номер провадження справи 34/176/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.12.2024 Справа № 908/2637/24
м.Запоріжжя
Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О.,
розглянув у спрощеному позовному провадженні, без виклику представників сторін, справу № 908/2637/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Малинський деревопереробний комплекс», ідентифікаційний код юридичної особи 40379878 (вул. Неманихіна, б. 2, м. Малин, Житомирська область, 11602)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Хорка», ідентифікаційний код юридичної особи 45206289 (Південне шосе, б. 81, м. Запоріжжя, 69008)
про стягнення 69 838 грн 47 коп.
СУТЬ СПОРУ:
До Господарського суду Запорізької області 30.09.2024 звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Малинський деревопереробний комплекс» з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хорка» 65550,00 грн безпідставно набутих грошових коштів; 1365,64 грн 3% річних; 2922,83 грн інфляційних втрат.
У позові позивач також просить суд зазначити в рішенні суду, що органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у цій справі, починаючи з 27.09.2024 (наступний день після закінчення визначеного позивачем періоду нарахування 3% річних) та до моменту виконання рішення, нараховувати 3% річних за формулою: С х 3 х Д / 365 /100, де:
С - несплачена сума основного боргу (станом на час ухвалення рішення суду);
Д - кількість днів прострочення;
К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.
та стягнути отриману суму 3% річних з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хорка» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Малинський деревопереробний комплекс».
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача суму судового збору за подання позовної заяви у розмірі 3028,00 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2024 справу № 908/2637/24 передано на розгляд судді Науменку А.О.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 07.10.2024 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суд роз`яснив заявникові, що в разі не усунення недоліків у встановлений судом строк, заява вважається неподаною і повертається позивачу на підставі п. 4 ст. 174 ГПК України.
07.10.2024 ухвала отримана позивачем в електронному кабінеті.
10.10.2024 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Суд визнав достатніми надані позивачем документи для прийняття позовної заяви до розгляду.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.10.2024 у справі № 908/2637/24 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи).
Як свідчать матеріали справи, сторони належним чином повідомлені про розгляд справи.
Ухвала суду направлена на юридичну адресу відповідача, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та на фактичну адресу повернулась до суду з позначкою пошти «за закінченням терміну зберігання».
Ухвала суду також до відома відповідача була опублікована на сайті суду.
Відповідач не повідомляв суд про зміну місцезнаходження.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції, пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Таким чином, сторони належним чином повідомлені про розгляд даної справи.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення сторін, у т.ч. відповідача про відкриття провадження у даній справі. Суд вважає відповідача таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
Відзив на адресу суду від відповідача не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.
Згідно ст. 165, 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.
За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частин 2 і 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.
Статтею 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
05.12.2024 судом ухвалено рішення у даній справі.
Розглянувши матеріали справи, суд
ВСТАНОВИВ:
Згідно з позовною заявою, у січні 2024 року між позивачем - ТОВ «Малинський деревопереробний комплекс» (як покупцем) та відповідачем - ТОВ «Оріховський завод сільгоспмашин», яке на даний час іменується ТОВ «Хорка» (як постачальником), відбулися переговори з приводу придбання у відповідача товару, а саме: Гноєрозкидача РОУ-6 без коліс, за ціною 135 000,00 грн з ПДВ. В результаті переговорів сторони дійшли згоди укласти Договір поставки, проєкт якого у двох примірниках відповідач надіслав позивачу (Договір №12524/01.2024 від 17 січня 2024 року). Разом з проєктом договору відповідач надіслав позивачу рахунок на оплату №000524 від 17.01.2024 року. Отримавши проєкт договору, позивач ознайомився з його умовами. Після ознайомлення позивач підписав обидва примірника проєкту договору, скріпив їх печаткою і направив відповідачу для підписання. Разом з тим на виконання досягнутих домовленостей щодо умов оплати товару, передбачених пунктом 3.3 проєкту договору, 18 січня 2024 року позивач, посилаючись на рахунок, сплатив попередню оплату за товар у розмірі 67 500,00 грн. Підтвердженням цьому є платіжна інструкція №3638 від 18.01.2024 року. Здійснюючи платіж, позивач розраховував на те, що відповідач здійснить поставку товару (Гноєрозкидача РОУ-6, без коліс) протягом 21 (двадцяти одного) робочого дня, як передбачено умовами проєкту договору від 17 січня 2024 року №12524/01.2024 (п.3.5 проекту договору). При цьому відповідач запевнив позивача, що оригінал рахунку з підписом і печаткою відправить разом із підписаним договором на поштову адресу позивача. В подальшому, протягом січня-лютого 2024 року відповідач товар позивачу не поставив, не повернув позивачу один примірник підписаного Договору №12524/01.2024 від 17 січня 2024 року та не направив рахунок №000524 від 17.01.2024 року з підписом уповноваженої особи та скріплений печаткою ТОВ «Оріховський завод сільгоспмашин». За таких обставин Договір №12524/01.2024 від 17 січня 2024 року, який викладений у формі єдиного документу не був укладеним, а між позивачем та відповідачем не виникли договірні відносини. 23.02.2024 за вихідним номером №01-04/18 від 23.02.2024 позивач надіслав відповідачу лист з проханням повернути попередню оплату в розмірі 67500,00 грн, сплачену за Гноєрозкидач РОУ-6, відповідно до платіжної інструкції №3638 від 18.01.2024. Згідно з платіжною інструкцією №23 від 04.03.2024 відповідач, на виконання вимог листа №01-04/18 від 23.02.2023, частково повернув ТОВ «Малинський ДПК» грошові кошти сплачені за Гноєрозкидач РОУ-6, а саме - 1950,00 грн. Такими діями, відповідач визнав безпідставне набуття грошових коштів позивача, отриманих відповідно до платіжної інструкції №3638 від 18.01.2024.
Враховуючи вищевикладене, позивач посилається на набуття відповідачем грошових коштів від позивача без відповідної правової підстави.
Стягнення з відповідача на користь позивача 65550,00 грн безпідставно набутих грошових коштів; 1365,64 грн 3% річних; 2922,83 грн інфляційних втрат було предметом позовних вимог у даній справі.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.
Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.
Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1). Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 2). У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (ч. 3).
Статтею 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами (п. 1).
Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.
Згідно положень статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ч. 1). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 2). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч. 3).
Згідно статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків (ч. 1). Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним (ч. 2).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1). Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2).
Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1).
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2). Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами (ч. 3). Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення (ч. 4).
Згідно зі статтею 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1). Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2). Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (ч. 3).
Відповідно до статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ч. 1). Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях (ч. 2).
Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена (ч. 3).
Статтею 642 ЦК України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1). Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2). Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції (ч. 3).
Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Отже, нормами законодавства передбачено, що договори між юридичними особами повинні вчинятись в письмовій формі, при цьому правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) - особами, уповноваженими на це їх установчими документами.
Якщо зміст правочину, воля сторін зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то він також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови, якщо він підписаний його стороною.
Незалежно від того чи документ викладений на папері чи в електронному документі, він повинен бути підписаний.
Крім того, сторони можуть домовитись укласти договір у певній формі, тоді він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми.
Згідно зі ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1). У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників (ч. 2).
Таким чином, намір юридичної особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття, може виражатись лише у разі підписання проєкту договору і направлення його іншій стороні. Без підписання такого паперового документу власноруч чи у разі складення електронного документу без накладення електронного підпису уповноваженою на укладення договорів посадовою особою юридичної особи, не можна вважати, що така юридична особа готова взяти на себе зобов`язання у разі прийняття пропозиції укласти договір іншим контрагентом.
При цьому в самому тексті договору (п. 10.1.), що був запропонований до укладення позивачу, передбачався особливий порядок набрання ним чинності: «Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення печатками Сторін…».
Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
Коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
Судом встановлено, що проєкт Договору у двох примірниках, надісланий відповідачем позивачеві не містить підпису уповноваженої особи відповідача та печатку відповідача.
Крім того, з наданих суду доказів не можливо встановити, що позивач надсилав відповідачеві саме наданий підписаний уповноваженою особою позивача оригінал Договору.
Таким чином, оскільки порядок укладення договору, визначений як нормами законодавства, так і умовами проєкту Договору, який сторони погоджували, не дає змоги визнати Договір № 12524/01.2024 від 17.01.2024 укладеним, між сторонами не виникло прав та зобов`язань за цим Договором.
Як свідчать матеріали справи, платіжною інструкцією № 3638 від 18.01.2024, позивач, сподіваючись на укладення між сторонами Договору та виставлення оригіналу рахунку, сплатив за товар за умовами п. 3.3. Договору та згідно з копією рахунка № 000524 від 17.01.2024, який не був підписаний відповідачем, попередню оплату за товар у розмірі 67 500 грн 00 коп.
Листом № 01-04/18 від 23.02.2024 позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути попередню оплату в сумі 67500 грн 00 коп.
Платіжною інструкцією № 23 від 04.03.2024 відповідач перерахував позивачеві 1950 грн 00 коп. як часткове повернення коштів згідно листа № 01-04/18 від 23.02.2024.
Вимогою від 08.08.2024 вих. № 80 позивач просив відповідача повернути 65550 грн 00 коп. у семиденний строк з дня отримання вимоги.
Відповідачем кошти у розмірі 65550 грн 00 коп. позивачеві не повернуті.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає, що позивачем обґрунтовано заявлені до відповідача вимоги щодо стягнення 65 550 грн безпідставно набутих коштів.
Згідно з ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог.
Відповідач доводи позивача не спростував, факт безпідставно набутих коштів не заперечив. Доказів повернення 65 550 грн безпідставно набутих коштів не надав.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач заявив до стягнення з відповідача 1 365 грн 64 коп. 3% річних та 2 922 грн 83 коп. інфляційних втрат за загальний період з 19.01.2024 по 26.09.2024.
Судом перевірено розрахунки позивача за допомогою ІПС «Законодавство» та визнано обґрунтовано заявленими до стягнення 1 361 грн 18 коп. 3% річних та 2 922 грн 83 коп. інфляційних втрат за заявлений позивачем період.
Отже, позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.
У позові позивач також просить суд зазначити в рішенні суду, що органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у цій справі, починаючи з 27.09.2024 (наступний день після закінчення визначеного позивачем періоду нарахування 3% річних) та до моменту виконання рішення, нараховувати 3% річних за формулою: С х 3 х Д / К /100, де:
С - несплачена сума основного боргу (станом на час ухвалення рішення суду 65550 грн. 00 коп.);
Д - кількість днів прострочення;
К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.
та стягнути отриману суму 3% річних з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хорка» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Малинський деревопереробний комплекс».
Згідно з ч. 10 ст. 238 ГПК України:
Суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
З урахуванням вказаних положень Кодексу та вимоги позивача, суд відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України зазначає в рішенні про нарахування 3% річних до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Крім того, у позові та у заяві про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, позивач просить стягнути з відповідача також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно зі ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтею 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Попередньо позивач у позові, відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 162 ГПК України, заявляв про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат - 10 000,00 грн за надання правничої допомоги.
Позивач звернувся до суду із заявою про стягнення відповідних витрат, надавши суду Договір про надання професійної правничої допомоги у господарській справі, укладений 01.08.2024 між адвокатом Фещенком Романом Володимировичем та ТОВ «Малинський деревопереробний комплекс»; ордер на представництво адвоката в суді; свідоцтво адвоката, акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 06.11.2024 на суму 10 000 грн 00 коп., підписаний сторонами; опис витрат на правову допомогу від 06.11.2024; рахунок-фактуру № 10/1 від 05.11.2024 та квитанцію до прибуткового касового ордеру № 12 від 05.11.2024 про сплату 10 000 грн 00 коп. позивачем адвокатові.
Так, 01 серпня 2024 року між ТОВ «Малинський ДПК» та адвокатом Фещенком Р.В. був укладений договір б/н про надання професійної правничої допомоги адвоката у господарській справі.
На виконання умов Договору, ТОВ «Малинський ДПК» 05 листопада 2024 року було здійснено оплату послуг адвоката, а саме: фіксовану суму гонорару згідно умов договору в сумі 10000,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №12 від 05.11.2024.
Матеріалами справи підтверджується представництво адвокатом Фещенком Р.В. інтересів позивача у вказаній господарській справі.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
У постанові від 31.05.2022 у справі №927/727/21 Верховний Суд сформував наступний висновок: «Судами з урахуванням відповідних законодавчих приписів та правових висновків, викладених у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/996/18, правильно відзначено, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено».
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами 1 та 2 статті 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру або погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до висновку Верховного Суду, який викладений у постанові від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
За правововими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21: Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права».
За приписами ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Надання правової допомоги позивачу за позовом та їх оплата підтверджується матеріалами справи.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану роботу, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Аналогічну правову позиції викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
Суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/2685/19 від 08.04.2020.
Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вказала колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.2019 по справі № 905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, беручи до уваги критерій реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, малозначність справи та її розгляд в прощеному позовному провадженні, суд вважає, що 5 000 грн 00 коп. становлять співмірні і розумні витрати позивача на професійну правничу допомогу у даній справі.
З урахуванням вищевикладеного, а також беручи до уваги часткове задоволення позову, з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 999 грн 68 коп. В іншій частині заяви суд відмовляє.
Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 237, 238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хорка», ідентифікаційний код юридичної особи 45206289 (Південне шосе, б. 81, м. Запоріжжя, 69008) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Малинський деревопереробний комплекс», ідентифікаційний код юридичної особи 40379878 (вул. Неманихіна, б.2, м. Малин, Житомирська область, 11602) 65 550 (шістдесят п`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят) грн 00 коп. безпідставно набутих грошових коштів, 1 361 (одна тисяча триста шістдесят одна) грн 18 коп. 3% річних 2 922 (дві тисячі дев`ятсот двадцять дві) грн 83 коп. інфляційних втрат, 3 027 (три тисячі двадцять сім) грн 81 коп. судового збору та 4 999 (чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн 68 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Видати наказ.
3.Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у цій справі, починаючи з 27.09.2024 та до моменту виконання рішення суду у даній справі, нараховувати 3% річних за формулою: С х 3 х Д / К /100, де:
С - несплачена сума основного боргу (станом на час ухвалення рішення суду 65550 грн. 00 коп.);
Д - кількість днів прострочення;
К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість,
та стягнути отриману суму 3% річних з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хорка», ідентифікаційний код юридичної особи 45206289 (Південне шосе, б. 81, м. Запоріжжя, 69008) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Малинський деревопереробний комплекс», ідентифікаційний код юридичної особи 40379878 (вул. Неманихіна, б.2, м. Малин, Житомирська область, 11602).
4.В іншій частині позову відмовити.
5.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 05.12.2024.
Суддя А.О. Науменко
Суд | Господарський суд Запорізької області |
Дата ухвалення рішення | 05.12.2024 |
Оприлюднено | 09.12.2024 |
Номер документу | 123557271 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань повернення безпідставно набутого майна (коштів) |
Господарське
Господарський суд Запорізької області
Науменко А.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні