Постанова

від 03.12.2024 по справі 912/981/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2024 року м.Дніпро Справа № 912/981/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А.,

при секретарі судового засідання: Логвиненко І.Г.

представники учасників провадження:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства ім. ВАТУТІНА на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 18.07.2024 (суддя Коваленко Н.М., повний текст якого підписаний 29.07.2024) у справі №912/981/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "АГРОСВІТ" (далі - ТОВ НВФ "АГРОСВІТ"), код ЄДР 23233729, вул. Межева, 2/1, смт Приютівка, Олександрійський район, Кіровоградська область, 28034, поштова адреса: вул. Шевченка, 48, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28001

до відповідача: Приватного сільськогосподарського підприємства ім. ВАТУТІНА (далі - ПСП ІМ. ВАТУТІНА), код ЄДР 13756231, с. Мала Вільшанка, Вільшанський район, Кіровоградська область, 26607

про стягнення заборгованості за договором поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції №29/05-1ХВ від 29 травня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Кіровоградської області звернулося ТОВ НВФ "АГРОСВІТ" з позовом до ПСП ІМ. ВАТУТІНА про:

- стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства ім. ВАТУТІНА на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Агросвіт" суму в розмірі 1 804 671,85 грн., з яких: 917 431,40 грн. - сума основного боргу, 468 456,96 грн - пеня, 418 783,49 грн - 30% річних;

- стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства ім. ВАТУТІНА на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Агросвіт" суму в розмірі 27 070,08 грн - сплачений судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №29/05-1ХВ від 29.05.2023 поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції в частині своєчасної оплати товару.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 18.07.2024 у справі №912/981/24 позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства ім. ВАТУТІНА на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "АГРОСВІТ" заборгованість в розмірі 1 356 275,18 грн, з яких: 917 431,40 грн - сума основного боргу, 234 185,23 грн - пеня, 204 658,55 грн - 30% річних, а також 26 926,78 грн судового збору.

В решті позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Приватне сільськогосподарське підприємство ім. ВАТУТІНА, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтуванні апеляційної скарги посилається на те, що вимоги позивача про стягнення пені та 30% річних є неправомірним, оскільки визначені у п. 11.4 Договору 30% річних є нічим іншим, як пенею, а стягнення пені за одне і те ж порушення у вигляді подвійної облікової ставки НБУ та у вигляді 30 % річних є подвійним притягненням особи до юридичної відповідальності за одне і те ж правопорушення.

Також зауважує, що загальна сума розрахованого позивачем розміру відповідальності за порушення зобов`язання (пеня у розмірі 468 456,96 грн., сумі відсотків 418 763,49 грн.) у співвідношенні до суми основної заборгованості (917 431,40 грн.) є надмірно великою.

Позивач у відзиві просить апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства ім.ВАТУТІНА на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 18 липня 2024року по справі №912/981/24 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Кіровоградської області від 18 липня 2024року по справі №912/981/24 без змін.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2024 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Іванова О.Г. (доповідач), судді Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 04.09.2024 здійснено запит матеріалів справи із Господарського суду Кіровоградської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

10.09.2024 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.09.2024 (суддя доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу відповідача залишено без руху. Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

18.09.2024 на адресу суду від скаржника, на виконання вимог ухвали від 1097.2024 надійшла заява про усунення недоліків скарги; до скарги додано платіжну інструкцію №5258 від 18.09.2024 про сплату 32484,03 грн.

Ухвалою від 01.10.2024 року відкрито провадження за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства ім. ВАТУТІНА на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 18.07.2024; розгляд справи призначено на 03.12.2024.

02.12.2024 позивач подав до суду заяву про розгляд справи без участі, відповідно до якої просить розглянути справу без участі представника, за наявними в матеріалах справи документами.

Також 02.12.2024 до суду від апелянта надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивовано перебування представника в іншому місті по невідкладним обставинам, а на час судового засідання перебування у потязі Львів-Київ.

Розглянувши у судовому засіданні 03.12.204 наведені клопотання, колегія суддів дійшла висновку про задоволення клопотання позивача та відмову у задоволенні клопотання відповідача, з урахуванням наступного.

За приписами ч.11 ст.270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується довідками Центрального апеляційного господарського суду про доставку електронного листа, які містяться в матеріалах справи.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За приписами ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, ухвалою суду від 01.10.2024 явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, матеріалів справи достатньо для визначення законності ухваленого рішення.

З огляду на викладене та враховуючи відсутність підстав для відкладення розгляду справи, апеляційний суд розглядає справу по суті в судовому засіданні 03.12.2024.

03.12.2024 в судовому засіданні підписано вступну та резолютивну частину постанови.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

29.05.2023 ТОВ НВФ "АГРОСВІТ" (далі - Продавець) та ПСП ІМ. ВАТУТІНА (далі - Покупець) укладено Договір поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції №29/05-1ХВ (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Продавець зобов`язується здійснити постачання Товарів безпосередньо пов`язаних з технологічними процесами виробництва сільськогосподарської продукції Покупцю/виробникові такої сільськогосподарської продукції, а саме: насіння, засоби захисту рослин, добрива (далі - Товар), який Покупець зобов`язується прийняти та оплатити, відповідно до п. 1.2. цього Договору на умовах, що вказуються сторонами в Доповненнях.

Відповідно до п. 1.2. Договору загальна кількість Товару, "Еквівалент ціни Товару", "Погоджений курс", асортимент, ціна, строки поставки, оплати та умови оплати Товару, що постачається за даним Договором визначаються сторонами на кожну окрему партію товару у Доповненнях до нього.

Згідно з п. 1.4. Договору сторони в рамках даного Договору можуть внести зміни до умов даного Договору. Кожне окреме Доповнення до цього Договору є окремим погодженням в рамках даного Договору, воно не відміняє та не змінює дію попередніх Доповнень та самого Договору тільки якщо в ньому не вказано інше.

Датою поставки вважається дата, вказана у накладних на відпуск товару. (п. 2.4. Договору)

Ціна товару, що постачається продавцем вказується сторонами в Доповненнях до даного договору і визначається сторонами як "тверда ціна" та "попередня ціна". (п. 3.1. Договору)

Загальна Ціна договору визначається як сума вартості Доповнень до нього. (п. 3.6. Договору)

Покупець зобов`язаний оплатити прийнятий ним Товар в безготівковому порядку, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця, в строки встановлені в Доповненнях до цього Договору. Сторони за окремим Доповненням до цього Договору можуть вибрати іншу форму оплати за переданий товар. (п. 4.1. Договору)

Відповідно до п. 4.3. Договору Покупець оплачує Товар, що був прийнятий ним, згідно. п. 2.5. даного Договору, в строк, що указано в останньому Доповненні до цього Договору.

Згідно з п. 6.1.-6.2. Договору відсотки за користування товарним кредитом, нараховані згідно п. 1.1. Доповнень до Договору та включені до вартості Товару. Продавець має право, а Покупець погоджується з тим, якщо у разі порушення Покупцем строків оплати указаних в Доповненнях до даного Договору, Продавець може додатково нарахувати відсотки за користування товарним кредитом, без додаткового погодження з Покупцем, за період з моменту передання Товару до моменту виконання грошового зобов`язання вказаного в Доповненні у розмірі 0,1% в день від вартості переданого, але неоплаченого Товару. Додатково нараховані відсотки за користування товарним кредитом Покупець зобов`язується сплатити на протязі 5-ти днів з моменту отримання рахунку-фактури.

У випадку порушення своїх зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. За порушення строків оплати переданого Товару Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (п. 11.1.-11.2. Договору).

Сторони погодили не застосовувати скорочені строки позовної давності до нарахування штрафних санкцій (пені), а застосовувати загальний строк позовної давності (п. 11.3. Договору).

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов`язання, Продавець може вимагати від Покупця, а останній зобов`язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 30% річних від простроченої суми (п. 11.4. Договору).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором (п. 13.1. Договору).

Договір підписано сторонами та скріплено печатками.

Згідно з умовами договору поставки, між сторонами укладено Доповнення від 29.05.2023 про поставку товарів на умовах товарного кредиту №1/тк до Договору №29/05-1ХВ поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції (далі - Доповнення), в якому узгодили асортимент товару, що постачається продавцем, його кількість та ціну, а також строки поставки та оплати, а саме: поставлялося Гербіцид Геліантекс, КС (1л) в кількості - 350,00 л, на суму - 4 917 431,40 грн. в тому числі ПДВ.

Відповідно до п. 2.1. Доповнення Покупець зобов`язується сплатити за отриманий ним Товар в такому порядку: Покупець перераховує кошти на розрахунковий рахунок Продавця до 15 серпня 2023 року в сумі 4 917 431,40 грн, що становить 100% вартості товару.

Позивач вказує, що поставив товар на суму 4 917 431,40 грн, зазначений в доповненнях, що підтверджується видатковою накладною №А/05-00768 від 30.05.2023.

За твердженням позивача, відповідач з порушенням умови виконання грошових зобов`язань, частково виконав грошові зобов`язання та сплатив на розрахунковий рахунок позивача суму - 4 000 000,00 грн, в такі строки: платіжне доручення від 18.10.2023 в сумі - 3 500 000,00 грн; платіжне доручення від 30.11.2023 в сумі - 500 000,00 грн.

Крім того, позивач нарахував 468 456,96 грн пені та 418 783,49 грн 30% річних.

Відсутність розрахунку стало підставою для звернення з позовом у даній справі.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийняв до уваги, що з урахуванням відсутності доказів сплати заборгованості у повному обсязі, а також тієї обставини, що відповідачем у справі позовні вимоги не заперечено, факти, викладені в позовній заяві, не спростовано, строки виконання зобов`язання за Договором є такими, що настали, господарський суд визнав позовні вимоги про стягнення боргу в розмірі 917 431,40 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Зменшуючи суму стягнення пені та 30% річних, суд керувався помилкою в розрахунках.

Також, на думку суду, стягнення з відповідача пені та 30% річних у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, приймаючи до уваги, що позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності; ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань; тривалість невиконання відповідачем своїх зобов`язань; неспіврозмірність суми штрафних санкцій розміру невиконаного відповідачем зобов`язання; відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження наявності збитків, заподіяних позивачу внаслідок невиконання відповідачем умов договору, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, суд прийшов до висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені та 30% річних на 50%, які підлягають стягненню з відповідача у розмірі: 234 185,23 грн (пеня) та 204 658,55 грн (30% річних), відповідно.

Відповідно до ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апелянт оскаржує рішення у задоволеній частині вимог.

З урахуванням меж апеляційного оскарження, колегія суддів залишає рішення суду першої інстанції без змін з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

За своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, відносини сторін за яким регулюються, зокрема положеннями ст.ст. 655, 693, 712 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності зі ст. 610, 612, 613 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Згідно зі ст.ст. 692, 693 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

На підставі укладеного Договору поставки для виробництва сільськогосподарської продукції №29/05-1ХВ від 29.05.2023 між сторонами виникли правовідносини поставки (купівлі-продажу), в силу яких ТОВ НВФ "АГРОСВІТ" зобов`язалось передати у власність товар, а ПСП ІМ. ВАТУТІНА - прийняти та оплатити цей товар на умовах Договору.

Факт виконання позивачем своїх зобов`язань перед відповідачем підтверджується видатковою накладною №А/05-00768 від 30.05.2023.

Вказана обставина визнається відповідачем та не заперечується.

Як встановлено судом, порядок розрахунку за товар визначено п. 2.1. Доповнення від 29.05.2023 про поставку товарів на умовах товарного кредиту №1/тк до договору №29/05-ІХВ поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції від 29 травня 2023 року, відповідно до якого покупець зобов`язується сплатити за отриманий ним Товар в такому порядку: покупець перераховує кошти на розрахунковий рахунок Продавця до 15 серпня 2023 року в сумі 4 917 431,40 грн, що становить 100% вартості товару.

Обов`язок відповідача, як покупця, оплатити отриманий товар є законодавчо визначеним та документально підтвердженим з огляду на фактичне отримання відповідного товару.

Відповідач частково розрахувався за отриманий товар, а саме сплатив 18.10.2023 - 3 500 000,00 грн та 30.11.2023 - 500 000,00 грн.

Відтак, як правильно встановлено судом першої інстанції, заборгованість становить 917 431,40 грн.

Проте, відповідач заборгованість перед позивачем не сплатив, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 917 431,40 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню і підставно стягнуті судом першої інстанції.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217, ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу (ч. 2 ст.230 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Стосовно тверджень апелянта про те, що оскільки визначені у п. 11.4 Договору 30% річних є нічим іншим, як пенею, а стягнення пені за одне і те ж порушення у вигляді подвійної облікової ставки НБУ та у вигляді 30 % річних є подвійним притягненням особи до юридичної відповідальності за одне і те ж правопорушення, колегія суддів зазначає наступне.

Суд першої інстанції встановив, що пеня за порушення строку виконання зобов`язання встановлена п.11.2 Договору.

У відповідності до ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У договорі, зокрема у п.11.4. Договору, сторони домовились, що відповідно до ст.625 ЦК України за порушення грошового зобов`язання, продавець може вимагати від покупця, а останній зобов`язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 30% річних від простроченої суми.

Отже, сторонами у договорі визначений інший розмір відсотків річних, ніж встановлений законом, що узгоджується зі свободою договору та нормами чинного законодавства, і в жодному випадку не є дублюючим видом відповідальності у вигляді пені.

Згідно з ч.3 ст.693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 11.5 договору сторони визначили, що якщо Покупець, згідно умов оплати, не перерахує до дати передачі Товару на поточний рахунок Продавця суму обумовленої попередньої оплати у розмірі вказаному у Додатках до Договору, а Продавець достроково або в строк поставить Товар, то на суму несплаченої попередньої оплати можуть нараховуються 30 % (процентів) річних за користування чужими грошовими коштами.

Таким чином, сторонами у договорі, як визначена інша ставка відсотків річних за прострочення грошового зобов`язання (30% замість 3%), так і визначені відсотки річних (30%), за користування чужими грошовими коштами (ст.ст.536, 693 ЦК України).

При цьому, згідно з позовною заявою позивачем нараховані саме відсотки річних за ст.625 ЦК України, в розмірі обумовленому договором 30%.

Зазначене в силу наведених вище норм законодавства, є підставами для застосування до відповідача штрафних санкцій, передбачених Договором.

Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону (ст.625 ЦК) нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг) (постанова Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 921/540/23).

У застосуванні до дійсної справи 30% річних, що обумовлено сторонами у п.11.4 договору.

При цьому, колегія суддів зазначає, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Отже, норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов`язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, неустойки (пені та штрафу), передбачених пунктами 11.2, 11.4 Договору.

Окрім того, за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частини 2 статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Як зазначалось вище, сторонами у договорі погоджена наступна відповідальність: пеня пунктом 11.2 договору, п.11.4 договору інфляційні втрати та відсотки річних, п.11.8 штраф.

Таким чином, оскільки відповідачем було допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, пов`язаного з оплатою поставленого товару, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що передбачений умовами договору розмір пені узгоджується з приписами частини 6 статті 231 Господарського кодексу України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем передбаченої пунктом 11.2 Договору штрафної санкції у вигляді пені, а також, передбаченої пунктом 11.4 Договору наявність правових підстав для нарахування 30% річних.

В той же час, апелянт безпідставно ототожнює 30% річних, нарахованих за ст.625 ЦК України, зі штрафом або пенею, передбаченими ст.549 ЦК України, ст.230, 231 ГК України, оскільки згідно позовної заяви позивач не просив суд і не нараховував відповідачу штраф, передбачений п.11.8 договору, взагалі, в той час як відсотки річних регулюються зовсім іншою нормою права ст.625 ЦК України, а не ст.549 і визначена зовсім іншим пунктом договору, укладеного між сторонами - п.11.4.

За результатами розгляду справи суд першої інстанції, встановив неправильність розрахунку пені і відсотків річних, з огляду на неврахування кількості днів у 2024 році (366) та помилковості в частині періоду нарахування відсотків річних за період з 16.08.2023 по 17.10.2023, і, з урахуванням обставин у справі, зменшив розмір пені та 30% річних на 50%.

Так, у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду надала правові висновки щодо застосування вказаних правових положень та вказала, що:

...- якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення; він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним; у таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків; тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (пункт 8.33.);...

...- виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника; отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (пункт 8.38.)…

У спірних правовідносинах, пов`язаних з укладенням та виконанням договору поставки продукції, позивач і відповідач виступали як господарюючі суб`єкти, і вони несуть відповідний ризик під час здійснення такої господарської діяльності. Зменшення за клопотанням сторони розміру заявлених до стягнення пені та 30% річних, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань, кореспондується з обов`язком сторони, до якої відповідна санкція застосовується, довести на підставі належних і допустимих доказів, згідно із статтею 74 ГПК України, статтею 233 Господарського кодексу України, те, що вони не бажали вчинення таких порушень і що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту.

У постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 910/1338/19 викладено правову позицію, відповідно до якої юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, тому, укладаючи договір з визначеним строком оплати, сторона повинна була належним чином планувати, з урахуванням виду своєї діяльності та специфіки виробництва, можливість виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки.

Тож, приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції дав належну оцінку наявним в справі документам.

Щодо досліджуваної справи, то з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи, а саме невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань та ненадання ним доказів, які б спростовували таке порушення, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 1 356 275,18 грн, з яких: 917 431,40 грн - сума основного боргу, 234 185,23 грн - пеня, 204 658,55 грн - 30% річних.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 ГПК України.

За загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків місцевого господарського суду та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, у задоволенні скарги слід відмовити, а рішення в оскаржуваній частині - залишити без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства ім. ВАТУТІНА на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 18.07.2024 у справі №912/981/24 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 18.07.2024 у справі №912/981/24 - залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне сільськогосподарське підприємство ім. ВАТУТІНА.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 04.12.2024.

Головуючий суддяО.Г. Іванов

СуддяТ.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков