Постанова

від 03.12.2024 по справі 420/29746/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/29746/24

Перша інстанція: суддя Юхтенко Л.Р.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Домусчі С.Д.,

секретар Афанасенко Ю.М.,

за участю: представників відповідача Грінченко Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ." на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у справі № 420/29746/24 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ." до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ." звернулось до суду із позовом про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Також 24.09.2024 до суду першої інстанції від позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом зупинення дії Рішення № 28/15-32-04-07-23/44927866 від 14.08.2024 на період до набрання законної чинності рішення Одеського окружного адміністративного суду у цій справі.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначав, що на Підприємство надійшло Рішення № 28/15-32-04-07-23/44927866 від 14.08.2024, згідно з якого реєстрація Підприємства у якості платника Єдиного податку 3 групи із ставкою 5 відсотків без сплати ПДВ анулюється з 30.06.2024. Підприємство вважає оскаржуване рішення незаконним, таким що суперечить нормам Податкового кодексу України та суттєво погіршує економічний стан Підприємства, оскільки внаслідок оскаржуваного рішення Підприємство буде змушене сплачувати більше податків у зв`язку із чим склало та подало до суду позовну заяву.

Згідно з аргументації, викладеної у позовній заяві, у Підприємства у разі не зупинення дії оскаржуваного рішення не залишиться іншої можливості, ніж зупинити застосування Єдиного податку та перейти до сплати Податку на прибуток підприємств та Податку на додану вартість (ПДВ).

Представник позивача зазначає, що Підприємство без зупинення оскаржуваного рішення фактично буде поставлене перед необхідністю застосовувати одночасно дві принципово відмінні системи оподаткування (одну за оскаржуваним рішенням і одну на випадок скасування оскаржуваного рішення) щодо всіх операцій та фактично ставити контрагентів у ситуацію потенційної невизначеності фінансових результатів (має контрагент право на податковий кредит чи ні) та у період розгляду судом справи, вимушено, перебувати у дуже скрутному положенні особи яка не тільки знаходиться у проблемному стані із податковим обліком, але й створює відчутні проблеми для контрагентів.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 25.09.2024 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю ЛУЧ. про забезпечення адміністративного позову, - відмовив.

Не погоджуючись з ухвалою суду від 25.09.2024, якою було відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову , Товариство з обмеженою відповідальністю ЛУЧ. подало апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

суд першої інстанції не врахував, що внаслідок оподаткування Підприємства ПДВ виникне ситуація втягування у стан податкової та фінансової невизначеності багатьох контрагентів Підприємства. Незастосування забезпечення позову зробить об`єктивно неможливим повне виконання рішення суду у разі задоволення позову та скасування оскаржуваного рішення;

судом першої інстанції були невірно класифіковані заявлені Підприємством «очевидні ознаки протиправності» як такі, що можуть бути оцінені тільки під час розгляду справи по суті, хоча Підприємство у головну чергу зазначало у якості таких ознак наявність порушення принципу дії нормативного акту у часі, що, дійсно, є очевидною ознакою протиправності та може бути виявлене навіть до розгляду справи по суті.

Відповідач поти задоволення апеляційної скарги заперечував, надав до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що погоджується з висновком суду першої інстанції, що перевірка законності рішення відповідача, яким анульовано реєстрацію платника єдиного податку третьої групи фактично, є фактично вирішенням справи по суті, а ухвалення рішення про забезпечення позову у спосіб, про який просить позивач, не відповідає меті інституту забезпечення позову.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, вирішуючи питання щодо правильності застосування судом норм чинного законодавства, а також щодо обґрунтованості поданої апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

На підставі частин 1-2 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

За правилами частини 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно з частиною 2 статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.

Відповідно частини 6 статті 154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, а також у очевидності ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Також суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Так, апелянт у заяві про забезпечення позову та апеляційній скарзі акцентував увагу , що незастосування мір щодо зупинення дії оскаржуваного рішення приведе до того, що Підприємство буде зобов`язано весь час розгляду судової справи вести податковий облік та сплачувати податок на прибуток та ПДВ, а не Єдиний податок, що істотно ускладнює чи унеможливлює у подальшому виконання рішення суду про скасування оскаржуваного рішення, про що Підприємство просить у позовній заяві та робить неефективним захист та поновлення порушених прав або інтересів Підприємства, за захистом яких воно звернулося до суду.

Колегія суддів зазначає, що, сама лише незгода позивача із діями суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов`язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 400/722/19.

Разом з тим, колегія суддів вважає такі доводи передчасними та такими, що підлягають дослідженню під час вирішення справи по суті судом першої інстанції.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, що з наданого представником позивача клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову не вбачається та не надано достатніх доказів, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивачів, або ж вказували на наявність очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення у зв`язку із цим прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, що є завданням забезпечення позову.

Посилання позивача на скрутне матеріальне становище та можливу плутанину в оподаткуванні не пов`язані із обставинами, що можуть ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду або поновлення порушених прав позивача.

Крім того, суд першої інстанції слушно звернув увагу, що зупинення дії оскаржуваного рішення на стадії відкриття провадження у справі фактично є свідченням розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову та фактично є рівнозначним задоволенню позовних вимог.

При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що правова оцінка позовним вимогам та доводам позивача судом першої інстанції не надавалась, позаяк станом на час вирішення питання про забезпечення позову судовий спір не вирішений по суті.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Проте, сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Колегія суддів вважає, що заявником не доведено, а судом апеляційної інстанцій не встановлено і не підтверджено, у передбаченому процесуальним законом порядку, наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою апелянта.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У постанові від 22 грудня 2022 року у справі №640/31815/21 Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

За даних обставин справи, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що подаючи заяву про забезпечення позову, Товариство з обмеженою відповідальністю ЛУЧ. виходить з очевидних, на його думку, обставин протиправності рішення, яке оскаржується у справі № 420/29746/24, які, на думку колегії суддів, є передчасними, оскільки рішення по суті заявлених позовних вимог судом не приймалося.

Також позивачем не доведено невідворотність наслідків прийняття відповідачем будь-яких рішень щодо нього та неможливість оскарження їх в майбутньому.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі № 826/14951/18 сформулював правову позицію про те, що " підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.

У разі оскарження відповідного акта суб`єкта владних повноважень, особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди. Тому, відсутність особливого порядку відшкодування шкоди внаслідок необґрунтованого зупинення дії спеціального дозволу, на що посилався суд, не може бути підставою вжиття заходів забезпечення позову.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі".

Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Відповідно, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено існування обставин, визначених у статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, для вжиття судом заходів забезпечення позову.

Зазначені заявником обставини не можуть бути підставою для забезпечення адміністративного позову без наявності підстав, передбачених статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Ці ж правові висновки знайшли своє підтвердження у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 по справі № 300/2540/19.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви позивача щодо вжиття заходів забезпечення позову.

З приводу інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09.12.1994, статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 9,150,151, 241, 242, 243, 248, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ." залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у справі № 420/29746/24 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Дата складення та підписання повного тексту судового рішення 05 грудня 2024 року.

Суддя-доповідач О.І. ШляхтицькийСудді С.Д. Домусчі Г.В. Семенюк