Постанова

від 06.12.2024 по справі 344/10452/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/10452/24

Провадження № 22-ц/4808/1547/24

Головуючий у 1 інстанції КУЗЬМЕНКО С. В.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

розглянувши у порядку письмовогопровадженнясправуза позовомТОВ «ІННОВАФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду від 08 жовтня 2024 року під головуванням судді Кузьменка С.В. у м. Івано-Франківськ,

в с т а н о в и в:

В червні 2024 року ТОВ «ІННОВАФІНАНС» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 січня 2024 року між ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір про надання грошових коштів у позику №2783620124 в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного та підписаного згідно з вимогами визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ст.ст.3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Позивач вказав, що договором визначено, що позикодавець зобов`язується надати позичальнику позику на суму у розмірі 8000 грн шляхом перерахунку на банківський рахунок (банківську картку) на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику у погоджений умовами договору строк або достроково та сплатити проценти за користування позикою, нараховані згідно п.1.3, п.1.4 та/або п.1.5 цього договору, його додатків.

Зазначив,що строкпозики складав23днів,дисконтна (знижена)процентна ставка-1,99%на день(726,35%річних),процентна ставкапозаакційна (базова)в день-2,99% на день(1091,35%річних) фіксована, дата надання позики 22 січня 2024 року, дата повернення позики 14 лютого 2024 року.

Позивач вказував про те, що ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» свої зобов`язання виконав належним чином, надавши відповідачу кредит на картковий рахунок, однак останній умови кредитного договору не виконує, грошові кошти не повертає, а тому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 27 853,60 грн, з яких тіло кредиту - 8000 грн, заборгованість за відсотками 19 853,60 грн.

Рішенням Тисменицького районного суду від 08 жовтня 2024 року позов ТОВ «ІННОВАФІНАНС» до ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІННОВАФІНАНС» заборгованість за проценти закористування кредитом в сумі 19 853,06 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІННОВАФІНАНС» судовий збір у розмірі 2 422,50 грн.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на незаконність та необгрунтованість рішення суду.

Зазначає, що позивач не був ознайомлений з договором позики у такому вигляді, редакції та обсязі, який подано позивачем у позовній заяві.

Позивачем було усно роз`яснено умови договору, після чого апелянту було надіслано тільки кілька кодів для підписання такого договору. Проте, самого договору у тій редакції, яку представляє позивач, апелянт не отримував.

При цьому, сам же позивач підтверджує факт направлення одноразових ідентифікаторів для підписання договору, проте не самого договору.

Апелянт зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд надав правову оцінку не тим обставинам справи, які були предметом розгляду у цій справі, оскільки апелянт не отримував кредит в розмірі 76 598,44 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту, апелянт не укладав жодних договорів з А-Банком. Також, апелянт не повинен повертати банку заборгованість у розмірі 91 897,60 грн. Тобто, обставини встановлені в оскаржуваному рішенні суду не відповідають дійсності.

При цьому, не зрозумілим є сума коштів, яку суд стягнув з відповідача, оскільки позивач просить стягнути одну суму, а суд надає правову оцінку стягненню іншої суми.

Апелянт вказує, що укладення кредитного договору і надання позичальнику кредитних коштів за обставин викладених в позові позивачем перед судом - не доведено.

Отже, позовні вимоги належними, допустимими та достатніми доказами позивачем не підтверджено, а тому рішення суду підлягає скасуванню, а в задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю та необґрунтованістю.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача,перевіривши законністьта обґрунтованістьоскаржуваного рішення,колегія суддівдійшла висновкупрочасткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи таке.

Встановлено, що 22 січня 2024 року між ТОВ «ІННОВАФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір надання грошових коштів у позику №2783620124, який підписаний останнім електронним підписом з одноразовим ідентифікатором lutlr3maj 22.01.2024 13:53 (а.с. 15-24).

Згідно з п.1.1 вказаного договору, за цим договором позикодавець зобов`язується надати позичальнику позику на суму 8000 грн шляхом перерахунку на банківський рахунок (банківську картку) на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику у погоджений умовами договору строк або достроково та сплатити проценти за користування позикою, нараховані згідно п.1.3, п.1.4 та/або 1.5 цього договору, його додатків. Тип позики кредит. Мета отримання кредиту для власних потреб, не пов`язаних з підприємницькою діяльністю, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Процентна ставка фіксована. Дисконтна (знижена) процентна ставка (застосовується у відповідності до умов програми лояльності ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» 1,99 % на день (726,35 річних). Процентна ставка позаакційна (базова) 2,5 % на день (912,5% річних).

Відповідно до п.1.2 договору, строк позики (строк дії договору) становить 23 дні.

Пунктами 1.3.1-1.3.3 договору визначено, що дата надання позики 22 січня 2024 року. Дата повернення позики 14 лютого 2024 року. Повернення позики та процентів здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий (картковий) рахунок позикодавця або через особистий кабінет на сайті позикодавця або шляхом внесення грошових коштів у терміналах самообслуговування партнерів. Моментом зарахування оплати позики та процентів є момент (дата) зарахування коштів на банківський рахунок позикодавця або отримання відповіді від партнера позикодавця про зарахування коштів.

Відповідно до умов кредитної лінії ОСОБА_1 має повернути отримані кошти в строк до 23 днів з моменту отримання коштів.

Відповідно до листа за вих. № 4958 від 29.05.2024 ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ», який адресований ТОВ «Іннова Фінанс», останнє повідомлено, що відповідно до договору № 160523/1 від 16.05.2023 здійснено за дорученням ТОВ «Іннова Фінанс» наступні успішні перекази коштів на картки клієнтів, зокрема 22.01.2024 ОСОБА_1 на суму 8 000 грн, номер транзакції 1354941303 (а.с. 28).

Згідно копії квитанції №0.0.3880137801.1від 13вересня 2024року на переказ готівки про погашення займу перед позивачем відповідачем сплачено заборгованість потілу кредиту усумі 8000гривень(а.с. 143).

За правилом частини статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19, від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції вказав, що відповідачем не виконано умови укладено договору та не повернуто позивачеві отримані кошти.

Факт отримання коштів підтверджується договором та розрахунком заборгованості за договором. Позивачем надано суду докази на підтвердження обставин, на які він посилається.

Оскільки відповідач визнав, що отримував позику у розмірі 8 000 грн та подав до суду копії квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №0.0.3880137801.1 від 13 вересня 2024 року про погашення тіла заборгованості у розмірі 8 000 грн. Однак, підписавши договір позики, відповідач має сплатити проценти за користування кредитними коштами в сумі 19 853,06 грн.

Колегія апеляційногосуду непогоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за процентами у розмірі 19 853,06 грн, виходячи з такого.

Згідно правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12, провадження №14-10цс18), від 04 липня 2018 року (провадження №14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від вказаного правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

З умов кредитного договору вбачається, що сторони погодили строк позики (строк дії договору) - 23 дні. Дата повернення позики 14 лютого 2024 року.

При цьому, ТОВ «ІННОВАФІНАНС» просить стягнути з відповідача проценти за користування кредитними коштами як за період строку кредитування, так і після закінчення цього строку по 15 травня 2024 року.

Враховуючи, що договором надання грошових коштів у позику №2783620124 від 22 січня 2024 року визначений строк його дії, який становить 23 дні, саме протягом цього строку ТОВ «ІННОВАФІНАНС» мав право нараховувати відповідачу передбачені цим договором відсотки, які, з урахуванням невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором у встановлений ним строк, становлять 2,5%.

Таким чином, доводи позивача про необхідність нарахування процентів за користування кредитом по день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитного договору, не ґрунтуються на вимогах закону.

Слід зазначити, що у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту після прострочення виконання грошового зобов`язання нараховуються проценти за порушення грошового зобов`язання у розмірі, визначеному законом або договором (частина друга статті 625 ЦК України).

Позику отримано відповідачем у розмірі 8 000 грн, узгоджена сторонами договору процентна ставка - 2,5% за день та строк кредитування (строку договору) становив 23 дні. За таких обставин сума коштів, що має сплачуватися відповідачем щоденно протягом строку дії договору за користування отриманими у позику коштами становить 200 грн (8 000 грн х 2,5%/100% = 200 грн).

Ураховуючи вищенаведене, заборгованість відповідача за відсотками за договором позики №2783620124 від 22 січня 2024 року становить 4600 грн (200 грн х 23 (строк дії договору) = 4600 грн).

Вищевказаного суд першої інстанції не врахував і прийшов до помилкового висновку про задоволення заявлених у позовній заяві процентів, тому рішення суду в цій частині слід змінити і стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 4 600 грн.

Щодо доводів апелянта, що в рішенні суду першої інстанції вказані неточності щодо обставин справи і розмірі заборгованості, то відповідач відповідно до ст. 269 ЦПК України вправі звернутися до суду першої інстанції із заявою про виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення заборгованості за процентами за договором позики та стягнення судового збору.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною 1 зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 вказаної статті якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи наведене, судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, підлягає частковому стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» в розмірі 400 грн. Сплачений судовий збір у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції підлягає частковому стягненню з ТОВ «ІННОВАФІНАНС» на користь ОСОБА_1 в розмірі 2792 грн.

Таким чином, з урахуванням приписів ч. 10 ст. 141 ЦПК України з ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 2392 грн, як різницю витрат по сплаті судового збору за подання позову та подання апеляційної скарги.

Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Оскільки ціна позову у цій справі не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тисменицького районного суду від 08 жовтня 2024 року в частині стягнення заборгованість за договором про надання грошових коштів у позику за проценти та стягнення судового збору змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС» заборгованість за договором про надання грошових коштів у позику №2783620124 від 22 січня 2024 року у сумі 4600 (чотири тисячі шістсот) гривень як проценти за користування кредитом.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 2 392 (дві тисячі триста дев`яносто дві) гривні судового збору.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 грудня 2024 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин