Постанова

від 02.12.2024 по справі 903/665/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2024 року Справа № 903/665/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Піддубній Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України на рішення Господарського суду Волинської області від 30.09.2024 (повний текст - 08.10.2024) у справі №903/665/24 (суддя Бідюк С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України, м. Київ

до Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Волиньгаз, м. Луцьк

про стягнення 42766604,19 грн

за участю представників:

позивача (апелянта) Пясецький Д.В. (в режимі відеоконференції);

відповідача Козлюк З.Р. (в залі суду);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 30.09.2024 у справі №903/665/24 задоволено частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України до Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Волиньгаз про стягнення 42766604,19 грн.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 34060119,76 грн основного боргу, 1743961,89 грн пені, 3406011,98 грн штрафу, 353556,06 грн 3% річних, 420175,29 грн інфляційних втрат та 500733,44 грн витрат по сплаті судового збору, а всього: 40484558,42 грн. Відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу в сумі 1038817,32 грн та пені в сумі 1743961,89 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням в частині зменшення пені, Товариство з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

Апелянт в скарзі зазначає, що відповідач був обізнаний з тим, що за неналежне виконання умов Договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов Договору.

Також звертає увагу, що згідно п.6.3 Договору боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання за будь-яких обставин. Виконання умов Договору не ставиться в залежність від виконання будь-яких зобов`язань з боку третіх осіб, зокрема кінцевих споживачів, відсутності коштів на рахунках тощо.

Скаржник стверджує, що місцевим господарськи судом взагалі не досліджено майновий стан відповідача, а також не враховано тієї обставини, що за результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу. Інститут постачальника «останньої надії» впроваджений з метою підтримки споживачів, що залишились без постачальника.

Зазначає, що в умовах воєнного стану та збройної агресії у позивача значно зросла кількість споживачів (поставка, як постачальника «останньої надії»), через неможливість постачання ним природного газу від їх колишніх інших приватних постачальників - з 1 травня 2022 року до реєстру клієнтів ТОВ «ГК «Нафтогаз України» було додатково включено 8,8 млн українських домогосподарств, які раніше отримували природний газ від 17 постачальників під брендом «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» і ТОВ «Одесагаз-Постачання».

Також зазначає, що ТОВ «ГК «Нафтогаз України» є об`єктом, що має стратегічне значення для економіки, суспільства і безпеки держави. Відсутність можливості вчасно розраховуватись за природний газ і, як наслідок, відсутність можливості вчасно надати послуги з постачання природного газу спричинить значні соціально та економічно негативні наслідки для всієї України.

Несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.

На підставі викладеного апелянт просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 1743961,89 грн та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині; стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги.

29.10.2024 матеріали справи витребувано з Господарського суду Волинської області.

05.11.2024 матеріали справи №903/665/24 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України на рішення Господарського суду Волинської області від 30.09.2024 у справі №903/665/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 02.12.2024 об 14:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4. Запропоновано відповідачу у строк до 22.11.2024 подати письмовий відзив на апеляційну скаргу.

20.11.2024 до суду від Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Волиньгаз надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві відповідач, зокрема, зазначає про необгрунтованість твердження апелянта, що місцевим господарським судом взагалі не досліджено майновий стан відповідача, оскільки товариством до клопотання про зменшення пені додавався Звіт про фінансові результати за 2023 рік, Звіт про фінансові результати за І півріччя 2024 року, Постанову про арешт коштів, Довідку щодо відсутності коштів на банківських рахунках.

Відповідач вважає, що суд мав підстави для застосування ч.3 ст.551 ЦК України та ч.1 ст.233 ГК України і зменшення заявленої до стягнення пені до розумного розміру, приймаючи до уваги наступне: відсутність доказів понесення скаржником збитків у результаті порушення відповідачем зобов`язання; значна заборгованість учасників ринку природного газу перед АТ «Волиньгаз»; заявлення до стягнення з товариства окрім пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, також і штрафу в сумі 3406011,98 грн, який фактично відповідає і розміру нарахованої пені; майновий стан сторін, наявність значних збитків згідно звіту про фінансові результати за 2023 рік та І півріччя 2024 року; зупинення дії ліцензії товариства з 01.12.2023, а відтак відсутність джерел надходження коштів для своєчасного погашення заборгованості; бездіяльність приватних виконавців, яка тривалий час оскаржується в суді.

На підставі викладеного відповідач просить суд апеляційної інстанції залишити без змін рішення Господарського суду Волинської області від 30.09.2024 у справі №903/665/24 в частині відмови в стягненні пені в розмірі 1743961,89 грн, а апеляційну скаргу ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» - без задоволення.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 02.12.2024 представник апелянта (позивача) підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, надав пояснення по справі. Просив суд скасувати рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 1743961,89 грн та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.

Представник відповідача заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, надав пояснення по справі. Просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.

Згідно ч.ч.1,2 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апелянт не погоджується з рішенням лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 1743961,89 грн, а тому рішення підлягає перегляду лише в цій частині.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

21.06.2022 між ТОВ ГК Нафтогаз України (продавець) та АТ ОГС Волиньгаз (покупець) укладено Договір купівлі-продажу природного газу №101/ПГ-3258-ОГРМ (далі - Договір) (а.с.39-44).

Згідно умов Договору продавець, за умови дотримання положень цього договору та вимог положення покупцем, зобов`язується передати у власність покупцю природний газ в обсягах, у строки та на умовах, що погоджені сторонами у цьому договорі, а покупець зобов`язується прийняти і своєчасно сплатити вартість такого обсягу природного газу у розмірі, строки та у порядку, що визначені цим договором (п. 1.3).

Загальний обсяг (об`єм) природного газу, що передається за цим договором, складається із: Обсяг І (фіксований) - обсяг нормативних втрат та виробничо-технологічних витрат, погоджених НКРЕКП на період з 1 червень 2022 року та протягом дії воєнного стану, а також шести місяців після його припинення або скасування. Погоджений НКРЕКП Обсяг І на період з 1 червня 2022 по 30 вересня 2022 складає: 3 357,600 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях (далі також - періоди передачі) (тис. куб. м.): червень 2022 року 643,390, липень 2022 року 633,300, серпень 2022 року 778,020, вересень 2022 року 1 302,890, всього 3357,600.

Додатком №2 до Договору сторонами підписано проект банківської гарантії виконання платіжних зобов`язань за договором (а.с.46).

Додатковими угодами №1 від 01.09.2022, №2 від 17.11.2022 сторонами визначено Обсяг І (фіксований) нормативних втрат та виробничо-технологічних втрат за період з червня 2022 року по травень 2023 року, який складає 35074,600 тис.куб.м. (а.с.48-50).

На виконання умов договору позивачем передано, а відповідачем отримано природний газ за період з червня 2022 року по листопад 2023 року в загальному об`ємі 30103,87986 тис. куб. м. на загальну суму 223385103,90 грн, що підтверджується підписаними обома сторонами актами приймання-передачі природного газу (а.с.11, 66-97, 92, 137).

Листом від 24.04.2023 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг надала інформацію щодо обсягів нормативних втрат/витрат природного газу на червень-листопад 2023 року (а.с.35).

На підтвердження передачі відповідачу природного газу за квітень 2023 позивачем долучена відповідна податкова накладна (а.с.38).

Обсяги отриманого природного газу відповідач не заперечував.

Позивач у листах від 11.12.2023, 05.01.2024 повідомляв відповідача про необхідність оплатити заборгованість за поставлений природний газ в сумі 7049093,78 грн, в сумі 34060119,76 відповідно (51 на звороті - 52, 53).

Відповідач у листах від 23.11.2023, 28.12.2023 визнав заборгованість в сумі 7049093,78 грн, в сумі 27011025,98 грн відповідно. Просив відтермінувати погашення заборгованості за обсяги газу, що придбані для ВТВ протягом жовтня 2023 року, листопад 2023 року з урахуванням фінансової спроможності товариства (а.с.51, 52 на звороті).

Отже, відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманого природного газу виконав частково на суму 189324984,14 грн, що підтверджується інформацією про надходження коштів на рахунки позивача за період з 01.11.2021 по 23.05.2024 (а.с.16-34).

Позивачем на адресу відповідача направлено вимогу від 26.06.2024 про сплату заборгованості за договором, зокрема, основного боргу в сумі 34060119,76 коп (а.с.98-99).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, передбачені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Приписами частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Місцевий господарський суд встановив, що заявлена позивачем заборгованість в сумі 34060119,76 грн підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована, підставна і підлягає до стягнення з відповідача, оскільки в силу ст.193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Вказані висновки суду першої інстанції сторонами не оскаржуються.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань, позивач просив стягнути з відповідача 353556,06 грн 3% річних, 420175,29 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення сум інфляційних та процентів річних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд першої інстанції встановив, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених позивачем розмірах.

Також, суд, здійснивши власний розрахунок штрафних санкцій, встановив, що нараховані позивачем 3487923,78 грн пені, 3406011,98 грн 10% штрафу підставні та відповідають фактичним обставинам справи.

Сторонами не оскаржуються вказані вище обставини та висновки суду першої інстанції.

Позивач також просив стягнути з відповідача 1038817,32 грн штрафу на підставі п.6.4 Договору, у зв`язку з не підписанням відповідачем Комерційного акту за квітень 2023 року.

Судом першої інстанції було встановлено, що спірний акт відповідачем підписано у порядку та у межах строку, встановленого п. 3.10. та п. 3.10.1. Договору, а відтак, правові підстави для застосування позивачем штрафних санкцій, передбачених п.6.4 Договору, відсутні.

У зв`язку з цим, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1038817,32 грн штрафу.

Вказані обставини та висновки суду першої інстанції, встановлені у рішенні, сторонами також не оскаржуються.

Щодо рішення в частині зменшення розміру пені на 50%, колегія суддів зазначає наступне.

У клопотанні від 26.08.2024 відповідач просив суд першої інстанції зменшити розмір пені на 99,99%. Клопотання обґрунтоване тим, що товариство було суб`єктом природної монополії. Ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу АТ Волиньгаз зупинено. Єдиним джерелом надходження коштів на рахунок товариства є оплата споживачами вартості розподілу природного газу, діяльність якого була зупинена. Запроваджений воєнний стан на всій території України призвів до складних умов господарської діяльності підприємства. АТ Волиньгаз було підприємством критичної інфраструктури, яке забезпечувало енергетичну незалежність Волинської області, особливо в період опалювального сезону 2022-2023 років. З метою забезпечення потреб ЗСУ, сил територіальної оборони товариство вживає заходи щодо надання безоплатно паливно-мастильних матеріалів для задоволення потреб військових частин. У мирний час вказані витрати могли б піти для забезпечення власних потреб підприємства для здійснення своєчасних розрахунків з контрагентами. Збитки підприємства з минулий рік становлять 35 713 тис.грн, дебіторська заборгованість 23 458 тис. грн. В межах виконавчих проваджень на кошти та майно товариства накладені арешти. Незадовільний майновий стан підтверджується довідкою про відсутність коштів на рахунках товариства. Крім того слід враховувати нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат які виступають способом отримання компенсації від боржника. При зменшення розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку для свого фінансового стану.

Як встановлено частиною другою статті 216 Господарського кодексу України Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно із частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Право суду зменшити розмір штрафних санкцій закріплено у статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

З аналізу цих норм убачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки відповідача тощо. При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Такий висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 05.03.2020 у справі №916/1991/19 та від 15.03.2023 у справі №920/167/22.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549, 552 Цивільного кодексу України.

Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки.

Відтак, при вирішенні питання про зменшення неустойки суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру неустойки. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі №920/1013/18, від 26 березня 2020 року у справі №904/2847/19).

Поняття "значно" та "надмірно", які використовуються статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховуються такі обставини (постанови Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №916/3211/16, від 26 січня 2021 року у справі №922/4294/19, від 24 лютого 2021 року у справі №924/633/20, від 16 березня 2021 року у справі № 922/266/20): ступінь виконання зобов`язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання); причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання для кредитора; поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора); поведінку кредитора; майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати); негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника; статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров`я населення); майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, суд вважає, що відповідачем наведено доводи та надано належні і допустимі докази, які підтверджують наявність виняткових випадків, які вказують на необхідність застосувати положення статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також, що стягнення штрафних санкцій є неспівмірними з наслідками порушення, не відповідають засадам розумності і справедливості, перетворюється у несправедливо непомірний тягар для відповідача та можуть спричинити повне зупинення господарської діяльності.

В питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.

Аналіз висновків Верховного Суду стосовно підстав для зменшення розміру пені і штрафу, свідчить, що з них не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин тих справ і застосувати у цій справі. До того ж, Верховний Суд не формулював висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру пені так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. Тому відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли суд дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції, що тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 липня 2023 року у справі №914/3231/16, від 10 серпня 2023 року у справі №910/8725/22 та від 26 вересня 2023 року у справі №910/22026/21).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 травня 2024 року у справі №927/1305/23.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором штрафу, пені, річних відсотків, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідач Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Волиньгаз" є об`єктом критичної інфраструктури та забезпечував якісне, безперебійне газопостачання для державних, комунальних та приватних підприємств, установ, організацій Волинської області, у тому числі військових частин, територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, тощо.

Несвоєчасна оплата вартості за природний газ була зумовлена негативним фінансовим станом відповідача та необхідністю першочергово фінансування напрямів забезпечення функціонування критичної інфраструктури у особливий період, що підтверджується наданими відповідачем Звітом про фінансові результати за 2023 рік, Звітом про фінансові результати за І півріччя 2024 року, Постановою про арешт коштів, Довідкою щодо відсутності коштів на банківських рахунках.

При цьому, відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманого природного газу виконав частково на суму 189324984,14 грн, що підтверджується інформацією про надходження коштів на рахунки позивача за період з 01.11.2021 по 23.05.2024

Як вже зазначалось, відповідачем порушено строк виконання зобов`язання за договором, в той же час його виконання відбувалось в умовах воєнного стану. Колегія суддів враховує, що існування обставин воєнного стану безумовно не спряло покращенню фінансових показників позивача, який також здійснює свою господарську діяльність в умовах воєнного стану в державі. В той же час, позивачем не надано до матеріалів справи доказів, які б свідчили про його скрутне фінансове становище чи понесення матеріальних збитків у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем умов договору.

Також, як було встановлено судом першої інстанції, відповідач на час прийняття оскаржуваного рішення вже не здійснює діяльності з розподілу природного газу, оскільки Постановою НКРЕКП №2225 від 29 листопада 2023 року дію ліцензії з розподілу природного газу АТ "Волиньгаз" зупинено.

Таким чином, враховуючи майновий стан обох сторін, період прострочення, наслідки порушення зобов`язання, беручи до уваги засади справедливості, добросовісності, розумності як складові елементи загального конституційного принципу верховенства права, закріплені у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України, зважаючи на правову природу пені та її основне призначення, перевіривши всі доводи сторін і врахувавши всі істотні обставини, а також інтереси сторін, які заслуговують на увагу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у даному випадку наявні обставини, які є підставою для застосування положення статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Цивільного кодексу України та зменшення пені.

Як правильно зазначає суд першої інстанції, враховуючи баланс інтересів сторін та принципи розумності, справедливості та пропорційності, стягнення пені у розмірі 3487923,78 грн є неадекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, відсутністю дослідження балансу між інтересами кредитора і боржника, не узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом використання неустойки як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що зменшення пені на 99,99%, які підлягають стягненню із відповідача на користь позивача, не свідчать про дотримання балансу інтересів сторін. Адже таке зменшення (до таких розмірів) може бути розцінене як звільнення боржника від відповідальності, що фактично нівелює інститут забезпечення виконання зобов`язання.

Колегія суддів, враховуючи засади добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, вважає обґрунтованим та правомірним висновок суду про зменшення заявленої до стягнення із відповідача пені на 50%, а саме на 1743961,89 грн. Таке зменшення розміру пені стане оптимальним балансом інтересів сторін у даному спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін, зокрема, для відповідача.

Доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині не спростовують, а тому не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 30.09.2024 у справі №903/665/24 в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін.

Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст.252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України на рішення Господарського суду Волинської області від 30.09.2024 у справі №903/665/24 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскарженою до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 05.12.2024

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Розізнана І.В.