Постанова

від 25.11.2024 по справі 520/6667/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 р.Справа № 520/6667/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2024, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 23.09.23 по справі №520/6667/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Харківській області

про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Поліцейський взводу №2 роти №1 батальйону №2 ППОП ГУНП в Харківській області ОСОБА_1 (надалі позивач, ОСОБА_1 , апелянт) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (надалі відповідач, ГУ НП в Харківській обл.), в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП в Харківській обл. від 04.03.2024 № 208 «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських ППОП ГУНП в Харківській обл.» в частині застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП в Харківській обл. від 07.03.2024 № 104 о/с по особовому складу, в частині звільнення з 8 березня 2024 року за пунктом 6 частини 1 статті 77 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до дисциплінарного статуту Національної поліції України) сержанта поліції ОСОБА_1 поліцейського взводу № 2 роти № 1 батальйону № 2 полку поліції особливого призначення ГУНП в Харківській обл.

- поновити сержанта поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді поліцейського взводу № 2 роти № 1 батальйону № 2 полку поліції особливого призначення ГУ НП в Харківській обл., з 09 березня 2024 року;

- визнати протиправною бездіяльність ГУ НП в Харківській обл. щодо не звільнення зі служби в поліції за рапортом від 13.02.2024 ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ГУ НП в Харківській обл. винести наказ про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за рапортом від 13.02.2024, згідно з пунктом 7 ч.1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію»;

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2024 та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на безпідставність його звільнення зі служби за порушення дисципліни, а саме невиконання наказу ГУ НП в Харківській обл. від 16.02.204 № 14 о/с дск «Про відрядження поліцейських ППОП ГУ НП в Харківській обл. до м. Одеса.». Позивач вважає відсутніми підстави для притягнення його до відповідальності за невиконання цього наказу з огляду на те, що ним було подано рапорт на звільнення, який безпідставно не було розглянуто, та те, що він не давав згоди на його переведення, оскільки вважає, що відповідач має право направити позивача у відрядження виключно за його згоди. Вказує, що таке відрядження є протиправним з огляду на те, що його строк перевищуватиме встановлені у Наказі № 672 максимальні строки відрядження.

Посилаючись на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2019 року у справі №810/3376/16, від 5 вересня 2019 року у справі №820/5844/16, від 22 жовтня 2019 року у справі №804/4997/17, від 22 листопада 2019 року у справі №813/740/17, від 20 грудня 2019 року у справі №826/375/17, від 5 лютого 2020 року у справі №819/744/16, від 20 травня 2020 року у справі №804/868/16, від 30 вересня 2020 року у справі №826/16621/17, від 14 січня 2021 року у справі №822/1093/18, від 9 лютого 2021 року у справі №826/10404/16, від 23 червня 2021 року у справі №813/740/17, від 11 серпня 2021 року у справі №826/7075/16, які по суті основуються на згаданому правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 24 червні 2014 року у справі №21-241а14, стверджує, що відповідач був зобов`язаний розглянути його рапорт про звільнення та звільнити у дату визначену позивачем з огляду на незастосовність до спірних правовідносин Положення № 114. Також вказав, що його звільнено у період тимчасової непрацездатності, що не було враховано відповідачем при прийнятті спірного наказу. Звертав увагу на те, що його бажання звільнитися зі служби в поліції ґрунтується на бажанні продовжити проходження служби у структурі Національної гвардії України.

Відповідач не погодився з доводами апеляційної скарги та подав відзив на неї, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу позивача без задоволення.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково та зазначає.

Судовим розглядом були встановлені такі обставини.

ОСОБА_1 проходив службу на посаді інспектора взводу № 2 роти № 1 батальйону № 2 полку поліції особливого призначення ГУНП в Харківській обл., у званні сержант поліції.

13.02.2024 позивачем на адресу ГУ НП в Харківській обл., засобами поштового зв`язку «Укрпошта», був направлений рапорт про звільнення з лав поліції з 13.02.2024, який в подальшому - 17.02.2024 був уточнений, на звільнення за власним бажанням зі служби в Національній поліції України.

За інформацію з сайту Укрпошти, поштове відправлення від 13.02.2024 з трек номером 6108204831650 було отримано повноважною особою відповідача - 16.02.2024 (п`ятниця), котрий було передано до відділу кадрового забезпечення ГУ НП 19.02.2024.

ГУ НП в Харківській обл. було видано наказ від 16.02.2024 № 14 о/с дск Про відрядження поліцейських ППОП ГУНП в Харківській обл. до м. Одеса.

Серед списку відряджених також рахувався позивач.

Вказаний наказ було доведено, у тому числі, позивачу керівництвом ППОП ГУНП в Харківській обл. в усній формі 17.02.2024, з приводу чого велась відеозйомка.

У подальшому відношення «Про відібраних кандидатів» Національної гвардії України центр спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 №01/02 від 15.02.2024 року, позивач долучив до рапорту від 18.02.2024 та направив його засобами поштового зв`язку «Укрпошта» відповідачу. У цьому рапорті також було повторно зазначено прохання про прийняття рішення про його звільнення.

З тексту відношення «Про відібраних кандидатів» Національної гвардії України центр спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 №01/02 від 15.02.2024 вбачається, що командир ІНФОРМАЦІЯ_1 » Центру спеціального призначення ОСОБА_2 , звертається з проханням надати допомогу щодо звільнення з лав Національної поліції України, поліцейських, (у тому числі позивача) які виявили бажання проходити військову службу.

За інформацію з сайту Укрпошти, поштове відправлення від 19.02.2024, з трек номером 6116501644129 було отримано повноважною особою відповідача - 19.02.2024.

22.02.2024 відповідач листом повідомив позивача про необхідність надання підтверджуючих документів щодо наявності поважних причин, визначених постановою № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та зі служби осіб рядового і начальницького складу».

19.02.2024 позивач втретє направив рапорт до ГУ НП Харківської обл.. з проханням видати наказ про звільнення зі служби в Національній поліції України, повторно зазначив, що причина звільнення за власним бажанням - захист Батьківщини від збройної агресії російської федерації, яку він бажає в подальшому проходити в лавах Національної гвардії України, доказ - відношення Національної гвардії України про відібраних кандидатів від 15 лютого 2024 року №01/02, та просив негайно видати наказ про його звільнення за власним бажанням та не створювати штучні перепони щодо затягування розгляду рапорту про звільнення.

Не отримавши відповіді від відповідача, адвокатом позивача було вирішено направити запит до ГУ НП Харківської обл., порушуючи питання щодо ОСОБА_1 , одне із яких - направлення витягу з наказу про звільнення поліцейського ОСОБА_1 з ГУ НП в Харківській обл., за наявності.

У відповідь на цей запит відповідач вказав, що надати витяг з наказу про звільнення не мають можливості, так як ОСОБА_1 не звільнений з ГУНП Харківської обл.

26.02.2024 ГУ НП в Харківській обл. було видано наказ №511 про призначення відносно позивача службового розслідування щодо невиконання останнім наказу ГУНП в Харківській обл. від 16.02.2024 № 14 о/с дск Про відрядження поліцейських ППОП ГУНП в Харківській обл. до м. Одеса та створено Дисциплінарну комісію у складі 4 осіб.

Результати проведеного службового розслідування оформлені висновком службового розслідування відносно поліцейських ППОП ГУНП в Харківській обл. дисциплінарної комісії від 01.03.2024, затвердженим начальником ГУ НП в Харківській обл. 01.03.2024.

Зі змісту висновку службового розслідування від 01.03.2024 встановлено, що дисциплінарна комісія ухвалила за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився в порушенні Присяги поліцейського, передбаченої ч. 1 ст. 64 Закону України Про Національну поліцію в частині не гідного несення високого звання поліцейського та не виконання своїх службових обов`язків; ч. 1 ст. 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України в частині невиконання наказу керівника; пункту 1, 4 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України в частині не виконання Присяги, невиконання наказу керівника; пунктів 1, 2 частини 1 статті 18 Закону України Про Національну поліцію в частині порушення обов`язку виконати наказ та не дотримання Присяги, а також підриву авторитету Національної поліції України, застосувати до поліцейського взводу № 2 роти № 1 батальйону № 2 полку поліції особливого призначення ГУНП в Харківській обл. сержанта ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з Національної поліції України.

04.03.2024 начальником ГУ НП в Харківській обл. було видано наказ № 208, яким до поліцейського взводу № 2 роти № 1 батальйону № 2 полку поліції особливого призначення ГУНП в Харківській обл. сержанта ОСОБА_1 з відображених у висновку мотивів було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.

ГУ НП в Харківській обл. 07.03.2024 видано наказ № 104 о/с, яким на реалізацію наказу ГУ НП в Харківській обл. від 04.03.2024 № 208 заявника було звільнено зі служби в поліції на підставі п.6 ч.1 ст.77 Закону України Про Національну поліцію.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з необґрунтованості вимог позову, оскільки відповідач належним чином підтвердив законність та обґрунтованість притягнення позивача до відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку у вигляді невиконання останнім наказу ГУНП в Харківській обл. від 16.02.2024 № 14 о/с дск Про відрядження поліцейських ППОП ГУНП в Харківській обл. до м. Одеса, що призвело до ухвалення законного рішення про звільнення позивача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закону України "Про Національну поліцію" (далі Закон № 580-VIII).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 580-VIII Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Згідно зі ст. 3 Закону № 580-VIII у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

У ч. 1 ст. 18 Закону № 580-VIII закріплені обов`язки поліцейського, зокрема: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини.

Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. (частина 1 ст. 59 Закону № 580-VIII).

Наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179 затверджено Правила етичної поведінки поліцейських.

Ці Правила поширюються на всіх поліцейських, які проходять службу в Національній поліції України. Дотримання вимог цих Правил є обов`язком для кожного поліцейського незалежно від займаної посади, спеціального звання та місцеперебування.

Метою цих Правил є урегулювання поведінки поліцейських з дотриманням етичних норм, формування в поліцейських почуття відповідальності перед суспільством і законом за свої дії та бездіяльність, а також сприяння посиленню авторитету та довіри громадян до поліції.

Особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки". (ст. 64 Закону № 580-VIII)

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону № 580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Дисциплінарним статутом Національної поліції України, затвердженим Законом України від 15.03.2018 № 2337-VІІІ (надалі - Дисциплінарний статут), визначається сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського визначених статтею 18 Закону України Про Національну поліцію, зобов`язує поліцейського: бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їх повноважень та відповідно до закону; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейські виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижуючи честь і гідність людини; знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватись правил внутрішнього розпорядку.

Згідно з ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов`язує поліцейського: 1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки; 3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; 4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; 5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; 6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; 7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; 9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень; 10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів; 11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; 12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення; 13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції; 14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Дисциплінарного статуту за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Відповідно до ст. 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Приписами ст. 13 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.

До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

Відповідно до положень ст. 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Відповідно до ч. 7 ст. 19 Дисциплінарного статуту у разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.

Згідно з ч. 8 ст. 19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Дисциплінарного статуту дисциплінарні стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь та звільнення із служби в поліції виконуються (реалізуються) шляхом видання наказу по особовому складу.

Підставою для застосування до поліцейського дисциплінарних стягнень, перелік яких визначено у статті 13 Дисциплінарного статуту, є вчинення дисциплінарного проступку, тобто протиправних, винних дій чи бездіяльність, що полягає в порушенні поліцейським службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Дисциплінарні стягнення, перелічені у ст. 13 Дисциплінарного статуту, застосовуються виходячи із обставин і характеру проступку, особи поліцейського, обставин, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередньої поведінки поліцейського, його ставлення до служби, ступеня його вини.

Звільнення зі служби в поліції є найсуворішим видом дисциплінарного стягнення за порушення службової дисципліни та є крайнім заходом дисциплінарного впливу. Передумовою звільнення поліцейського за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов`язаного зі здійсненням службової діяльності, має бути грубе порушення службової дисципліни, встановлене внаслідок ретельного службового розслідування та підтверджене належним доказами.

Відповідно до ч. 10 ст. 14 Дисциплінарного статуту порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 893 від 07.11.2018 затверджено Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2018 р. за № 1355/32807 (далі Порядок №893).

Згідно з п. 1 розділу 2 Порядку №893 підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Відповідно до п. 1 розділу 5 Порядку № 893 проведення службового розслідування полягає в діяльності дисциплінарної комісії із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин його вчинення, установлення причин і умов учинення дисциплінарного проступку, вини поліцейського, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин учинення дисциплінарних проступків.

Згідно з п.п.2 та 3 розділу 4 Порядку №893 поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, під час його проведення має право: надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються; подавати клопотання про отримання і залучення до матеріалів розслідування нових документів, отримання додаткових пояснень від осіб, які мають стосунок до справи; ознайомлюватися з матеріалами, зібраними під час проведення службового розслідування, робити їх копії за допомогою технічних засобів з урахуванням обмежень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, Законами України Про захист персональних даних, Про державну таємницю та іншими законами; подавати скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування; брати участь у розгляді справи на відкритому засіданні дисциплінарної комісії; користуватися правничою допомогою, послугами представника.

Поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право відмовитися від надання пояснень.

Відповідно до п. 1 розділу V Порядку №893 проведення службового розслідування полягає в діяльності дисциплінарної комісії із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин його вчинення, установлення причин і умов учинення дисциплінарного проступку, вини поліцейського, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин учинення дисциплінарних проступків.

Згідно з п. 4 розділу V Порядку №893 службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом`якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.

Згідно з п.1 Розділу VI Порядку №893 зібрані під час проведення службового розслідування матеріали та підготовлені дисциплінарною комісією документи формуються нею у справу.

Підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин. Висновок службового розслідування готує і підписує дисциплінарна комісія.

У разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення

Відповідно до п. 4 розділу 6 Порядку №893 в описовій частині висновку службового розслідування викладаються відомості, встановлені під час проведення службового розслідування: обставини справи, зокрема обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, час, місце, спосіб, мотив учинення дисциплінарного проступку, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв`язку з цим; посада, звання, прізвище, ім`я, по батькові, персональні дані (дата і місце народження, освіта, період служби в поліції і на займаній посаді - із дотриманням вимог Закону України Про захист персональних даних), відомості, що характеризують поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; пояснення поліцейського щодо обставин справи, а в разі відмови від надання такого пояснення - інформація про засвідчення цього факту відповідним актом про відмову надати пояснення чи поштове повідомлення про вручення або про відмову від отримання виклику для надання пояснень чи повернення поштового відправлення з позначкою про невручення; пояснення безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи; пояснення інших осіб, яким відомі обставини справи; документи та матеріали, що підтверджують та (або) спростовують факт учинення дисциплінарного проступку; обставини, що обтяжують або пом`якшують відповідальність поліцейського, визначені статтею 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України; причини та умови, що призвели до вчинення виявленого дисциплінарного проступку, обставини, що знімають із поліцейського звинувачення.

Положеннями ст. 16 Дисциплінарного статуту службове розслідування проводиться та має бути завершено не пізніше одного місяця з дня його призначення керівником.

У разі потреби за вмотивованим письмовим рапортом (доповідною запискою) голови дисциплінарної комісії, утвореної для проведення службового розслідування, його строк може бути продовжений наказом керівника, який призначив службове розслідування, або його прямим керівником, але не більш як на один місяць. При цьому загальний строк проведення службового розслідування не може перевищувати 60 календарних днів.

До строку проведення службового розслідування не зараховується документально підтверджений час перебування поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, у відрядженні, на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності) або у відпустці.

Службове розслідування вважається завершеним у день затвердження керівником, який призначив службове розслідування, чи особою, яка його заміщує, висновку за результатами службового розслідування. Якщо закінчення строку проведення службового розслідування припадає на вихідний чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно із ч. 12 ст. 19 Дисциплінарного статуту у разі притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейського, який має дисциплінарне стягнення і вчинив дисциплінарний проступок, дисциплінарне стягнення, що застосовується, повинно бути суворішим, ніж попереднє.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що на підставі висновків службового розслідування позивача за допущення порушень службової дисципліни, що виразилось у порушенні Присяги поліцейського, передбаченої ч. 1 ст. 64 Закону України Про Національну поліцію в частині не гідного несення високого звання поліцейського та не виконання своїх службових обов`язків; ч. 1 ст. 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України в частині невиконання наказу керівника; пункту 1, 4 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України в частині не виконання Присяги, невиконання наказу керівника; пунктів 1, 2 частини 1 статті 18 Закону України Про Національну поліцію в частині порушення обов`язку виконати наказ та не дотримання Присяги, а також підриву авторитету Національної поліції України.

На виконання вимог Законів України Про правовий режим воєнного стану, Про Національну поліцію, Указів Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, від 06.02.2023 № 58 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, Положення про Національну поліцію, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 28.10.2016 № 878, на підставі шифротелеграми від 16.02.2024 № 7542, а також згідно з наказом ГУНП в Харківській обл. від 16.02.2024 № 14 о/с дск Про відрядження поліцейських ППОП ГУНП в Харківській обл. до м. Одеса 17.02.2024 повинні були виїхати у відрядження 10 поліцейських ППОП ГУНП в Харківській обл., яким 17.02.2024 о 09:13 годині було оголошено начальником штабу ППОП ГУНП в Харківській обл. підполковником поліції ОСОБА_3 в присутності командира батальйону № 1 ППОП ГУНП в Харківській обл.. капітана поліції ОСОБА_4 , заступника командира батальйону № 1 ППОП ГУНП в Харківській обл. підполковника поліції ОСОБА_5 та начальника відділення документування ППОП ГУНП в Харківській обл. підполковника поліції ОСОБА_6 наказ начальника ГУ НП в Харківській обл. від 16.02.2024 № 14 о/с дск.

Оголошення наказу фіксувалось на портативний відеореєстратор (інв. № 1113028336/9).

Після оголошення наказу, підполковник поліції ОСОБА_3 визначив час та місце збору особового складу, який повинен був відбути у відрядження.

Згідно з вказаним вище наказом, у відрядження повинні були відбути поліцейські, зокрема, і сержант поліції ОСОБА_1

17.02.2024 в період часу з 17:00 до 19:00 відбулось шикування поліцейських, задіяних на виїзд у відрядження до м. Одеси. Шикування зафіксоване на портативний відеореєстратор (інвентаризаційний номер 1113028336/9).

Підполковник поліції ОСОБА_3 перевірив наявність особового складу і його готовність до виїзду у відрядження.

На відеозаписі «HY83369_28336920240217181516_0001» зафіксовано, як, зокрема, сержант поліції ОСОБА_1 відмовився виконувати наказ, мотивуючи тим, що написав рапорт на звільнення, бо в лавах Національної поліції України службу проходити не бажає, а буде проходити подальшу службу в Національній гвардії України (на 1 хв 23 сек).

У зв`язку з невиконання наказу від 17.02.2024 № 14 о/с дск поліцейськими ППОП ГУНП в Харківській обл., наказом ГУНП в Харківській обл. від 20.02.2024 № 16 о/с дск було сформовано інший список поліцейських ППОП ГУНП в Харківській обл. для виїзду у відрядження до м. Одеси.

Під час проведення службового розслідування командир роти батальйону № 1 ППОП ГУНП в Харківській обл. капітан поліції ОСОБА_4 пояснив, що під час несення служби 17.02.2024 він перебував на місці дислокації підрозділу.

Того ж дня, він був присутній під час проведення інструктажу для відбуття у відрядження поліцейських полку до м. Одеси, згідно з наказом ГУНП в Харківській обл. від 16.02.2024 № 14 о/с дск Про відрядження поліцейських ППОП ГУНП в Харківській обл. до м. Одеса.

Начальник штабу ППОП ГУНП в Харківській обл. підполковник поліції ОСОБА_3 шляхом зачитування вголос довів до особового складу вказаний наказ.

У відрядження поїхали капітан поліції ОСОБА_7 та лейтенант поліції ОСОБА_8 Відмовився виконувати зазначений наказ та не здійснив виїзд до м. Одеси, зокрема, сержант поліції ОСОБА_1 .

В ході проведення службового розслідування було встановлено, що 17.02.2024 о 09:00 начальником штабу ППОП ГУНП в Харківській обл. підполковником поліції ОСОБА_3 в присутності командира батальйону № 1 ППОП ГУНП в Харківській обл. капітана поліції ОСОБА_4 , заступника командира батальйону №1 ППОП ГУНП в Харківській обл. підполковника поліції ОСОБА_5 та начальника відділення документування ППОП ГУНП в обл. підполковника поліції ОСОБА_6 із фіксуванням приладами фото-відео фіксації було оголошено поліцейським ППОП ГУНП в Харківській обл. наказ ГУНП в Харківській обл. від 16.02.2024 № 14 о/с дск Про відрядження поліцейських ППОП ГУНП в Харківській обл. до м. Одеса.

Отже, 17.02.2024 в період часу з 17:00 до 19:00 позивач не виконав наказ начальника ГУ НП в Харківській обл. генерала поліції третього рангу ОСОБА_9 від 17.02.2024 № 14 о/с дск.

Під час розгляду справи судами встановлено, що вказані обставини підтверджуються належними та допустимими доказами, зокрема: поясненнями командира батальйону № 1 ППОП ГУНП в Харківській обл. капітана поліції ОСОБА_4 , заступника командира № 1 ППОП ГУНП в Харківській обл. підполковника поліції ОСОБА_5 , начальника відділення документування ППОП ГУНП в Харківській обл. підполковника поліції ОСОБА_6 , інспектора взводу № 1 роти № 3 батальйону № 1 ППОП ГУНП в Харківській обл. лейтенанта поліції ОСОБА_8 ; відеозаписами з портативного відеореєстратора (інвентаризаційний номер 1113028336/9) від 17.02.2024 HY83369_28336920240217091338_0006, HY83369_28336920240217091436_0007, HY83369_28336920240217181036_0000, HY83369_28336920240217181516_0001, що сторонами не заперечувалось.

Позивачем під час проведення службового розслідування та представником позивача під час розгляду справи вказані обставини під час розгляду справи не заперечувались.

Надаючи оцінку вказаному, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Дисциплінарного статуту поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов`язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика.

За відсутності можливості виконати наказ поліцейський зобов`язаний негайно повідомити про це безпосередньому керівнику з обґрунтуванням причин невиконання і повідомленням про вжиття заходів до подолання перешкод у виконанні наказу. (ч. 2 ст. 5 Дисциплінарного статуту)

Згідно з ч. 5 ст. 5 Дисциплінарного статуту виконання поліцейським злочинного або явно незаконного наказу, а також невиконання правомірного наказу тягнуть за собою відповідальність, передбачену цим Статутом та законом.

Аналіз наведених приписів законодавства дає підстави висновку про те, що відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту на поліцейських покладено зобов`язання неухильно та у визначений строк точно виконувати накази керівника, а невиконання правомірного наказу тягнуть за собою відповідальність, передбачену цим Статутом та законом.

Відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 23 Закону № 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань: бере участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості.

Згідно із ч. 2 ст. 24 Закону № 580-VIII у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 580-VIII під час дії воєнного стану поліція особливого призначення в ході відсічі збройної агресії проти України за рішенням військового командування, погодженим з керівником поліції або уповноваженою ним особою, може брати участь в обороні України відповідно до Закону України "Про оборону України" шляхом безпосереднього ведення бойових дій.

Відповідно до наказу МВС від 04.12.2017 № 987 Про затвердження Положення про підрозділи поліції особливого призначення підрозділи безпосередньо підпорядковуються керівнику ГУНП або особі, яка виконує його обов`язки. Під час виконання завдань поза межами місця постійного несення служби (дислокації) Підрозділ переходить в підпорядкування керівника відповідного ГУНП.

Враховуючи обставини справи, суд доходить висновку про те, що в рамках спірних правовідносин, позивач не виконав наказ начальника ГУНП в Харківській обл. генерала поліції третього рангу ОСОБА_9 від 17.02.2024 № 14 о/с дск та у службове відрядження до м. Одеси не відбув.

При цьому, наказ ГУНП в Харківській обл. від 16.02.2024 № 14 о/с дск Про відрядження поліцейських ППОП ГУНП в Харківській обл. до м. Одеса є чинним, у судовому порядку не є оскарженим або скасованим та не є предметом спору й у цій справі.

Стосовно доводів апелянта про те, що не розгляду відповідачем його рапорту від 13.02.2024 про звільнення з лав Національної поліції України у зв`язку з подальшим проходженням служби в Національній гвардії України, колегія суддів зазначає.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач направив на адресу відповідача рапорт про звільнення його з лав Національної поліції України у зв`язку з подальшим проходженням служби в Національній гвардії України з 13.02.2024, який був отриманим відповідачем 16.02.2024.

Цей рапорт позивач відправив відповідачеві 13.02.2024 засобами поштового зв`язку, що підтверджується накладною № 6108204831650 та описом вкладення до цінного листа з відбитком поштового відділення, та не заперечується відповідачем по справі.

Зазначений рапорт, згідно із поштовим повідомленням про вручення, відповідач отримав 16.02.2024.

Отже, рапорт позивача відділом документального забезпечення відповідача був отриманий 16.02.2024, тобто в день коли був виданий наказ про відрядження, що відбулось 16.02.2024, а відділом кадрового забезпечення рапорт був отриманий 19.02.2024.

Окрім цього, Відношення «Про відібраних кандидатів» Національної гвардії України центр спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 №01/02 від 15.02.2024, позивач долучив до рапорту від 17.02.2024 та направив його засобами поштового зв`язку «Укрпошта» відповідачу. У цьому рапорті також було повторно зазначено прохання про прийняття рішення про його звільнення.

За інформацію з сайту Укрпошти, поштове відправлення від 19.02.2024, з трек номером 6116501644129 було отримано повноважною особою відповідача - 19.02.2024, тобто пізніше ніж був виданий наказ про відрядження, що відбулось 16.02.2024,

19.02.2024 позивач втретє направив рапорт до ГУНП Харківської обл. з проханням видати Наказ про звільнення зі служби в Національній поліції України,

Представником відповідача вказано, що Рішення керівника оформлюється наказом (частина 1 статті 14 Закону № 2337-VIII).

За результатами розгляду керівником ГУНП в Харківській обл. рапорту ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням, його було б повідомлено та відкликано з відрядження.

Отже, на момент відбуття ОСОБА_1 у відрядження відповідний наказ про його звільнення виданий не був, а факт подання рапорту про звільнення за власним бажанням з поліції не позбавляло заявника обов`язку виконати наказ ГУНП в Харківській обл. від 16.02.2024 № 14 о/с дск та відбути у відрядження до м. Одеси.

Таким чином, рапорт позивача від 13.02.2024 про звільнення з 13.02.2024, котрий надійшов до служби кадрового забезпечення 19.02.2024 не є належною підставою для не притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за невиконання наказу про відрядження, оскільки у період з 13.02.2024 по 19.02.2024 позивач перебував у лавах Національної поліції та мав обов`язок виконувати покладені на нього керівником законні службові завдання та накази.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на таке.

Частиною 1 статтею 60 Закону № 580-VIII встановлено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 4 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VІІІ встановлено, щодо приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, нормативно-правові акти, які були прийняті до утворення поліції і не суперечать законодавству про останню, мають застосовуватися, як спеціальні норми права, до правовідносин, що виникають з приводу проходження служби поліцейськими до прийняття відповідних нормативно-правових актів.

Відтак, оскільки Національна поліція входить до структури Міністерства внутрішніх справ, то в питаннях своєї діяльності та проходження служби працівники поліції, керуються в тому числі і нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ.

Суд зазначає, що на час видання спірного наказу про звільнення діяли норми Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення № 114).

При цьому, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Позиція аналогічного змісту наведена у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року по справі № 21-8а15.

Враховуючи викладене, відносини щодо проходження служби в органах внутрішніх справ не є трудовими, тому питання по звільненню/поновленню на службі, підлягали вирішенню відповідно до Положення № 114, яким чітко визначено процедуру звільнення працівників з органів внутрішніх справ.

Колегія суддів звертає увагу на те, що пунктом 4 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII передбачено можливість застосування норм Положення при вирішенні питання щодо дотримання відповідачем процедури звільнення позивача зі служби в поліції.

Відповідно до пункту 68 Положення № 114, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Тобто, у межах передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку з дня подання рапорту про звільнення, сторони трудового договору можуть домовитися про звільнення у більш короткий строк. Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. Якщо такої дати у рапорті про звільнення не було, то при звільненні особи за таких обставин, слід враховувати було положення пункту 68 Положення № 114.

За змістом пункту 68 Положення № 114, звільнення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби на підставі підпункту «ж» пункту 64 цього Положення, до спливу тримісячного строку від дня попередження про своє бажання звільнитися, якщо сторони не домовились про звільнення у коротші строки, є безпідставним.

Зокрема, таких висновків дійшов Верховний Суд України у своїх постановах від 09 квітня 2012 року у справі № 21-99а12, від 29 травня 2012 року у справі № 21-122а12, в тому числі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 820/5844/16 від 05 вересня 2019 року і Верховний Суд не вбачає необхідності відступати від таких висновків.

При цьому, висновки щодо цього доводу відповідають практиці Верховного Суду, викладеної у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2019 року по справі № 826/375/17, на яку апелянт покликається у апеляційній скарзі.

Резюмуючи наведене, колегія суддів зазначає, що у цьому випадку відповідач має дискреційне право надати згоду або не надавати згоду на звільнення поліцейського у строки, менші за визначені працівником у відповідному рапорті, а тому покликання апелянта на те, що відповідач мав обов`язок звільнити позивача у бажану останнім дату не ґрунтується на приписах чинного законодавства, оскільки передбачає право, а не обов`язок, керівника органу звільнити позивача або у запропоновану заявником дату або в інший строк, визначений наведеним вище нормативно-правовим актом.

При цьому колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянта на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 серпня 2019 року у справі №810/3376/16, від 5 вересня 2019 року у справі №820/5844/16, від 22 жовтня 2019 року у справі №804/4997/17, від 22 листопада 2019 року у справі №813/740/17, від 20 грудня 2019 року у справі №826/375/17, від 5 лютого 2020 року у справі №819/744/16, від 20 травня 2020 року у справі №804/868/16, від 30 вересня 2020 року у справі №826/16621/17, від 14 січня 2021 року у справі №822/1093/18, від 9 лютого 2021 року у справі №826/10404/16, від 23 червня 2021 року у справі №813/740/17, від 11 серпня 2021 року у справі №826/7075/16 з таких підстав.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналіз вказаної норми свідчить, що врахуванню підлягають висновки Верховного Суду лише щодо застосування конкретних норм права.

Відповідно до правового висновку, висловленого у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц: висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Дослідивши зміст цих постанов колегія суддів встановила, що у цих справах позивачі оскаржували звільнення зі служби з таких підстав: позивачами не подавалися відповідні рапорти і вони взагалі не виявляв бажання звільнятися, або їх звільняли в день подання рапорту, без дотримання умов щодо строку звільнення після подання рапорту, встановлених чинним законодавством.

Тобто, вказані висновки сформовані за інших фактичних обставин ніж у цій справі.

Також ці висновки не свідчать про те, що орган поліції зобов`язаний звільнити поліцейського саме у дату, в яку у відповідному рапорті просить поліцейський. Таке звільнення має бути виключно обопільним, проте, у цій справі відповідач, скориставшись своїм дискреційним правом, не звільнив позивача у бажаний останнім строк.

Отже, подання позивачем рапорт не звільняло його від законодавчо закріпленого обов`язку виконати наказ ГУНП в Харківській обл. від 16.02.2024 № 14 о/с дск та відбути у відрядження до м. Одеси.

Стосовно доводів представника позивача щодо не отримання відповідачем згоди позивача на відрядження відповідно до статті 71 Закону № 580-VIII, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст.71 Закону № 580-VIII поліцейські за їхньою згодою можуть бути відряджені до органів державної влади, установ та організацій із залишенням на службі в поліції, але зі звільненням із займаної посади з подальшим призначенням на посади відповідно до переліку посад, які можуть бути заміщені поліцейськими в державних органах, установах та організаціях, що затверджується Президентом України.

З аналізу змісту вказаної норми вбачається, що згода поліцейського на відрядження до органів державної влади, установ та організацій необхідна в разі звільнення із займаної посади з подальшим призначенням на посади відповідно до переліку посад, які можуть бути заміщені поліцейськими в державних органах, установах та організаціях, що затверджується Президентом України.

Проте, наказом відповідача від 16.02.2024 № 14 о/ с дск Про відрядження поліцейських ППОП ГУНП в Харківській обл. позивач мав бути відряджений до м. Одеса в підпорядкування Об`єднаної штурмової бригади Нацполіції Лють, тобто у цьому випадку позивач не відряджався до органу державної влади, установи чи організації та не звільнявся із займаної посади з подальшим призначенням на посаду відповідно до переліку посад, які можуть бути заміщені поліцейськими в державних органах, установах та організаціях, що затверджується Президентом України, що виключає можливість застосування вказаної норми та визначеного нею порядку до спірних правовідносин.

Також колегія суддів вказує на хибність твердження апелянта про те, що ГУНП в Харківській області мало би діяти відповідно до вимог ч.ч. 7, 8, 9 ст. 65 Закону № 580-VIII, тобто відправляти співробітників поліції до м. Одеса для виконання службових обов`язків відповідно до процедури переміщення (переведення) поліцейських, з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 7, 9 ст. 65 Закону № 580-VIII переміщення поліцейських здійснюється:

1) на вищу посаду - у порядку просування по службі;

2) на рівнозначні посади:

для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби;

за ініціативою поліцейського;

у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації;

у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби);

за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії;

з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації;

у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно достатті 87цього Закону;

3) на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський:

у зв`язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду;

за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії;

через службову невідповідність - на підставі висновку атестації з урахуванням професійних і особистих якостей;

за ініціативою поліцейського;

як виконання накладеного дисциплінарного стягнення - звільнення з посади відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України;

у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри, відповідно достатті 87цього Закону;

4) у зв`язку із зарахуванням на денну форму навчання за державним замовленням, у тому числі до магістратури, ад`юнктури та докторантури закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання.

Переведення є формою переміщення поліцейських, яке здійснюється у разі, якщо звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних керівників.

Переведення поліцейського здійснюється на підставі наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та наказу про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що процедури переведення та переміщення поліцейських передбачають звільнення поліцейського з однієї посади та призначення його на іншу посаду в органі (закладі, установі) поліції.

Натомість, у цій справі позивача не переводили та не переміщували на іншу посаду, а направляли у відрядження до м. Одеси.

А тому твердження апелянта про порушення прав позивача з огляду на порушення процедури переведення або переміщення є помилковими.

Колегія суддів зазначає, що наказ ГУНП в Харківській обл. від 16.02.2024 № 14 о/с дск «Про відрядження поліцейських ГУНП в Харківській обл. до м. Одеса» був виданий з урахуванням вимог наказу МВС України від 02.08.2017 № 672 «Про затвердження Інструкції про службові відрядження поліцейських у межах України» (надалі Інструкція № 672).

Так, згідно п. 1 розділу І Інструкції № 672 ця Інструкція визначає особливості направлення у службові відрядження поліцейських структурних підрозділів апарату центрального органу управління поліції, міжрегіональних територіальних органів Національної поліції та головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, областях, м. Києві, у тому числі їх територіальних (відокремлених) підрозділів (управлінь, відділів, відділень поліції), а також підприємств, закладів та установ, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи (підрозділи) поліції), у межах України.

Відповідно до п. 2 розділу І Інструкції № 672 службовим відрядженням вважається поїздка поліцейського за наказом, підписаним керівником органу поліції або особою, яка виконує його обов`язки, його першим заступником або заступниками відповідно до їх компетенції, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового завдання поза місцем його постійної служби.

Відповідно до п. 3 розділу I Інструкції № 672 основними завданнями службових відряджень є, зокрема: надання практичної допомоги в службовій діяльності органів (підрозділів) поліції.

Таким чином, з аналізу вказаних приписів Інструкції № 672 колегія суддів робить висновок про те, що наказ ГУНП в Харківській обл. від 16.02.2024 № 14 о/с дск передбачав службове відрядження поліцейських у м. Одеса з метою надання практичної допомоги по виконанню завдань, покладених на Національну поліцію України, а не відрядження до іншого державного органу, установи та організації, у порядку, визначеному ст. 71 Закону № 580-VIII, та не стосується ані переведення, ані переміщення позивача, у порядку, визначеному ст. 65 Закону № 580-VIII.

Крім того, суд зазначає, що положеннями ч. 4 ст. 24 Закону № 580-VIII передбачено, що під час дії воєнного стану поліція особливого призначення в ході відсічі збройної агресії проти України за рішенням військового командування, погодженим з керівником поліції або уповноваженою ним особою, може брати участь в обороні України відповідно до Закону України "Про оборону України" шляхом безпосереднього ведення бойових дій.

Отже, позивач, займаючи посаду Поліцейського взводу №2 роти №1 батальйону №2 ППОП ГУНП в Харківській обл. під час дії воєнного стану може брати участь в обороні України відповідно до Закону України "Про оборону України" шляхом безпосереднього ведення бойових дій, що прямо передбачено чинним законодавством.

Колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що позивач, погодившись проходити службу в поліції, добровільно погодився на усі ризики пов`язані з проходженням такої служби, як і взяв на себе зобов`язання мужньо і вправно служити народу України, але фактично на цей час взяті на себе обов`язки не виконав.

Отже, наведені позивачем причини невиконання наказу керівника ГУНП в Харківській обл., в умовах дії воєнного стану, не є такими, що виправдовують відмову позивача від виконання наказу керівника та вчинення останнім дисциплінарного проступку.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дисциплінарна комісія під час проведення службового розслідування, зокрема, стосовно позивача здійснила повний та належний розгляд обставин та дійшла висновку про вчинення позивачем дисциплінарного проступку, а отже під час притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності відповідачем не було допущено порушень норм чинного законодавства.

Вказане зумовлює висновок про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування наказу ГУ НП в Харківській обл. № 208 від 04.03.2024 про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення, з огляду на його правомірність.

При цьому, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те що інша частина позовних вимог позивача фактично є похідною від розглянутої вимоги, які також не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року по справі №520/6667/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. ЛюбчичСудді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 05.12.2024.