Рішення

від 28.11.2024 по справі 206/4607/24

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 206/4607/24

Провадження № 2/206/1673/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Малихіної В.В.,

при секретареві Тимченко Ю.А.,

розглянувши у відкритому засіданні матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, Служба у справах дітей Любимівської сільської ради, про позбавлення батьківських прав, -

за участі:

позивача ОСОБА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки про позбавлення її батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовна заява мотивована тим, що з 26 листопада 2011 року позивач перебував у шлюбі з відповідачкою, який розірвано відповідно до рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14.02.2019 року, що набрало законної сили.

У період шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір`ю якого є відповідачка. Зазначивши, що мати дитини з 2016 року проживає окремо від позивача та сина, жодного з покладених законом на батьків обов`зків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні сина.

20.08.2024 року відповідачка склала заяву згідно з якою надала згоду на позбавлення її батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яку засвідчено державним нотаріусом Шостої дніпровської державної нотаріальної контори Єремеєвою А.В., зареєстровано в реєстрі №4-829, що свідчить про добровільну відмову від батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 .

21.08.2024 рішенням виконавчого комітету Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області №86 затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Посилаючись на те, шо відповідачка самоусунулась від виконання батьківських обов`язків і дитина залишилася без її опіки, протягом всього часу проживає з позивачем, позивач просить позбавити відповідачку батьківських прав.

Ухвалою Самарського районного суд м. Дніпропетровська від 06.09.2024 року відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено справу до підготовчого судового засідання.

Ухвалою Самарського районного суд м. Дніпропетровська від 19.11.2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги та прохав їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Відповідачка, будучи належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилась, не повідомивши про причини неявки, але в підготовчому судовому засіданні 02.10.2024 року повідомила, що перебуває у дектерній відпустці, підтвердила факт написання заяви про відмову від сина та не заперечувала від позбавлення її батьківських прав.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради у судове засідання також не з`явилася, надіславши пояснення в яких просила розгляд справи проводити без її участі та винести рішення в межах чинного законодавства України.

Представник третьої особи Служба у справах дітей Любимівської сільської ради, в судове засідання також не з`явивились, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, причини неявки суду невідомі.

Вислухавши позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Як передбачено ст. 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх воз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) Верховний Суд зазначив, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

У постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) Верховний Суд вказав, що «зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21).

З урахуванням цього, суд констатує, що судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків можливі лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З наведеного випливає, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено саме на позивача.

Як встановлено судом, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 26.11.2011 року Самарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровської області, актовий запис № 421 (а.с.10).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 13 червня 2012 року від даного шлюбу сторони мають спільного малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11).

Рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 14.02.2019 року, було розірвано шлюб між позивачем та відповідачкою, що набрало законної сили 22.03.2019 року (а.с.12).

Судячи з Витягу № 88 від 22.05.2024 року, виданого відділом ЦНАП Виконавчого комітету Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, син сторін зареєстрований з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13).

Згідно з наданою позивачем довідкою-характеристикою від 20.05.2024 року, на позивача за період мешкання с. Любимівка скарг, заяв, вимог в письмовій і усній формі не надходило. Позивач має на утриманні малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . За місцем проживання характеризується з позитивного боку. У побуті ввічливий, тактовний, працелюбний, доброзичливий батько та голова родини, приділяє багато часу та власних сил для підтримки добрих стосунків у родині. За характером спокійний, врівноважений, розсудливий. Розбіжностей, суперечок із представниками громади не мав та із сусідами підтримує добрі стосунки та у випадках, котрі дискредитують людську гідність не помічений (а.с. 14).

Згідно з характеристиками з Любимівського ліцею Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області виданими та підписаними класним керівником ОСОБА_5 та директором ОСОБА_6 від 21 травня 2024 року, учень 5 класу ОСОБА_3 навчається в ліцеї з першого класу та зарекомендував себе як позитивний учень, відомо, що останній проживає з батьком, який приділяє належну увагу виховання сина. Мати ОСОБА_4 з педагогами не спілкується та не цікавиться навчанням сина та його досягненнями (а.с.15-16).

Відповідно до характеристики наданої з місця роботи ТОВ "УКР-ТРАНС-ЛОГІСТИКА" від 22 травня 2024 року, позивач з березня 2024 року і по теперешній час працією водієм автотранспортних засобів маючи загальний стаж на займаній посаді 2 місяця. За час роботи зарекомендував себе позитивно (а.с.17).

Характиристикою комунального закладу дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу "Чарівна казка" Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області вих.№19 від 24 травня 2024 року видану директором ЗДО ОСОБА_7 , відповідно до якої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , відвідував заклад дошкільної освіти з 2017-2019 року. Батько ОСОБА_1 відповідально ставився до виховання і навчання дитини, брав активну участь у житті групи, відвідував батьківські збори та цікавився життям дитини. Щодо матері ОСОБА_2 , за час відвідування дитячого закладу дитиною з вихователем не спілкувалась, батьківські збори не відвідувала (а.с.18).

Відповідно до копії нотаріально засвідченої заяви від 12.08.2024 року, державним нотаріусом Шостої дніпровської державної нотаріальної контори Єремеєвою А.В., зареєстровано в реєстрі №4-829, відповідачка надала добровільну згоду на позбавлення її батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та призначення позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 його опікуном/піклувальником (а.с19).

З Акту обстеження умов проживання, складеного та затвердженого начальником Служба у справах дітей Любимівської сільської ради, вбачається, що комісією Служби на підставі заяви ОСОБА_1 проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 , під час якого встановлено, що позивач проживає у житловому будинку разом з сином ОСОБА_3 , матір`ю ОСОБА_8 , батьком ОСОБА_9 , донькою ОСОБА_3 та співмешканкою ОСОБА_10 . На час відвідування у будинку зроблений косметичний ремонт, є ванна кімната, світло, газ, вода, газове опалення, на подвір`ї окрема кухня з кухонними приладдям та обладнанням, у ОСОБА_11 є власна окрема кімната, ліжко, шафа для речей, письмовий стіл, технічне обладнання для навчання. Зі слів батька ОСОБА_3 , стало відомо що мати не приділяє належної уваги по вихованню, розвитку, утриманні дитини, не турбується, коштів на утримання дитини не виділяє. Також батько повідомив, що з півторарічного віку вихованням сина займається лише він, інколи бабуся (а.с. 20).

Рішенням виконавчого комітету Любимівської сільської ради №86 від 21.08.2024 року затверджено висновок про доцільність (недоцільність) позбаілення батьківських прав (а.с.21), судячи з якого висновком Служби у справах дітей Любимівської сільської ради визнано доцільним позбавлення батьківських прав відповідачку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (а.с.22).

Відповідно до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування ПФУ форми ОК-5 від 02.09.2024 року позивач має заробіток (дохід) (а.с.23-27).

21.11.2024 року суду надані пояснення в порядку ст.181 ЦПК України представника органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, що відповідно до ч. 5 ст. 19 Сімейного кодексу України, органу опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підстав відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. ОСОБА_1 до позовної заяви не долучено повний пакет документів, передбачений Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», які необхідні для прийняття обгрунтовного висновку щодо доцільності / недоцільності позбавлення матері, ОСОБА_2 , батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В долучених до позовної заяви документах, факт свідомого ухилення матері ОСОБА_2 , від виконання своїх батьківських обов`язків не доведено. В матеріалах позовної заяви відсутні дані, щодо місцезнаходження матері, ОСОБА_2 , а її заява про згоду на відмову від дитини, посвідчена нотаріально не доводить неспроможність виконувати свої батьківські обов`язки. Тому, орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради не може надати висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та врахувавши вищевикладене, а також інтереси дитини, просить прийняти рішення в межах чинного законодавства України (а.с.51-53).

Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Однак, як зазначено в ч.6 ст. 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Так, даний висновок робиться на підставі засідань комісії органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав. Для підготовки цього висновку комісія спілкується з обома батьками та вивчає наявність підстав для позбавлення батьківських прав.

В той же час, суд вважає, що висновок Служби у справах дітей Любимівської сільської ради про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Виходячи з вище вказаного висновку, він є однобічним, складений на 1 аркуші, ґрунтується лише на доводах однієї сторони - батька дитини, наданих ним документів та їх заслуховуванні, при цьому викладені в ньому факти нічим не підтверджені та базуються лише на тому, що син сторін проживає з позивачем, з яким у нього склалися добрі відносини, бесіда з відповідачкою не була проведена, комісією взято до уваги лише її письмову заяву про відсутність заперечень щодо позбавлення її батьківських прав, а тому відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд не погоджується з даним висновком.

Оцінюючи вище вказані докази в їх сукупності, суд вважає, що розірвання шлюбу між батьками та проживання дитини з батьком не є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав, оскільки неприязні відносини сторін не звільняють обох батьків від обов`язку в рівній мірі утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Під час дослідження доказів судом не встановлено не лише достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, а й гострої соціальної необхідності у цьому.

Так, суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що позбавлення відповідачки батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Суд враховує, що відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, однак у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачка притягувалась до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла насильство по відношенню до нього чи вчиняв інші подібні дії.

В п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав" від 30.03.2007 року № 3 зазначено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 року № 3 ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Як передбачено статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, яка відповідно до ст. 9 Конституції України діє як складова національного законодавства України, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчим органами, першочергова увага приділяються якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Що стосується згаданої у висновку Служби у справах дітей Любимівської сільської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 заяви відповідачки про згоду на позбавлення її батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 від 12.08.2024 року, то суд вважає, що така заява не може бути єдиною підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Тобто, саме лише подання відповідачкою заяви про позбавлення її батьківських прав на дитину не може слугувати підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України, для позбавлення батьківських прав.

А відтак повинні мати місце законні підстави для задоволення позову.

Подібні висновки наведені і в постанові Касаційного цивільного суду у складі ВС від 29.11.2023 року у справі № 607/15704/22.

Таким чином, під час розгляду даної справи не знайшли підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка та свідоме нехтування батьківськими обов`язками відповідачкою, які б свідчили про її ухилення від виховання дитини і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України, що не відповідатиме інтересам дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків повинно бути навмисним, тобто коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки.

Позивачем не обґрунтовано належними доказами, в чому полягає злісне небажання відповідачки виконувати свої обов`язки по вихованню дитини, при цьому доказів того, що до останньої застосовувались попередження про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини, що вона притягалась до адміністративної відповідальності за неналежне виховання дитини, веде аморальний спосіб життя або зловживає алкогольними напоями чи вживає наркотичні засоби, суду не надано.

А тому суд вважає, що матеріали справи не містять достатніх відомостей для застосування такої виключної міри як позбавлення відповідачки батьківських прав.

Проте суд вважає необхідним попередити відповідачку про необхідність змінити своє ставлення до виховання й утримання сина ОСОБА_3 .

На підставі викладеного та, керуючись ст. 51 Конституції України, ст. 9 Конвенції ООН про права дитини, ст.ст. 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 19, 164 СК України, ст., ст. 10, 76, 80, 81, 89, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, Служба у справах дітей Любимівської сільської ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про необхідність змінити ставлення до виховання свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Покласти на службу у справах дітей Любимівської сільської ради контроль за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: В.В. Малихіна