Ухвала

від 05.12.2024 по справі 400/226/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 400/226/24

адміністративне провадження № К/990/46106/24

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Ханової Р. Ф.,

перевіривши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року

у справі №400/226/24

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Миколаївській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

УСТАНОВИВ:

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року у справі №400/226/24.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно частини п`ятої статті 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню:

1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом;

2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Позивач визначає підстави для касаційного оскарження пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

Зокрема, скаржник зіславшись на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, зазначає, що у 2024 році Верховний Суд прийняв низку постанов у подібних правовідносинах, які ґрунтуються рішенні Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп/1997 (постанова від 30 січня 2024 року у справі № 280/4484/23, постанова від 06 лютого 2024 року у справі № 160/10740/23, від 02 квітня 2024 року у справі № 520/18349/23, інші). Проте, станом на дату подання даної касаційної скарги, Верховним Судом не здійснювався аналіз застосування норм права щодо ретроактивного застосування норм п. 89 та 90 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України до фізичних осіб-підприємців.

Також у касаційній скарзі позивач звернув увагу на те, що враховуючи різну природу застосування ретроактивності норм, що пом`якшують або скасовують відповідальність фізичних та юридичних осіб, він вважає, що аналіз такої природи повинен бути ключовим при розгляді наведеної справи.

Також позивач зазначив постанову Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі №500/5361/23, застосовану П`ятим апеляційним адміністративним судом та в якій позивачем також виступала фізична особа-підприємець. Позивач зазначає, що зміст позовних вимог у справі № 500/5361/23 року та у даній справі суттєво відрізняються. Зміст постанови від 22.05.2024 не містить правової позиції щодо застосування або не застосування висновків Конституційного Суду України у рішенні від 09.02.1999 у справі № 1-рп/99, що свідчить про те, що питання різної природи застосування ретроактивних норм до фізичних та юридичних осіб не було предметом розгляду у відповідній справі.

Суд вказує на те, що аналіз процесуального законодавства дає підстави для висновку, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми.

Відкриття касаційного провадження на підставі зазначеного пункту частини четвертої статті 328 КАС України можливе у тому випадку, коли скаржник обґрунтує, що висновок, який викладений у постанові Верховного Суду, не відповідає правильному тлумаченню і застосуванню конкретної норми. Обов`язковою умовою для цього є подібність умов її застосування з огляду на конкретні обставини справи та позиції сторін у справі. Тобто, висновок, який викладено у постанові Верховного Суду, і висновок, який, на переконання заявника, має бути здійснений за результатами відступу від правової позиції, повинен стосуватися одних і тих самих норм права (їх сукупності) в ідентичних редакціях.

Всупереч вказаним вимогам процесуального законодавства, позивачем не вказано, яку саме норму матеріального права, судом апеляційної інстанції застосовано неправильно, скарга не містить вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу від висновку Верховного Суду та не вказано, висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми.

Окрім того, Суд звертає увагу на те, що обов`язковою умовою застосування пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, як підстави касаційного оскарження, є застосування норми права саме у подібних правовідносинах у справі, яка розглядається і у тій, від висновку Верховного Суду щодо застосування якої скаржник хоче відійти. В той же час скаржник у касаційній скарзі сам наголошує на тому, що оскаржувана постанова та постанови Верховного Суду від 30 січня 2024 року у справі № 280/4484/23, від 06 лютого 2024 року у справі № 160/10740/23, від 02 квітня 2024 року у справі №520/18349/23, від 22 травня 2024 року у справі №500/5361/23 ухвалені за різних правовідносинах, що фактично унеможливлює застосування пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягає поверненню як така, що не містить належного викладення підстав касаційного оскарження постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року у справі №400/226/24.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року у справі №400/226/24 - повернути скаржнику.

Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

СуддяР.Ф. Ханова