печерського Парафії Дніпропетровської Єпархії УПЦ та не було повернуто відповідачу.

Як наслідок, не виключається наявність достатніх підстав вважати, що зазначене нерухоме майно, яке раніше було отримане позивачем, наразі шляхом застосування двосторонньої реституції не може бути повернуто державі в особі Міністерства (відповідачу), що виключає можливість врахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування положень частини 1 статті 216 ЦК України в подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 916/1952/17, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 14.05.2020 у справі № 916/1952/17.

37. Наведене підтверджується також постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.07.2019 у справі № 640/11916/16-ц (предмет позову заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міноборони України та Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (військової частини НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 - визнання за державою Україна в особі Міністерства права власності на нежитлову будівлю літ. А-4, загальною площею 722,7 м2, нежитлову будівлю літ. Б-1, загальною площею 1,9 м2, нежитлову будівлю В-1, загальною площею 48,8 м2, нежитлову будівлю літ. Д-2, загальною площею 158,4 м2, нежитлову будівлю літ. Г-1, загальною площею 3 м2, розташовані по АДРЕСА_1 , та витребування зазначеного майна з чужого незаконного володіння відповідача), якою було залишено без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову.

Адже в межах вказаної цивільної справи з огляду на неможливість застосування двосторонньої реституції за тим самим нікчемним інвестиційним договором, зумовлену відчуженням Товариством переданого йому нерухомого військового майна на користь фізичної особи ( ОСОБА_2 ), було застосовано належний та ефективний спосіб захисту - витребування в державну власність майна з чужого незаконного володіння останнього набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України. Тим більше, що за змістом частини 3 статті 388 ЦК України майно, яке було безоплатно набуте в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати від добросовісного набувача в усіх випадках.

38. Верховний Суд відхиляє безпідставні доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції нібито розглянув і вирішив справу неповноважним складом суду та судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу, зокрема, 29.08.2023 під час судового засідання до складу колегії замість судді Майданевича А. Г. увійшов суддя Сулім В. В., проте не було постановлено ухвалу з процесуальних питань (про зміну складу колегії суддів), а відповідну ухвалу було виготовлено та оприлюднено в системі "Електронний суд" лише 04.09.2023, тобто вже після проведення судового розгляду, що в розумінні пунктів 1, 4 частини 1 статті 310 ГПК України є підставами для обов`язкового скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, оскільки зазначені доводи повністю спростовуються ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023, яка в силу імперативних вимог частини 2 статті 235 ГПК України набрала законної сили з моменту її підписання суддями (29.08.2023), а не з моменту оприлюднення в системі "Електронний суд", та зі змісту якої (ухвали) чітко вбачається, що у зв`язку з перебуванням на лікарняному судді Майданевича А. Г., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 29.08.2023 для розгляду справи № 910/4905/20 визначено колегію суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді: Сулім В. В., Ткаченко Б. О., якою (колегією) спочатку прийнято до провадження цю справу, а в подальшому ухвалено оскаржувану постанову.

39. Отже, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала часткове підтвердження під час касаційного провадження, оскільки суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду не відповідно, а всупереч висновкам щодо застосування положень частини 5 статті 267 ЦК України, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 7106/1272/14-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 10/Б-743 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 752/4422/17, внаслідок чого оскаржувана постанова підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

40. З мотивів, наведених у пунктах 27- 32 цієї постанови, колегія суддів не бере до уваги аргументи скаржника про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 216, 228 ЦК України в подібних правовідносинах, а саме в контексті визначення критеріїв початку перебігу та закінчення позовної давності з урахуванням переривання її перебігу згідно зі статтею 264 ЦК України та при необхідності дотримання принципу "resа", якщо один і той самий договір у різні періоди часу визнавався різними судами як нікчемним правочином (через його антипублічний характер як такий, що спрямований на протиправне заволодіння державним нерухомим майном), так і оспорюваним недійсним правочином, укладеним з метою приховати інший правочин - договір міни нерухомого майна на медичне обладнання, оскільки в зв`язку з необхідністю достовірного встановлення апеляційним судом під час нового розгляду цієї справи наявності чи відсутності обставин можливого переривання перебігу позовної давності, з`ясування ймовірного існування поважних причин її пропуску та дотримання при цьому принципу "resа", формування Верховним Судом відповідного правового висновку є передчасним.

41. Таким чином, незважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови саме із зазначеної підстави, оскаржувана постанова підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з огляду на підтвердження зазначеної скаржником іншої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу, оскільки суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду не відповідно, а всупереч висновкам щодо застосування положень частини 5 статті 267 ЦК України, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 7106/1272/14-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 10/Б-743 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 752/4422/17.

42. Отже, вміщений в оскаржуваній постанові висновок апеляційного суду про задоволення позову є передчасним, оскільки не відповідає правовим висновкам, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду. Крім того, апеляційним судом неповно з`ясовано фактичні обставини справи в контексті застосування/незастосування позовної давності, що свідчить про необхідність скасування оскаржуваної постанови та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

43. З наведених раніше мотивів касаційна інстанція відхиляє необґрунтовані доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу на рішення від 08.12.2021 та постанову від 29.08.2023.

Щодо касаційного оскарження додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023

44. За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти.

45. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.12.2019 у справі № 240/6150/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постановах Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 923/631/15, від 23.01.2020 у справі № 927/229/19, від 23.12.2021 у справі № 925/81/21.

46. При цьому суд касаційної інстанції враховує, що на додаткову постанову апеляційного господарського суду відповідачем подано окрему касаційну скаргу.

47. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції, ухваленої за результатами розгляду спору по суті заявлених позовних вимог, то за правилами ГПК України розподіл судових витрат, зокрема і витрат на професійну правничу допомогу, має бути здійснений судом, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

48. За наведених обставин колегія суддів вважає, що оскаржувана відповідачем додаткова постанова як така, що є невід`ємною складовою частиною основного судового рішення (аналогічний висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20 та в постановах Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 922/2665/17, від 12.01.2021 у справі № 1540/4122/18, від 17.02.2021 у справі № 522/17366/13-ц, від 25.03.2021 у справі № 640/15192/19), підлягає скасуванню у зв`язку зі скасуванням постанови від 29.08.2023, тобто незалежно від підстави касаційного оскарження (пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України), наведеної Міністерством у касаційній скарзі.

Схожий за змістом висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/17343/20, від 22.08.2023 у справі № 924/564/22, від 16.05.2024 у справі № 913/308/23, від 23.05.2024 у справі № 911/2321/22, від 25.06.2024 у справі № 904/4103/23.

49. Зважаючи на викладене вище Верховний Суд наразі позбавлений права надати правову оцінку доводам скаржника про те, що: 1) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування норм статей 124, 126 ГПК України (в контексті обов`язку подання учасником справи попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат на правничу допомогу адвоката та права суду відмовити в їх відшкодуванні в разі невиконання стороною такого обов`язку), викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 922/3812/19, від 31.03.2021 у справі № 916/2087/18, від 08.04.2021 у справі № 905/716/20, від 14.12.2021 у справі № 922/676/21, оскільки позивачем такого розрахунку разом із першою заявою по суті спору подано не було;

2) суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо обов`язкового надання підтвердження стороною у справі проведеної оплати судових витрат доказом - платіжним дорученням (квитанцією) з відміткою банку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, внаслідок чого помилково прийняв як належний доказ платіжну інструкцію від 21.07.2023 № @2PL251239 на суму 200 000 грн, в якій платником було зазначено не ТОВ "ПМЗ "Райвел", а фізичну особу - ОСОБА_1 .

Натомість доводам скаржника про неспівмірність стягнутого судом апеляційної інстанції розмір витрат на оплату послуг адвоката за участь представника Товариства в судових засіданнях має бути надана оцінка під час вирішення питання про розподіл судових витрат за наслідками нового розгляду цієї справи.

50. З огляду на викладене додаткова постанова Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 у справі № 910/4905/20, якою було частково задоволено заяву ТОВ "ПМЗ "Райвел" про стягнення з Міноборони України витрат на професійну на правничу допомогу, підлягає скасуванню, а касаційна скарга відповідача на зазначену додаткову постанову - частковому задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

51. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

52. Відповідно до частини 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

53. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд дійшов передчасного висновку про задоволення позову.

54. З огляду на те, що висновок суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог, заявлених у межах позовної давності, не відповідає положенням статей 86, 236, 269, 310, 316 ГПК України, а наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала часткове підтвердження під час касаційного провадження, тобто порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права допустив саме суд апеляційної інстанції, то колегія суддів вважає, що касаційні скарги відповідача необхідно задовольнити частково, рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021, постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 - скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

55. Під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Розподіл судових витрат

56. З огляду на те, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а справа - передачі на новий апеляційний розгляд, колегія суддів зазначає, що з урахуванням положень статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі, в тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021, постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 у справі № 910/4905/20 скасувати.

Справу № 910/4905/20 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Н. О. Багай

І. С. Берднік