Постанова

від 03.12.2024 по справі 260/3157/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/3157/24 пров. № А/857/23969/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОнишкевича Т.В.,

суддівСеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судових засідань Нора А.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Львівської митниці на рішення від 20 серпня 2024 року Закарпатського окружного адміністративного суду у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівіс» до Львівської митниці про визнання протиправними і скасування рішення про коригування митної вартості товарів і картки відмови у прийнятті митної декларації,

суддя у І інстанціїГаврилко М.В.,

час ухвалення судового рішення 08 год 55 хв,

місце ухвалення судового рішенням. Ужгород,

дата складення повного тексту рішення 28 серпня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівіс» (далі ТОВ «Рівіс») звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів (далі Рішення) № UA209000/2024/100143/2 від 14.03.2024 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (далі Картка відмови) №UA209230/2024/000870 від 14.03.2023 Львівської митниці (далі Митниця).

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.08.2024у справі №260/3157/24 позов було задоволено.

При цьому суд першої інстанції суд виходив із того, що в оспорюваному Рішенні Митниця вказала на наявність розбіжностей, які жодним чином не впливають на числові показники митної вартості, а більше стосуються договірних відносин контрагентів, на які повноваження митного органу не розповсюджуються.

Водночас позивачем були подані разом з митною декларацією (далі МД) документи, які містили достовірні числові дані, що підтверджували митну вартість товарів за ціною договору згідно з вимогами статті 58 частин 4, 5 Митного кодексу України (далі МК).

Банківський платіжний документ не був поданий до митного оформлення, оскільки відповідно до умов контракту оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування вартості товару на умовах передоплати на основі попередніх інвойсів або після отримання товару протягом 360 днів і строк оплати ще не настав.

Відсутність в інвойсах термінів відстрочення платежу не є ціноутворюючим фактором і не може свідчити про заниження митної вартості товару. Застережень щодо здійснення оплати позивачем товару митний орган під час митного оформлення не висловлював.

Під час здійснення митних формальностей декларантом було подано заявку на перевезення вантажів № 8 від 08.12.2023, у якій визначено особливі умови та погодження вартості послуг по перевезенню контейнеру. На підтвердження розміру транспортних витрат декларантом було надано відповідачу довідку про транспортні витрати № 420885 від 19.02.2024.

Комерційна пропозиція не віднесена до переліку документів, обов`язкових для подання до митного оформлення товару, а недоліки комерційної пропозиції не можуть вважатися перешкодою при наявності можливості встановлення митної вартості на підставі інших документів.

У наданій CMR не могло бути штампу відправника, адже така є eCMR, тобто електронною міжнародною товарно-транспортною накладною, виданою електронним способом.

Наявна у Митниці інформація про митне оформлення подібного товару за митними деклараціями не може бути належним доказом в обґрунтування неможливості здійснення розмитнення товару, що ввозиться позивачем. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів.

Митниця у поданій апеляційній скарзі просила скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ТОВ «Рівіс» відмовити.

Звертає увагу на те, що під час здійснення митного контролю було опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення товаросупровідних документах, та виявлено ряд невідповідностей та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом.

Відповідно до частин 3-4 статті 53 МК митним органом декларанту було надіслано вимогу щодо надання додаткових документів для підтвердження числових складових митної вартості товарів.

Надані декларантом на вимогу митного органу додаткові документи не спростували сумнівів у правильності визначення ним вартості імпортованого товару. У зв`язку з неподанням декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2-4 статті 53 МК, Митниця не визнала заявлену позивачем митну вартість.

Було проведено консультації з декларантом згідно із статтею 57 МК.

Через неможливість застосування інших методів визначення митної вартості товару з огляду на відсутність необхідної інформації Митницею було застосовано метод 2 «ґ» статті 64 МК. Джерелом інформації для коригування митної вартості товару слугувала МД UA100190/2024/51023 від 22.01.2024, де вартість товару становила 9,25 дол. США за кг (даного виду товару).

При цьому декларант скористався правом на випуск товарів за МД від 14.03.2024 №24UA209230023085U0 у вільний обіг під гарантійні зобов`язання відповідно до положень частини 7 статті 55 МК.

ТОВ «Рівіс» у ході апеляційного розгляду заперечив обґрунтованість вимог апелянта доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу. Просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник Митниці, належним чином повідомленої про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду повторно не прибув, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає її розгляду.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Рівіс» з метою митного оформлення імпортованого товару було подано Митниці МД № 24UA209230022722U3, до якої на підтвердження числових значень заявленої за основним методом (за ціною договору) митної вартості додано:

зовнішньоекономічний контракт № RVS20230317 від 17.03.2023;

рахунок-фактуру (інвойс) № LBS2401-008 від 05.01.2024 на поставлені товари;

бухгалтерську документація (прибуткові/видаткові накладні, виписка по розрахунках з іноземним партнером, банківські валютні перекази за поставлені товари);

рахунок на оплату транспортних послуг № LS-4546767 від 08.03.2024;

довідку про транспортні витрати № 424152 від 08.03.2024;

довідку про розподіл транспортних витрат № 228 від 13.03.2024;

специфікацію № LBS2401-008 від 05.01.2024 виробника-експортера;

прайс-лист виробника-експортера;

звіт про незалежну експертну оцінку № 120-03-224 від 13.03.2024 щодо вартості аналогічних поставлених товарів;

договір на перевезення вантажів № 20/09/19 від 20.09.2019;

заявку на перевезення вантажів № 8 від 08.12.2023;

договір на перевезення вантажів № RVS05.02.2019 від 05.02.2019;

копію митної декларації 230A209230061068U7 від 08.06.2023;

копію митної декларації UA209140.2022.107901 від 13.10.2022;

заявку імпортера ВН-0031392 від 03.01.2024 з деталізацією асортименту та кількості товарів;

лист імпортера щодо призначення імпортованих товарів до бюджетного сегменту легкових автомобілів;

інтернет-посилання на сайти з пропозиціями аналогічних товарів на внутрішньому ринку;

експортну декларацію № 310120240519928057 від 06.01.2024 країни-експортера;

коригування митної вартості на аналогічні товари.

На вимогу Митниці декларантом надано такі додаткові документи:

- бухгалтерську документацію;

- прайс-лист підприємства виробника;

- звіт про оцінку майна від 13.03.2024 №120-03-224;

- витяг з мережі Інтернет.

На підставі пункту 2 частини 6 статті 54 МК у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2 - 4 статті 53 МК, Митниця не визнала заявлену митну вартість.

Після проведеної консультації з декларантом згідно із статтею 57 МК було з`ясовано неможливість застосування таких методі визначення митної вартості:

методу 2а (стаття 59 МК) та методу 26 (стаття 60 МК) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари;

методу 2в (стаття 62 МК) та методу 2г (стаття 63 МК) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості.

Відтак, Митницею було застосовано метод 2ґ визначення митної вартості (стаття 64 МК). Джерелом інформації для коригування митної вартості використано МД UA100190/2024/51023 від 22.01.2024, у якій вартість такого товару становить 9,25 дол. США за кг (даного виду товару).

За наслідками опрацювання поданих декларантом документів Митницею 14.03.2024 було прийнято оспорювані Рішення №UA209000/2024/100143/2 та Картку відмови №UA209230/2024/000870.

На обґрунтування Рішення митним органом було зазначено, що за результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, митна вартість не може бути визнана з таких причин:

- подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2 та 3 статті 53 МК, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар;

- надані декларантом на запит митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена;

- відповідно до вимог пункту 3.4 зовнішньоекономічного контракту від 17.03.2023 №RVS20230317 оплату за поставлений товар покупець має здійснювати шляхом перерахування вартості товару на основі попередніх інвойсів. Проте, такий документ не надано митному органу;

- відповідно до вимог пункту 5.2 зовнішньоекономічного контракту від 17.03.2023 №RVS20230317 партія товару надходить згідно з індивідуальними заявками по дійсному контракту. Такого документа до митного оформлення не подано;

- відповідно до вимог пункту 4.1.3 А) договору транспортно експедиторського обслуговування від 05.02.2019 № RVS05.02.2019 платежі за послуги з перевезення вантажу морським транспортом та супутні витрати (навантаження, розвантаження, агентські портові збори, тощо) здійснюються на протязі 3 банківських днів з моменту виставлення рахунку, але до вивозу вантажу з порту. Банківський платіжний документ про факт оплати послуг декларантом митному органу не надано;

- згідно з наданою до митного контролю CMR від 08.03.2024 № 3 у графах 16 та 23 зазначений перевізник TOV Viat-Trans, а наданий рахунок на транспорт виданий на ТОВ Ламан Шипінг. Будь-який договір доручення чи інший посередницький договір між зазначеними суб`єктами, декларантом митному органу не надано;

- у CMR від 08.03.2024 №3 у графі 23 відсутня печатка, графа не заповнена, що суперечить вимогам Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів ;

- у рахунку на перевезення від 08.03.2024№ LS-4546767 відсутні відомості щодо географічного місця завантаження та місця призначення, а тому неможливо перевірити правильність числового значення транспортних витрат;

- у графі «номер коносаменту» МД країни експорту від 06.01.2024 №310120240519928057 зазначено номер-номер документа, який до митного оформлення декларантом не надано.

Відтак, митний орган дійшов висновку про встановлення невідповідностей у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом, що вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару.

ТОВ "Рівіс" не погодилося із такими рішеннями Митниці щодо коригування митної вартості імпортованого товару та звернулося до адміністративного суду з позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із положеннями пункту 24 частини 1 статті 4 МК митний контроль це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Відповідно до приписів статей 49, 50 МК митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Згідно із частинами 4, 5 статті 58 МК митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Як передбачено у частині 1 статті 257 МК, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, на які накладено електронний підпис декларанта або уповноваженої ним особи.

Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться відомості, передбачені частиною 8 статті 257 МК.

Частиною 3 статті 318 МК встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Як визначено у статті 50 МК, що відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно із частиною 1 статті 51, частиною 1 та 2 статті 52 МК митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант який заявляє митну вартість товару зобов`язаний подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 53 МК у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, що встановлені частиною 2 зазначеної статті є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини 3 статті 53 МК у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, які як: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Приписами частин 1 та 2 статті 54 МК передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини 5 вказаної статті МК органу доходів і зборів, з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, надано право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Згідно із частиною 4 статті 53 МК у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; розрахунок ціни (калькуляцію).

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина 6 статті 54 МК).

У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина 7 статті 54 МК).

Відповідно до частини 1 статті 55 МК рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Приписами статті 57 МК передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Окрім того, відповідно до частини 6 статті 53 МК декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Згідно із частиною 4 статті 58 МК, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина 5 статті 58 МК).

Частиною 10 статті 58 МК передбачено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:

1) витрати, понесені покупцем:

а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов`язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів;

б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами;

в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням;

2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв`язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:

а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів;

б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів;

в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо);

г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів;

3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються прав на літературні та художні твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки та інші об`єкти права інтелектуальної власності.

Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.

Порядок включення до ціни розрахунку роялті та ліцензійних платежів визначається Кабінетом Міністрів України;

4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця;

5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;

6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;

7) витрати на страхування цих товарів.

На переконання апеляційного суду, наведені правові норми дають підстави для висновку, що органи доходів і зборів при реалізації свої повноважень щодо контролю за правильністю обчислення митної вартості декларантом мають право витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості, однак лише у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей через неповноту поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідність характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

При цьому наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою з огляду на те, що саме із цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування ним додаткових документів у декларанта та вчинення наступні дії, спрямованих на визначення дійсної митної вартості товарів.

При цьому, на переконання апеляційного суду, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що умови оплати за імпортований позивачем товар було регламентовано передусім умовами зовнішньоекономічного контракту від 17.03.2023 № RVS20230317.

Відповідно до інвойсу від 05.01.2024 № LBS2401-008 вартість товару вказана у 13038,30 доларів США. У інвойсі від 17.03.2023 № RVS20230317 вказана ціна у 13038,30 доларів США, що відповідає фактурній вартості, зазначеній декларантом у МД №24UA209230023085U0 (графа 22).

Умови зовнішньоекономічного контракту від 17.03.2023 року №RVS20230317 (п. 3.4) передбачають можливість, зокрема, проведення оплати шляхом перерахування вартості товару після його отримання протягом 360 днів.

З урахуванням наведеного суд погоджується із твердженням позивача про те, що банківський платіжний документ не був поданий до митного оформлення, оскільки вказаний строк оплати ще не настав, однак ця обставина не впливає визначення числового значення митної вартості імпортованого позивачем товару, оскільки за усталеною судовою практикою умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються, а тому суперечності між даними відомостями не можуть бути підставою обґрунтування наявності розбіжностей у даних про митну вартість товару.

Водночас апеляційний суд вважає слушною думку суду першої інстанції про те, що відсутність в самому інвойсі терміну відстрочення платежу не є ціноутворюючим фактором і не може свідчити про заниження митної вартості товару і за відсутності фактичного проведення оплати декларант під час митного оформлення не був зобов`язаний надавати банківський платіжний документ, якого у його розпорядженні на той час ще не було.

Неподання індивідуальної заявки на партію товару під час митного оформлення, на переконання апеляційного суду, також не впливає на можливість визначення митним органом його митної вартості.

Щодо підтвердження позивачем вартості транспортних витрат, суд апеляційної інстанції враховує те, що під час здійснення митних процедур декларантом було подано митному органу заявку на перевезення вантажів № 8 від 08.12.2023, у якій визначено особливі умови та погодження вартості послуг по перевезенню контейнеру, та довідку про транспортні витрати № 420885 від 19.02.2024(а.с. 19-21).

При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що за умовами договору транспортно-експедиторського обслуговування від 05.02.2019 № RVS05.02.2019 ТОВ «Рівіс» із ТОВ «Ламан Шипінг» (п.2.1.1.) експедитор вправі при необхідності виконання своїх зобов`язань за договором укладати від свого імені договори з транспортними організаціями, контейнерними лініями, автомобільними перевізниками, складами зберігання та другими організаціями. Документами, що підтверджують наявність та змісттакого договору з транспортними організаціями, є транспортний документ коносамент, автомобільна накладна, авіа накладна або залізнична накладна.

Таким чином, апеляційний суд вважає правомірним надання до митного контролю CMR від 08.03.2024 № 3, у графах 16 та 23 якої зазначено перевізником TOV Viat-Trans при тому, що рахунок на транспорт виданий на ТОВ «Ламан Шипінг»

Водночас апеляційний суд погоджується із безпідставністю доводів митного органу про відсутність у графі 22 CMR штампу відправника з огляду на те, що така оформлена електронним способом, а отже скріплюється електронним цифровим підписом, а не штампом відправника.

Попри те, суд першої інстанції слушно зауважив, що наявність у митного органу інформації про здійснення митного оформлення подібного товару за відмінною митною вартістю не становить достатніх підставі для висновку про неможливість здійснення розмитнення товару, що ввозиться позивачем, за вказаною у його МД митною вартістю, визначеною за основним методом.

Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що надані ТОВ «Рівіс» документи, що стосуються числового значення митної вартості товару або методу її визначення, містили всі необхідні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару. Ціна товару була визначена позивачем згідно з умовами контракту.

Водночас контролюючим органом не надано доказів на спростування визначеної декларантом вартості товару за основним методом, а зазначені відповідачем розбіжності стосуються передовсім договірних відносин контрагентів та не є достатніми для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або підставою для незастосування обраного ним методу її визначення.

Таким чином, на думку апеляційного суду, з огляду на встановлені фактичні обставини та наведені правові норми, у відповідача були відсутні належні підстави для коригування заявленої декларантом митної вартості товарів.

Згідно із приписами частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Європейський суду з прав людини визначив, що «…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень».

Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.

Таким чином, на думку апеляційного суду, слід вважати вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості імпортованого товару за першим методом, що була підтверджена необхідними документами, а отже про відсутність належних підстав для коригування заявленої декларантом митної вартості оспорюваним рішенням.

Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року у справі №260/3157/24 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк Постанова у повному обсязі складена 05 грудня 2024 року.