Рішення

від 05.12.2024 по справі 910/10743/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.12.2024Справа № 910/10743/24За позовом Приватного акціонерного товариства «МХП»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕСТ ФРУТ»

про стягнення 408 015, 62 грн

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «МХП» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕСТ ФРУТ» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 408 015, 62 грн, з яких: 141 000, 00 грн основний борг, 253 800, 00 грн штраф, 9 210,52 грн інфляційні втрати та 4 005,10 грн 3% річних.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 526, 530, 549, 610, 625, 629, 901, 908, 909 Цивільного кодексу України та ст. 42, 230, 232 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором № 913 від 26.06.2023, в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг з перевезення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/10743/24. Визнано справу малозначною та її розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

10.10.2024 від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів, в якому останній вказав, що відповідачем 29.08.2024 було сплачено 45 000, 00 грн, а тому сума основного боргу складає 96 000, 00 грн.

Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Про розгляд даної справи відповідач був повідомлений ухвалою суду від 09.09.2024, яка відповідно до повідомлення про доставку електронного листа була отримана відповідачем - 10.09.2024 18:56 год.

Частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

Згідно з абз. 2 ч. 6 цієї статті, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Беручи до уваги наведене вище та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.06.2023 між позивачем Приватним акціонерним товариством «МХП» (надалі - МХП) та відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «БЕСТ ФРУТ» (надалі - контрагент) укладено договір транспортного експедирування та перевезення вантажів № 913 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, МХП зобов`язується перевозити належним йому автомобільним транспортом вантажі контрагента та/або надавати контрагенту від власного імені, за плату, в інтересах та за рахунок контрагента послуги виконання або організації виконання перевезенням вантажів контрагента автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні, а контрагент зобов`язується оплачувати виконані перевезення та/або, відповідно, надані послуги в порядку та на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2. договору, він є змішаним і правовідносини сторін за ним регулюються:

1.2.1. в разі виконання перевезення вантажів належним МХП автомобільним транспортом - положеннями про договір перевезення вантажів;

1.2.2. в разі залучення до перевезення вантажів належного третім особам автомобільного транспорту та/або надання пов`язаних з перевезенням додаткових послуг з виконання та організації виконання перевезення вантажів - положеннями про договір транспортного експедирування (комісії, послуг).

Пунктом 1.3. договору передбачено, що невід`ємними частинами договору, які визначають зобов`язання сторін та регулюють його окремі положення є:

1.3.1. Додаток № 1 - Умови, застосовні до договорів, укладених між МХП та контрагентами, в яких МХП виступає виконавцем зобов`язань, які оплачуються контрагентом (редакція від 01.03.2020).

1.3.2. Додаток № 2 - Строки та порядок оплати послуг, інші умови.

1.3.3. Додаток № 3 - «ЗАЯВКА НА ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИЦІЙНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ», в якому визначаються конкретні умови кожного окремо взятого перевезення вантажу (надалі - замовлення).

Відповідно до пп. 2.1.6. п. 2.1. договору, контрагент зобов`язаний своєчасно сплачувати МХП узгоджену сторонами в замовленні плату після надання останнім в повному обсязі документів, що підтверджують виконання останнім своїх зобов`язань за даним договором.

Згідно з п. 3.1. договору, плата МХП узгоджується сторонами в замовленні, що є невід`ємною частиною даного договору.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що після видачі вантажу уповноваженій особі вантажоодержувача МХП зобов`язується надати контрагенту акт приймання-передачі послуг, який одночасно є комісійним звітом у випадку залучення третіх осіб.

Відповідно до п. 3.3. договору, МХП вважається таким, що належним чином виконав свої зобов`язання за даним договором, якщо вантаж було доставлено в пункт призначення, передано уповноваженій особі вантажоодержувача без пошкоджень в кількості відповідно до товаросупровідних документів, які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення, та належним чином оформлені та у відповідності з вимогами п. 3.2 даного договору товарно-транспортну накладну (для міжнародних перевезень під даним поняттям по тексту розуміється СМR) або комплект накладних, які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення, разом з іншими необхідними документами надано контрагенту та прийнято за таким актом контрагентом без зауважень.

Датою надання послуг вважається дата підписання контрагентом акту приймання-передачі послуг, що підтверджує факт приймання належно оформлених первинних та інших, у відповідності до вимог п. 3.2 договору, документів щодо надання послуг із замовленого перевезення.

У випадку надання неналежно оформленої, з порушенням вимог договору та/або чинного законодавства України, товарно-транспортної накладної та/або ненадання чи надання неналежно оформленим будь-якого із зазначених п. 3.2 договору документів контрагент акт приймання-передачі послуг не підписує та протягом 3 (трьох) днів з моменту отримання акту направляє МХП письмові зауваженнями для усунення виявлених недоліків. У випадку відсутності письмових зауважень контрагента протягом вищевказаного строку послуги вважаються прийнятими контрагентом.

Згідно з п. 3.4. договору, порядок та умови оплати послуг, ціни на них, визначаються згідно додатку № 2 до договору.

За порушення строків оплати послуг більш ніж на 10 діб від дати оплати рахунку контрагент сплачує МХП неустойку (штраф) у розмірі 1 % від несплаченої вартості наданих послуг за кожний день затримки (п. 4.4. договору).

Згідно з п. 4.5. договору, у випадку порушення терміну надання послуг/виконання робіт, МХП зобов`язано сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від вартості ненаданих послуг/невиконаних робіт за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 5.2. - п. 5.3. договору, будь-які доповнення до нього зазначаються в додатках до договору. Підписуючи даний договір сторони підтверджують, що ознайомлені із додатком № 1 до договору, та погоджуються із застосуванням умов, що ним передбачені, під час виконання даного договору.

Пунктом 3 додатку № 2 до договору сторони погодили, що відповідно до умов договору визначено оплата по факту надання послуг здійснюється не пізніше 14 банківських днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг, шляхом перерахування грошової суми на поточний банківський рахунок МХП.

Згідно з п. 4 додатку № 2 до договору, загальна сума даного договору остаточно визначається шляхом підсумку вартості наданих послуг за цим договором відповідно до підписаних сторонами додатків та актів приймання-передачі наданих послуг та не може перевищувати 5 000 000, 00 гривень (в т.ч. ПДВ 833 333, 33 грн).

На виконання умов договору, позивач надав, а відповідач отримав послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом на загальну суму 175 000, 00 грн, що підтверджується актами наданих послуг: № 213859 від 25.08.2023 на суму 80 000, 00 грн (а.с. 34 на звороті), № 239266 від 04.09.2023 на суму 95 000, 00 грн (а.с. 35).

Вказані акти підписані та скріплені печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.

У свою чергу, як зазначає позивач, відповідачем частково здійснено оплату за актом № 213859 від 25.08.2023 в розмірі 34 000, 00 грн, а тому несплаченими залишились: акт № 213859 від 25.08.2023 на суму 46 000, 00 грн та акт № 239266 від 04.09.2023 на суму 95 000, 00 грн, а всього в загальній сумі 141 000, 00 грн.

01.04.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією № 103, в якій просив у семиденний строк виконати свої зобов`язання за договором № 913 від 26.06.2023, в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг з перевезення.

Відповіді на претензію матеріали справи не містять.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором транспортного експедирування та перевезення вантажів щодо повної та своєчасної оплати отриманих послуг, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 141 000, 00 грн основного боргу, 253 800, 00 грн штрафу, 9 210, 52 грн інфляційних втрат та 4 005, 10 грн 3% річних.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Проаналізувавши положення, укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що зазначений правочин - є договором перевезення, а отже, до правовідносин щодо його виконання підлягають застосуванню норми глави 64 Цивільного кодексу України.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України).

За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата (ч. 1 ст. 916 Цивільного кодексу України).

Пунктом 3 додатку № 2 до договору сторони погодили, що відповідно до умов договору оплата визначена по факту надання послуг здійснюється не пізніше 14 банківських днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг, шляхом перерахування грошової суми на поточний банківський рахунок МХП.

Згідно з п. 4 додатку № 2 до договору, загальна сума даного договору остаточно визначається шляхом підсумку вартості наданих послуг за цим договором відповідно до підписаних сторонами додатків та актів приймання-передачі наданих послуг та не може перевищувати 5 000 000, 00 гривень (в т.ч. ПДВ 833 333, 33 грн).

Як убачається з наявних у матеріалах справи документів, на підставі договору, позивачем були надані, а відповідачем прийняті послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом на загальну суму 175 000, 00 грн, що підтверджується актами наданих послуг: № 213859 від 25.08.2023, № 239266 від 04.09.2023 на суму 95 000, 00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Отже, враховуючи погоджений в додатку № 2 до договору строк оплати, а саме 14 банківських днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг, то строк оплати отриманих послуг за вказаними вище актами настав 14.09.2023 та 22.09.2023 відповідно.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов`язання виконав належним чином, надавши відповідачу послуги з перевезення вантажу згідно умов договору, а відповідач у порушення умов договору в обумовлений строк оплатив надані послуги частково в сумі 79 000, 00 грн, а тому має перед позивачем заборгованість з оплати послуг у сумі 96 000, 00 грн (175 000, 00 грн (загальна вартість послуг) - 79 000, 00 грн (сплачено відповідачем).

При цьому суд зазначає, що відповідачем сплачено на користь позивача 45 000, 00 грн основного боргу 29.08.2024, що підтверджується копією платіжної інструкції № 824 від 29.08.2024, тоді як при пред`явлені позову позивачем вказана оплата врахована не була.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми статті 231 Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі. Вказана правова позиція є сталою та викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 905/1584/15.

Як убачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду з даним позовом 02.09.2024.

Проте, як установлено судом та не заперечується сторонами, заборгованість відповідача перед позивачем була сплачена відповідачем до моменту пред`явлення позивачем даного позову до суду (29.08.2024).

За таких обставин підстави для закриття провадження в справі у вказаній частині відсутні, а тому суд відмовляє позивачу в задоволенні в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 45 000, 00 грн, оскільки вказана заборгованість відповідача перед позивачем сплачена до пред`явлення позову до суду, тобто предмет спору був відсутній і до звернення до суду з позовом.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Разом з тим, доказів оплати суми заборгованості в розмірі 96 000, 00 грн (141 000, 00 грн - 45 000, 00 грн) матеріали справи не містять та відповідачем у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, таких доказів суду не надано.

Отже, приймаючи до уваги, що сума заборгованості за надані послуги в розмірі 96 000, 00 грн станом на день прийняття рішення відповідачем не сплачена, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, факт надання/отримання послуг документально підтверджено матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості є частково обґрунтованою, а саме в розмірі 96 000, 00 грн.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 253 800, 00 грн штрафу за загальний період з 25.09.2023 по 24.02.2024.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За порушення строків оплати послуг більш ніж на 10 діб від дати оплати рахунку контрагент сплачує МХП неустойку (штраф) у розмірі 1 % від несплаченої вартості наданих послуг за кожний день затримки (п. 4.4. договору).

Також згідно з п. 4.5. договору, у випадку порушення терміну надання послуг/виконання робіт, МХП зобов`язано сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від вартості ненаданих послуг/невиконаних робіт за кожний день прострочення.

Пунктом 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України визначено, що загальною засадою цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору.

Згідно з ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Так, враховуючи положення ч. 2 та ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що правова природа штрафу є відмінною від пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що штраф є одноразовим платежем, який обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а тому нарахування штрафу за кожний день прострочення, як це визначено п. 4.4. договору суперечить вимогам цивільного законодавства.

Суд, здійснивши розрахунок штрафу в розмірі 1 % від несплаченої вартості наданих послуг встановив, що розмір штрафу складає 1 410, 00 грн (460, 00 грн (46 000, 00 грн * 1 %) + 950, 00 грн (95 000, 00 грн * 1 %), що є менше за суму визначену позивачем, а тому вимога про стягнення штрафу підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.

При цьому суд зазначає, що в пункті 4.4. договору на підставі якого позивачем заявлено до стягнення неустойку у вигляді штрафу є саме штрафом, так як пеня за кожен день прострочення погоджена сторонами в пункті 4.5. договору та в межах даної справи позивачем до стягнення не заявлялась.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 4 005, 10 грн 3% річних за загальний період з 15.09.2023 по 01.09.2024 та 9 210,52 грн інфляційних втрат за загальний період з вересня 2023 року по липень 2024 року.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Перевіривши розрахунок про стягнення 3 % річних, наданий позивачем у розмірі 4 005, 10 грн за загальний період з 15.09.2023 по 01.09.2024, суд встановив, що він є арифметично невірним, оскільки позивачем при розрахунку 3 % річних не було враховано оплату відповідача 29.08.2024 в сумі 45 000, 00 грн. Суд, здійснивши розрахунок з урахуванням вказаної оплати встановив, що розмір 3 % річних складає 3 990, 35 грн (за актом № 213859 від 25.08.2023 із сумами боргу: 46 000, 00 грн (за період з 15.09.2023 по 28.08.2024) + 1 000, 00 грн (за період з 29.08.2024 по 01.09.2024) та за актом № 239266 від 04.09.2023 із сумою боргу 95 000, 00 грн (за період з 25.09.2023 по 01.09.2024), а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.

Також перевіривши розрахунок інфляційних втрат наданий позивачем за загальний період з вересня 2023 року по липень 2024 року в розмірі 9 210, 52 грн, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунку щодо заявлених до стягнення сум не надав.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, та враховуючи, що сума основного боргу була сплачена відповідачем під час розгляду судом справи, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 96 000, 00 грн основного боргу, 1 410, 00 грн штрафу, 9 210, 52 грн інфляційних втрат та 3 990, 35 грн 3% річних.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також суд зазначає, що порядок та правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюється Законом України «Про судовий збір» (надалі - Закон).

Частиною 1 статті 4 Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст.4 зазначеного Закону визначений розмір ставок судового збору, що справляється за подання позовних заяв до господарського суду, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1, 5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачем було заявлено одну вимогу майнового характеру в сумі 408 015, 62 грн, отже, за подання позовної заяви підлягав сплаті судовий збір у розмірі 6 120, 23 грн.

Як убачається з матеріалів справи позивачем було сплачено за подання позовної заяви судовий збір у розмірі 6 547, 26 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 3176850001 від 29.08.2024.

Отже, позивачем було сплачено на 427, 03 грн більше, ніж встановлено законом.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене вище, позивач має право на повернення судового збору в загальному розмірі 427, 03 грн, а тому після отримання відповідного клопотання судом буде розглянута вимога про повернення позивачу частини судового збору у вказаному розмірі.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕСТ ФРУТ» (02125, місто Київ, бульвар Перова, будинок 32, офіс 5, ідентифікаційний код 41379601) на користь Приватного акціонерного товариства «МХП» (08800, Київська область, Обухівський район, місто Миронівка, вулиця Елеваторна, будинок 1, ідентифікаційний код 25412361) 96 000 (дев`яносто шість тисяч) грн 00 коп. основного боргу, 1 410 (одну тисячу чотириста десять) грн 00 коп. штрафу, 9 210 (дев`ять тисяч двісті десять) грн 52 коп. інфляційних втрат, 3 990 (три тисячі дев`ятсот дев`яносто) грн 35 коп. 3% річних та 1 659 (одну тисячу шістсот п`ятдесят дев`ять) грн 16 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А. Карабань