Постанова

від 05.12.2024 по справі 420/8960/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/8960/24

Головуючий в 1 інстанції: Левчук О.А.

Дата і місце ухвалення 14.10.2024 р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді доповідача Шеметенко Л.П.

судді Градовського Ю.М.

судді Турецької І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Одеській області на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.02.2003р. по 20.03.2024р.;

- зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із середньоденного розміру грошового забезпечення 361,43 грн., а саме з 14.02.2003р. по 20.03.2024р. по день фактичного розрахунку виплати нарахованої надбавки за звання Майстра спорту України міжнародного класу у розмірі 15% від посадового окладу інспектора спортивної команди УМВС України в Одеській області у розмірі 95,00 грн., відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.12.2024р. у справі №420/23986/23, з відрахуванням установлених законом податків та обов`язкових платежів.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Зобов`язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 10000,00 грн., з урахуванням обов`язкових відрахувань. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

18 вересня 2024 року по справі № 420/8960/24 видано виконавчий лист.

03 жовтня 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження, а саме боржника з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на його правонаступника Головне управління Національної поліції в Одеській області, видати новий виконавчий лист у цій справі, а виконавчий лист від 18.09.2024 року визнати таким, що не підлягає виконанню у зв`язку із припиненням боржника.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження по справі № 420/8960/24 задоволено частково. Замінено боржника у виконавчому листі по справі № 420/8960/24 з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на Головне управління Національної поліції в Одеській області. В іншій частині заяви відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Національної поліції в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права та без врахування висновків Верховного Суду, тому просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про заміну боржника у виконавчому листі відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що у справах щодо проходження публічної служби ГУНП в Одеській області не є правонаступником ГУМВС України в Одеській області, оскільки ГУНП в Одеській області були передані виключно функціональні обов`язки відповідача, а повного правонаступництва не відбулось. Апелянт зазначає, що спір у межах даної справи виник у зв`язку із проходженням публічної служби, тому не стосується публічно-владних функцій, які були передані органам поліції в процесі реорганізації органів внутрішніх справ. Крім того, апелянт зауважує, що судом першої інстанції не було проаналізовано правові позиції Верховного Суду по справам №420/10747/20 та №815/4162/16, на які він посилався у відзиві на заяву позивача.

Суд першої інстанції, розглядаючи справу та вирішуючи спірне питання, виходив з того, що на підставі співставлення завдань та функцій трьох органів можна дійти висновку про те, що МВС України є органом влади, який формує державну політику у сфері, зокрема, забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг. Разом із тим, реалізація державної політики у вказаній сфері відноситься до компетенції Національної поліції, а до цього відповідні завдання та функції держави покладалися на міліцію.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Статтею 52 КАС України закріплені положення стосовно процесуального правонаступництва та указано, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

За приписами частин першої 379 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (частина четверта статті 379 КАС України).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У частинах першій та другій статті 15 Закону №1404-VIII обумовлено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Нормами абзацу першого частини п`ятої статті 15 Закону №1404-VIII визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

У постанові від 11 жовтня 2019 року в справі №812/1408/16 Верховний Суд констатував, що виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка його завершує. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішенням законної сили або за інших умов, установлених законом. Сторони судового провадження на стадії виконавчого провадження набувають відповідної процесуальної якості, користуються правами та несуть певні обов`язки, зумовлені статусом сторони. За законом на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження. Така заміна є прийнятною, зокрема, у правовідносинах, що допускають правонаступництво. При цьому законодавством установлено головну умову, за якої обов`язки боржника може бути перекладено на іншу особу, - це вибуття сторони виконавчого провадження.

За правилами частин першої та п`ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074, орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

14 квітня 2015 року МВС України було видано наказ №431 «Про заходи щодо реформування органів внутрішніх справ».

16 вересня 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», якою постановив утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції, у тому числі ГУНП в Одеській області, та ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи МВС, зокрема ГУМВС України в Одеській області.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (код ЄДРПОУ 08592268) стан суб`єкта: припинено, дата запису: 29.07.2024, Номер запису: 1005561110015034669, Підстава: рішення щодо припинення.

Отже, на момент видання по справі № 420/8960/24 виконавчого листа (18 вересня 2024 року) ГУМВС України в Одеській області припинило свою діяльність як юридична особа.

У постановах від 20 лютого 2019 року в справі №826/16659/15 та від 13 березня 2019 року в справі №524/4478/17 Верховний Суд констатував, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід обов`язку відновити порушені права до правонаступника відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншому/іншим державному/державним органу/органам, за виключенням того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) іншому, чи внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Відповідну позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 червня 2018 року в справі №2а-23895/09/1270.

У такому разі також відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 11 жовтня 2019 року в справі №812/1408/16, особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.

Можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.

Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (окрім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами)) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.

При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.

У разі ж відсутності правонаступників, суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Отже, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб`єктом владних повноважень.

Аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 грудня 2021 року в справі №9901/348/19.

Згідно з пунктом 51 Рішення Європейського суду з прав людини від 13 січня 2011 року в справі «Чуйкіна проти України» (Chuykina v. Ukraine) (заява №28924/04) ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. У цій справі Суд також зазначив, що «інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих».

У постанові від 11 лютого 2021 року в справі №826/9815/18 Верховний Суд, з-поміж іншого, констатував, що повноваження відповідних державних органів не є статичними і можуть передаватися від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. Водночас такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб`єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації. У зв`язку із цим Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого:

- якщо спір виник з приводу реалізації суб`єктом владних повноважень, що припиняється, його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту його вибуття з правовідносин, щодо яких виник спір, унаслідок, зокрема, передачі відповідним розпорядчим актом його адміністративної компетенції іншому/іншим суб`єкту/суб`єктам владних повноважень;

- якщо спір виник у відносинах, що не пов`язані з реалізацією суб`єктом владних повноважень його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту припинення сторони - суб`єкта владних повноважень.

Обов`язок, покладений рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року на ГУМВС України в Одеській області, дійсно не стосується реалізації повноважень у сферах забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидії злочинності. Тож підстави для правонаступництва у цих правовідносинах виникли саме з моменту державної реєстрації припинення ГУМВС України в Одеській області. Проте, це не змінює тієї обставини, що правонаступником ліквідованого ГУМВС України в Одеській області, є саме той орган, до якого перейшла адміністративна компетенція суб`єкта владних повноважень, що припинився.

За таких обставин, необхідно проаналізувати і співставити функції та завдання, які виконувала міліція і які наразі виконують МВС України та Національна поліція.

Так, нормами статей 1, 2 Закону України від 20 грудня 1990 року №565-XII «Про міліцію» передбачалося, що міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Основними завданнями міліції було, з-поміж іншого: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення кримінальних правопорушень.

Своєю чергою приписами статей 1, 2 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» визначено, що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Завданнями поліції є, зокрема, надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності.

Поряд із цим, згідно з Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року №878, МВС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах: забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг; захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

На підставі співставлення завдань та функцій цих трьох органів можна дійти висновку про те, що МВС України є органом влади, який формує державну політику у сфері, зокрема, забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг. Разом із тим, реалізація державної політики у вказаній сфері відноситься до компетенції Національної поліції, а до цього відповідні завдання та функції держави покладалися на міліцію.

Таким чином, у спірних правовідносинах правонаступником прав та обов`язків ліквідованого ГУМВС України в Одеській області, ураховуючи правовий статус, обсяг повноважень і принцип територіальності, є відповідний територіальний орган Національної поліції, а саме ГУНП в Одеській області.

Близька за змістом правова позиція щодо передачі функцій ліквідованих управлінь МВС України до відповідних управлінь Національної поліції неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23 травня 2018 року в справі №П/811/3414/15, від 25 червня 2020 року в справі №420/6852/18, від 06 серпня 2020 року в справі №821/3865/15-а, від 22 жовтня 2020 року в справі №520/5147/19, від 05 листопада 2020 року в справі №752/2391/17 (2а-14/09), від 04 серпня 2022 року в справі №824/3161/14-а, від 17 травня 2023 року в справі №240/11052/20, від 28 червня 2023 року в справі №823/1462/15, від 02 серпня 2023 року в справі №580/2348/21, від 14 вересня 2023 року в справі №580/10635/21 та від 28 листопада 2023 року (справа №806/2056/18) і правових підстав для відступлення від такої позиції Верховного Суду в цій справі немає.

У справах №752/2391/17 (2а-14/09), №240/11052/20, №823/1462/15, №580/2348/21 №580/10635/21 та №240/11052/20 Верховний Суд надав правову оцінку питанню заміни боржника у виконавчих провадженнях/виконавчих листах і дійшов висновку про заміну боржника з територіального органу УМВС України та відповідний територіальний орган Національної поліції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанцій про наявність правових підстав для заміни у виконавчому листі, боржника - ГУМВС України в Одеській області на ГУНП в Одеській області відповідають нормам процесуального права.

Посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду по справам №420/10747/20 та №815/4162/16, апелянт не враховує, що у цій справі вирішувалося питання правонаступництва УМВС України на залізничному транспорті, яка є окремим органом влади із відмінними повноваженнями, при цьому у межах вказаних справ УМВС України на залізничному транспорті перебувало у процесі припинення, проте не було припинено, що свідчить про відмінність фактичних обставин вказаних справ та справи, що розглядається, та, як наслідок, нерелевантність зазначених висновків Верховного Суду до спірних правовідносин.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.

За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Судове рішення складено у повному обсязі 05.12.2024 р.

Суддя доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: Ю.М. Градовський

Суддя: І.О. Турецька