Рішення

від 04.12.2024 по справі 910/10263/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.12.2024Справа № 910/10263/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "Банк Інвестицій та Заощаджень" вул.Юрія Іллєнка 83-Д, м. Київ, 04119

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаград ЛТД" вул. Гаврилишина Богдана, буд. 7, офіс 616, м. Київ, 04116

2. Гр. ОСОБА_1 , фактична адреса: АДРЕСА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 )

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Департамент капітального будівництва Донецької обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 30019335, 84122, Донецька обл., місто Слов`янськ, вулиця ЯРОСЛАВА МУДРОГО, будинок 9).

про стягнення 800 243,00 грн.

Представники сторін: (не викликались).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаград ЛТД" та ОСОБА_1 про стягнення солідарно заборгованості за Договором про надання банківської гарантії № 5867/19-ГВ від 01.04.2019 року в сумі 800 243,00 грн., в тому числі 788 416,75 грн. гарантійної суми, 11 826,25 грн. судового збору за розгляд справи № 910/12655/21.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем 1 як принципалом умов укладеного з позивачем Договору про надання банківської гарантії № 5867/19-ГВ від 01.04.2019 року, виконання якого забезпечене відповідачем 2 як поручителем за укладеним з позивачем Договором поруки № 5876/19-ГВ-П від 01.04.2019 року, в частині відшкодування фактично сплаченої гарантійної суми та судового збору у справі № 910/12665/21, за результатами якої судом було стягнуто з позивача грошові кошти за банківською гарантією № 5857/19-ГВ від 02.04.2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/10263/23 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи №910/10263/23 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Також вказаною ухвалою за клопотанням позивача залучено до участі у справі в якості до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Департамент капітального будівництва Донецької обласної державної адміністрації.

Крім того, вказаною ухвалою суду зобов`язано позивача надати суду в строк до 14.08.2023 року: належним чином засвідчені копії документів, доданих до вимоги № 1083/0/230-20-01/2 від 02.12.2020 року; належні та допустимі докази на підтвердження отримання/неотримання відповідачами 1, 2 вимог позивача.

Судом встановлено, що на виконання вимог ухвали суду від 14.07.2023 року через відділ діловодства суду 07.08.2023 року від позивача надійшла заява №2023/08/03-01 від 03.08.2023 року з додатками, а саме належним чином засвідчені копії документів, доданих до вимоги № 1083/0/230-20-01/2 від 02.12.2020 року; належні та допустимі докази на підтвердження надсилання відповідачу 1 та 2 вимоги про погашення заборгованості з наданням відповідних доказів їх надсилання та отримання/неотримання відповідачами 1, 2 вимог позивача. Вказана заява та додані до неї документи судом залучено до матеріалів справи.

Крім того, 04.08.2023 року через відділ діловодства суду від Департаменту капітального будівництва Донецької обласної державної адміністрації надійшли пояснення №163/0/230-23-01/2 від 0308.2023, в якій Департамент зазначає, що 12 червня 2023 року АТ "Банк Інвестицій та Заощаджень" було перераховано Департаменту кошти банківської гарантії у сумі 788 416,75 грн. та 14 червня 2023 року ці кошти перераховані департаментом до обласного бюджету.

Також судом самостійно здійснено пошук даних у Єдиному державному демографічному реєстрі щодо гр-на ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та згідно отриманої інформації №147905 від 14.07.2023 року гр-н Бондаренко Дмитро Федорович зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З метою повідомлення відповідачів 1 та 2 про розгляд справи судом та про їх право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 14.07.2023 року була направлена судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача 1, зазначену в позовній заяві та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача 1 за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Гаврилишина Богдана, буд. 7, офіс 616, м. Київ, 04116, та за місцем фактичного проживання відповідача 2: вул. Вишнева, 104А, м. Буча, Київська область, 08292, зазначеному позивачем в позовній заяві.

Проте, ухвала суду від 14.07.2023 року, яка надсилалась відповідачам рекомендованими повідомленнями № 0105494723960 та № 0105494723952 були повернуті до суду за закінченням терміну зберігання та відсутністю адресата за вказаною адресою, відповідно.

Окрім того, ухвала суду від 14.07.2023 року була додатково надіслана судом засобами електронного зв`язку на електронні адреси відповідача 1 та відповідача 2, зазначені в позовній заяві та доданих до неї документах, в тому числі витягу з ЄДРПОУ щодо відповідача 1, а саме: megagrad.ltd@gmail.com та df.bondarenko@gmail.com, факт отримання якої 15.07.2023 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленнями про доставку електронного листа до електронної скриньки.

Також, враховуючи, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України доставка поштової кореспонденції в м. Донецьк не здійснюється, відповідач 2 про відкриття провадження у справі №910/10263/23 повідомлявся шляхом розміщення інформації про постановлення ухвали від 14.07.2023 року про прийняття позовної заяви до розгляду на сторінці Господарського суду міста Києва на офіційному веб-порталі "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет 17.07.2023 року.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місця реєстрації відповідачів, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань або згідно Єдиного державного демографічного реєстру, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідачі не були позбавлені права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/10263/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідачів та повідомлення їх про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 14.07.2023 року, відповідач 1 та 2 мали подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач 1 та 2 не скористались наданим їм процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача 1 та 2 на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Наразі, від відповідача 1 та відповідача 2 станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегаград ЛТД" та гр. ОСОБА_1 не скористалися наданими їм процесуальними правами, зокрема, відповідачами не надано відзивів на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та третьою особою суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01.04.2019 року між Акціонерним товариством "Банк Інвестицій та Заощаджень" (гарант/банк за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегаград ЛТД" (принципал за договором, відповідач 1 у справі) укладено Договір про надання гарантії № 5867/19-ГВ (далі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого за заявою принципала банк надає на користь бенефіціара (Департаменту капітального будівництва Донецької обласної державної адміністрації) (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача у справі) гарантію, за якою зобов`язується сплатити бенефіціару на його письмову вимогу грошову суму у разі гарантійного випадку та дотримання умов гарантії та цього договору.

Відповідно до умов та визначення термінів Договору гарантія видається в забезпечення виконання принципалом своїх зобов`язань перед бенефіціаром за Договором підряду, що буде укладений між Департаменту капітального будівництва Донецької обласної державної адміністрації та принципалом, який став переможцем конкурсних торгів на закупівлю робіт по об`єкту «Капітальний ремонт житлового будинку (відновлення) по вул. Молодіжна, 20 в м. Авдіївка, 2 черги (коригування)» (І черга), що підтверджується Протоколом засідання тендерного комітету департаменту капітального будівництва Донецької облдержадміністрації №9 (395)-П2 від 29.03.2019 року та повідомленням про намір укласти договір.

Розділами 1-7 Договору сторони узгодили предмет договору, умови забезпечення виконання зобов`язання та договірне списання, порядок надання гарантії, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, строк дії договору, інші умови тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно з пунктом 6.1 Договору цей договір набуває чинності з моменту підписання обома сторонами та діє до дати проведення повного взаєморозрахунку між сторонами за умови відсутності будь-яких вимог до гаранта з боку бенефіціара після закінчення строку дії гарантії.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором гарантії, який підпадає під правове регулювання норм § 4 глави 49 Цивільного кодексу України та глави 22 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (статті 547 Цивільного кодексу України).

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (статті 548 Цивільного кодексу України).

З наведеного вбачається, що способи забезпечення виконання зобов`язання покликані охороняти інтереси менш захищеної сторони за договором - кредитора шляхом покладення додаткового зобов`язального обтяження на боржника та/або на третю особу. Тобто, у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов`язання притягуються разом із боржником і треті особи, зокрема, при поруці та гарантії.

Стаття 560 Цивільного кодексу України визначає, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Частиною 1 статті 200 Господарського кодексу України визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони (частина 2 статті 200 Господарського кодексу України).

Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов`язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов`язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень (частина 3 статті 200 Господарського кодексу України).

Отже, у відносинах за гарантією беруть участь три суб`єкти - гарант, беніфіціар та принципал. Забезпечувальна функція гарантії полягає у тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання принципалом його обов`язку перед беніфіціаром. Гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією. Тобто гарантія створює зобов`язання тільки для гаранта.

Відповідно до пункту 1.1 Договору гарантія видається гарантом у вигляді Банківської гарантії забезпечення виконання Договору №5867/19-ГВ на суму 788 416,75 грн., яка є невід`ємною частиною цього Договору, права та обов`язки за якою не можуть бути передані іншій особі.

Згідно з пунктом 1.2 Договору строк дії гарантії до 31 грудня 2020 року включно.

Так, на виконання умов укладеного між сторонами Договору гарантії позивачем - Акціонерним товариством "Банк Інвестицій та Заощаджень" (гарант за Договором гарантії) видано Банківську гарантію виконання зобов`язань №5867/19-ГВ від 02.04.2019 року (далі - Гарантія), відповідно до змісту якої гарант зобов`язується безумовно та безвідклично за першою письмовою вимогою виплатити бенефіціару - Департаменту капітального будівництва Донецької обласної державної адміністрації суму, що складає 788 416,75 грн., протягом 5 банківських днів з дати отримання письмової вимоги бенефіціара, підписаної уповноваженою особою та скріплена відбитком печатки бенефіціара, без необхідності для нього обґрунтовувати свою вимогу, за умови, що в тексті буде зазначено, що принципал частково або повністю не виконав своїх зобов`язань, які передбачені договором, та що мав місце один або декілька з нижчезазначених випадків:

а) порушення принципалом з його вини строків виконання робіт, передбачених договором про закупівлю;

б) неповернення або порушення принципалом строків повернення невикористаних коштів авансу або попередньої оплати, передбачених договором про закупівлю, у випадку її надання;

в) не надання або несвоєчасне надання принципалом бенефіціару документів, передбачених договором про закупівлю.

Письмова вимога бенефіціара повинна бути надана гаранту не пізніше 31.12.2020 включно. Письмова вимога бенефіціара про оплату направляється гаранту рекомендованим листом або кур`єрською поштою.

Зобов`язання гаранта перед бенефіціаром за цією гарантією обмежується загальною сумою, що не перевищує гарантійну суму та закінчується повністю і автоматично 31.12.2020 року.

Гарантія набуває чинності з моменту підписання її гарантом і діє до 31.12.2020 року включно. Будь-яка вимога повинна бути отримана гарантом не пізніше вищевказаної дати, після настання якої ця гарантія втрачає чинність незалежно від того, чи буде вона повернута для анулювання, чи ні. Всі вимоги за цією гарантією мають бути надані до або на дату закінчення її дії. У протилежному випадку гарант звільняється від будь-яких зобов`язань за цією гарантією. Зобов`язання гаранта закінчуються також у разі закінчення строку дії гарантії.

Таким чином, дослідивши зміст Гарантії, судом встановлено, що позивач взяв на себе безумовні та безвідкличні зобов`язання виплатити бенефіціару кошти у розмірі 788 416,75 грн. у випадку невиконання (частково або повністю) принципалом умов Договору підряду в частині виконання будівельних робіт по об`єкту та в разі отримання гарантом письмової вимоги бенефіціара відповідно до чинного законодавства України з посиланням на вказану гарантію за підписами уповноважених осіб скріплених відбитком печатки бенефіціара.

Згідно із статтею 562 Цивільного кодексу України зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.

Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України № 639 від 15.12.2004 року (далі - Положення).

Так, у пункті 9 ч. 3 розділу I Положення визначено, що гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов`язань у повному обсязі або їх частину в разі пред`явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії. Вказаним Положенням передбачено, що безвідклична гарантія - гарантія, умови якої не можуть бути змінені і вона не може бути припинена банком-гарантом згідно із заявою принципала без згоди та погодження з бенефіціаром; безумовна гарантія - гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов`язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.

За змістом положень статей 561, 566 Цивільного кодексу України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Обов`язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов`язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.

Частиною 1 статті 563 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Згідно із частиною 2 статті 563 Цивільного кодексу України вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Як встановлено судом у справі № 910/12655/21, у зв`язку з настанням гарантійного випадку та неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегаград ЛТД" зобов`язань за Договором підряду № 21 б-19 від 04.04.2019 року, за результатами проведеної процедури закупівлі (відкриті торги), якою останнього було визначено переможцем, Департамент капітального будівництва Донецької обласної державної адміністрації як бенефіціар звернувся до банку - гаранта з вимогою №1083/0/230-01/2 від 02.12.2020 року про сплату коштів гарантії в сумі 788 416,75 грн., яка була підписана в.о. директора Департаменту капітального будівництва Семененко Д.

Згідно змісту вказаної вимоги Департамент капітального будівництва повідомив банк про те, що ТОВ «Мегаград ЛТД» частково не виконало своїх зобов`язань, передбачених Договором підряду № 21б-19 та має місце випадок б) та в), а саме ТОВ «Мегаград ЛТД» не повернуто попередньої оплати за Договором в сумі 1 939 840,93 грн. та не надано документи, передбачені Договором - акти виконаних робіт, складені за формою КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт, складені за формою КБ-3.

У відповідь на вказану вимогу АТ "Банк Інвестицій та Заощаджень" листом Вих. №05-1/04/10203 від 11.12.2020 відмовив у її задоволенні, у зв`язку із тим, що вона не відповідає умовам гарантії, оскільки її було підписано неуповноваженою особою.

При цьому, банк посилався на надання бенефіціаром разом з вимогою копію розпорядження голови облдержадміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 06.04.2020 року № 345/5-20 «Про внесення змін до Положення про Департамент капітального будівництва Донецької обласної державної адміністрації» та копію Наказу від 16.11.2020 року № 67/0/238-20/ос, проте не надано доручення керівництва облдержадміністрації щодо уповноваження В.О. директора департаменту Семененко Д. на представництво інтересів.

З огляду на зазначену відповідь в.о. керівника Костянтинівської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Департаменту капітального будівництва Донецької обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Банк Інвестицій та Заощаджень", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегаград ЛТД" про стягнення 788 416,75 грн. за договором банківської гарантії № 5867/19-ГВ від 02.04.2019 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.01.2022 року у справі № 910/12655/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 року, позовні вимоги задоволені. Стягнуто з Акціонерного товариства "Банк Інвестицій та Заощаджень" на користь Департаменту капітального будівництва Донецької обласної державної адміністрації банківську гарантію у сумі 788 416 грн. 75 коп. Стягнуто з Акціонерного товариства "Банк Інвестицій та Заощаджень" на користь Прокуратури Донецької області витрати зі сплати судового збору у сумі 11 826 грн. 25 коп.

Рішення судів обґрунтовані дотриманням прокурором визначеного статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядку звернення до суду з позовом в інтересах держави, тоді як компетентний орган не здійснив захисту таких інтересів при наявності відповідних повноважень. За висновками суду у справі № 910/12655/21 представлені Департаментом банку вимоги відповідали формі, передбаченій умовами гарантії, були підписані уповноваженими на те особами, направлені у спосіб, визначений договором своєчасно та до закінчення строку дії гарантії у зв`язку із настанням гарантійного випадку.

Окрім цього, під час розгляду справи № 910/12655/21 судами встановлено, що у другій вимозі бенефіціара від 28.12.2020 року (як і у вимозі від 02.12.2020 року) про сплату коштів за гарантією № 5867/19-ГВ від 02.04.2019 року бенефіціар стверджував, що принципал (ТОВ "Мегаград ЛТД") не виконав свої зобов`язання за договором, також позивач зазначив суть порушеного зобов`язання - неповернення Департаменту частини невикористаних коштів попередньої оплати у сумі 1 939 840,93 грн.

При цьому судами прийнято до уваги обставини попереднього встановлення у справі № 910/10462/20 факту порушення принципалом (ТОВ "Мегаград ЛТД") умов договору підряду № 21 б-19 від 04.04.2019 року, що згідно ст. 75 ГПК України має преюдиціальне значення і не потребувало повторного доказування у справі № 910/12655/21 в частині настання гарантійного випадку за банківською гарантією № 5867/19-ГВ від 02.04.2019 року.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами частини 4 статті 75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Наведений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 922/2391/16 та від 18.06.2021 року у справі № 910/16898/19.

Таким чином, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 11.01.2022 у справі № 910/12655/21, яке набрало законної сили, обставини укладення між АТ "Банк Інвестицій та Заощаджень" та ТОВ "Мегаград ЛТД" Договору про надання банківської гарантії № 5867/19-ГВ від 01.04.2019 та його дійсність, а також встановлені вищевказаним рішенням суду обставини порушення принципалом (Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегаград ЛТД») умов Договору підряду № 21б-19 від 04.04.2019 року, факт настання гарантійного випадку за банківською гарантією 5867/19-ГВ від 02.04.2019 року та визначений обов`язок гаранта виплатити бенефіціару гарантійне забезпечення, в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають повторному доказуванню.

На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2022 року по справі №910/12655/21 та на виконання умов Договору про надання банківської гарантії №5867/19-ГВ від 01.04.2019 року позивачем було сплачено на користь Департаменту капітального будівництва Донецької обласної державної адміністрації грошові кошти у розмірі 788 416,75 грн. (Платіжна інструкція №393776 від 12.06.2023) та на користь Донецької обласної прокуратури, якою подано позов у справі № 910/12655/21 - 11 826,25 грн. (Платіжна інструкція №490812 від 14.06.2023).

Отже, на підставі здійсненої оцінки наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що свої зобов`язання за договором про надання гарантії позивач виконав у повному обсязі, сплативши на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2022 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 року у справі № 910/ 12655/21, а також умов банківської гарантії № 5867/19-ГВ від 01.04.2019 року гарантійну суму у розмірі 788 416,75 грн. платіжною інструкцією №393776 від 12.06.2023 та судового збору у сумі 11 826,25 грн. платіжною інструкцією №490812 від 14.06.2023.

Заперечень щодо факту та розміру здійсненої позивачем гарантійної виплати від сторін до суду не надходило.

За таких обставин суд доходить висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Акціонерним товариством «Банк Інвестицій та Заощаджень» рішення суду у справі № 910/12655/21 та умов Договору, а саме, виплата банківської гарантії в розмірі 788 416,75 грн. у зв`язку із настанням гарантійного випадку, шляхом перерахування відповідної суми на рахунок бенефіціара.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Виконання зобов`язання забезпечується, якщо це встановлено договором (ст. 548 Цивільного кодексу України).

Згідно п. 2.2 Договору гарантії належне виконання принципалом зобов`язань по цьому Договору забезпечується: неустойкою, передбаченою цим Договором, порукою Бондаренка Дмитра Федоровича.

В свою чергу судом встановлено за матеріалами справи, що між Акціонерного товариства "Банк Інвестицій та Заощаджень" (кредитор/гарант за договором, позивач у справі) та гр. ОСОБА_1 (поручитель за договором, відповідач 2 у справі) був укладений Договір поруки № 5867/19-ГВ-П від 01.04.2019 року (далі - Договір поруки), відповідно до умов пункту 1.1 якого Поручитель поручається перед Кредитором/Гарантом за належне виконання ТОВ «Мегаград ЛТД» (код за ЄДРПОУ 39309032), (далі - «Боржник/Принципал»), взятих на себе зобов`язань, що витікають з Договору про надання банківської гарантії №5867/19-ГВ від 01 квітня 2019 року, укладеного між Кредитором/Гарантом та Боржником/Принципалом, а саме: протягом 2 (двох) банківських днів з моменту сплати Кредитором/Гарантом грошових коштів за банківською гарантією забезпечення виконання зобов`язань № 5867/19-ГВ на вимогу Бенефіціара (або на виконання рішення суду), та отримання від Кредитора/Гаранта відповідної вимоги, відшкодувати Кредитору/Гаранту в повному обсяг всі витрати (включаючи, але не обмежуючись наступним):

а) суми, фактично сплачені Кредитором/Гарантом Бенефіціару в порядку та у випадках, передбачених Гарантією, в межах загальної суми відповідальності Кредитора/Гаранта за Гарантією, що складає 788 416,75 грн.;

б) збитки, включаючи реальні збитки, упущену вигоду та збитки від інфляційних процесів;

в) судові витрати, понесені Кредитором/Гарантом за Гарантією,

Цей Договір забезпечення виконання зобов`язань набуває чинності з моменту його підписання Сторонами, але у будь-якому випадку не раніше дати набуття чинності Банківською гарантією забезпечення виконання зобов`язань №5867/19-ГВ. Дія цього Договору закінчується належним виконанням Боржником/Принципалом взятих на себе зобов`язань за Договором гарантії чи виконанням Поручителем своїх зобов`язань, згідно з умовами цього Договору (пункти 5.4 та 5.5 Договору поруки).

Вказаний Договір поруки підписаний представником кредитора - гаранта та поручителем особисто та засвідчений печаткою банку.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поруки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 49 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що за приписами ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі (ст. 553 Цивільного кодексу України).

Окрім того, виходячи зі змісту положень вказаної статті Цивільного кодексу України суд зазначає, що метою укладення договору поруки є отримання кредитором додаткових гарантій виконання зобов`язання за основним договором, оскільки у випадку невиконання основного зобов`язання боржником вказане зобов`язання підлягає виконанню поручителем.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника та кредитором боржника.

Відповідно до пункту 1.5 Договору поруки Поручитель підтверджує, що він ознайомлений та погоджується з умовами Договору гарантії.

Таким чином, обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами Договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель, а саме Договором про надання банківської гарантії №5867/19-ГВ від 01.04.2019 року.

Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Зокрема, згідно пункту 1.2 Договору поруки Поручитель відповідає перед Кредитором/Гарантом у повному обсязі.

Відповідальність Поручителя виникає як у випадку не виконання Боржником/Принципалом будь-якої частини зобов`язань, так і при невиконанні Боржником/Принципалом Зобов`язань в цілому (пункт 1.3 Договору поруки).

Пунктом 1.4 Договору поруки визначено, що Поручитель відповідає перед Кредитором/Гарантом за виконання зобов`язань у повному об`ємі всім належним йому на праві власності майном і грошовими коштами.

Відповідно до статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Згідно з пунктом 2.2 Договору поруки Поручитель зобов`язаний виконати взяті на себе зобов`язання по цьому Договору, не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання повідомлення від Кредитора/Гаранта про не виконання Боржником/Принципалом Зобов`язань і необхідності їх виконання Поручителем.

Пунктом 2.4 Договору поруки передбачено, що повідомлення, що направляється Кредитором/Гарантом Поручителю, повинно бути здійснено у письмовій формі і буде вважатись поданим належним чином, якщо воно надіслано рекомендованим або цінним листом (за адресою, що вказана у Договорі) чи надано особисто Поручителю.

За приписами статті 564 Цивільного кодексу України після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами.

За умовами пункту 3.4.1 Договору Принципал зобов`язується протягом 2 (двох) банківських днів з моменту сплати Гарантом грошових коштів по Гарантії на вимогу Бенефіціара (або на виконання рішення суду), та отримання від Гаранта відповідної вимоги , відшкодувати Гаранту в повному обсязі всі витрати (включаючи, але не обмежуючись наступним):

а) суми, фактично сплачені Гарантом Бенефіціару в порядку та у випадках, передбачених Гарантією;

б) збитки, включаючи реальні збитки, упущену вигоду та збитки від інфляційних процесів;

в) судові витрати, понесені Гарантом за Гарантією.

Так, позивач звернувся до ТОВ «Мегаград ЛТД» з вимогою від 16.06.2023 року №05-2/02/1749 про відшкодування фактично сплаченої гарантійної суми по Банківській гарантії №5867/19-ГВ від 02.04.2019 року на виконання Договору про надання банківської гарантії, а саме відшкодувати Гаранту Гарантійну суму в розмірі 800 243,00 грн., до складу якої включено 788 416,75 грн. сплачених за гарантією коштів та 11 826,25 грн. судового збору.

Також банк звернувся до поручителя гр. ОСОБА_1 з Вимогою від 16.06.2023 року №05-2/02/1750 про відшкодування фактично сплаченої гарантійної суми по Банківській гарантії №5867/19-ГВ від 02.04.2019 року на виконання Договору про надання банківської гарантії №5867/19-ГВ від 01.04.2019 року та Договору поруки №5867/19-ГВ-П від 01.04.2019 року (в порядку ст.ст. 564, 569 ЦК України), а саме відшкодування гаранту гарантійної суми в розмірі 800 243,00 грн., сплаченої на виконання рішення у справі № 910/12655/21.

Факт надсилання банком вказаних вимог підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення у цінні листи від 21.06.2023 року, поштовими накладними №0504580498696 та №0504580502227 від 21.06.2023 року та відповідними фіскальними чеками від 21.06.2023 року.

Відповідно до наявної в матеріалах справи інформації з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження зазначених поштових відправлень, вказані вимоги банку були повернуті на адресу банку неврученими адресатам 17.07.2023 року.

Відповідно до частини 1 статті 569 Цивільного кодексу України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

При цьому, згідно частиною 2 статті 569 Цивільного кодексу України гарант не має права на зворотну вимогу (регрес) до боржника у разі, якщо сума, сплачена гарантом кредиторові, не відповідає умовам гарантії, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

Отже, з сукупного аналізу наведених вище норм вбачається, що при вирішенні спору про існування обов`язку у принципала виплачувати в порядку регресу гаранту сплачену ним бенефіціару суму за гарантією, у предмет доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення у самого гаранта відповідного обов`язку з виплати, тобто, чи мав місце гарантійний випадок - чи мало місце порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією.

В свою чергу, матеріалами справи та відповідачами не спростовано факт настання гарантійного випадку за банківською гарантією № 5867/19-ГВ від 02.04.2019 року та визначений обов`язок гаранта виплатити бенефіціару гарантійне забезпечення, та, окрім цього, докази перегляду судових рішень у справі № 910./12655/21 в касаційному порядку або за нововиявленими обставинами, а також виконання відповідачами зобов`язань з відшкодування сплачених гарантом сум.

За змістом статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частинами 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Отже, суд на підставі наявних матеріалів справи погоджується з доводами позивача, що у відповідачів 1, 2 виник обов`язок відшкодувати банку сплачену банківську гарантію в сумі 788 416,75 грн., а у АТ «Банк Інвестицій та Заощаджень» - відповідне право регресної вимоги до ТОВ «Мегаград ЛТД» та гр. ОСОБА_1 в межах виплаченої суми.

Окрім цього, як зазначено позивачем в позовній заяві, принципал та поручитель зобов`язані відшкодувати банку також усі пов`язані зі стягненням гарантійної суми в судовому порядку витрати банку, у т.ч. судові витрати у справі № 910/12655/21 у розмірі 11 826,25 грн.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, всупереч досягнутим домовленостям, відповідачі не здійснили сплату гарантійного платежу та судових витрат на користь гаранта, в зв`язку з чим утворилась заборгованість в сумі 800 243,00 грн. (788 416,75 грн. + 11 826,25 грн.).

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, є зобов`язанням.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, зазначено позивачем в позовній заяві та відповідачами не спростовано, свої зобов`язання щодо своєчасного виконання зобов`язань в частині виплати гаранту грошової суми гарантії та судових витрат в загальному розмірі 800 243,0 грн. в порядку регресу, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам укладених правочинів відповідачі не виконали, в результаті чого у останніх утворилась заборгованість у вказаному розмірі, яку позивач просить суд стягнути в позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачами не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору про надання банківської гарантії №5867/19-ГВ від 01.04.2019 року, Банківської гарантії забезпечення виконання зобов`язань №5867/19-ГВ від 02.04.2019 року, а також Договору поруки №5867/19-ГВ- П від 01.04.2019 року та/або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірних Договорів на час їх підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідачів щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідачів на підставі наданих позивачем.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості відповідачів як принципала та поручителя з виплати банку як гаранту відшкодування фактично сплаченої гарантійної сумі відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідачі суду не представили, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів 788 416,75 грн. гарантії підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позивачем до солідарного стягнення з відповідачів судових витрат у справі № 910/12655/21 у розмірі 11 826,25 грн. витрат по сплаті судового збору суд зазначає, що сума грошових коштів у розмірі 11 826,25 грн. була сплачена позивачем на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2022 року у справі № 910/12655/21, яким було встановлено факт неналежного виконання саме Акціонерним товариством «Банк Інвестицій та Заощаджень» своїх зобов`язань щодо своєчасної сплати суми банківської гарантії в сумі 788 416,75 грн. у добровільному порядку, відтак, понесення позивачем додаткових матеріальних витрат у вигляді сплати 11 826,25 грн. судового збору за розгляд справи №910/12655/21 у першій інстанції спричинено діями самого позивача, який всупереч взятих на себе зобов`язань у добровільному порядку не сплатив бенефіціару суму гарантії, що було встановлено вищевказаним рішенням Господарського суду міста Києва від 11.01.2022 року.

Таким чином, оскільки заявлена позивачем до стягнення з відповідачів сума заборгованості в розмірі 11 826,25 грн. судового збору за розгляд справи №910/12655/21 у суді першої інстанції не відповідає умовам гарантії та приписам ст. 569 ЦК України щодо прав гаранта на зворотну вимогу до боржника, позаяк позивач має право на зворотну вимогу (регрес) до відповідачів в межах суми, фактично сплаченої за гарантією, а саме 788 416,75 грн., за висновками суду, у відповідачів відсутній обов`язок сплати на користь позивача коштів за гарантією 5867/19-ГВ від 02.04.2019 року, що перевищує обумовлений між сторонами її конкретний розмір - 788 416,75 грн., та, відповідно, задоволення позовних вимог у вказаній частині.

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "ХіроБалані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та МесропМовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в рівних частинах.

При цьому судом враховано, що у разі коли позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаград ЛТД" (вул. Гаврилишина Богдана, буд. 7, офіс 616, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 39309032) та Гр. ОСОБА_1 (фактична адреса: АДРЕСА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Банк Інвестицій та Заощаджень" (вул. Юрія Іллєнка 83-Д, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 33695095) 788 416 (сімсот вісімдесят вісім тисяч чотириста шістнадцять) грн. 75 коп. невідшкодованого гарантійного платежу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаград ЛТД" (вул. Гаврилишина Богдана, буд. 7, офіс 616, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 39309032) на користь Акціонерного товариства "Банк Інвестицій та Заощаджень" (вул. Юрія Іллєнка 83-Д, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 33695095) судовий збір в розмірі 5913,13 грн. (п`ять тисяч дев`ятсот тринадцять грн. 13 коп.).

4. Стягнути з Гр. ОСОБА_1 (фактична адреса: АДРЕСА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Банк Інвестицій та Заощаджень" (вул. Юрія Іллєнка 83-Д, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 33695095) судовий збір в розмірі 5913,13 грн. (п`ять тисяч дев`ятсот тринадцять грн. 13 коп.).

5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 04 грудня 2024 року.

Суддя А.М. Селівон